|
Добре (1998)
Коли до губ твоїх...
Літаюча голова
Грифон
Єхидна
Плач Єремії
О хто ти о хто
Вона
Хата моя
Коридор
Світло і сповідь (ІІІ частина)
Срібне поле
Коли до губ твоїх...
(Гр. Чубай)
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку --
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко. Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою душу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію забуваю. А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває. Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.
Літаюча голова (В. Неборак) ВОНА ПІДНІМАЄТЬСЯ, ЯК ГОЛОВА,
відрубана голова волоцюги.
Вона промовляє уперше, і вдруге,
і втретє свої потойбічні слова:
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!
Над юрмищем площі нависло навскіс
її всевидюще летюче бароко.
Кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз
тінь відкидає, важку і глибоку:
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!
Сокира невидима в місто ввійшла,
стягнути з помостів тіла безголові,
роззяви напились дешевої крові,
та зішкребе слід іржавий з чола
ПРИВИД ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!
Жереш мелодрами телевізійні?
Ти розглядаєш драконів за склом!
Стіну тобі проламає чолом
ожила куля з Оркестру Фелліні —
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!
Запам'ятай, не сховатись ніде!
Площа приходить у схови, площа!
Бруківку темну свято полоще
і в Реберітаційне небо гряде
МАСКА — ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
Я ГО ЛОВА ЛІТА
ЮЧА ГОЛО ВАЯ
ЧАГОЛО Ю АЯ
АО А О
Грифон
(Ю. Андрухович) Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом, чорним, ніби графіт,
конаю в піску. І грифон з герба.
З дерев погаслих кричать граки.
Я впав з коня і програв турнір.
Тепер крізь мене ростуть гілки,
пробивши в панцирі триста дір.
Лети ж від мене, монстре знамен,
крилатий леве! Я випав з гри.
З очниці в мене цвіте ромен.
Я не мав меча. То був лютні гриф.
А ту, що чекає, що ймення мої
на грифелі пише в стотисячний раз,
крилом захисти. І замовклу її
у землю сховай від облуд і образ.
Чому ж не летиш? На вологім піску
танцюєш довкіл моїх тихих рук.
І п'єш з мене довгу предвічну ріку
ти, схожий на крука. Ти майже крук. Єхидна (Ю. Андрухович) Повертаємся, всіявши зойком оази;
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій єхидна.
Поки нас не було, поки нас у пустині
прошивала сурма побідна,
на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
проступило тавро: єхидна.
Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
і вітчизна немов єхидна.
Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,
пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
а в очах ожила єхидна.
Це вона відкладає століття, мов яйця,
по торгах, де музика мідна,
де помости смертей, де живуть і бояться,
де юрба сичить, мов єхидна.
Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
рідна панно, стара вітчизно.
Плач Єремії (Гр. Чубай) Тільки-но збудували місто
І навіть ще не встилги його заселити
А вже пророк Єремія плакав над ним
Як над давно спорожнілим
І з кожної його сльози
Тоді виростало при всякім домі сонце
І всім казало що не сонце воно
А жовта кульбаба І тільки-но сонце промовляло це як
Сиве птаство облітало його звідусіль
Називаючи його кульбабиними дітьми
Але варто було вітрові
Хоча б тихесенько повіяти
І сиве птаство відлітало геть
І вже не поверталося ніколи
О хто ти, о хто ( Гр. Чубай) О хто ти о хто
Що вже маєш похмурого мужа
О хто ти о хто
Що вже маєш багато дітей Віддалась йому вперше
У високій траві
Серед білого дня
На забутому цвинтарі Хтож поверне тепер
Білі сніги до берега
Хто прокаже ім'я
Для найтоншого світла
Що так запізнилося Вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
На вологім піску ніхто не танцює екстазно вдосвіта
Бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар, що ніким не підписані
Бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім'я Воно з-за безлюдних горбів виринає і летить як стріла
На тіло незаймане
О хто ти о хто
Хто ти є
"Завтра прийде до кімнати..." ("Вона")
(К. Москалець)
Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів - небагато
Вип'єте - холодного вина
Хтось принесе білі айстри
Скаже хтось: життя прекрасне
Так, життя - прекрасне,
А вона сидітиме сумна
Буде пити - не п'яніти
Від дешевого вина
Я співатиму для неї
Аж бринітиме кришталь
Чи хіба зуміє голос
Подолати цю печаль
Так у світі повелося
Я люблю її волосся
Я люблю її думки й вуста
Та невдовзі прийде осінь
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах
Лиш вона сидітиме сумна
Буде пити - не п'яніти
Від дешевого вина
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота
Я продовжую кричати
Ніч безмежна і пуста
Хата моя
(Т. Чубай)
Хата моя стоїть на горі
Десь високо під небом
Люди внизу ходять сумні
Але мені до них не треба
Хата моя високо
Люди від неї далеко
Так добре самому під небом
Навколо тільки дерева
Тут де вода спадає з камінь
Так коло мене близько
Гуркіт її будить в мені
Щось таке справжне й чисте
Навколо нема нікого
Тільки орел пролітає
Він має добре око
Бачив багато і знає
Коридор
(Гр. Чубай)
Невідаю як ми обоє
Потрапили в цей коридор
Із дверима завбільшки в око
Невідаю
Мабуть ми були
Випадковими слізьми
Що випадково сюди вкотилися
Мабуть що так мабуть
І тут собі раптом
Згадали що людими ми
Та вже немає нам назад вороття
Немає
Навіть якщо наші сльози
Звідси крізь двері викотяться
То ми все одно
Залишимось тут
Там за стінами
Заметляється про нас
Листя язиків на деревах тіл
Такі щасливі
Що можуть нас лише бачити
Що можуть сюди увійти
Такі нещасні
Що можуть нас лише бачити
Що не можуть сюди увійти
В коридорі з дверима
Завбільшки в око
|