This version of the page http://www.aratta-ukraine.com/books_ua.php?text=42 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-06-29. The original page over time could change.

Новини | Святині | Публікації | Книги | Знаки | Фотоальбоми | Анімація | Форум | SMS |

29 червня 2008 р., недiля

 головна листування   про портал   PDA   RSS  

 

 
КІНЕЦЬ КОЗАЦЬКОЇ АТЛАНТИДИ: імперський централізм і українська автономія

КНИГА

 

«Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення»

© Рябчук Микола

КІНЕЦЬ КОЗАЦЬКОЇ АТЛАНТИДИ: імперський централізм і українська автономія

УКРАЇНСЬКІ РЕТРОСПЕКТИВИ

До змісту | Перша сторінка | Версія для друку

 

Книжка канадського професора Зенона Когута «Російський централізм і українська автономія» (Київ, 1996) стала фактично першою в Україні синтетичною працею на тему, окреслену підзаголовком «Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830», чи, у дещо місткішому англомовному формулюванні, - "Imperial Absorption of the Hetmanate" («Імперське поглинення Гетьманату»). Досі, здається, лише видавництво «Україна» спромоглося до певної міри заповнити цю історіографічну прогалину, перевидавши 1994 року невеличку брошуру барона Нольде «Автономія України з історичного погляду», видану вперше по-українськи у Львові в 1912 р. Втім, ця брошура є лише фрагментом більшої праці петербурзького професора, опублікованої 1911 року під назвою «Очерки русского государственного права». Автономія України в Російській імперії з'ясовується тут, власне, не так з історичного, як з юридичного погляду, і, віддамо належне російському вченому, з'ясовується доволі б'єктивно. Сучасний канадський дослідник, зрозуміло, йде значно далі - під усіма оглядами. (Хоч, серед інших джерел, враховує, зокрема, й працю Б. Нольде, передусім у двох вступних розділах - «Російський централізм і порубіжні землі» та «Природа української автономії»).

Зенон Когут, слідом за попередниками, визнає «двозначність та суперечливість» Переяславської угоди 1654 року про союз Гетьманщини з Москвою, оригінал якої «загубився», а «копії» виглядають доволі сумнівними. Безвідносно до конкретних нюансів тексту, для автора справді суттєвим є те, що при підписанні угоди «кожна сторона по-своєму розуміла наміри протилежної і не мала повної уяви про її державні інститути»:

По суті, козаки вірили в те, що вони просто заміняють польського короля московським царем. Але московські наміри і традиції були зовсім іншими, їхнє розуміння влади визнавало не договірні взаємовідносини між царем та його суб'єктами, а лише одностороннє підпорядкування.

Конфлікт між двома політичними системами був неминучий - козацька республіка не могла співіснувати з автократією, засади римського права - з азійською деспотією.

Книга Зенона Когута фактично і є історією цього конфлікту, з особливою увагою до його заключних, найдраматичніших сторінок. У своєму наступі на український автономізм, - стверджує автор, - московська влада виходила «не стільки з теоретичних чи конституційних міркувань, скільки з завдань прагматичної політики». Від самого початку вона прагнула «забезпечити свою присутність в Україні, встановивши контроль над двома основними органами влади: урядом гетьмана й урядом київського митрополита» (останній вдалося перепідпорядкувати Москві ще в 1686 році).

Хоч як парадоксально, але найрішучіший наступ на український автономізм припадає на час правління двох найбільш «європейських», «освічених» («просвещенных») російських монархів - Петра І (1689-1725) та Катерини II (1762-1796). Обоє вважаються чи не найбільшими реформаторами й модернізаторами імперії, й обоє прислужились найбільше до її уніфікації, до «інституціональної русифікації» її регіонів, у термінах Марка Раєва, - тобто до інтеграції, що «мала привести до однорідності: передусім - адміністративно-економічної, потім - інституціонально-соціальної і, нарешті, - культурної».

Характерно, однак, що спонукою до таких дій дослідник вважає не якусь там метафізичну українофобію тогочасних російських правителів, не так звану «ментальність орди», а цілком європейську, просвітницьку ідею «добре регульованої поліцейської держави». Що ж до національних особливостей, то хоч вони й визнавалися, їм не надавалося значення:

Вважалося, що вони просто відображають різницю у рівнях розвитку... Катерина, як і її молодший сучасник Иосиф II в Австрії, використовувала новий раціональний лад як зброю у боротьбі проти давніх «феодальних» привілеїв окремих історичних регіонів. Для Катерини останні були допотопними реліктами, що тільки перешкоджали її головній меті - створенню унітарної, добре регульованої держави... Катерина вірила в те, що з адміністративною інтеграцією та більш однорідним розвитком регіональні відмінності зникнуть...

