Уява про Китай буде геть не повною, якщо не побувати десь у провінціях, віддалених від економічно й соціально розвинутого східного узбережжя. Наприклад, на південному заході країни, у провінції Гуйчжоу, яку пощастило відвідати нам. Пощастило, тому що до останніх часів ця провінція вважалася однією зі слабко розвинутих і, незважаючи на її численні етнонаціональні та природні принади, туристів сюди пускали зовсім неохоче.

Причина відставання Гуйчжоу в економічному розвитку досить проста - географія: 87% території провінції займають гори і плато, середня висота над рівнем моря тут 1000 метрів. Саме тому дороги в провінції важкі та й не всюди поки що вони ведуть. Зате ті магістралі, що вже побудовані - відмінної якості! Мало-помалу й ця провінція відкривається світові, даруючи туристам свої несказанні "скарби".

Адже завдяки природній ізольованості тут збереглася унікальна етнічна культура національних меншин: мяо, боей, дун, і, шуй, хой, чжуан, бай, туцзяо та гелао (Китай - багатонаціональна держава, окрім найбільш численної національності - ханців - тут мешкають представники ще 55 національностей). Ці народності щороку проводять до тисячі найрізноманітніших етнічних фестивалів. Саме тут можна побачити народну культуру у первозданному, а не сурогатному вигляді, справжні національні костюми, танці, почути музику і співи, самому стати учасником традиційних ритуалів, пригорнутися до основ реальної народної творчості. А ще саме у провінції Гуйчжоу збереглися унікальні природні ансамблі, як, наприклад комплекс водоспадів Хуангошу та печери Лунгун - Палац Дракона.

Крім того, у цій провінції виробляють всесвітньо відомий лікер Маотай. Його легко пізнати по білих пляшках з червоною етикеткою навскоси. Наші гіди розповідали, що бокалами, наповненими саме цим напоєм, виробленим з сорго, чокались президенти Ніксон і Чжоу Еньлай під час їхньої історичної зустрічі 1972 року.

...Столиця провінції, "невелике" тримільйонне місто Гуйян, назва якого перекладається як "Коштовне сонце", зустрічає туристів досить гостинно. Вже дорогою від аеропорту до центрального готелю стає зрозуміло, що це провінційне місто може скласти конкуренцію деяким обласним центрам України, Росії та й практично більшості країн СНД. У цьому переконанні укріплюєшся після поселення у сімнадцятиповерховому чотиризірковому готелі (ой, не кожен наш обласний центр навіть сімнадцятиповерхівку має, не те, що такий готель), а більше - після вечірньої пішої екскурсії по центру. Особливо вражає центральна площа - що тобі чудернацький космодром з супернавороченими фонтанами, ліхтарями, переходами тощо. Оце так глуха провінція!

А додайте до цього хорошу їжу, колоритний базар, старі квартали і храми, копійчані, порівняно з Пекіном, ціни. А ще - привітних людей, які однак, не володіють а ні російською, а ні англійською, а розмовляють на такому діалекті, який навіть пекінці погано розуміють. Та, якщо маєте гарну уяву, певні театральні дані, або ж хоча б мінімальні навички комунікації - ви зможете порозумітися. Словом, вже заради цього варто приїхати до Гуйяну.

На жаль, часу на знайомство з містом обмаль. На ранок наш шлях лежить до його "перлин". Перший пункт програми - відвідання селища національності мяо. Це селище знаходиться за 36 км на південь від столиці провінції. У ньому мешкає лише 36 сімей, загалом 185 осіб. Автобус зупиняється біля в'їзду до села, виходимо і всі зненацька стаємо учасниками національного шоу. Всі мешканці цього селища, згідно до традиції, зустрічаючи гостей, зібралися на околиці. У святковому національному вбранні, з музикальними інструментами. На честь прибулих чоловіки грають на лушенах, жінки піснями й танцями зустрічають гостей і пропонують останнім обов'язково покуштувати з рогу місцевого алкогольного напою - рисової горілки. Декому з нас перш, аніж пройти через такий "кордон", доводиться осушити кілька рогів. Бо після того, як випив за дозвіл увійти, податливого гостя відразу умовляють випити "за зустріч", "за знайомство" тощо (геть як у нас, подумалося, різниця лише у тому, що в нас за це все п'ють прощаючись).

Поки триває гостинна зустріч, встигаю помітити, що свої будинки мяо зводять з дерева, причому так, що з фасаду другий, житловий, поверх спирається на дерев'яні палі, а ззаду дім звичайно кріпиться до гори. Потім з'ясовується, що на першому поверсі зберігають хмиз, тримають тварин, а зверху живуть.

