Королівною озер з'являється перед її відвідувачами литовська земля. Близько 3 тисяч озер та понад 700 річок прикрашають цю невелику прибалтійську країну. У відомих народних легендах розповідається про улюблений литовцями Нямунас (Німан).

З давніх-давен його названо "Батьком річок". Окрім водних скарбів цей мальовничий край пишається своїми сосновими лісами, сільськими хуторцями та старовинними замками.

Самобутня народна культура є неодмінною візитною карткою країни. Породжена у найглибших надрах народу, вона відзначається реалістичною багатогранністю у поєднанні з безумовно романтичним сприйняттям литовцями життя. Отож, прислухаючись до народної мудрості Німанського краю, ми почуємо відгомін тих прадавніх часів, коли на литовських землях панувало язичество.

Минали століття… Змінювалися суспільні відносини. Однак, народні легенди, казки, прислів'я завжди були чутливими до змін у житті. Ось чому литовці належать до тих народів, у яких духовний світ увіковічений у численних казках з особливою виразністю. Сьогодні талановитий литовський народ поступово розкриває свій національний потенціал у спільноті європейських націй. Тому нам українцям стане у пригоді популярна литовська казка "Талант і безталання".

Талант і безталання

В одному селі жили два брати. Один був багатий, скупий та бездушний, а другий - бідний, але з добрим серцем. Коли проходив який-небудь жебрак селом і надвечір заходив до багатого попроситись переночувати, то його виганяли та ще й, бувало, собаками цькували. А бідний кожного жебрака на ніч приймав. Клав він його на останній куль соломи, ділився останньою скоринкою хліба.

Одного холодного зимового вечора бідний брат не мав чим печі розтопити. Пішов він до багатого брата сірників позичити. Але брат йому сірників не позичив та ще й, випроваджуючи, сказав:

- Може, ти думаєш, що мені хтось даром сірники дає? А ти до того дожився, що я вже й не сподіваюсь, аби коли-небудь позичене віддав мені. Іди геть з-перед моїх очей! Я нікому нічого не позичаю.

Сердешний бідак поплентався додому сумний-пресумний, бо ж знав, що вдома, у темній та холодній хаті на нього чекають голодні діти й хвора жінка. Отак ідучи лісом, він помітив вогник, а згодом побачив і сивого дідуся, який ніс ліхтаря. - Оце тобі вогонь, - промовив дідусь, - але завтра ти повинен покинути свою стару хату, якщо хочеш жити щасливо. Зрадів чоловік, що хоч руки біля вогню погріє, але запали йому в душу дідусеві слова: мусить покинути свою хату. Повернувся він додому і про все розповів жінці та дітям. Усім було шкода покидати свою хату. Хоч яка вона була стара, але не знали вони, куди підуть і де пристануть. Однак і тут зоставатися було нічого. І надумали всією родиною того дідуся послухати. Прокинулись уранці, зв'язали в рядно усі свої пожитки, завдали за спину, аж раптом чують, хтось кричить із-під печі:

- Не залишайте мене, не залишайте мене!

Здивований бідняк прислухався: що воно таке і чого йому треба?

- Я твого брата талант, а твоє безталання. Візьми і мене з собою, коли сам ідеш! - озвався з-під печі той голос.

Бідняк, не довго думаючи, узяв пляшку та й каже:

- Лізь у цю пляшку! Будемо разом блукати.

Безталання влізло в пляшку, бідняк міцно заткнув її і пішов з хати. А коли вони йшли через річку, вкинув ту пляшку в ополонку. Через деякий час родина бідного брата повернулася знов додому, до своєї хати. Тепер їм у всьому щастило: і хліб родив, і худоба плодилася, і все господарство розросталося, як на дріжджах.

Незабаром бідний брат і хату збудував, зробився зовсім багатим господарем. Одного разу скликав він усіх сусідів, щоб і вони потішилися його щастям. Серед гостей був і його багатий брат-скнара. Здивувався він, побачивши, що в його бідного брата з'явилося таке господарство. І все думав: з чого б ото цей злидень отак розбагатів? Він і так і сяк випитував брата, але нічого не взнав.

Тоді покликав багатій братового сина і почав у нього випитувати. А той, нічого злого не підозрюючи, все й розповів дядькові: і як батько безталання своє у пляшку загнав, і як ту пляшку в ополонку вкинув. Хлопчик навіть про те місце розказав, де батько безталання в ополонку вкинув.

- Ну, братику, тепер ти у моїх руках! - просичав багатій і вибіг з хати. Чимдуж подався він до річки, знайшов ту ополонку і витяг з неї пляшку з безталанням. Повернувся до гостей, щоб випустити братове безталання. Та не встиг він пляшки відіткнути, як безталання кулею вилетіло з неї та - плиг багатому на спину. І як вчепиться своїми гострими кігтями в нього та ще й кричить нелюдським голосом:

- Ти добрий чоловік, ти мене визволив, то я тепер нікуди від тебе не піду!
Хоч як старався багатій позбутися безталання, але нічого не міг зробити, - було вже пізно. З того часу його господарство занепало і життя його стало нещасливим. Отож копав він яму іншому, а потрапив у неї сам.

З талантом до праці у всьому щастить!