Статті:

Рєзнікова В.В.
Проблема обмеження права фізичної особи на інформацію про стан здоров'я
Журнал "Економіка, фінанси, право" N 4 2004р. с. 31-34.

Рєзнікова В.В.
Право людини на інформацію про стан здоров'я
Журнал "Право України" N 9 2004р. с. 36-39.

Рєзнікова В.В.
Окремі питання правового регулювання бухгалтерского обліку та оподаткування спільної господарської діяльності в Україні
Науковий часопис "Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права" N 3(11) 2004р. с. 131-136.

Рєзнікова В.В.
Ділова репутація, ділові зв'язки та інші нематеріальні активи як вклади до спільної господарської діяльності у формі простого товариства
Журнал "Підприємництво, господарство і право" N 12 2004р. с. 100-103.

Пунда О.О.
Право на сімейне виховання та проблеми його здійснення
Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2005. - №1. - С.111-115.

Пунда О.О.
Право на безпеку харчових продуктів та предметів побуту у правовій системі України: цивільно-правовий аспект.
Життя і право. - 2004. - №3. - С.45-50.

Пунда О.О.
Право на усиновлення як особисте немайнове право, що забезпечує природне існування людини
Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2005. - №1. - С.111-115.

Пунда О.О., Гуменна О.О.
Правове регулювання штучного переривання вагітності в Україні: цивільний та кримінально-правовий аспекти
Життя і право. - 2005. - №1(13). - С. 36-42.

Апанасюк М.П.
Момент укладення договору ренти
Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 4 – С. 122-126.

Апанасюк М.П.
Юридична природа права на ренту
Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – № 27 – С. 331-335.

Апанасюк М.П.
Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів
Право і безпека. – 2004/3’1. – С. 35-39.

Забута І. Б.
Податкові наслідки збиткових операцій (чи можна вважати збиткові операції господарською діяльністю?)

Забута И. Б.
Налоговые последствия убыточных операций (можно ли считать убыточные операции хозяйственной деятельностью)

Голіцин Олександр, Русін Олександр та Дудка Сергій
«Казнить нельзя помиловать»

Бринзанська О. В.
Історичний розвиток законодавства, яке регулює відповідальність за злочини, що посягають на діяльність установ кримінально-виконавчої системи
Журнал "Судова апеляція" №3(8) 2007р. с. 132-138.

Рєзнікова В.В.
Здійснення права фізичної особи на інформацію про стан здоров'я у цивільному та сімейному законодавстві України
Журнал "Економіка, фінанси, право" N 7 2004р. с. 19-23.

Апанасюк М.П., науковий співробітник Відділу організації наукової роботи Національного університету внутрішніх справ.

