Їхали ми в Лодзь...

   В кінці серпня львівські друзі запропонували нам приєднатися і поїхати до Лодзя, купити трохи ''моторадостей''. Віза в мене є, мотоцикл в порядку, можна їхати. Подумав, що було б непогано ще й до Балтики прокатитись.

   1.09.
   Виїжджаємо з Тернополя до Львова, зі мною пасажиром їде Славік. Зустрічаємось зі львівськими хлопцями: Krupsky (PAN EUROPEAN), Артур (CBR 600), Doctor (VFR 800), VW Jetta (так сталося!..), з Коломиї їде Коля (TRANSALP) і моя ''Африка'' з Тернополя. 5 мотоциклів Honda...
   Їдемо на Краковець, придбаємо страховки (60 грн. для мотоцикла), та досить швидко і без проблем перетинаємо кордон.
   Польща.
   Г-мм, добра дорога, навіть розмітку хтось намалював! Короткі відстані між населеними пунктами. Від кордону до нашого готелю приблизно 400 км. А знаки — 70, 40, 60. Швидкість зросла... Спочатку було якось незручно перевищувати вимоги знакiв на 100 км, але потім звикли. Кафе. Перше ''о-п-па'' — меню ''не по нашому'', ще і страви національні... Пообідали: зупа називалася ''журек з яйкем і ковбасками'' (в різних місцях таке коштує від 4,5 до 6 zl) і фрі з ковбасками (8-15zl). І продовжили множити обмеження швидкості на 2,3. До речі, в Польщі так їздити, кажуть, не можна, але ми з поліцією про це так і не поговорили.
   2.09.
   Відпочивали в рамках розумного і зранку всі змогли продовжити маршрут. До Лодзя залишалося кілька кілометрів. Під'їхали до базару, але в'їзд платний — 35 zl з кожного, наш Doctor добалакався до 50 zl  — за всю групу. Базар, практично, як зліт — кожен тут зустрів якихось своїх знайомих. Вечорами  дивились і слухали, як палили гуму і мотори. 
   3.09.
   Після 12:00 усі почали збиратися до дому, а ''Afrika'' і ''Тransalp'' вирушили до Варшави, і в перспективі до Гданська (ну хотілося до моря!).
20:30 — 2 км до Варшави, готелі тут гарні, але ..., шукаємо місце для намету. Хлопчик на скутері підказав, куди можна під'їхати. І тут виявляється, що власник будинку — фермер Войтек, має мотоцикл Kawasaki (теж ендуро), більше того, ми з ним двічі зустрічались на з'їзді в Косові (!!!). Йому теж була дуже приємна така випадковість і він виділив нам окремі апартаменти для гостей і гараж для техніки. А після маленького відпочинку нас запросили повечеряти — дружина Войтека приготувала чогось смачненького. Ми багато говорили про подорожі, про спільних друзів (один з них — Марек на BMW R1150GS в ті дні подорожував Україною). Нам підказали, куди в Польщі варто заїхати і на що звернути увагу. Оце так зустріч, пальцем в небо!
   4.09.
   Варшава. Покатались по місту. Цікаво, багато пам'яток архітектури і просто гарних старих будинків (які чомусь дуже доглянуті, як і все довкола). Я здогадуюся, що Польща — це не Австрія і не Швейцарія, але повірте, враження європейської держави таки справляє. Дуже багато туристів з Європи, їх поведінка, культура і манери привносяться в життя міста (держави). Це було яскраво помітно, коли потрапили в ''Старе місто''. Навіть не вірилось, що це Польща, наш сусід. Цілий квартал для екскурсії, старі будинки, прикрашені один цікавіше іншого, ресторанчики, кав'ярні і кафешки, центральна площа з стареньким фонтанчиком ''Серце міста'' — просто заворожує. А навколо — столики з парасольками і все так вишукано, акуратно, культурно і приємно... Екскурсії по містечку в каретах, велотаксі... і все так помірковано, ніхто нікуди не поспішає. Справжня казка середньовіччя! Ну, я тут і затримався довше інших, відклацавши майже дві плівки. Після чого в нашій групі відбулася колоритна розмова про наш маршрут, цілі і часові обмеження кожного учасника... Відбувся переломний момент. На мою думку, в такій ситуації (якщо це хоч трохи подорож, а не просто маршрут) складати чіткий графік руху не тільки важко, а ще й не логічно і не ... Адже неможливо врахувати, що саме з запланованих ''красот'' справить найбільше враження, і де ти захочеш призупинитись і роздивитись навколо! Якщо, звичайно, ти їдеш кудись по враження, і якщо ти можеш дозволити собі їх отримати.
