Вышел Мальчиш-Кибальчиш на крыльцо. Смотрит он – небо ясное, ветер теплый. И все бы хорошо, да что-то нехорошо. Слышится Мальчишу, будто то ли что-то гремит, то-ли что-то стучит…

Загальний збір – він же “построение”. Підтвердив те, що ігри на Новогутському полігоні таки вийшли на рівень національних – у свій час стільки ж воїнів, скільки було на полі, успішно прикрили відступ спартанського царя Леоніда, правда, із неприємними для себе наслідками. Додайте до латників і стрілків ще дві сотні людей – лікарів, інквізиторів, бардів, шаманів, просто прікинутих глядачів, непрікинутих глядачів, особливою категорією яких були діти з “Нової Ірландії”. Але про них - пізніше. Всього ж офіційно було на грі не менше 600 персон, не рахуючи тих, хто пізніше приїхав просто подивитися, і сертифіката не брав.

…Останніми підійшли гноми, від чого каре учасників роздулося на чверть поля – а поле там ого-го….. Довкола на конях їздили місцеві хлопчики, роблячи вигляд, що їм не так вже й цікаво, і взагалі вони таке часто бачать.

Після представлення команд, переповненого молінням навколишки, матюканням, киданням землі у ельфів (чому всі не люблять ельфів?), і навіть показуванням філейних частин, мав місце ма-аленький, але хороший армагедончик, де всі бажаючі могли постукати одне одного…

До цього часу фортеця Вольниці, за сприяння Паші Тура і якоїсь, точно не пам’ятаю якої, матері набула закінченого вигляду. Потім Паша Тур почав залучати бажаючих до походу на орків…

Як на моє менестрельське враження, перший виніс був найбільш “рольовим” і приємним, і точно-найменш перевантаженим “майстерними” зупинками і розборками між військом. “Наші” красиво наїхали, орки красиво захищалися. За конфігурацією оркський Страмодуб – основний опорний пункт мохнатого воїнства, нагадував здорову, зроблену з дерева дулю – вперед видавалася башта, з одного боку від якої була виносна стіна, а у місці їх стику був зроблений вхід, який воротами назвати мені встидно, але в цілому фортеця була продумана дуже і дуже непогано, напевне, найбільш доцільно з усіх інших, які я бачив на полігоні – арбалетчики без проблем обстрілювали всю площу довкола стін, і, теоретично, могли знімати тих, хто у розпалі бойового завзяття почав би залазити на виносну стіну. Все це перекреслила відсутність нормальних бійниць, через які можна було б стріляти назовні безпечно і з приємністю – так, Торець, який геройські відстрілював Пашу Тура і його прикриття, не помітив, як його самого відстрілив ельфійський лучник. І так часто траплялося з кожним арбалетчиком. Зате “нальотчики” вдосталь наюзали щілини у стінах, про які тоді так і не було вирішено – ігрові вони, чи не ігрові…

Потім особливо героїчні бійці полізли всередину – хто через парапет, який орки втратили на нетривалий проміжок часу, хто через вхід, але потім ті, хто поліз, про це, імовірно, дуже пошкодували, тому що з іншого боку, як можна було припустити зразу, стояли злющі орки, яких було багато, і в яких лапи вже давно чесалися… Живим, коротше, з тих, хто поліз, вийти не вдалося…. Пашу Тура хтось нагло потикав копієм разів так 5, і радісно потирав ручки, думаючи, що це вже “ну и все”, але Паша великодушно сказав, що, Ок, в нього лишилося тільки 2 хіти з 17…… підбадьорив, да-а, нічого не скажеш…Потім армія відійшла, а орки за нами не погналися… Модний був виніс. Правда, фортецю так і не взяли – ні тоді, ні потім. Так і лишилася вона, pardon, целкою…

Саме з цього моменту гра набула основних рис, так як на перший виніс орків ходили два, в принципі, антагоністи – тобто Вольниця і Орден, які, плюнувши на легенду, об’єдналися. Орки, у свою чергу, об’єдналися з гномами, а Вищі ельфи займалися стратегічним партнерством і багатовекторною політикою. Просто ельфи (чому всі не люблять ельфів?) у ключові моменти гри не показувалися.

У неключові - зустрічи з ельфами відбувалися переважно за стандартним сценарієм: з лісу виходила банда гномів, бригада орків, або патруль Ордену/Вольниці, і підходив до півдюжини легко озброєних сущєств. “А ви, вабще, хто” – питали латні гноми/орки/люди у них. “Да-а-а… Гуляем мы тут….” - пробували відмазатися ті. “Подожди, ты мне сертиф покажи” -“Да ладно… Мы сами не местные” – казали ельфи ( а це були ельфи,) і починали кудись збиратися. «Эй, куда! За ними! Это ЭЛЬФЫ!” – кричали гноми/орки/люди. А ельфи швидко робили ноги в ліс, і вже з лісу, де починалися їх хитромудрі ельфійські пастки, ями і інші западлістські сюрпризи, кричали щось типу “Ну, эльфы мы, эльфы! Так чего вы хотели? Уйдите, проти-ивные…” Був, правда, випадок, коли Зелені ельфи проявили бойову відвагу, і винесли фортецю, але про це пізніше….

А за першим днем гри прийшов перший вечір гри, і по дорозі почали ходити молоді Нові Ірландці, так званий “Чорний квартал”.