Блискавки величезних розмірів у супроводі оглушливого грому проорюють небо на південному сході Кенії.

Цей великий район здавна називають "країною злих блискавок". В середньому 210 разів на рік тут лютує природна стихія, від якої гине понад 100 чоловік, а також багато свійської худоби, руйнуються сотні домівок. Причиною небезпечного природного явища вченні-дослідники вважають озеро Вікторія. Усякчас над ним нагромаджуються величезні грозові хмари. Панівні східні вітри переносять їх до наших кенійських берегів, де вони й віддають свою вологу під акомпанемент електричних атмосферних розрядів.

Уявіть, що сьогодні ми з вами опинилися поблизу району природної стихії. Звісно, що селище, де ми знайшли притулок на ніч, у повній безпеці. Хазяїн домівки - місцевий староста, чоловік із народу суахілі. З привітливою посмішкою на обличчі він розповідає про важливе значення слова у спілкуванні . Ціна слову добре відома йому. Постійно під час вирішення спорів між односельцями старості доводиться проголошувати стислі, розсудливі промови.

"На добре слово і змія вилізе із нори", - каже староста, уточнюючи, що це його улюблене прислів'я.

Багаття на пагорбі

Колись дуже давно було в Кенії велике озеро з дуже холодною водою.

Багато звірів приходило до озера вночі напитися води. А люди вночі ніколи туди не ходили - боялися, що звірі можуть роздерти або з'їсти їх.

Якось один багач, у якого була прегарна дочка, оголосив:

- Я віддам дочку за того, хто піде до озера ввечері й просидить у воді до ранку. А в тому селі був юнак, який палко кохав дочку багатія. І сказав - своїй матері:

- Я спробую просидіти у воді всю ніч, щоб одружитися з моєю коханою.

- Не роби цього,- злякано сказала мати.- Ти ж у мене єдиний син. Вода в озері дуже холодна, тебе можуть з'їсти звірі. Вона не переставала плакати, але син твердо сказав:

- Не плачте, мамо. Я спробую щастя, бо кохаю цю дівчину!

Пішов він до батька дівчини і сказав, що просидить в озері цілу ніч. Багач наказав своїм слугам сховатися там, щоб можна було слідкувати за хлопцем.

Коли настала ніч, юнак пішов до озера. А мати його пішла слідом, та так, щоб він її не бачив. Недалеко від берега, де юнак увійшов у воду, був пагорб. На тому пагорбі жінка розклала багаття. Дикі звірі бачили вогонь і не зважувалися підійти до берега.

Хлопець теж побачив вогонь і зрозумів, що це зробила його мати. Він думав про материнську любов, і вона зігрівала його всю ніч у холодній воді.

Настав ранок. Юнак пішов до багача, але той сказав:

- Мої слуги кажуть, що неподалік від озера вони бачили вогонь. Він зігрівав тебе, тому ти й просидів у холодній воді цілу ніч. Не віддам за тебе мою доньку.

Юнак дуже розсердився і пішов до судді.

- Ну, - мовив суддя, - це дуже простий випадок. Назавтра я вас розсуджу.

Наступного ранку юнак із матір'ю і багач зі слугами прийшли до судді. Зібралося також багато людей, які хотіли послухати, чим це скінчиться.

Суддя попросив, щоб йому принесли глечик із холодною водою. За сорок кроків від глечика він розклав багаття.

- А зараз, - сказав він, - почекаємо, поки вода нагріється. Та люди закричали:

- Але вогонь так далеко, що він не може нагріти воду! Тоді суддя запитав:

- А як же міг цей юнак зігрітися від багаття, що було за сорок кроків від нього?

Суд закінчився на користь юнака, і той одружився з дочкою багача, і прожили вони щасливо багато-багато років.