   Продовжуємо. Наша наступна ціль — замок Мальборк, по словам поляків, найбільший в Європі.
   У 18:10 ми біля замку, він справді красивий і величний. На кількагодинну екскурсію ми вже не встигали, тому обмежились зовнішнім оглядом замку. Замок неодноразово руйнувався і відбудовувався. Велику шкоду завдали події Другої світової війни і пожежа, яка виникла в вересні 1959 року. До наших днів ведуться роботи з ліквідації руйнувань і по поверненню замку нових відновлених елементів.
   За півтори години ми продовжили рух в напрямку до Балтики. Швидко стемніло, підшукати місце для намету за населеними пунктами не вдалося. І ми зупинилися неподалік Тчева, розставили намет на газоні біля будинку, господар якого Войтек (вже інший) в минулому мотоцикліст (мав ''Яву''), а зараз нормальна людина, сім'янин. Всій його сім'ї було цікаво побачити і побалакати з хлопцями на мотоциклах, обвішаних сумками. Так що ми допізна посиділи з гербатою і кавою, розповідаючи про нашу подорож, про плани поїхати в Калінінград і Білорусь (це ми якось по ходу придумали, до речі, довелося потім їхати...) і обмінюючись враженнями про наші держави (Войтек по роботі часто буває в Україні).
   5.09.
   Зранку нас ще раз пригостили канапками і кавою, ми зібралися і вирушили до моря.
   На той час ми вже усвідомлювали, що хочемо попасти на півострів Хел, побачити там маяк, покупатися і повертатися через Калінінград і Брест додому.
Зранку до Гданська — густий туман, а потім — сонячно, тепло і сухо.
Приблизно о 12:20 в'їхали на півострів. Хороша дорога, зліва колія, вузька лісосмуга і Балтійське море, справа — Гданьська затока і кемпінги, кемпінги, затока, бухточка, кораблики...
   Є тут і досить серйозні забудови, військова частина, і в кінці півострова містечко — Hel. При в'їзді відповідно заклик: ''Welcome to Hel''. Захотілось призупинитись, згадати англійську і подумати, чи нам сюди. І лише одна буква ''l'' відрізняє це приємне курортне містечко від малоприємного ''hell'' (пекло). Цікаво, як тут весело, коли на морі шторм, адже півострів дуже вузький і на 35 км врізається в море?!
В-аа-ууу... море, Балтійське море, пляж, пісок!.. Бігом зняти кордуру, мотоботи і в море! Йдемо до води, пісок цікаво поскрипує під ногами, зовсім як в нас сніг при морозі 20 ?С. Питаємо в пляжників, яка вода, чи тепла? Сказали, що тепліша, ніж вчора. У-гу, дякуємо.
   А вода все-таки чудова (5 вересня), купаємося... О-о-о, море... Заодно була нагода попробувати, що таке пісок під колесами... Знаю, що для пісків потрібна гума на зразок Continental TKC80 або взагалі Michelin Desert, тому сильно не експериментуємо.  
   В кемпінгу біля маяка поставити намет — 10 zl. з особи і 6zl за намет, або дерев'яний будиночок — 20 zl. з особи. Є душ і все інше.
   На листівках (зйомки з висоти) півострів виглядає просто вражаючи, навіть не віриться, що це Польща. Була в мене пропозиція залишитись тут, на пляжі, біля моря з наметом. Ну ще на один день! Але рішення нашої “верховної ради” було жорстоке: хочеш Калінінград і Брест — треба їхати. Ну-у-у... Добре, хто захоче, той сюди ще повернеться!
   В 16:00 виїжджаємо з півострова. На Калінінград. 200 км до кордону з Росією проскочили легко, без пригод.
   Кордон.
   Польська сторона — швидко і без проблем. Російська. Перша думка: о, люди на ''своїй'' мові говорять. Черга, під'їжджаємо до шлагбауму, зупиняємось. Полька на скутері каже: ''Ця черга для поляків і іноземців, ''своїх'' з СНГ вони швидше пропускають, підійдіть, запитайте''.