Момент укладення договору ренти

   Зі вступом у дію з 1 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України легальне визнання одержав давно відомий на Заході, але мало кому відомий в Україні договір ренти (Глава 56 ЦК України, далі – ЦК). У зв’язку з тим, актуальним видається висвітлення в науковій літературі будь-яких питань стосовно специфіки його правового врегулювання й, зокрема, такого практично важливого питання як момент укладення договору ренти.
   Про необхідність розгляду даного питання свідчить гостра теоретична суперечка, що розгорнулася серед вчених. Так, одні вчені вважають договір ренти – консенсуальним [1, с.44], другі – реальним [2, с.138], а треті – то консенсуальним (при відчуженні нерухомості), то реальним (при відчуженні рухомих речей) [3, с.12]. Наявність трьох різних точок зору свідчить про те, що в теорії цивільного права немає однозначної відповіді на питання, з якого моменту вважається укладеним договір ренти. Ураховуючи те, що в сучасній, близько-зарубіжній, юридичній літературі означене питання не знайшло свого належного вирішення, а в національній, українській, воно взагалі не висвітлювалось його з’ясуванню присвячується дана стаття.
   Так, згідно з легальним визначенням договору ренти, що дається в ст. 731 ЦК одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Оскільки, за умовами даного договору передбачається, що сторони для його укладення, окрім домовленості, мають здійснити передачу майна, по своїй юридичній моделі цей договір, безспірно, відходить до групи реальних договорів. Крім того, будь-кий різновид договору ренти, для своєї дійсності, відповідно до п. 2 ст. 732 ЦК підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти ще й державній реєстрації. Обов’язкова наявність сукупності перелічених дій, необхідних для укладення договору ренти свідчить про те, що підставою його виникнення є юридичний склад. Відповідно, момент укладення даного договору має пов’язуватися зі сформованістю юридичного складу. Для обґрунтування цієї точки зору розглянемо укладення договору ренти з позиції теорії юридичних фактів.
   У сучасній теорії юридичних фактів поняття юридичного складу, звичайно, визначають як сукупність юридичних фактів [4, с.54]. При цьому, до невід’ємних елементів юридичного складу відносять окремі юридичні факти, якими наповнюється його юридичний зміст. Під окремим юридичним фактом загальноприйнято розуміти будь-яку обставину реальної дійсності (дію або подію) з наявністю якої норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав, і обов’язків. Тож, вирішення питання про сформованість юридичного складу проводиться шляхом встановлення наявності необхідних елементів юридичного складу (окремих юридичних фактів). Тільки встановлена наявність певної сукупності юридичних фактів дозволяє робити висновок про сформованість відповідного юридичного складу та свідчить про породження ним певних правових наслідків. Застосування означених положень теорії юридичних фактів, як видається, може до ладу допомогти на практиці при вирішенні питання про визначення моменту укладення договору ренти.
   Так, правовстановлюючими юридичними фактами, із сукупності яких складається юридичний склад договору ренти є домовленість сторін і передача майна. Тільки у своїй сукупності вони утворюють договір ренти, оскільки в реальних договорах “соглашение само по себе не является ни договором ни вообще юридической сделкой. Полный фактический состав, который называется юридической сделкой или договором, слагается в этом случае из соглашения и передачи” [5, с.121-122]. Це два самостійних взаємодоповнюючих один одного юридичних факти. У процесі вольового утворення першого з них відбувається погодження істотних умов договору ренти, а другого, здійснюється передача майна в підтвердження досягнутої домовленості [6, с.54].
   Вольову сторону договору у своєму значенні юридичного факту в законодавстві (ст. 658 ЦК) і в теорії договірного права [7, с.94] загальновизнано розглядати через поняття правочину (ст. 193 ЦК). Джерелом правочину в його якості юридичного факту вважається вольова дія. Відповідно, під джерелом домовленості про укладення договору ренти розуміються такі взаємні вольові дії його сторін у результаті вчинення яких їх, власна воля знаходить своє загальне вираження. Отже, домовленість, як обставина реальної дійсності, є проявом взаємних вольових дій сторін договору ренти. Саме ці взаємні вольові дії і є змістом домовленості, з наявністю якої норми права пов’язують виникнення договору ренти. Процес утворення домовленості відбувається послідовно, під час погодження істотних умов договору ренти.
   Погодження істотних умов договору ренти на практиці відбувається в процесі певної процедури, що йменується порядком укладення договору [8, с.365-369]. Зміст даного порядку складають загальні правила про оферту й акцепт (п. 2 ст. 670 ЦК). Оферентом при укладенні договору ренти вважається особа, що запропонувала укласти договір на певних умовах, а акцептантом - особа, що дала позитивну відповідь на оферту. У відповідності до ст. 673 ЦК оферта повинна містити в собі всі істотні умови договору. Оскільки, укладення договору це взаємний вольовий процес, то погодження істотних умов договору, як правило відбувається в усній, або письмовій формі шляхом зустрічного обміну пропозиціями та погодженням їх змісту між адресатами. З моменту погодження всіх істотних умов договору ренти завершується процес формування домовленості в ньому.
