"поховайте та вставайте,
кайдани порвіте,
і вражою злою кров'ю
волю окропіте"

Нагородний зорепад, який ми спостерігаємо, як не прикро, стосується також й Національної премії України імені Тараса Шевченка. Непрозорість вибору як номінантів, так і переможців, кулуарне обговорення, таємне голосування членів Комітету та незнання лауреатів переважною більшістю українців - це лише найгостріші проблеми, пов'язані із цією нагородою.

Нам незрозуміла процедура обрання лауреатів Національної премії в закритому колі. Національна премія - справа Нації, а не двадцяти її представників. Ми не критикуватимемо усіх членів комісії, ми не тішимося позицією тих, хто відмовляється від номінації (бо нерідко відмовляються і від України), ми поважаємо тих, кого раніше обрали справедливо, але ми повертаємо собі право визначати - хто гідний від імені української нації - опинитися у світлі Тарасової постаті.

Це для нас, українців, Тарас - Святий Пророк. І тільки нам визначати, хто гідний носити ім'я його послідовника. Ми започатковуємо народну Шевченківську премію, де визначатимемо лауреатів його премії і героїв нашої нації і землі, а не їхнього клану і території.

В наших силах перетворити Шевченківську премію на відзнаку дійсно національну, якою нагороджують творчі вершини Української Нації. І це можемо зробити ми - активні громадяни, яким небайдужа доля України. Варто згадати вдалі акції на підтримку Тараса Зеленяка, "Кіно-переклад" або ж голосування за "Книжку року" на ВВС, в яких українці проявили себе як згуртована сила.

Це наш Тарас. Це наша війна і це наші Герої.