Архаїчна доба

Прадавня історія китайської нації починається з появи легендарної династії Ся (бл. 1800 - 1500 рр. до н. е.). Вона з'явилася після неолітичних культур Кансу, Яншао (захід. Провінція - Хенань), Луншань та ще після однієї точно невизначеної, що спостерігалася в північній провінції Хебей.

Період держави Шан(Інь) (приблизно 1500 - 1000 рр. до н. е.)

Біля 1400 р. до н.е. вождь Пань Ген збудував на р. Хуанхе місто Шан, яке і дало назву всій державі. Згодом китайські племена з долини річки Вей завоювали цю державу, дали їй особливу назву - Інь, а своєму царству - Чжоу.

Тривалий час в економіці держави Шан-Інь велику роль відігравали полювання і рибальство, потім тваринництво (західні області Китаю), а в епоху Інь - землеробство; розвиваються різноманітні ремесла: обробка дерева, каменю, ткацтво і навіть металургія. Проте це господарство мало примітивний натуральний характер. Це пояснюється існуванням замкнених громад і громадським землекористуванням.

У період Шан-Інь велике значення відігравала патріархальна сім'я. Панування чоловіка і батька, уярмлення жінки були типовими рисами китайської патріархальної сім'ї. Авторитет батька санкціонувався державною владою.

Уже в іньську епоху було винайдено примітивне ідеографічне письмо, яке шляхом тривалого удосконалення згодом перетворилось у завершену по своїй формі ієрогліфічну каліграфію, а також був складений в основних рисах місячний календар.

В епоху Інь відбувся процес виникнення і зміцнення крупного землеволодіння. Разом з цим, широко застосовується наймана праця і праця рабів. Практикується навіть продаж-купівля землі.

У цей період велику роль у житті старокитайського суспільства відігравала родова аристократія, яка входила до ради старійшин, що існувала при царі (вані). Члени царського клану займали вищі посади у державному і військовому управлінні. Першим у цій групі був найближчий помічник царя, який зосереджував у своїх руках все управління країною. Інколи ця посада переходила у спадщину. Цьому верховному чиновнику підкорялись начальники трьох відомств: військового, фінансового і відоства громадських робіт.

Цар(ван) вважася не тільки намісником бога на землі, але і його земним образом. Його називали "сином неба", "заступником неба", він вважася посередником між людьми і силами природи.

Релігійні витоки

Місце культу богів у обрядовості китайців посів культ реальних кланових та сімейних предків. З іншого боку, ті боги, культ вшанування яких зберігся, позбавилися найменшого олюднення, перетворилися в абстрактні божества-символи: Небо, Піднебіння, Дао. Ці поняття не мають аналогів у інших стародавніх культурах. Китайське небо - це вища безособово-натуралістична загальність, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао, всемогутній творець світу - це всеохоплюючий і всезагальний, безформений та безіменний Закон і Абсолют життя, недоступний органам чуття людини, небачений і нечуваний. Пізнати Дао, як вищу істину, зрозуміти його своїм розумом, з'єднашись з ним - ось ключові світоглядні принципи та кінцева життєва мета стародавнього китайця.

Чхоу-гун - батько політичної думки (прибл. 1000-900 рр. до н. е.)

Чхоу-гуна можна вважати батьком давньокитайської політичної думки. Він розробив формулу зміни династій. За його вченням, мандат володаря Небо надає тому, хто втілює у своїй особі найбільшу кількість де (чеснота, благодать, справедливість). Правитель уже сам надає владу наступникам (не обов'язково спадкоємцям) доти, поки в них де не вичепається. Тоді Небо знову втручається в Піднебесну, вибирає мудреця, сповненого де, і цикл починається знову. Першими ознаками втрати де є аморальність правителя, зневажливе ставлення до підданих, порушення норм справедливості.

Період династії Західна Чжоу (прибл. 1000 - 770 рр. до н. е.)