Показовим під цим оглядом є лист імператриці до князя Вяземського зі своєрідними настановами щодо його майбутньої діяльності на посаді генерального прокурора:

Малая Россия, Лифляндия и Финляндия суть провинции, которыя правятся конфирмованными им привилегиями, нарушить оныя отрешением всех вдруг весьма непристойно б было, однакож и называть их чужестранными и обходиться с ними на таком же основании есть больше, нежели ошибка, а можно назвать с достоверностью. Сии провинции, также и смоленскую [яка в той час була ще етнічно білоруською. - М.Р.], надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб они обрусели и перестали б глядеть как волки к лесу. К тому приступ весьма легкий, естьли разумные люди избраны будут начальниками в тех провинциях; когда же в Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтоб век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была прозведена в оное достоинство.

Закономірно, отже, що вже на третьому році свого правління, 10 листопада 1764 p., цариця підписала указ про відставку останнього гетьмана, про скасування гетьманського уряду і формування натомість Малоросійської колегії - імперської адміністративної структури для управління Гетьманщиною. Попри серйозні утиски й обмеження української автономії за Петра І, Гетьманщина на час сходження на трон Катерини II все ще суттєво відрізнялася від решти Імперії своїми Інститутами самоврядування, соціальним устроєм та адміністративною практикою - «малоросійськими правами та вольностями», які мали для кожного українця різне значення - залежно від його соціально-політичного становища, а проте для всіх були, як пише Когут, «колективним символом певних політичних, соціальних й адміністративних норм, обґрунтованих законом та історичною традицією».

Ці права та привілеї сформували досить міцну систему, яка глибоко вкорінилася в колективній свідомості суспільства. Жодні більші політичні або соціальні нововведення не могли відбутися без їх руйнування, а будь-які спроби далі інтегрувати Гетьманщину неминуче приводили до конфронтації з «малоросійськими правами та вольностями».

Фактично понад сто років Гетьманщина існувала як автономне державне утворення під сюзеренітетом царя - із власною зовнішньою політикою, військом, адміністративною, юридичною, податково-фінансовою системою, і навіть із митним тарифом, що стягувався на кордоні між Московією й Україною. Щоправда, в Гетьманщині постійно перебували московські загони, котрі трактувались, однак, як «іноземні союзні війська», тимчасом як Малоросійський приказ, що завідував у Росії українськими справами, був частиною Посольського приказу, себто тогочасного «МЗС».

Первіснo [пише з цього приводу Зенон Когут] московським аргументом на користь розташування воєвод в Україні був захист від іноземної агресії. Кожен воєвода командував гарнізоном російських військ і не мав права втручатися в справи місцевої адміністрації. Поступово воєводи почали виступати проти козацької адміністрації на боці міщан, заохочуючи їх звертатися зі своїми скаргами безпосередньо до російських чиновників.

Ліквідація української автономії, на думку п. Когута, складалася з двох етапів. Перший, що розпочався 1764 року скасуванням гетьманського уряду і впровадженням генерал-губернаторства, можна означити як підготовчий. Основні українські інституції на цій стадії залишались незайманими (крім уже згаданого гетьманства, а також формально незалежної Запорозької Січі, ліквідованої в 1775 p.), проте відбулась непомітна прив'язка їх до імперської бюрократії та, сказати б, індивідуальна «обробка» козацько-шляхетської верхівки.

У 1782 році розпочався другий етап, на якому було ліквідовано українську адміністративну, фінансову і судову системи, знищено рештки церковної автономії, покріпачено селян, розпущено козацькі війська і впроваджено загально-імперську військову повинність. Ці заходи було здійснено досить швидко, буквально за кілька років, але, як переконливо показує у своїй книзі п. Когут, «для повного сприйняття імперської соціальної структури українському суспільству знадобилося більш як півстоліття».

Лише в 1830-х роках, з остаточною кооптацією української шляхти у дворянство й закріпленням за козаками статусу спеціальних державних селян, з переважною русифікацією українського кліру та лівобережних міст (включно з Києвом, де ще в середині XVIII ст. ні євреї, ні росіяни не мали права на постійне оселення - українські купці й ремісники захищали таким, типово середньовічним, чином свої корпоративні інтереси), лише з ліквідацією Магдебурзького права й залишків інших «малоросійських вольностей та привілеїв» українське суспільство уподібнилося до загально-імперської станової структури.

Зрозуміло, що найактивніше опирались асиміляції верхні шари суспільства, які, за поняттями того часу, власне й були «народом». В окремому розділі - про Законодавчу комісію 1767-68 років, створену Катериною для підготовки імперських реформ, - Зенон Когут переконливо показує автономістські тенденції, що виявилися при виборах українцями своїх делегатів та формулюванні для них відповідних наказів. Лише залякуваннями, репресіями та арештами генерал-губернатор Рум'янцев зумів пом'якшити радикалізм українських вимог, проте й це не врятувало Законодавчу комісію від монаршого невдоволення і, врешті, розпуску.

