Порівняльна оцінка впливу гемосорбції, плазмаферезу та ентеросорбції на структурно-функціональний стан клітинних мембран у хворих на ревматоїдний артрит

Незважаючи на певний прогрес в лікуванні ревматоїдного артриту (РА), що пов’язується насамперед з відкриттям та впровадженням нових класів нестероїдних протизапальних препаратів і вдосконаленням підходів до базисної (модифікуючої) терапії [3, 9, 17, 21], залишається категорія хворих, у яких не вдається традиційним шляхом контролювати активність запального процесу. Одним з можливих підходів до вирішення цієї проблеми є комбінація медикаментозного лікування з еферентними процедурами [4]. Однак до теперішнього часу не існує достатньої строго наукової аргументації на користь такої тактики та єдиної концепції застосування цих методів. Однією з головних причин ситуації, що склалася, є відсутність об’єктивних критеріїв, які дозволяли б визначити показання до призначення еферентних методів лікування (ЕМЛ) та оцінити їх ефективність [10, 11]. Використання з цією метою показників ендогенної інтоксикації стосовно ревматичних захворювань себе не виправдовує [10, 16]. Можна вважати встановленим, що імунологічні параметри також не відносяться до критеріїв прогнозу та оцінки лікувальної дії, позаяк викликані застосуванням неселективних ЕМЛ зміни в імунному статусі не корелюють з клінічним ефектом і, найвірогідніше, взагалі не є результатом власне елімінаційної дії сорбентів та плазмоексфузії [7, 15, 20, 22]. Інші ж лабораторні відхилення, які констатуються в чисельних дослідженнях, характеризують лише окремі сторони дії ЕМЛ та/чи відповідь організму на втручання у внутрішнє середовище і не дають повної уяви про значення індукованих еферентними процедурами біохімічних змін для нормальних та уражених патологічним процесом тканин.  В той же час загальновідомо, що головним об’єктом, через який реалізується переважна більшість регуляторних нейро-гуморальних та деструктивних впливів, є клітинна мембрана, чиї фізико-хімічні властивості є відображенням функціонального стану клітин та балансу між ушкоджуючими та відновлювальними чинниками [6, 18, 19]. Цілком очевидна першочергова дія екстракорпоральних ЕМЛ на форменні елементи крові та досить високий ступінь кореляції між порушеннями структурно-функціональної організації клітинних мембран внутрішніх органів та мембран еритроцитів [5, 14] дають підстави вважати, що червонокрівці є адекватним об’єктом для оцінки системних  змін, спричинених застосуванням ЕМЛ.

Метою нашого дослідження була порівняльна оцінка ефективності гемосорбції (ГС), плазмаферезу (ПА) та ентеросорбції (ЕС) з точки зору впливу цих методів на склад ліпідного компоненту та проникність мембран еритроцитів артеріальної і венозної крові у хворих на ревматоїдний артрит (РА).

Під нашим спостереженням було 117 хворих на РА (96 жінок та 21 чоловік) у віці від 14 до 71 року (в середньому – 46,4±1,1 року) з П та Ш ступенем активності запального процесу. У 69,2% хворих був РФ-позитивний варіант РА, у 77,8% - повільно прогресуючий перебіг хвороби. Середня тривалість захворювання склала 7,9±0,9 року. Обов’язковими умовами включення в дослідження були наявність ураження суглобів нижніх кінцівок та відсутність набряків будь-якого походження, клінічно значущої патології ендокринної системи, внутрішніх органів та судин нижніх кінцівок.

В зв’язку з незадовільним результатом медикаментозного лікування в чотирьох групах хворих, що формувалися за методом випадкового добору, застосовували ЕМЛ: неселективну ГС на вугіллі марки СКН чи СУГС (2-3 сеанси з інтервалом в 3-5 днів при об’ємі перфузії 3,5-5 л за сеанс) – у 22 пацієнтів, дискретний контейнерний ПА (3-5 сеансів з 2-4 – денними інтервалами при ексфузії 400-700 мл плазми за сеанс) – у 41, ЕС (тривалість курсу – 10-12 днів) з використанням волокнистого вуглецевого сорбенту ваулену (30-40 мг/кг маси тіла на добу) або кремнеземнієвого полімеру полісорбу (60-70 мг/кг) – відповідно у 16 (ЕСв) та 17 (ЕСп) хворих. Всі хворі отримували стандартну медикаментозну терапію, що не змінювалась протягом всього періоду спостереження. В групі порівняння (21 хворий) ЕМЛ не використовували. Сформовані групи хворих суттєво не відрізнялися за статевим складом, середнім віком, тривалістю захворювання, всіма класифікаційними компонентами діагнозу, кількістю пацієнтів, які планово приймали глюкокортикостероїди, та середніми величинами досліджуваних лабораторно-інструментальних показників.