У цей період держава була суто феодальною. В центрі державних земель - імператорська земля(володіння), оточена доменами васалів, які межують з іншими ленами. Наслідки: жодних можливостей розширення центральної влади. Натомість зміцнення васалів, котрі закликали до країни кочівників. Згодом, у 770 рр. до н. е.через перенесення столиці до Лояна було втрачено більшу частину імператорських володінь.

Період династії Східна Чжоу (прибл. 770 - 256 рр. до н. е.)

Влада царів слабшає, володарі ленів стають більш незалежними. Утворюються більші князівства, які об'єднуються лише для оборони від кочівників. Розлад у країні через тривалі війни, внаслідок яких частина знаті убожіє. Набувають більшого значення селяни, оскільки відтепер вони стають вирішальним фактором у веденні війни(не знатні колісничі, а селяни вирішували долю битв). Купецький стан стає державотворчим елементом: він збирає натуральні податки з ленників, котрі мали важливе значення для постачання міст продуктами харчування. У цьому періоді тривала плідна творчість уславлених мислителів Стародавнього Китаю - Конфуція, Лаоцзи, Моцзи, Сюньцзи, Менцзи.

Конфуцій - цар мудреців Піднебесної (Кун Цзи) (прибл. 551 - 479 рр. до н. е.)

Конфуцій - давньокитайський філософ, засновник кофуціанства. Основну увагу звертав на етико-політичні, педагогічні та релігійні проблеми. В його школі викладалися мораль, мова, політика і література. Вважав себе зберігачем і тлумачем мудрості давніх міфічних керівників Яо, Шуня і Юя. Він стверджував, якщо всі будуть дотримуватися морально - етичних принципів, на землі буде мир і спокій. За вченням Конфуція, суспільство поділялось на "благородних людей" (цзюньцзи) і "нікчемних людей"(сяожень). Духовну основу всіх якостей "благородної людини" становить вчення (да де), яка має небесне походження. "Небо" в змозі нагородити людину досконалими якостями, які і втілені в цзюньцзи. Важливого значення Конфуцій надав культу "Неба. "Небо" - найвища цілеспрямована сила, що визначає долю всіх людей. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. Його майже не хвилюють проблеми космогонії, магії, релігійного містицизму. В центрі уваги Конфуція проблеми людини. Ідеї Конфуція відігравали велику роль в історії Китаю і поклали свій відбиток на всі сфери життя країни.

Доба Чжаньго ("Воюючих царств") (прибл. 403 - 221 рр. до н.е.)

Китай поділено на окремі держави. Державами правлять професійні чиновники. Настає зростання значення міст, як аміністративних центрів. Починає зароджуватися міщанство. Саме у цей період у Китаї було винайдено спідометр (III ст. до н. е.). Держави борються між собою за владу однієї із них над усіма.

Період династії Цінь (221 - 206 рр. до н. е.)

У період царювання Цінь імператором Ші Хуанді знову було відновлено єдину централізовану державу, внаслідок анексії існуючих шести держав: Хань, Чжао, Вей, Чу, Янь і Ці. Імператор-переможець носив титул: Перший величний правитель Цінь. Згідно з його наказами розбудовується єдина централізована держава, якою управляють чиновники. Країна поділена на округи та повіти. Реформою передбачено уніфікацію виміру ваги, простору, грошей та письма. Завдяки цьому усуваються регіональні відмінності, полегшується торгівля.

У 213 р. до н.е. правитель Лі Си наказав провести "спалення книг", щоб остаточно знищити феодальну традицію. У той час китайська армія провела ряд військових походів проти гунів. На кордоні Китаю із сусідніми державами була побудована Велика стіна, яка однак, являла собою переважно земляні вали. Але, незважаючи на деяку ефективність зовнішньої політики правляча династія зіткнулася з рішучим опором централізації у середині країни. Розпочинаються війни за здобуття верховної влади.

Період династії Хань (209 - 9 рр. н. е.)

Династія Хань запозичила адміністративну систему управління Цінь, але пов'язала її з ленною організацією Чжоу. Були демократизовані державний устрій та управління. Тоді закладалася чиновницька держава, яка мала такі завдання: стягнення податків, охорона кордонів, керування зрошувальними спорудами, управління торгівлею та транспортом.