   Ми так і зробили:
   — Добрий день, ми з України.
   Дядя в погонах:
   — А я с России (ха-ха!). Наркотики есть?
   — Нет.
   — А сало?
   — Нет.
   — Ну, так какие вы на... украинцы...
   Така зустріч з ''нашим братом'' на кордоні, після Польщі — просто моральний шок, ну то таке, ми не розмінюємося на дрібні особистості. Потім, в Росії, було багато прикладів хорошого людського ставлення до нас, людей з України.
   Нам виписали якісь папірці і пропустили до митниці. Але тут почалась процедура в'їзду в державу ''Россия''.
   — Куда едете, на сколько?
   — Подивитись на Калінінград, на один день.
   — А потом?
   — В Польщу.
   Тут нас запідозрили в бажанні отримати якусь ''імміграційну карту''... Наші міжнародні страховки, дійсні в 43 країнах, звичайно ж недійсні тут...
   — ''Оплатите вон там''...
   Спочатку страховка була більше 650 рублів, це майже 25 у.е. за 2 мотоцикли (а нам на один день!). Потім, коли ми третій раз сказали, що ми з України (для СНГ — дешевше!) і ще й на мотоциклах — вийшло рівно 243 твердих рубля (8,8 у.е.) з кожного. Видають черговий бланк.
   — По русски читать умеете или вам на английском, немецком?.. (очевидно, демонструє високий рівень інтелекту, знає, що є ще дві мови...)
   — Можна і на англійській!
   Потім було: ''Подойдите сделать ''ксерокопии у окна'', а у ''окна'' тебе говорять: ''в дверь войдите'', і це все таким зігріваючим душу тоном... Записується навіть пробіг мотоцикла! А я (Перша година ночі) сказав 15000, потім дивлюсь, а то 15990, сміємося: ''не випустять шпіонів, тюрма, Калінінград forever!'' 
   За якихось 2 чи 3 години нас пропустили... Хорошого потрошку!
   Так, а тут холодно, ще і тумани, швидкість 40 км/год. В кількох кілометрів від кордону, населений пункт Мамоново. Перший готель без харчевні, їдемо далі. Готель ''У моста'' — гарний готель, гаряча вода, є телефон, працює кухня, стоянка з охороною. І 900 рублів за тримісний номер (32 у.е.). Розпакувались, подзвонили хто куди хотів, на Україну хвилина менше долара (20 рублів). В цілому готель справді хороший і недорогий, рекомендуємо.
   6.09.
   10:00 — снідаємо в Калінінграді. Кажуть, варто попасти в музей світового океану. Їдемо. Музей на річці Прєголя, майже в центрі міста. Сьогодні вихідний, шкода... До берега пришвартовані 2 кораблі і підводний човен. Різні міни, торпеди на березі. Проходимо біля каси. Окремі ціни для росіян та іноземців.
   — Ребята, а вы откуда? 
   — З України, приїхали до вас, а у вас — вихідний.
   — Да вы шо! Так, надо сделать хлопцям с Украины экскурсию!
   — Та ну! І скільки це буде коштувати?
   — Как для своих...
   Нам провели детальну екскурсію з фото- і відеозйомкою, з ''подивитись в перископ''. А човен — справжній, бойовий, екскурсовод жартував, що можна навіть стріляти торпедами, тільки треба принести свої і мати ліцензію на стрільбу. На підводці (дизельно-електричній) вражає кількість внутрішнього обладнання, труб, вентилів, датчиків... Всі залишились задоволені.
   Проїхались містом. Загазованість, суцільні затори, старі машини, з яких тече антифриз і відлітають вихлопні труби... Два вказівники на все місто і то не ті, що треба, і їзда місцевих по тротуарах, а також зустрічних в стилі ''спасайся, кто может!''.
   В Польщу з Росії ми якось легше попали, правда, пояснювали, що робили в Калінінграді, здали імміграційні картки... і попали в Польщу.
   О-о-о, Польща! Добрі дороги, всюди вказівники напрямків і привітні люди. Погода — супер. Красиві озера манять, відбиваючи сонячні промені. На одному з великих озер причал з масою яхт (здається, вони морського класу). Заїхали. Це якийсь яхт-клуб, красиво, згадались фотографії Franco Pace, і захотілось на деякий час змінити кермо на штурвал. 
