 |
ГОЛОВНА СТОРІНКА
ПОЛІТИКА
СОЦІУМ
ЕКОНОМІКА
КРИМІНАЛ
СПОРТ
КУЛЬТУРА
Н. СИТУАЦІЇ
LIFE
ТЕМИ ТИЖНЯ
УжНУ
Ужміськрада
Е.ОЦІНКА
КІА
ЗНАЙОМСТВА
| |
|
Етно-велнес готель
"УнгварЪскій"
| |
| |
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...
| |
| |
| --> СОЦІУМ від 17.01.08 (14:33) |
Ще раз про появу неорусинстваОстаннім часом на Закарпатті та й в Україні загалом знову загострилась проблема неорусинства. Загострення цієї проблеми відновило дискусії навколо питання про час виникнення неорусинства як політико-культурологічного руху, головною ідеєю якого є теза про відрубність сучасних русинів Закарпаття від решти українського народу.
В науковій літературі, присвяченій цій проблемі, найчастіше висловлюється думка, що неорусинство було інспіровано недружніми політичними, а, може, й державними, організаціями сусідніх країн у 1990 р. та мало на меті послаблення та дезінтеграцію українського народу в умовах розпаду СРСР. Не піддаючи найменшим сумнівам таке тлумачення мети та джерел неорусинства, вважаємо, однак, що перші спроби з реалізації цього політичного антиукраїнського проекту припадають на 50-ті роки XX ст.
У кожному разі в нашому розпорядженні є низка документів з архіву Інституту етнографії та фольклору Чехословацької академії наук та Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук 1955-1956 р., які однозначно засвідчують спроби керівників радянських академічних установ, зокрема Інституту етнографії ім. Миклухо-Маклая АН СРСР, нав’язати вченим тогочасної Чехословаччини думку, що східні регіони їх країни заселяють не українці, а русини. Так, у витязі із протоколу наради, що відбувалася в Інституті етнографії і фольклору Чехословацької академії наук у Празі 9 вересня 1956 р. говориться, що радянські гості багато говорили про русинів східної Словаччини. Вони висловили міркування, які було рекомендовано пропагувати чеським та словацьким ученим: мешканці східної частини Словаччини – це особлива окрема група, яка має свою історію і свій особливий культурний розвиток, та запропонували стосовно неї використовувати назву русини, а не українці. Якби їх предки були українцями, то це інша справа. Проф. Потапов звернув увагу на те, що поява українського народу – це пізніше явище. Великороси і україці мали також колись спільний період історії, але згодом ці народи розділилися; так витворилася і група русинів за Карпатами. Окрім Л. П. Потапова, завідувача кафедри в Ленінграді та позаштатного працівника АН СРСР, у нараді брала участь і кандидат наук Н. Н. Грацянская, співробітник Інституту етнографії АН СРСР (Москва).
Такі твердження провідних російських етнографів про неукраїнське походження українців Східної Словаччини спантеличили чехословацьких учених. І. Грозієнчик, директор Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук, у листі до проф. Л. П. Потапова від 7 лютого 1957 р. розгублено признається (зберігаємо мову та правопис оригіналу): “Украинцев живущих в восточной Словакии мы считаем за самую западную ветвь закапатских украинцев, с которыми они жили вместе, в тех условиях, вплоть до 1938 г. Поэтому нельзя не брать во внимание то обстоятельство, что все это до известной степени касается и украинцев Закарпатья. А в таких соотношениях вопрос приобретает весьма важное и политическое значение”.
Звичайно, Л. П. Потапов як професор, доктор історичних наук та інші російські вчені також добре знали про українську належність місцевого населення східних регіонів Словаччини, тому, зважаючи на рівень академічної свободи, який панував у часи СРСР, є всі підстави припустити, що активні розмови совєтських учених за кордоном про неукраїнське походження русинів могли вестися лише за вказівкою партійних або всемогутніх “компетентних” органів. Очевидно, комусь вельми впливовому (особі або державній чи партійній інституції) у тогочасному СРСР здалось дуже небажаним а, може, й небезпечним не лише повоєнне об’єднання в одній державі більшості українських земель та багатомільйонної української людності, а й поширення ареалу розселення західноукраїнських етнографічних груп на теренах суміжних соціалістичних держав. Тому було розроблено план дезінтеграції найзахіднішої вітки українства, для реалізації якого відповідні академічні установи та високопоставлені науковці висунули аксіому про неукраїнське походження русинів. З невідомих нам причин реалізацію плану з витворення неорусинів за часів СРСР було припинено. Однак, коли стало зрозуміло, що дні існування СРСР пораховані, а на його руїнах має усі шанси постати незалежна Україна з 52-мільойонним населенням, розвиненою промисловістю та сільським господарством, то така перспектива відродження українства не на жарт перелякала московських стратегів, тому з архіву вибрали неорусинський проект, який крив величезний потенціал щодо дезінтеграції української нації на західних теренах її поширення, і відрядили на історичну батьківщину кількох партійних працівників та науковців, які й стали промоутерами ідей неорусинства.
Любомир БЕЛЕЙ,
"Екзиль"
ОБГОВОРИТИ: Коментарів 0, стор.
Загрузка...
|
|
| |
Загрузка....
| |
| |
Загрузка...
| |
|