Одяг чоловіків складається з широких шароварів і просторої свитки з круглим вирізом і довгими рукавами, підперезаної широким поясом. Поверх голови намотується довгий шарф. У жінок на голові оригінальні убори, що віддалено нагадують накидку монахів. Жінки носять широкі спідниці з численними складками темно синього кольору з широким поясом. У святкові дні вони одягають срібні прикраси - намиста, браслети, головні діадеми, що при ходьбі мелодійно дзвенять. Тим часом на широкій площі посеред села дівчата мяо розпочинають концерт: виконують ритмічні танці й пісні, гостям пропонують місцеві наїдки та напої. Апогеєм свята є залучення гостей до участі у різноманітних традиційних ритуалах. Одному з наших співвітчизників, до речі першому заступнику головного редактора шанованої центральної газети, випало грати роль жениха під час весільного обряду... Довелося шановному і стегнами з мініатюрною, але, як виявилося, міцною китаянкою штовхатися (хто зможе іншого таким чином з місця зіпхнути, той і буде, вважається, у сім'ї за головного), і хороводи водити, і співати, і мало не першу шлюбну ніч проводити. Вискочив бідолаха з хати, у яку завели "молодят", увесь у помаді... Втіха й тільки!

В розпал свята вдається поспілкуватися з місцевими мешканцями. Виявляється, селяни не тільки приймають групи туристів, влаштовують для них вистави, демонструючи національні традиції і обряди, а ще - обробляють 180 гектарів поля. У минулі часи, розповідає староста, жилося не дуже добре і доход на душу населення складав близько 300 юанів на місяць (близько 36 доларів США). А тепер, завдяки допомозі уряду і керівництва провінції, мяо розвивають туризм і доход складає вже понад 1000 юанів. Усю вироблену сільськогосподарську продукцію споживають самі. Для продажу нічого не залишається. А на всі інші потреби йдуть кошти, отримані від туризму. Час біжить і нам пора прощатися з гостинними мяо та етнічною особливістю провінції. Слід лише додати, що серед програми фестивалів у провінції Гуйчжоу також бувають бої биків, кінні скачки, комічна опера, співочі змагання, масштабні народні гуляння.

Дорога змією звивається поміж гірських хребтів. Вверх - вниз, вверх - вниз. Дивує, як у таких умовах вдалося збудувати таку гарну дорогу (а що дивуватися, варто згадати Велику китайську стіну, вибудовану так само по горах). І ще деталь, що впадає в око - скрізь, де тільки можливо - терасові поля, на яких вирощують рис. Навіть у горах, якщо є мінімальна можливість - нехай 3-4 квадратних метри - дбайливо зроблена тераса, а на ній росте якщо не рис, то кукурудза. Зрозуміло - поля бракує. Можливо саме тому тут і будинки будують невеличкі, прямо-таки мініатюрні.

Тим часом завідувач відділом інформації і преси управління справами адміністрації провінції Па Шенлом розповідає, що провінція Гуйчжоу займає площу 170 тис. кв. км і в ній мешкає понад 38 мільйонів осіб. Основними галузями промисловості тут є енергетика, туризм, добування природних копалин, зокрема, вугілля, фосфоритів, золота, а також металургія та фармацевтика. Ну а перше місце, безперечно, посідає сільське господарство. ВВП району минулого року склав 130 млрд. юанів, а дохід провінції склав 23,7 млрд. юанів. В провінцію вкладено 56 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. Оце так "відстала" провінція! За півтори години прибуваємо до міста Хуангошу. Саме поблизу цього міста розміщуються "зіркові" визначні місця провінції, що входять до складу Хуангошуйського пейзажного району. Парк Хуангошу, площею 200 квадратних кілометрів, був збудований і відкритий 1982 року. Того ж року він отримав статус національного. На ділі, це 18 наземних і 4 підземних водоспадів, "на чолі" з найбільшим у Китаї та й взагалі в Азії водоспадом Хуангошу.

Та шлях до водоспаду триває через чудернацький сад карликових дерев. На кам'яних постаментах, у різноманітної форми горщиках та діжках тут ростуть сотні невеличких деревець. Але окремим з них, як розповідають, вже багато і багато років. Такі собі природні мініатюри, що, переживши часи, милують око. Є тут і чудо-камінь. Його називають Музичним. Справа у тім, що цей камінь видає звуки різної тональності, коли його ударяти в різних місцях... Але що той чудо-камінь і ті незвичні нашому оку дерева у порівнянні з Великим Хуангошу. Саме з великої літери і не в лапках! Я не бачив Ніагари, як не пощастило бувати поблизу Вікторії... Проте, мене і далеко не тільки мене, вразив і запав в душу Хуангошу. Вже самі параметри велета не можуть не вразити: 81 метр висоти і 74 метри ширини. Шум води, що падає з височини, чутно ще здалеку, так само, як за сотні метрів від нього відчуваєш на обличчі водяний пил.