Подальша асиміляція української шляхти відбувалася на шляху її максимальної кооптації в імперські структури, надання всій верхівці дворянського статусу, державних посад і щонайширших кар'єрних можливостей у масштабах імперії. Мовна, культурна та, особливо, релігійна спорідненість двох народів теж сприяла асиміляції. Найфатальнішою, однак, виявилась офіційна концепція двох гілок одного «руського» народу, розділеного підступними польськими впливами і возз'єднаного тепер під скіпетром мудрого самодержця. Погляд на Україну як інтегральну частину Російської унітарної держави зробив, за слушним зауваженням З. Когута, «будь-які форми українського партикуляризму, навіть аполітичного і нешкідливого, тотожними підступництву, якщо не зраді». А проте «малоросійський» партикуляризм так і не був до кінця викорінений. 1824 року генерал Олександр Михайловський, відвідавши Україну, писав:

Я не находил в Малороссии ни одного человека, с которым мне удавалось говорить, выгодно к России расположенным; во всех господствовал явный дух оппозиции. У них есть пословица: «он всем хорош, да москаль», то-есть русский и следовательно есть злой или опасный человек. Такая ненависть происходила от нарушения прав Малороссии, от упадка кредита в промышленности, от возвышения налогов, которые в Малороссии произвели повсеместную бедность, и от дурного устройства судебных мест, где совесть была продажная.

Цей місцевий патріотизм, що мав радше археографічне, ніж політичне забарвлення, і спрямовувався радше в минуле, ніж у майбутнє, став, однак, поважною базою для розвитку модерної української національної свідомості. Втративши традиційну еліту, яка звичайно бере на себе політичне лідерство, українці, за спостереженням проф. Когута, «мусили розвинути новий, спроможний до лідерства шар - інтелігенцію, що очолила національний рух, який базувався не стільки на історичній легітимності, скільки на етнолінґвістичних підставах». «Таким чином, - підсумовує вчений, - саме тоді, коли Гетьманщина була повністю поглинута Росією, з'явилися нові сили, що в інших умовах відродили боротьбу між російським централізмом й українською автономією». Цікаво, однак, що ще перед Шевченком, котрий геніально артикулював міф воскресаючої України (на противагу гоголівському міфові відгаслої Малоросії), заїжджий німець Йоганн Ґеорґ Коль помітив те, в що, здається, й сьогодні не можуть повірити мільйони наших ближчих і дальших сусідів:

Колись Малоросія була республікою під протекторатом Польщі, і дворяни зберігають багато ознак свого золотого віку незалежності. У багатьох будинках можна побачити портрети Хмельницького, Мазепи, Скоропадського і Розумовського, які в різні часи були гетьманами, а рукописи, що розповідають про тамті дні, старанно зберігаються в скринях... Якщо одного дня колосальна Російська імперія розлетиться вщент, можна не сумніватися, що малоросіяни утворять окрему державу.

Це писалося в 1841 році, за півтора століття до того, як «колосальна Російська імперія» пішла туди, куди рано чи пізно йдуть усі імперії світу, стаючи такими самими об'єктами історіографічного аналізу, як і козацько-шляхетська українська Атлантида XVIII століття.

 

надіслати другу версія для друку обговорити на форумі до змісту
 
 
 

ЗМІСТ:

 
  1. THE NOWHERE NATION, або чи має Україна історію?

  2. РОЗЩЕПЛЕНИЙ СВІТ: до проблеми «кресової» ксенофобії

  3. LA TERRE CLASSIQUE DES PERSECUTIONS ANTISÉMITES, або спокута метафізичних провин

  4. КІНЕЦЬ КОЗАЦЬКОЇ АТЛАНТИДИ: імперський централізм і українська автономія

  5. МІЖ ГОГОЛЕМ І ШЕВЧЕНКОМ: становлення нової ідентичності

  6. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ: спроба (де)міфологізації

  7. ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ЗА ЛИПИНСЬКИМ: pro et contra

  8. «КРЕОЛІЗАЦІЯ» МАЛОРОСІЙСТВА: ідеологічний аспект

  9. КОЛОНІАЛЬНА СПАДЩИНА І СОВЄТСЬКА СПАДКОВІСТЬ: парадокси десовєтизації

  10. ВІД «МАЛОРОСІЇ» ДО «ІНДОЄВРОПИ»: українські автостереотипи

  11. ПРОТИСТОЯННЯ ДВОХ МІФОЛОГІЙ: імперський виклик, націоналістична відповідь

  12. НА ЗАХИСТ «ЯСИРУ»: денаціоналізація як психологічна проблема

  13. ВНУТРІШНІЙ ВИМІР ЗОВНІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ: загрози уявні та реальні

  14. РОСІЯНИ В УКРАЇНІ: з погляду американського соціолога

  15. БУТТЯ «ПОМІЖ»: парадокси суспільної амбівалентності

 

Всі книги:

 
  • «Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури»
    © Саннікова Любов
    Книга присвячена новій науковій галузі культурології - еніофеноменологічній етнокультурології. Досліджуються процеси виникнення, розвитку й функціонування української народної культури.