Оцінка структурно-функціонального стану мембран еритроцитів включала визначення їх неселективної проникності, жирнокислотного складу фосфоліпідів, вмісту вільного холестерину (ХС) та деяких параметрів вільнорадикального окислення ліпідів. Газохроматографічний аналіз жирнокислотного спектру мембранних фосфоліпідів та рівня неестерифікованого ХС здійснювали за методикою [1] на хроматографі серії “ЦВЕТ-500”. З ідентифікованих 11 жирних кислот 6 полієнових (С_18:3, С_20:3, С_20:4,6, С_20:5,6, С_22:4,6, С_22:6) виявлялися в мінорних кількостях і тому враховувалися лише при обчисленні відносного сумарного вмісту насичених, ненасичених та поліненасичених жирних кислот (НЖК, НеЖК, ПНЖК), а самостійній статистичній обробці не підлягали. Проникність мембран червонокрівців визначали згідно методу [2], приймаючи до уваги час сечовинного гемолізу еритроцитів (ЧГЕ). Інтенсивність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за накопиченням в еритроцитах вторинних метаболітів, що реагують з тіобарбітуровою кислотою [13]. Рівень ТБК-активних продуктів (ТБК-АП) аналізували за умов неініційованої (НІ) та індукованої (І) НАДФ×Н та сульфатом закисного заліза ліпопероксидації. Визначали також активність каталази (АК) в плазмі крові [8].

Всі лабораторні дослідження виконано безпосередньо перед початком курсу лікування та зразу по його завершенню в пробах артеріальної (а) та венозної (в) крові, одержаних натщесерце шляхом пункції стегнових судин на рівні пахвинної зв’язки. Нормальні величини всіх досліджуваних показників отримані на підставі обстеження 16 практично здорових осіб у віці від 16 до 62 років.

Результати оброблені на ПК методами параметричної статистики з використанням t-критерію Стьюдента.

До застосування ЕМЛ в усіх групах хворих спостерігалась активація ПОЛ та деяке зниження антиокислювальної активності крові (АОА), про що свідчило підвищення рівня ТБК-АП в артеріальних та венозних червонокрівцях як за умов спонтанної (на 57,9-157,5%), так і індукованої ліпопероксидації (на 31,7-71%) та помірне зменшення АК (див. табл.). При цьому виявлялися зміни жирнокислотної формули мембранних ліпідів у вигляді вірогідного збільшення відносного вмісту НЖК та зменшення - НеЖК і ПНЖК. Індекс сатурації (відношення НЖК/ПНЖК) перевищував нормальні величини в 1,3-2,5 рази. Зростання насиченості ліпідного комплексу відбувалося в артеріальних еритроцитах переважно за рахунок стеаринової (С_18:0),  а в венозних – пальмітинової кислоти (С_16:0).  Вміст олеїнової кислоти (С_18:1) зменшувався тільки в еритроцитах артеріальної крові, а найбільше була зміненою частка лінолевої кислоти (С_18:2) – в 1,6-2,5 рази нижче за норму в обох пробах крові. В той же час вміст арахідонової кислоти (С_20:4) суттєво не відрізнявся від значень контрольної групи і навіть мав тенденцію до зростання в артеріальних еритроцитах. Слід зазначити, що описані артеріо-венозні відмінності порушень жирнокислотної формули порівняно з нормою були пов’язані передусім з тим, що у здорових осіб співвідношення деяких кислот за час циркуляції крові через периферічні тканини змінюється (приміром, С_18:0 а = 11,2±1,0%, С_18:0 в +15,6±1,4%, р<0,05), а у хворих на РА різниця між артеріальними та венозними червонокрівцями нівелювалася і не виявлялась по жодному з аналізованих показників. Це свідчить про зниження буферних властивостей еритроцитів, генералізацію мембраноушкоджуючих процесів. Типовим порушенням було також зменшення вмісту в мембранах неестерифікованого ХС. Як відомо, це  може супроводжуватись частковою втратою конденсуючого ефекту ХС, збільшенням плинності біомембран та підвищенням їх проникності [6]. Однак показник ЧГЕ в обох пробах крові був в середньому більш ніж удвічі вищим за норму, що свідчить про зниження мембранної проникності.