Поступово наближаєшся до красеня мальовничими стежками. І відкривається небачена картина: зі стрімкої скелі наче десятки білих шовкових занавісок спадають десятки пружних струменів сріблястої води. Чим ближче підходиш до Хуангошу (у народі його ще називають "Чумацький шлях на землі"), тим відчутнішими стає його "подих": гірський вітерець, наповнений міріадами дрібних прісних бризок. Тут дихаєш-не надихаєшся, дивишся - не надивишся. Падаюча вода зачаровує, вона, ніби цнотлива дівчина, притягує, кличе, надить... Тож, починаєш відчувати душевну рівновагу, підйом, з'являється ліричний настрій. Хіба не можна закохатися в таке!

Та, виявляється, помилуватися Хуангошу можна не лише зверху, збоку чи навпроти. А ще... зсередини, з так званих печер "Водяної завіси". Дбайливо викладена каменем стежка спочатку веде до печери "Шуйляньдун", розташованої як раз на середині схилу гори позад водоспаду. Її довжина нараховує понад сто метрів, а глибина - понад двадцять. У цій печері п'ять павільйонів. У кожному з них є місця, де можна "поторкати водоспад", "відчути силу вітру", "послухати хвилі" тощо. Через проломи печери безпосередньо видно як білосніжний від піни потік води лине донизу, падаючи у води Сінютан. Знавці розповідають, що особливо грандіозний вигляд водоспад має наприкінці весни - на початку літа, коли вода в річці прибуває. Тоді "голос" водоспаду чутно за 5 кілометрів від нього. Але й в середині вересня, коли тут відносно "маловодно", падаюча з височини вода бурлила й клекотала, розбурхуючи почуття й уяву.

Звичайно, було б нерозумним не поцікавитися: скільки туристів протягом року може помилуватися цими незабутніми краєвидами. Чарівна дівчина-гід тільки розвела руками: часто бувають дні, коли приїздять лиш поодинокі групи туристів. А ось коли в Китаї проходять так звані "золоті тижні" (1 по 7 травня - травневі свята і з 1 по 7 жовтня - свята на честь національного дня) - місцевість відвідує чимало китайського люду. У перший тиждень цьогорічного травня, наприклад, Хуангошу, який має статус національного парку, відвідало понад 280 тисяч китайців. Іноземців, на жаль, серед них було дуже і дуже мало, повідомила екскурсовод.

Між тим, повірте, подивитися дійсно є на що. Адже крім самого велета Хуангошу тут існує система карстових печер площею 450 квадратних кілометрів, ще 17 водоспадів, 4 підземні річки і понад 100 інших печер, багато з яких відкриті для відвідування. Наприклад за кілометр вище по течії від основного водоспаду інший красень - водоспад Круті Сходи (105 метрів завширшки і 23 метри висотою), а ще за сім кілометрів - водоспад Зоряний міст...

...Шановний мій читачу. Якщо тобі коли-небудь поталанить відвідати Піднебесну і провінцію Гуйчжоу, для повноти вражень обов'язково необхідно побувати у печерах Лунгун - Печерах Дракона.

Печери Дракона, що знаходяться за 32 кілометри від містечка Аньшунь, система підземних печер и порожнин, що проходять через основи 20 скель. Найбільша принада у тому, що вони знаходяться у воді і екскурсія здійснюється на спеціальних човнах, у яких вміщується по десять екскурсантів. Вправний керманич потиху править човна через розлоге Озеро Дракона до темної прірви, що чорніє у віддаленій скелі. Тут під кам'яними склепіннями чутний кожний звук: крапля води, що зривається з десятиметрової висоти гулко вдаряється об водяне дзеркало. А як ніжно й чисто звучить голос молоденької китаяночки, яка виводить мелодійну пісню національності боей.

Човни рухаються, заглиблюючись у 800-метрові печери далі й далі, через чудернацькі зали, підсвічені різнокольоровими вогнями, повз неймовірні картини, витворені матінкою природою на їхніх стінах. Дійсно - дотик до казки, до дива, до первозданності...

Ігор Мельничук
(Київ - Пекін - Гуйян - Хуангошу - Шанхай - Пекін - Київ)

Автор висловлює глибоку вдячність Посольству Китайської Народної Республіки в Україні й особисто Надзвичайному і Повноважному послу КНР в Україні панові Яо Пейшену за сприяння в організації поїздки до Китаю.