ИНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦИЯ С ИГОРЕМ ГРЫНИВЫМ!

Образ Ющенка не є витвором політ технологічним. Коли Ющенко появився у публічній політиці, то вже мав сформований власний імідж людини-патріота, економіста, людини професійної. Але в той же час - доступної та відкритої людини. А часто ознаки доброти та доступності людини сприймаються як ознаки слабкості. Тому задача його команди полягала не в формуванні якогось іміджу польотами на винищувачі, а прорив інформаційної блокади, яка існувала під час виборів. Стосовно твердості характеру, то я знаю небагато людей, які би вистояли та зберегли силу духа, за тих випробовувань, які випали останніми роками на долю Віктора Андрійовича.

С цензурой сейчас как раз все хорошо – с мифами сложнее. Предыдущая избирательная кампания была чрезмерно насыщена мифологией. И ключевой миф – о межнациональной розни, о национализме команды Ющенко был доминирующим на ТВ. Что касается сегодняшней власти, то мне кажется, что наоборот – отсутствует целенаправленная работа по созданию положительных мифов и положительных образов. Есть Авгиевы конюшни, есть проделанная работа, много еще предстоит. Но вера в собственных героев и в собственные силы многим часто не хватает.

Первую свою кампанию я провел еще в 1988 году – это были выборы еще в парламент Советского Союза. Я руководил кампанией Ростислава Братуня, который стал первым оппозиционным депутатом от Украины в Верховном совете СССР. В 90-м году я выиграл сразу две собственные кампании как в Верховный совет Украины, так и в львовский областной совет. Руководил избирательными штабами Партии «Реформы и порядок», был заместителем руководителя штаба блока «Наша Украина» в 2002-м году, и президентской кампании В.Ющенко в 2004-м, и еще многих других, в том числе и успешной кампании Тараса Чорновила в 2000-м году. Это единственная кампания за результаты которую, как я сейчас думаю, лучше было бы проиграть.

С 98-го года, после подписания соглашения о блоке между ПРП и Народного руха Украины мы начали, как теперь говорят, «брэндирование» названия «Наша Украина». Вспомните ТВ-ролики «Наша история», «Наши герои», «Наши песни» и «Мы украинцы, это наша Украина!» В 2002-м году это название стало официальным названием блока Виктора Ющенко. В 2004-м году съезд ПРП изменил название партии на партия «Наша Украина». Через год была создана еще одна партия с похожим названием – Народный союз «Наша Украина». 2006-й год не имеет права быть годом междоусобиц. Мы все должны пойти на парламентских выборах единым блоком. Какое будет название этого блока – предмет работы политиков и политтехнологов.

1.Головною зброєю президентської кампанії була не помаранчева стрічка, а Віктор Ющенко. Люди виходили на Майдан не для можливості продемонструвати помаранчеву моду, а тому що вірили своєму Президенту. А жовто-гарячі (помаранчевий) колір присутній в політ рекламі багатьох кампаній. З 98-го року це також базовий колір партії „Реформи і порядок”, але ніякої екстраординарної ролі не відігравав. Що ще раз підтверджує – не кольори забезпечують перемогу, а люди. Під час революції цей колір став своєрідним паролем однодумців.
2. Вважаю Юрія Левенця високопрофесійним політ технологом, який досконало володіє „польовими” технологіями. Його енергію та в мирних би цілях... А не для фальсифікацій. А фальсифікації – це вже не технологія, а злочин. Стосовно Волкова, то я думаю, що у нього було достатньо коштів, щоб оплатити роботу Левенця.
3. У кожного „свої” дні. Національний інститут стратегічних досліджень щотижня готує для Президента моніторинг політичної та економічної ситуації в Україні з відповідними рекомендаціями.

Кожна держава потребує своєї ідеї і своєї стратегії. Для України на мою думку, є декілька пріоритетних завдань. Перш за все, це формулювання такої національної ідеї, яка забезпечила би перетворення всього українського народу в єдину політичну націю. Коли кожен громадянин України незалежно ні від місця народження, ні від мови спілкування, з гордістю говорив би: „Це моя країна!”, і був її справжнім патріотом. Важливим також є і геополітична перспектива України. Стратегія України на інтеграцію в Європу повинна враховувати певну асиметрію, яка склалась. Адже головними сусідами України є два мегаутворення – майбутня Європа та колишній Радянський Союз. Пам*ятаючи про своє минуле, Україна чітко повинна орієнтуватись на рух вперед, в майбутнє, до Європи. Цей процес не є таким простим, бо значно змінює карту світу.
Предмет досліджень Інституту і є визначенням шляхів реалізації національної стратегії та формування власної національної ідеї. І тут справа не тільки в грубих томах монографій, які щорічно видає інститут по цій тематиці, але і визначення способу імплементації цих ідей.