Таблиця. Показники структурно-функціонального стану мембран еритроцитів артеріальної та венозної крові у хворих на РА до та після застосування еферентних методів лікування (М±m)

Показник	Судина	Норма(n=16)	Метод лікування
			ГС (n=22)	ПА (n=41)	ЕСв (n=16)	ЕСп (n=17)
НЖК, %	а	46,2±1	59,7±3,42 59,1±4,62	52,5±4,1 56,0±4,42	58,5±2,52 65,8±2,22,3	58,9±4,12 57,1±5,22
	в	45,5±2,7	60,3±3,22 59,5±3,12	58,1±3,22 54,2±4,0	60,4±4,02 61,1±2,92	57,8±3,92 62,1±3,62
НеЖК, %	а	53,8±1,0	40,3±3,42 40,9±4,62	47,5±4,1 44,0±4,42	41,5±2,52 34,3±2,22,3	41,1±4,12 42,9±5,22
	в	54,5±2,6	39,7±3,22 40,6±3,12	41,9±3,22 45,8±4,0	39,6±4,02 38,9±2,92	42,2±3,92 37,9±3,62
ПНЖК, %	а	28,2±1,0	20,6±3,12 14,1±3,12	24,7±6,2 12,5±1,52	26,5±2,7 16,7±0,82,3	19,8±3,62 22,5±4,3
	в	31,4±3,0	19,4±1,82 17,5±3,22	18,0±4,32 22,7±2,31,2	25,2±7,2 19,8±3,02	20,5±3,52 12,5±3,22
ХС, мг/мл	а	0,122±0,022	0,058±0,0082 0,067±0,0112	0,081±0,023 0,066±0,0082	0,106±0,043 0,077±0,023	0,082±0,013 0,127±0,019
	в	0,145±0,027	0,074±0,0172 0,064±0,0112	0,077±0,0172 0,062±0,0122	0,105±0,026 0,097±0,022	0,069±0,0112 0,143±0,0313
ЧГЕ, с	а	69,6±4,4	161,4±24,72 92,5±7,92,3	120,2±15,02 145,8±16,12	117,4±19,52 131,4±24,22	133,9±20,22 78,0±18,43
	в	68,4±3,6	155,6±18,22 100,4±15,32,3	157,6±15,02 159,9±15,62	141,2±23,82 141,7±27,82	130,0±28,32 80,7±22,0
ТБК-АП НІ,            мкмоль/л	а	1,52±0,14	3,22±0,302 1,73±0,213	2,60±0,252 4,10±1,192	2,74±0,482 3,66±0,352	3,29±0,392 2,00±0,383
	в	1,20±0,14	3,00±0,362 1,68±0,213	3,09±0,732 2,45±0,582	2,35±0,262 2,28±0,201,2	2,64±0,322 2,48±0,342
ТБК-АП І,   мкмоль/л	а	7,86±0,46	11,41±0,402 9,70±0,682,3	12,75±0,722 10,15±0,752,3	10,64±1,032 10,35±0,822	10,35±0,702 8,72±0,82
	в	7,62±0,27	11,78±0,382 9,70±0,702,3	13,03±0,602 9,10±0,682,3	10,72±1,102 9,62±0,862	10,98±0,622 8,64±0,533
АК, мкмоль/хв×л	а	13,3±1,5	11,2±1,4 14,3±2,3	11,5±0,9 11,6±1,0	13,2±1,4 14,8±3,1	14,1±2,2 13,5±1,6
	в	14,4±1,0	13,2±1,4 14,9±2,8	11,1±0,82 12,3±1,0	12,0±1,9 12,8±2,9	11,3±1,5 10,9±1,32

Примітка. В чисельнику – дані до лікування, в знаменнику – після лікування.  ¹ – достовірність відмінності (р<0,05 – р<0,001) порівняно з артеріальною кров’ю, ² – порівняно з нормою, ³ – порівняно з вихідними значеннями.

