Віктор Женченко... Співак, поет, актор, діяч культури. Талановита, універсальна людина, яка вміє захоплюватися щиросердно чеснотами й талантами інших людей, а це вже рівень богоугодного ставлення до світу.  ›››

На колір і смак товариш не всяк. Комусь подобається штучний газон, пепсі-кола і комікси, хтось віддає перевагу лісовій квітучій галявині, джерельній воді і живому театру. У царині музичної культури ситуація з уподобаннями більш заплутана, розмита і вельми безрадісна. Маскульт і кіч затягують і засмоктують усіх без розбору. Штучне замулює натуральне, електронні «самограйки» душать виконавську майстерність. Прогресивна Європа цим давно «наїлася», йде активна боротьба за все натуральне, екологічно чисте, за живе. «Фонограмна» музика піддається осміянню і вигнанню. Дедалі дієвим стає гасло: «Хочеш бути знаменитим, умій добре співати». По-справжньому, без хитрощів. Співоча Україна в цьому плані тільки підводить голову.  ›››

Доля Миколи Луківа здається парадоксальною. За три десятиліття творчого життя він випустив тридцять поетичних книжок, написав триста пісень, поміняв лише два місця роботи — 11 років працював у «Літературній Україні» і ось уже 22 роки незмінно очолює часопис «Дніпро». Здається, його шлях легкий: за книжками приходили літературні премії (ім. М. Островського, Г. Сковороди, В. Вернадського, С. Гулака-Артемовського), у періодиці друкувались добірки нових віршів, по радіо часто звучать його поезії, а останнім часом відбувся справжній вибух пісенного мистецтва Миколи Луківа. «От щасливчик долі!»,— мимоволі спадає на думку. Які джерела цього успіху? Чим він захищений? Певна розгадка криється в його біографії.  ›››

Коли співає чоловічий вокальний квартет «Гетьман», то мимоволі виникає образ чотирьох кремезних ватагів, до того ж сонячно усміхнених. О, які це потужні, чисті, красиві і, я б сказав, дисципліновані голоси! Напевно тому, що творчий шлях колективу розпочинався в ансамблі Збройних сил України.  ›››

В українській столиці на вулиці Костьольній, практично поруч з галасливим Майданом Незалежності, розташована затишна галерея «Грифон», у сокровенній тиші якої делікатно переміщаються поціновувачі образотворчого мистецтва. Коли вони знову виринають на вулицю, то керамічний грифон (згідно з грецьким міфом, казкові птахолеви охороняють золоті скарби) над входом однозначно підморгує пронизливим оком: найбільші скарби накопичуються в душах, а не в кишенях. Галерея — справжня творча лабораторія, оскільки нею керує не функціонер при мистецтві, а художник Микола Овчінніков.  ›››

В її імені і прізвищі — Оксана Полтавець — закодовані небо (о скільки повітря й простору в тому о-а-а: Оксана) і земля козацька, її слава (недарма Полтавець римується із словами боєць і жнець). Блакитноока, білява, усміхнена, терпелива, талановита, рафіновано інтелігентна, вона здається улюбленицею долі, що виросла в елітарному мистецькому середовищі. Але всі її досягнення — це не щасливі білети фортуни, а велика праця, замішана на спротиві життєвого матеріалу.  ›››

На музичному небосхилі України з’явилася досить яскрава зірочка — співачка Млада. Її візиткою став дебютний альбом «Ой весна, весна...», у якому вона представила власне бачення українських народних пісень у джазових аранжуваннях. До запису альбому були залучені відомі українські джазові музиканти — Володимир Шабалтас (гітара), Олексій Саранчин (клавішні), Віталій Іванов (саксофон), Денис Дудко (контрабас) та інші.  ›››

Є на Подолі, на вулиці Григорія Сковороди, 12/8, церква Миколи Набережного, що перебуває в державному реєстрі історичних пам’яток. Цей шедевр українського бароко створив видатний зодчий Іван Григорович-Барський. Церкву побудовано в 1772–1775 роках на місці старовинного дерев’яного храму, знищеного пожежею. Нині в її іконостасі є ікона Миколи Чудотворця, написана на липовій дошці, яка пережила пожежу 1811 року і лишилася неушкодженою.  ›››

Виставка „УПА: історія нескорених”, що проходить в рамках відзначення 100-го ювілею з дня народження генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича завітала і до Голої Пристані. Одначе, мешканці міста так і не змогли побачити на власні очі архівні документи та світлини про діяльність українського визвольного руху.  ›››

Зі співачкою Катею Chilly я вперше познайомився в столичному приватному театрі “ДАХ”. За секунду до затемнення в залі я шаснув на запропоноване мені місце, поруч зі мною улаштувався хлопчик-горобчик. А народ далі прибував у маленьку глядачеву залу, розміщуючись за рахунок ущільнення. Я жартівливо сказав “горобчикові”: “У крайньому разі я примощуся на ліхтарі (поруч на підлозі, що переходила в сцену, справді стояв величезний театральний ліхтар) і візьму тебе на ручки”. Горобчик-хлопчик весело погодився.  ›››