Довіривши минулого року владу Віктору Ющенку та його команді, народ сформулював декілька вимог. І перша з них – це єдність. Всі хто стояв разом на Майдані, не мають права зрадити ідеали цієї єдності. Адже єдність є запорукою сили влади, яка повинна захищати людей, а не себе. Нажаль, сьогоднішня влада часто про це забуває. І політичні конфлікти заважають не тільки рухатись вперед, але ставлять під сумнів завоювання Майдану. Президент неодноразово попереджав, що хто буде займатись нагнітанням протистоянь – з влади піде. А ЄЕП чи не ЄЕП – це справа не міністрів, а глави держави.

Історія дає свої уроки стосовно експорту революцій. Що ефективно на Кубі, не завжди працює в Болівії. І одного Че Гевари для цього не достатньо. Сьогодні Україна стала лідером демократичних змін на пост-радянському просторі. Відійшло в минуле демократичні зміни в Росії чи Польші. Це велика відповідальність для України, бо від кінцевого успіху перетворень залежить і віра людей в успіх подібних перетворень в їхніх країнах. Для того щоб піднятись з колін, треба вірити перш за все у власні сили та не боятися. Думаю, що спроба експорту помаранчевої революції в Біларусь чи Росію сьогодні приречена на невдачу. Нажаль сьогодні багатьох росіян цікавить не їх права та гідність, а ностальгія за великою імперією, рабами якої в першу чергу були вони самі.

Розподіл повноважень між Президентом та прем*єром, Верховною Радою та урядом не є панацеєю в справі зниження цін на м*ясо. Ефективне управління базується на трьох китах. Перш за все – рівні політичної культури людей, які обирають владу, професійності самої влади, та довірі до менеджерів, яким необхідно приймати управлінські рішення. І неважно, чи це прем*єр-міністр, міністр, чи заврайоно. Нажаль, нам часто бракує всіх трьох елементів. Але демократія – це процес, як треба вчитися керувати державою. Президент попередив – у владі змінилось багато облич. Але саме обличчя влади в багатьох регіонах залишилось старим. Хто не зможе працювати по нових правилах, або не захоче вчитися, змушений буде піти. Багатьох у владу брали „по-здоров*ю”. А питати будуть „по-уму”. Одного патріотизму і участі в помаранчевій революції недостатньо.
Сьогодні здобутки та зрушення, нажаль, відчули не всі. Але найнезахищеніші верстви – пенсіонери та молоді матері відчули турботу уряду. Наступний рік повинен забезпечити не тільки обіцянку „Багаті допоможуть бідним та сильні підтримають слабших”, але і створити умови для зростання економіки і відповідно, зменшення цін.

Підняття виборчого бар*єру є шляхом переходу від нашої мультипартійності до європейської багатопартійності. Це шлях, який треба пройти, при цьому не скотитися до прикладу деяких азійських країн. Адже в Азербайджані, Казахстані та й в Росії, високий виборчий бар*єр став механізмом боротьби з опозицією. Сильна влада повинна бути зацікавлена у наявності опозиції. Адже саме опозиція перша помічає помилки влади, і тим самим допомагає владі вчасно їх виправляти. Я особисто голосуватиму за підвищення бар*єру до 4-5 відсотків, але не 6-10. Оптимальним я вважаю 4-х відсотковий бар*єр для партій та 5-и відсотковий для блоків.

Слово „клієнт” розуміє під собою контракт та платні послуги. Я, як і більшість людей на Майдані, політиків, громадських лідерів, підтримував і підтримую Ющенка тому що вірю йому. Значно менше мене цікавить хто є його кумом чи кумою, і взагалі не цікавить чи заслуги тих чи інших людей адекватно оцінені. Україна має унікальний шанс, який випадає один раз на сотні років, і історія та майбутні покоління найкращі судді.

На мою думку, ключовою відмінністю між підходами російських та українських політ технологів є врахування настрою у людей. Українські полі технологи спочатку питають людей, що вони хочуть, і потім їм це пропонують. Російські ж часто вважають, що вони можуть „продати” будь що. Головне переконати людей, що саме це їм потрібно. Очевидно, успіх розкрутки „МММ” створює ілюзію успішності будь-якої авантюри, якщо в неї вкласти багато грошей.
Оцінкою політ технологів, як з рештою і будь-яких інших спеціалістів є їх попередні успішні проекти. Скажи, не скільки кампаній ти провів, і скількох клієнтів „розвів на гроші”, а скільки кампаній ти виграв. Особливо успішною вважаю кампанію Народного Руху 1998 року, яку проводив Ярослав Лесюк, та кампанію Партії зелених цього ж року, яку проводила група молодих політиків.