Застосовані ЕМЛ суттєво відрізнялись за спрямованістю та вираженістю впливу на структурно-функціональний стан клітинних мембран. Після курсу ГС значно зменшувалась інтенсивність ПОЛ в еритроцитах, на що вказує динаміка концентрації ТБК-АП (див. табл.). Це не супроводжувалось змінами вмісту мембранного ХС та жирнокислотного спектру фосфоліпідів, за винятком зниження частки С_20:4 в венозних еритроцитах з 8,1±1,7% до 2,4±0,7% (р<0,01; в нормі – 8,6±0,9%). Однак проникність еритроцитарних мембран достовірно покращувалась в обох пробах крові, хоча і не досягала нормальних величин. Цікаво, що у хворих з різним клінічним результатом на тлі однакової динаміки показників ПОЛ, ЧГЕ та ХС спостерігалися діаметрально протилежні зміни жирнокислотного складу фосфоліпідів: значне покращання з повною нормалізацією деяких показників, переважно в артеріальній крові (НЖК, НеЖК, в тому числі С_16:0, С_18:1, С_18:2) - за позитивного клінічного ефекту та подальше поглиблення дисбалансу НЖК та НеЖК – за відсутності такого ефекту. Причому у останньої категорії хворих реєструвалося значне зниження вмісту ПНЖК а (з 25,8±6,0% до 8,4±4,0%, р<0,05) та ПНЖК в (з 20,9±2,2% до 11,3±2,5%, р<0,05) за рахунок С_20:4. Крім того, в цій підгрупі спостерігалось зростання АК в артеріальній (з 13,6±2,2 до 21,5±3,7 мкмоль/хв×л, р<0,05) та венозній крові (з 16,4±1,6 до 23,2±3,9 мкмоль/хв×л, р>0,05). На нашу думку, ці дані, так само як і протиріччя між зменшенням активності ПОЛ, підвищенням проникності мембран та збереженням порушень в їх ліпідному складі в групі в цілому, по-перше, можуть свідчити про те, що пероксидація та використання мембранних НеЖК в фосфоліпазних реакціях відбувається переважно за рахунок зовнішніх чинників у вогнищах запалення, а не за внутрішньоеритроцитарними механізмами і, по-друге, вони можуть вказувати на важливу роль в регуляції проникності і білкового компоненту мембран.  

У хворих, в лікуванні яких застосовувався ПА, спостерігалось зниження активності тільки ініційованого ПОЛ при збереженні рівня ТБК-АП НІ, порушень жирнокислотної формули, проникності мембран на тлі тенденції до їх подальшої дехолестеринізації. Слід відзначити своєрідну динаміку ПНЖК (головним чином за рахунок С_20:4): зменшення їх вмісту майже вдвічі в артеріальних еритроцитах та незначне підвищення в венозних, внаслідок чого формувалась вірогідна артеріо-венозна різниця даного показника. Очевидно, це пов’язано з тим, що саме в артеріальній крові акумулюються наслідки системного покращання мікроциркуляції і, відповідно, збільшення впливу на полієнові кислоти еритроцитарних фосфоліпідів агресивних факторів  вогнищ запалення у всьому опорно-руховому апараті та внутрішніх органах, на відміну від венозної крові. Досить несподіваними виявились індуковані ПА зниження вмісту С_18:0 в (до лікування – 17,0±1,3%, після – 9,5±1,0%, р<0,001; норма – 15,5±1,4%) та підвищення – С_18:1 а (відповідно 19,9±1,4% та 29,9±2,6%, р<0,01; норма – 25,7±1,2%). Не можна в зв’язку з цим виключити значення цілого ряду неконтрольованих впливів: контакту крові з пластиковим контейнером, гравітаційних навантажень, дії консерванту, світла тощо.  При розподілі хворих в залежності від наявності чи відсутності клінічного ефекту виявлялись такі ж протилежно спрямовані тенденції змін співвідношення НЖК та НеЖК, що і при застосуванні ГС, а також підвищення АК в венозній крові на 34,3% (р<0,05) у хворих з негативним результатом.