   Як видається, вольовий зміст і межі розглянутого юридичного факту обмежуються погодженням усіх істотних умов договору ренти. Неузгодженість, хоча б однієї умови з усієї необхідної сукупності істотних умов призводить до не сформованості домовленості як юридичного факту, що рівнозначне його(її) відсутності. А відсутність юридичного факту, який є елементом юридичного складу “неизбежно приводит к омертвлению не только юридического состава в целом, но и отдельных его частей по отношению к данному составу” [4, с.57]. Звідсіля, зрозуміло чому погодженість усіх істотних умов договору ренти є обов'язковою передумовою формування домовленості в ньому. Практичне значення встановлення даного юридичного факту полягає в тім, що з його сформуванням завершується процес погодження волевиявлень між сторонами договору ренти.
   Без передачі майна домовленість у договорі ренти, як і в будь-якому реальному договорі, не набуває юридичної сили. Тому без передачі майна немає й договору ренти, хоч би й була досягнута домовленість про його укладення. Здійснення передачі майна є обов’язковою умовою укладення даного договору, оскільки вона служить засобом підтвердження дійсності домовленості його сторін [6, с.54]. Передачею й прийняттям майна прямим чином підтверджуються спільний намір сторін договору ренти укласти договір на певних умовах. У цьому смислі, передача й прийняття майна на стадії укладення договору ренти завжди обумовлюються саме умовами домовленості про виплату ренти, а не якою не будь іншою домовленістю чи обставиною. Здійснюючи її, сторони майбутнього рентного правовідношення завжди усвідомлюють, з якою метою вони це роблять і яких правових наслідків, таким чином, бажають досягти.
   Крім того, завдяки передачі майна на стадії укладення договору забезпечується охорона інтересів економічно слабкої сторони в договорі ренти (одержувача ренти), оскільки цей договір ґрунтується на довірі, яка в момент його укладення проявляється в тому, що майно відчужується сьогодні, а зустрічне надання у вигляді ренти буде надаватися в майбутньому. При такого роду тривалих правовідносинах контрагенти мають завбачливо віднестися до вибору контрагента.
   За умовами укладення договору ренти майно під виплату ренти має передаватися у власність платнику ренти. За загальним правилом (ст. 334 ЦК) під передачею права власності на майно розуміється вручення його набувачеві. Про те, у п. 3 цієї ж статті робиться із цього правила виключення так, як право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності в набувача виникає з моменту такої реєстрації. Договір ренти завжди підлягає нотаріальному посвідченню (п. 1 ст. 732 ЦК), а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації (п. 2 ст. 732 ЦК). Отже, право власності на рухоме майно, що відчужується під виплату ренти переходить у момент нотаріального посвідчення договору ренти, а на нерухоме майно в момент його державної реєстрації. Таким чином, передача - майна як юридичний факт при передачі рухомого майна під виплату ренти є сформованим у момент нотаріального посвідчення договору ренти, а при передачі нерухомого майна в момент його державної реєстрації. Відповідно, у ці моменти й відбувається завершення формування юридичного складу договору ренти.
   Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК моментом укладення договору, для якого є обов’язковою нотаріальне посвідчення, вважається момент нотаріального посвідчення договору, а для договору, у якому передбачається відчуження нерухомого майна момент укладення договору співпадає з моментом його державної реєстрації. Зважаючи на те, що нотаріальне посвідчення договору ренти спрямовується на перевірку досягнутої згоди й передачі майна, а реєстрація на уточнення переходу права власності на нерухоме майно (і на надання цьому акту публічності), договір ренти завжди є укладеним із моменту сформованості його юридичного складу. А саме, якщо під виплату ренти відчужується рухоме майно договір ренти є укладеним із моменту його нотаріального посвідчення, а якщо нерухоме майно з моменту його державної реєстрації. Як нотаріальним посвідченням договору, так і його реєстрацією підтверджується реальність договору ренти [9, с.632].
   Договори, виникнення яких пов’язується з наданням їм певної форми в теорії цивільного права йменуються формальними договорами [10, с.180-181]. Це не той формалізм, що колись був пов’язаний з урочистістю акта. У даному випадку правопорядок зберіг, і регламентує те, що є корисним у вимозі до форми договору. На увазі маються ті випадки, коли одна зі сторін заперечує існування договору чи якоїсь із його умов, інша сторона, для того щоб домогтися справедливого рішення, повинна представити докази його змісту. Нотаріально посвідчена форма договору в якій викладено зміст досягнутої домовленості найкращий тому доказ. Таким чином, договір ренти для якого встановлюється обов’язковість нотаріального посвідчення має всі підстави розглядатися в якості формального договору.
   Підсумовуючи все сказане, відмітимо, що для укладення договору ренти сторонам необхідно здійснити, як мінімум, три юридично значимі дії, а у випадку передачі під виплату ренти нерухомого майна ще й четверту. Це, – досягти домовленості, здійснити передачу майна в підтвердження її дійсності, нотаріально посвідчити договір у випадку передачі під виплату ренти рухомого майна, а також зареєструвати договір у випадку передачі під виплату ренти нерухомого майна. Тільки при наявності певної сукупності всіх вище перелічених дій можна говорити, що сторони уклали договір ренти. Здійснення останньої із цих дій і є моментом укладення договору ренти.

Ваш відгук:     Ваше ім'я:     Ваш e-mail: Стисло Ваші зауваження до статті:

Відгуки відвідувачів: