Ніжний туман, наче серпанком, закриває внизу гомінке місто, а ласкавий вітерець з Пірея переносить нас до перлини світової архітектури - Акрополю. Земля Еллади збентежує душу кожного, хто пам'ятає, що саме тут, на південному сході Європи, знаходиться колиска європейської культури. Афінський Акрополь - лише одна з чисельних пам'яток культури Стародавньої Греції. Стоячи на пагорбі, де розташований славетний Парфенон глибоко занурюєшся у симфонію античної творчості.

Уявлення стародавніх греків про красу людини завжди асоціювалося з єдністю фізичної краси й позитивних моральних якостей. Гармонійність тіла розумілась як виявлення гармонії духу. Найпрекраснішим образом давньогрецького мистецтва була духовно і фізично досконала людина. Ось чому у народних казках греки зображують гарну та мужню жінку. У казці "Царівна йде на війну" ми й сьогодні можемо почути не про кровопролиття й людські сльози, а про відданість високим почуттям які й зараз ще утримують наш світ від остаточної загибелі.

Царівна йде на війну

Жив собі цар, і мав він трьох дочок. Несподівано прилетіла звістка, що сусідній цар йде на нього війною. Задумався цар. Що робити? А старша дочка й питає:

- Чого ти, батьку, сумуєш?

- Нащо тобі знати - це не жіноча справа.

- Прошу, рідненький, повідай мені про свій клопіт.

- Що тобі сказати? Прилетіла звістка: треба йти на війну. Але я вже старий, немічний...

- Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер уже не скоро віддасте мене заміж! - зітхнула дівчина.

Прийшла середульша дочка, питає:

- Чого ти, батьку, сумуєш?

- Нащо тобі знати - це не жіноча справа.

- Прошу, рідненький, повідай мені про свій клопіт.

- Мабуть не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й старша.

- Ні, батьку, не скажу.

- Ну слухай! Прилетіла звістка: треба йти на війну. Але я вже старий, немічний...

- Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер вже не скоро віддасте мене заміж! - сумно мовила дівчина.

Нарешті прийшла менша дочка, питає:

- Чого ти, батьку сумуєш?

- Нащо тобі знати - це не жіноча справа.

- Ні, повідай, я ж твоя рідна донька!

- Мабуть не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й твої сестри.

- Ні, не скажу! - твердо відповіла дівчина.

- Ну слухай! Прилетіла звістка: треба йти на війну. Але я вже старий, немічний...

- Не журіться, батечку! Пошийте мені чоловічу одежу, дайте коня, і я поведу ваше військо.

- Де таке бачено? Хіба можна дівчині воювати?

- Не бійтеся за мене. Я смілива. Я воюватиму, - не відступалася дівчина.

- Гаразд, хай буде по-твоєму.

Цар наказав пошити для меншої дочки чоловічий одяг, сам вибрав найкращого коня, і царівна очолила батьківське військо.

Невдовзі країну облетіла нова, радісна вістка: ворог розбитий ущент.

А допомагав царівні в цій війні інший сусід, царевич. Він повернувся додому. Шлях йому стелився через володіння царя, якому допомагав. От царевич і надумав заночувати в замку, де жила наша царівна. Коли він її побачив, одразу впізнав того юнака, який боронив свою землю від ворога.

Повернувся царевич додому та й каже матері:

- Разом зі мною воювала хоробра дівчина.

- Як це дівчина може воювати? - здивувалася мати. -Де таке бачено, де таке чувано?

Царевич розповів усе, як було. Тоді мати каже:

- Поїдь до них у гості і вмов царівну піти погуляти на луг. А потім подивись на ті місця, де ви гуляли. Якщо трава на її місці буде зеленіша, значить дівчина не була на війні.

Царевич так і зробив. Царівна охоче погодилася піти на луг. Натомившись, сіли вони відпочивати, а царевич тим часом задрімав. Царівна перейшла на інше місце, відпочила, потім посиділа хвильку біля царевича і почала його будити:

Вставай, царевичу, нам пора додому.

Глянув царевич на те місце, де відпочивала царівна: трава там була зеленіша ніж на його місці.

Повернувся до матері й каже:

- Там де відпочивала царівна, трава була зеленіша.

- Хіба я не казала, що не може дівчина воювати?-мовила мати.

- Все ж таки на війні була дівчина. Я це доведу, а потім проситиму її вийти за мене заміж! - стояв на своєму царевич.

Він переодягнувся у бідняцький одяг. Набрав веретен, намиста та й пішов до палацу, де жила царівна.

- Веретена, намиста - продаю! - вигукував царевич.

Почули це служниці та й кажуть царівні:

- Чуєш, царівно, що продає той бідняк?

- Хай собі продає, -байдуже відмахнулася царівна.

- А ми хіба нічого не купимо? - спитали служниці.

- Купуйте, як хочете!

Служниці спустилися вниз до хлопця та й питають:

- Скільки просиш за разок намиста?

- Я грошей не беру, тільки миску проса.

Дали служниці йому миску проса. Але він, висипаючи просо в торбину, взяв і, ніби ненароком, розсипав його на землю. А поки збирав, надворі стемніло.

Служниці й питають хлопця:

- Чого ти не попросиш у нас іще миску проса, а згаяв півдня, щоб зібрати його по зернині?

- Хочу зрозуміти, що таке злидні, - відказав хлопець. -якщо можете, люди добрі, пустіть мене переночувати. Я згоден ночувати і в підземеллі.

- Пустіть його в підземелля, хай ночує, - погодилася царівна, коли вислухала служниць.

Царевич тим часом вистежив, куди служниці поклали ключі від кімнати царівни, а вночі пробрався до неї, дав сонній понюхати чар-зілля, викрав її й відвіз до себе додому. Але пройшли чари, царівна прокинулась у чужому палаці. З переляку їй відібрало мову.

Три роки минуло. Мати й каже царевичу:

- Покинь її, нащо тобі німа, одружишся з іншою.

Послухав царевич матір. Знайшли йому іншу наречену. Приготувалися до весілля. А коли йшли вінчатися, всім людям роздавали свічки, щоб світили дорогою. Дали свічку й німій дівчині.

По дорозі до церкви люди почали кричати:

- Німа, твоя свічка давно згоріла! Хіба тобі не пече пальці?

Але дівчина мовби й не чула.

- Нехай моя наречена спробує їй пояснити, - сказав царевич.

- Німа, тобі пече пальці! Невже не боляче? - вигукнула та.

- Відтепер ти будеш німою, - раптом заговорила німа дівчина. - Іди собі, звідки прийшла! Я три роки мучилась, бо втратила мову з переляку. А ти наділа вінок нареченої і думаєш, що ти тут хазяйка! Не бувати цьому!

Царевич відмовився від нареченої, яку йому нараяла мати, і залишився жити із своєю царівною. Так вони все життя пройшли разом у щасті.



Дружина з Олімпу варта цілої дружини.