Застосування ЕСв не приводило до суттєвих змін ЧГЕ, інтенсивності ПОЛ та АОА крові, хоча внаслідок деякого зростання рівня ТБК-АП НІ а він став достовірно вищим за рівень ТБК-АП в. Водночас значно збільшувався вміст в мембранних фосфоліпідах НЖК  (за рахунок С_16:0) при зниженні частки ПНЖК та НеЖК (переважно за рахунок С_18:2), більш суттєво – в артеріальних еритроцитах, з відповідною динамікою відношення НЖК/ПНЖК (до ЕСв – 2,47±0,20, після – 4,18±0,31, р<0,001). Всі вказані зміни реєструвалися лише у хворих з відсутністю позитивного клінічного ефекту. Крім того, у них підвищувалась АК в артеріальній крові з 12,4±1,6 до 17,4±1,8 мкмоль/хв×л (р<0,05) та дещо погіршувалась проникність мембран (ЧГЕ а та ЧГЕ в зростали на 56%, р>0,05).

Динаміка досліджуваних параметрів після застосування ЕСп принципово відрізнялась від описаної вище. Тільки у цієї категорії хворих, поряд із зниженням активності спонтанного та ініційованого ПОЛ, нормалізувались вміст вільного ХС в мембранах червонокрівців та їх проникність. При цьому сумарно по групі жирнокислотна формула фосфоліпідів залишалась незмінною, але у пацієнтів з покращанням клінічного стану спостерігалось вірогідне зниження до рівня контрольної групи вмісту НЖК та підвищення – НеЖК та ПНЖК (переважно за рахунок С_18:1 та С_18:2) в артеріальній крові. Аналогічна тенденція мала місце і в альтернативній клінічній підгрупі. Хоча вміст ХС в еритроцитарних мембранах підвищувався незалежно від клінічного результату, проте ЧГЕ достовірно скорочувався (в артеріальній крові в 2,9, в венозній – в 2,4 рази) тільки у хворих з позитивною динамікою суглобового статусу.

При порівнянні вихідних значень показників у хворих з наявністю та відсутністю сприятливого клінічного ефекту внаслідок застосування ЕМЛ з’ясувалося, що у останньої категорії хворих вміст арахідонової кислоти в фосфоліпідах мембран артеріальних еритроцитів в 1,4-3,4 рази вищий. Цікаво, що і інші автори [12] знаходили у хворих на РА підвищення відносного вмісту С_20:4 в ліпідах плазми і пов’язували це з напруженістю компенсаторних механізмів, низькою ефективністю лікувальних заходів. Іншою спільною закономірністю у хворих з відсутністю позитивного результату від використання всіх ЕМЛ, крім ПА, була більш висока АК (в 1,5-1,7 рази), здебільшого в венозній крові. Практичне значення може мати той факт, що у хворих з неефективним застосуванням ЕСп проникність мембран до початку лікування була нормальною або підвищеною: ЧГЕ для венозних еритроцитів складав в середньому 70,1±23,6 с проти 213,8±34,2 с у решти хворих цієї групи (р<0,01).

У хворих, в лікуванні яких ЕМЛ не використовувались, реєструвалась лише тенденція до підвищення рівня ТБК-АП НІ, АК та вмісту ХС в обох пробах крові.