  • «Психологічні аспекти в менеджменті: Типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика»
    © Каганець Ігор
    Викладаються основи типології Юнга, соціоніки та психоінформатики, пропонується інструментарій для практичної діяльності: характеристики та моделі психологічних типів, ідентифікаційні тести, таблиці.

  • «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення»
    © Рябчук Микола
    Політологічна розвідка в історію нашої держави відомого публіциста, політолога і поета Миколи Рябчука. Книга має переклад польською, французською та німецькою мовами.

Запрошуємо!

  
  

ОСТАННІ НОВИНИ

 

29-06-2008 04:35
“Трипільське коло” набирає обертів

27-06-2008 14:16
Скільки ж коштуватиме газ? Політики віщують

27-06-2008 13:44
Хроніки дерибану. У Львіській земельній афері “засвітилися” чиновники і судді

27-06-2008 13:27
Росія має позбутися ілюзій щодо базування у Севастополі

27-06-2008 12:53
КС позбавив регіоналів останньої надії на ширку

26-06-2008 23:22
Хроніки дерибану. Шахтарів обкрадали на мільярди, про що тепер читає Медведько

26-06-2008 17:57
Луценко у Запоріжжі перетрусив кадри у погонах. Мабуть-таки брали

26-06-2008 16:02
Тимошенко наголошує - вкрадені владою заощадження, народу повернуть за будь-що

26-06-2008 15:33
В уряді вирішили готуватися до російських сюрпризів - підвищити ціни на газ

26-06-2008 15:18
Яценюк вважає нові вибори гіршими за ширку

26-06-2008 14:53
Президент Ющенко визнав: він завжди правий, а Тимошенко, відповідно, - ні

26-06-2008 14:29
Столичний хлібний монополіст диктує умови: або підвищення цін, або хліб буде дефіцитом

26-06-2008 13:59
Хроніки дерибану. Коли бабло перемагає Закон - апелюють до здорового глузду

26-06-2008 13:21
Війна за держмайно. Суд встановив, що прокурор і гарант - не праві

25-06-2008 17:57
Москаль спростував Наливайченка - СБУ нікого не затримувала і нічого не передавала

25-06-2008 17:36
На ринку пального спекулянти почуваються вільно й безкарно

25-06-2008 17:17
Уряд проведе інвентаризацію земель. Першу в Україні

25-06-2008 17:04
ПАРЕ вимагає притягнути до відповідальності замовників убивства Гонгадзе

25-06-2008 16:29
Гепу посадять за хуліганку?

25-06-2008 13:38
СБУ встановило, що вибух у столичному парку не був терактом

 

ПУБЛIКАЦIЇ

 

28-06-2008 00:41
Цивілізаційний вибір України

27-06-2008 13:58
Традиційна російська страшилка. Напередодні візиту Тимошенко у Москву і газових переговорів

24-06-2008 17:57
РОСІЯ – “ЧЕТВЕРТИЙ РЕЙХ”? або про деякі небезпечні паралелі історії

17-06-2008 16:12
225-річчя Севастополя і руки та ноги Москви

12-06-2008 21:07
Кримінальна революція. Васильківці публічно б'ють чолом керівництву держави і направили ходоків до гаранта

10-06-2008 14:17
Коаліція: розпустити не можна зберегти

09-06-2008 18:51
Бютівський ренегат Рибаков обідає хабарницькими пропозиціями

09-06-2008 14:07
Давид супроти Голіафа

05-06-2008 11:23
То ж чим отруїли Віктора Ющенка?

04-06-2008 15:23
Ця перекірлива Народна Самооборона

 

Чи знаєте Ви, що:

 

- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейський нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...

 

ОПИТУВАННЯ

 
Чи вважаєте Ви дострокові вибори мера Києва демократичним волевиявленням киян?
Так
Ні
Кияни на це заслуговують
Байдуже
Результат голосування
 

 

 

 

  На головну Новини Святині Публікації Книги Знаки Фотоальбоми ВЕБ-пошта Форум Контакти

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2005-2008.
При передруці інформації, посилання на
www.aratta-ukraine.com обов`язкове.