   Проїхали кілометрів так 100 від кордону, і все, треба знову або обідати, або не знаю, скільки можна, вже цілу годину їдемо! О, кафе, знов обід, і знов майже дві години (флячки по старопольськи — гарячі і перчені — 6zl, ковбаски, кава, соки...), з переглядом цікавих журналів, телефонування друзям...
   20:30 — Треба їхати, до кордону нам ще кілометрів так 230, а потім його ще треба пройти і знайти місце для ночівлі. Проїхали 30 км, холодно, одяглися тепліше. Тут вже і стемніло. Вночі на польських дорогах почуваєш себе впевнено, дорожня розмітка разом зі спеціальними світловідбивачами проглядається на сотні метрів. Тільки турбували знаки з оленем, який стрибає на дорогу, особливо після того, як помітив одного такого (врятувало потужне дальнє світло ''Африки''). Він зупинився на межі лісу в 3-4 метрах від дороги, я посигналив і олень зник між деревами. Не хотілося на повних парах зловити такого оленя (кілограмів так на 500)... Дорога з правильними радіусами дозволяла нам спокійно закладати наші мотоцикли при швидкості 110-130 км/год в серйозні повороти, гума працювала від краю до краю, ми ввійшли в азарт, тільки не хотілось боковими сумками зачепити асфальт. Траса майже вільна, доганяємо поодиноку машину, обгін, і знову вперед. 
   22:05 — п'ємо каву на заправці. Маючи великі баки, ми спокійно проскочили Польщу на російському бензині і о 23:30 ми під'їхали до кордону. Після перчених зуп і кав захотілось фруктів. Поміняли останні злоті на долари і поїхали на митницю. Вчетверте перетинаємо польський кордон, проїжджаємо повз чергу до шлагбаума, вибігає здивований прикордонник. Ми йому: ''холодно, давай бігом пропускай, треба їхати''... Він зв'язується по рації, відкриває дорогу і показує, куди їхати. 20 хвилин, і ми на білоруській стороні. Було, що поляки просили зачекати і перевіряли техпаспорти, звіряли номери мотоциклів і т.д. але вони казали: — ''Пан проше зачекаць'', а потім штамп і щасливої дороги і більше, ніж 25-30 хвилин ми в них не затримувались. 
   7.09.
   (00:20). В'їзд до Білорусі. Процедура схожа до російської, тільки тут дійсна наша міжнародна страховка, і не записують пробіг мотоцикла. А графа в аналогічних з російськими бланках, в якій треба написати, з якої країни в яку перетинаєш кордон, викликає вже сміх (ми спочатку думали, що потрібно вказати першу державу, з якої ти виїхав і кінцеву державу, куди ти прямуєш, бо ніби має бути зрозуміло, кордони яких держав ти перетинаєш саме на цій митниці, але ні — це все таки друге!). Хотілося їм написати не тільки, де вони працюють але і як їх звати. Папірчик за папірчиком, а тут ще мотоцикли Хонда, а в них такого слова нема..., ''ой, а я не то написала...', і в 2:35 ми в'їхали в країну Білорусь. Перший готель не встигли добудувати до нашого приїзду і ми поїхали 35 кілометрів до Вавкависька. А холод був собачий, висока вологість, взагалі не пригадую, щоб їздив в такий холод. Що краще: їхати 50 км/год, але дуже довго, чи 150, але дуже холодно? Приїжджаємо о 4:00 ночі до вищезгаданого місця, знаходимо єдиний готель, будимо адміністраторку, пояснюємо, що нам треба номер, щоб поспати до десятої ранку. Це коштує 23 чи 32 тисячі їхньої валюти, порахували — по 15у.е. з особи. Добре, гаряча вода є, даю паспорт.
   — А ви не білоруси?
   — Ще ні, а що?
   — Ну, то для вас другий тариф!
   В у.е. це по 50 з особи. По-перше, 150 у.е. за трьохмісний номер, щоб тільки трохи поспати... По-друге — їх “Бацько” сказав, що ми, українці, конкретні іноземці, тут навіть СНГ не діє! Ну, тьотінька, раз нічого не можна придумати — спи дальше. Вона, правда, вибачилась, що Білорусь нас так приймає, але нам від цього тепліше не стало.