Аналізуючи отримані результати, необхідно в першу чергу відзначити, що зниження рівня вторинних метаболітів ліпопероксидації досягалось після застосування лише двох методів - ГС та ЕСп. Внаслідок курсу ПА концентрація ТБК-АП зменшувалась тільки за умов НАДФ×Н – індукованої пероксидації. Оскільки остання значною мірою залежна від наявності іонів перехідних металів [12,18], то в зазначених змінах не виключена роль видалення разом з плазмою цих природних прооксидантів. Зменшення інтенсивності ПОЛ  після клінічно ефективних курсів ГС та ЕСп супроводжувалось значним покращанням жирнокислотної формули мембранних фосфоліпідів з повною нормалізацією вмісту НеЖК в артеріальних еритроцитах. Як відомо, ліпідному біслою, зокрема співвідношенню НЖК та НеЖК і неестерифікованому ХС належить провідна роль в регуляції жорсткості та неселективної проникності плазматичних мембран: підвищення насиченості жирних кислот та вмісту ХС зменшує плинність і проникність мембран [5,6,14]. Тому цілком закономірно, що збільшення частки НеЖК в фосфоліпідах у цієї категорії хворих приводило до достовірного скорочення ЧГЕ, тобто підвищення початково зниженої проникності мембран еритроцитів. Вартий уваги той факт, що, на відміну від ГС, метод ЕСп забезпечував цілковиту нормалізацію проникності у хворих з позитивним результатом лікування. Про більш повне відновлення структурно-функціональної організації мембран після курсу ЕСп свідчить і зростання вмісту в них вільного ХС до рівня контрольної групи. Оскільки така динаміка ХС повинна була б супроводжуватись зниженням проникності, то можна вважати, що визначальними в регуляції останньої є зміни жирнокислотного складу фосфоліпідів. Характерно, що ЕСп виявилась єдиним методом, навіть за негативного клінічного результату якого частка НеЖК суттєво не змінювалась, в той час як після ГС, ПА та ЕСв в аналогічних підгрупах хворих вміст ПНЖК в артеріальних еритроцитах зменшився відповідно в 3,1, 2,6 та 1,6 рази.   Причому після застосування інвазивних методів – ГС та ПА це було зумовлено втратами виключно арахідонової кислоти – головного субстрату ліпопероксидації та циклооксигеназного і ліпоксигеназного шляхів синтезу прозапальних метаболітів. Ще одним свідченням менш сприятливих наслідків застосування ГС порівняно з ЕСп є зниження вмісту С_20:4 в мембранах венозних червонокрівців в 3,3 рази і у хворих з покращанням клінічного стану внаслідок курсу ГС. Крім того, не виключено, що певне значення в загальній сприятливій динаміці досліджуваних показників після гемокарбоперфузії могло мати поповнення циркулюючого пулу еритроцитів молодими формами у відповідь на руйнування клітин крові на сорбенті.

Заслуговують на увагу отримані нами дані про значно вищу початкову АК в плазмі крові у хворих з негативними клінічними наслідками застосування ЕМЛ (крім ПА) та ще більше її зростання після лікування (крім ЕСп). При цьому за рівнем вторинних продуктів ПОЛ (ТБК-АП) зазначені категорії хворих не відрізнялись від підгруп з позитивним лікувальним ефектом. Це удаване протиріччя пояснюється тим, що каталаза відноситься до компонентів першого ряду системи антиоксидантного захисту, так званих превентивних антиоксидантів, що реагують з головним пусковим метаболітом – гідроперекисами жирних кислот (R-ООН) [6, 18], і в даному випадку пероксидази, очевидно, в цілому виконували свою функцію стримування до певної міри каскаду ланцюгових реакцій ліпопероксидації. Вищий рівень АК, можливо, відображає більший ступінь “біохімічної активності” захворювання, потенційно велику потужність вільнорадикальних окисних процесів. В такому разі зрозуміло, що застосування у цих хворих матеріалів та процедур, які самі ініціюють ПОЛ – активованого вугілля (методи ГС, ЕСв) та екстракорпоральних маніпуляцій з кров’ю (ГС, ПА) – приводить до дестабілізації становища і погіршення клінічного стану.

Порівняння динаміки досліджуваних параметрів в крові з двох судинних басейнів показує, що в переважній більшості випадків більш значні, достовірні відхилення виявлялись в артеріальній крові і саме за рахунок цих змін після лікування утворювалась суттєва артеріо-венозна різниця значень деяких показників (ПНЖК, ТБК-АП НІ, С_18:0, С_18:2, С_20:4). Це дає підстави вважати, що при необхідності дослідження мембранодеструктивних процесів у хворих з генералізованою патологією перевагу слід віддавати пробам крові, отриманим з артеріального русла – судинного колектора, куди відтікає кров не тільки від окремої кінцівки, а й від усього суглобово-м’язового апарату, шкіри, органів черевної та грудної порожнини.

Отже, з точки зору впливу на структурно-функціональний стан клітинних мембран найкращими є результати лікування з використанням ЕСп. Суттєве погіршення жирнокислотного складу фосфоліпідів мембран у хворих з відсутністю сприятливих наслідків застосування ГС, ПА та ЕСв підкреслює необхідність диференційованого підходу до призначення цих методів. Стосовно ГС та ЕСв він може бути реалізований шляхом дослідження активності каталази,  знижені початкові величини якої характерні для хворих з позитивним клінічним ефектом. Метод ЕСп не слід застосовувати у хворих на РА з нормальною чи підвищеною проникністю мембран еритроцитів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Брюзгина Т.С., Кравченко Э.Я., Дониш А.В. Газохроматографическое определение жирнокислотного состава фосфолипидов и уровня свободного холестерина из одной биологической пробы // Лаб. дело. - 1992. - №9. – С. 74-75.
2. Грицюк А.И., Амосова Е.Н., Грицюк И.А. . Практическая гемостазиология. — К.: Здоров'я, 1994. – 256c.
3. Дзяк Г.В. Нестероидные противовоспалительные препараты: новые представления о механизме действия и новые возможности // Лікування та діагностика. – 1997. - №3. – С. 12-16.
4. Избранные вопросы ревматологии в клинике внутренних болезней / Под ред. В.Н. Коваленко,  Н.М. Шубы. – К., 1994. – Т.1. – 208 с.
5. Кагава Я. Биомембраны: Пер. с япон. – М., 1985. – С. 188-216.
6. Климов А.Н., Никульчева Н.Г. Липиды, липопротеиды и атеросклероз. – СПб: Питер Пресс, 1995. – 304 с.
7. Клиренсовые характеристики углеродных гемосорбентов / Е.П. Амон, А.В. Назаров, В.А. Суханов, В.Г. Сенцов // Клин. лаб. диагн. – 1998. - №3. – С. 41-43.
8. Метод определения активности каталазы / М.А. Королюк, Л.И. Иванова, И.Г. Майорова, В.Е.Токарев // Лаб. дело. – 1988. - №1. – С. 16-18.
9. Насонова В.А., Сигидин Я.А. Базисная терапия ревматоидного артрита в ранней стадии // Тер. архив. – 1996. - №5. – С. 5-8.
10. Практическая трансфузиология / Под ред. Г.И. Козинца. – М., 1997. – С. 331-365.
11. Проницаемость эритроцитарных мембран и сорбционная способность эритроцитов – оптимальные критерии тяжести эндогенной интоксикации / В.А. Михайлович, В.Е. Марусанов, А.Б.Бичун, И.А. Доманская // Анест. и реаниматол. – 1993. - № 5. – С. 66-69.
12. Сорока Н.Ф. Клинико-биохимические аспекты ревматоидного артрита и пути оптимизации лечения: Автореф. дис… д-ра мед. наук: 14.00.39 / НИИ ревмат. – М., 1992. – 40 с.
13. Стальная И.Д., Гаришвили Г.Г. Метод определения МДА с помощью тиобарбитуровой кислоты // Современные методы в биохимии. – М.: Медицина, 1977. – С. 66-68.
14. Черницкий Е.А., Воробей А.В. Структура и функция эритроцитарных мембран. – Минск, 1981. – 286 с.
15. Яременко О.Б. Можливості прогнозування ефективності еферентних методів лікування у хворих на ревматоїдний артрит // Медичні перспективи. – 1997. – Т. 2, №1. – С. 45-48.
16. Яременко О.Б., Барташевич Л. Н. Являются ли молекулы средней массы маркерами эндогенной интоксика­ции у больных ревмати­ческими заболеваниями ? // Современные аспекты  военной медицины. - Киев, 1995. – С. 291-293.
17. Brooks P. Recent advances: Rheumatology // Brit. Med. J. – 1998. – Vol. 316. – P. 1810 – 1812.
18. Haliwell B., Gutteridge J.M.C. Free radicals in biology and medicine. – Clarendon Press, 1990. – 560 p.
19. Molecular adaptation of vascular endothelial cells to oxidative stress / Lu D., Maulik N., Moraru I.I. et al. // Amer. J. Physiol. – 1993. – Vol. 264, N 3 p. I. – P. C715-C722.
20. Plasma exchange in the treatment of glomerulonephritis and other renal diseases / R.G. Walker, G.J. Becker, A.J.F. d’Apice, P. Kincaid-Smith // Aust. N. Z. J. Med. – 1986. – Vol. 16. – P. 828-838.
21. Reduction in long-term disability in patients with rheumatoid arthritis by disease modifying anti-rheumatic drug-based treatment strategies / Fries J.F., Williams C.A., Morefeld D. et al. // Arthr. Rheum. – 1996. – Vol. 36. – P. 616-622.
22. Wallace D.J. Nonpharmacologic therapeutic modalities // Dubois’lupus erythematosus / Ed. by D.J.Wallace, B.H.Hahn. – Philadelfia/London, 1993. – Chapt. 60. – P. 596-599.