   Вирішили помаленьку їхати, на ранок будемо в Бресті. Ми одягли усе, що було, дощовики теж і вирушили (4:30). Їдемо, холодно, а дороги з довгими прямими ділянками (між населеними), хоч би якісь повороти... І організм почав вимагати сну. Зупинились біля дороги в ''кишені'' для відпочинку, і лягли в бесідках спати, хто на лавках, хто на столах. Пам'ятаю, тільки витягнув ключі з мотоцикла, і заснув, навіть не зняв шолом.
   Потім ми встали (не плутати з пробудились!), і ми продовжили їхали.        
   10:50. Брест. Шукаємо фортецю. Вхід у формі п'ятикутної зірки наскрізь бетонної брили. Серйозна, трагічна мелодія, що звучить там, повертає думки до часів війни. Далі відкривається вид на внутрішнє подвір'я. В центрі фортеці — величезне погруддя, височенний шпиль і мармурові плити з іменами солдатів, що загинули тут . Довкола руїни. Вражає.
   13:00.
   Вирушаємо до останнього кордону.
   Заправились. Побалакали з простим людом. Раніше вони їздили до нас по бензин і продукти, а тепер пальне дешевше тут...
   На кордоні виявляється, що по вказівці “Бацька” всі на виїзді мусять заплатити 3 у.е. з особи за перебування в країні (потім цю квитанцію так ніхто і не спитав!). А тут ще баришня (здається, транспортний контроль) питає про якусь квитанцію, заявляє, що це коштує ще 5 у.е. з кожного і за кожну добу перебування. Вона вислухала, що ми про це все думаємо (це були критично погані думки), тоді для релаксації вона прогулялася до начальства на консультацію і, повернувшись, сказала:
   — Дайте, я вам поставлю печатки.
   — Дякуємо.
   Знак ''Україна''. Він такий скромний, бідний, пошарпаний, аж соромно. Але приємно, що ми вдома!
   — Добрий день, товариш прикордонник!
   Він розмовляє українською мовою! Так, так, в нас всіх є паспорти, і ми їдемо додому!
   — То як ви їхали? Де-де в'їхали в Польщу, а потім...? А в Калінінград попали на паромі (печатка в'їзду з корабликом)? А що робили в Білорусі аж півдня...?
Наші мотоцикли, обвішані багажем, зібрали половину працівників митниці. І нас вже не так перевіряли, як просто слухали розповіді про проходження ''дружніх'' митниць. Поставили нам 10-й і останній штамп в паспорт за цю поїздку і відпустили. Зараз спокійно доїдемо до кафешки і з'їмо щось наше, справжнє! Але біля останнього шлагбаума, наш добрий, рідний український митник підходить і каже (просить), що треба догнати вантажну машину, водій якої забув техпаспорт. Ну, ми розцінили це як питання державної ваги, віднеслися до нього з повною відповідальністю... 40 км від кордону ми їхали 160-170 км/год. Дорога там не супер, машини (включно 3 машини ДАЇ) рухались 90-100...
   Догнали. Віддали. Правда, зупинили аж дві зайві машини (зі схожім номером). За вдячність, яку нам виразив водій вантажівки, ми потім пообідали. О-о-о! Борщик з грибами і м'ясом, вареники з картоплею (принципово чекали, щоб їх приготували), ..., дуже смачно, і зовсім не дорого! Аж захотілось подорожувати Україною!
   Засинаємо, згадуємо ''незлим тихим словом'' країну Білорусь. З'їхали з дороги далеко в поле. Захід сонця. Поспали з годину. Тепер почуваємося значно краще, їдемо. Повністю стемніло, бачу чарівну паличку і жилетки, що світяться, скидаю швидкість. Проїхали майже 3 тисячі, нас перший раз за поїздку зупиняє міліція, і, напевно, ми ''попали''.
   — Хлопці, куди так на ніч?
   — Та-а, додому.
   — А що, зі змагань якихось (проводячи пальцем по фарі, яка вкрита товстим шаром мошкари)?
   — Та ми... 3 тисячі кілометрів... Польща, Балтійське море, Калінінград, знову Польща, Білорусія...
   — Так?! Ну то щасливо, тільки акуратно...
   Після такого аж совість не дозволяє порушувати правила дорожнього руху!
   Ще 150 км, і ми всі приїхали в файне місто Тернопіль. Треба трохи поспати. Стало прохолодно. Так, це вже осінь.

Текст: Андрій Кисіль, Тернопіль (Honda Africa Twin)
Фото: автора