Е.Н. Амосова, О.Б. Яременко, Т.С. Брюзгина, Н.Н. Юрженко, Н.И. Полтавец, Л.Г. Карпович
СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА ВЛИЯНИЯ ГЕМОСОРБЦИИ, ПЛАЗМАФЕРЕЗА И ЭНТЕРОСОРБЦИИ НА СТРУКТУРНО-ФУНКЦИОНАЛЬНОЕ СОСТОЯНИЕ КЛЕТОЧНЫХ МЕМБРАН У БОЛЬНЫХ РЕВМАТОИДНЫМ АРТРИТОМ

Изучено влияние эфферентных методов лечения на параметры перекисного окисления липидов, состав фосфолипидов эритроцитарных мембран и их проницаемость у 117 больных ревматоидным артритом . Исследовали эритроциты артериальной (a.femoralis) и венозной (v.femoralis) крови перед и сразу после 2-3 сеансов гемосорбции (ГС), 3-5 сеансов плазмафереза (ПА) и 10-дневного курса энтеросорбции с применением волокнистого угля ваулена (ЭСв) и кремнеземного полимера полисорба (ЭСп). Обнаружено, что только после клинически эффективного курса ЭСп снижение активности липопероксидации сопровождалось нормализацией содержания ненасыщенных жирных кислот и неэстерифицированного холестерина в мембранах эритроцитов и проницаемости их для мочевины. Подобные изменения наблюдались и после ГС, однако они были менее выраженными и при этом более чем в 3 раза снижалось содержание w-6 эйкозатетраеновой кислоты в мембранных фосфолипидах. ПА и ЭСв не улучшали исследуемые параметры. У больных с отсутствием положительного результата от применения ГС, ПА и ЭСв усугублялся дисбаланс между насыщенными и ненасыщенными жирными кислотами, в 1,6-3,1 раза снижалась доля полиненасыщенных жирных кислот, не изменялась или еще более уменьшалась проницаемость мембран. Практически все изменения были значительно более выраженными в эритроцитах артериальной крови.

E.N. Amosova, O.B. Yaremenko, T.S. Bryuzgina, N.N.Yurzhenko, N.I. Poltavets, L.G. Karpovich
COMPARATIVE ASSESSMENT INFLUENCE HEMOSORPTION, PLASMAPHERESIS AND ENTEROSORPTION ON STRUCTURAL AND FUNCTIONAL CONDITION  OF CELLULAR MEMBRANES IN PATIENTS WITH RHEUMATOID ARTHRITIS

Influence efferent methods on parameters lipid peroxidation, phospholipid composition in erythrocytes membranes  and their permeability was studied in 117 patients with rheumatoid arthritis. Before and just after 2-3 seance hemosorption (HS), 3-5 seance plasmapheresis (PA) and 10-days cours of enterosorption with fibrous coal “vaulen” (ESv) and silicic polymer “polysorb” (ESp) arterial and venous erythrocytes were investigated. It was established that only after clinical effective ESp course decrease lipoperoxidation activity was accompanied by normalization unsaturated fatty acids and unesterificated cholesterol content in membranes erythrocytes and permeability membranes to urea. Such changes were observed after HS also, but they were less pronounced and in addition more than 3 times decrease w-6 eicosatetraenoic acid in membran’s phospholipids. PA and ESv did not improve investigated parameters. In patients without positive result of HS, PA and ESv redoubled disbalance between saturated and unsaturated fatty acids content, 1,6-3,1 times decreased quota polyunsaturated fatty acids, membranes permeability did not change or lowered. Practically all deviations were more considerable in arterial erythrocytes.

Переслать материал коллеге:

Похожие статьи:

Версия для печати