Художник Микола Ге - один з блискучих представників когорти передвижників. Любителям живопису він відомий як автор полотен "Тайна вечеря" та "Петро I допитує царевича Олексія", сповнених психологічної напруги картин релігійної тематики. Прізвище Ге знайоме й більшості простих обивателів, котрі із захопленням розгадують різноманітні кросворди. Майже в кожному з них зустрічається це коротке, незвичне, з французьким корінням прізвище (предки художника втекли із Франції у ХVIII столітті, рятуючись у Росії від революційних подій).

Микола Ге належав до тієї передової частини інтелігенції, яка високо несла естетичні й моральні ідеали епохи. Але він багато в чому зумів випередити час - і в творчості, і в моральних пошуках істини. Прагнучи показати глибину людських пристрастей і страждань за правду, Ге пішов від затісних вже для нього рамок традиційного живопису передвижників - їхнього ідейного натуралізму. Силу емоцій своїх героїв і драматизм ситуації він висловив у такому динамізмі форми й мазка, що зробило його провісником експресіонізму - художньої течії ХХ століття.

Ще замолоду, навчаючись у Київській першій гімназії, Микола Ге відчув потяг і здібності до мистецтва. Але, закінчивши гімназію, він спочатку вступає на математичне відділення філософського факультету Київського університету св. Володимира, а згодом продовжує навчання на тому ж факультеті вже в Петербурзькому університеті. Там він знайомиться з Парменом Забелло - студентом Академії Мистецтв і, не закінчивши університету, вступає до Академії мистецтв. Так Пармен Забелло "спровокував" Миколу Ге на мистецький шлях. І у подальшому життя митця тісно переплелося з родиною Забелло, а також із життям та творчістю Іллі Рєпіна й цілої плеяди митців ХІХ століття.

Під час навчання в Академії мистецтв першими картинами М. Ге були "Суд Соломона" та "Ахіллес оплакує Петрокла". За останню він отримав золоту медаль.

Життя художника було насичене багатьма важливими подіями та зустрічами з видатними людьми тієї пори. Він багато їздив по Європі, і по своїй країні, не раз бував бажаним гостем і в Ясній Поляні, де його другом була Тетяна Львівна - письменниця, дочка Льва Миколайовича, який особисто мав значний вплив на становлення світогляду художника.

1876 року художник разом із родиною оселився на маленькому хуторі Іванівський, неподалік станції Пліски Чернігівської губернії. Невеличкий, дуже скромний, присадкуватий, зовсім не схожий на поміщицькі садиби будиночок до кінця днів художника був його притулком, його творчою майстернею.

З українською землею Миколу Ге пов'язувало багато. По лінії матері він був українцем. Хоча й народився у Воронежі, але дитячі роки його пройшли в маєтку батька на Поділлі. Дружина Ге - Ганна Петрівна - із стародавнього українського роду Забілл.

Його рішучий розрив зі звичним життям - це зреалізоване споконвічне прагнення російського інтелігента бути ближче до народу. В українській глибинці Микола Ге проявив себе як вельми оригінальний, самобутній художник зі своєю життєвою філософією. Він стає ревним послідовником морально-етичного вчення Льва Толстого. Захоплений благородною метою служіння народові, яка в його свідомості перетнулася з ідеєю жертовності Христа, Ге створює свої найвистражданіші, найглибші полотна. Тут художник пише картини переважно євангелічного змісту. Початок цьому напрямку поклала "Тайна вечеря". Вона ж дала йому широкий розголос і титул академіка малярства. Згодом ця картина була придбана Олександром ІІ для музею Академії мистецтв.

Природа України багато в чому визначила образну будову робіт художника. Оспівані М.Гоголем, написані І.Крамским і О.Куїнджі українські місячні ночі знайшли своє відображення не лише в пейзажах Ге, а й у його драматичних картинах. Холодне місячне світло стає важливим емоційним камертоном страждань Христа, котрий передчуває свій кінець ("Вихід у Гефсиманський сад"), і докорів хворого сумління Іуди, який самотньо бреде вночі ("Совість. Іуда").

Твори, написані в Україні, Микола Ге представляв на пересувних виставках у Петербурзі й Москві. Проте публіка, яка звикла до іншого, "красивішого" живопису, не сприймала ці картини, що змушували здригатися від зображеного з таким надривом людського болю. Навіть давній шанувальник таланту Ге, відомий меценат П.Третьяков, побачивши картину "Що є істина?", зарахував її до "нехудожніх" і дуже довго сумнівався в необхідності її придбання.

Але були в Ге й палкі шанувальники його творчості, послідовники його художньої й життєвої філософії. Це - вихованці Київської малювальної школи Миколи Мурашка, з котрим в уславленого майстра встановилися найтісніші стосунки. Під час своїх досить частих приїздів до міста, Ге завжди відвідував школу - читав лекції, розмовляв з учнями, обговорюючи їхні роботи. Молодь тяглася до цієї мудрої, уважної й доброї людини. А він серед загальної маси виділяв найздібніших - опікувався ними, запрошував до себе на хутір, де вони довго жили.

Сама обстановка майстерні, можливість спостерігати за роботою художника, довгі розмови про мистецтво ставали для молодих людей серйозною школою майстерності. Серед його улюблених учнів були С.Костенко, В.Замирайло, А.Курєнной, Г.Бурданов, С.Яремич, Л.Ковальський, Г.Дядченко, І.Пархоменко. Вони скрашували самотність художника після смерті його дружини, допомагали в хатніх справах, у роботі. Відомо, що Степан Яремич, згодом визнаний мистецтвознавець і художник, позував, підв'язаний мотузками до імпровізованого хреста, для останньої і найтрагічнішої картини його вчителя - "Розп'яття", яка стала своєрідним реквіємом майстру.

Про Ге його сучасники лишили багато спогадів, у яких дуже часто згадується хутір Іванівський. Людська сутність художника особливо яскраво вимальовується у спогадах дочки Льва Толстого Тетяни. Живучи на хуторі, Микола Миколайович прилучився до вегетаріанства, намагався якомога менше користуватися послугами прислуги і робив для себе все сам, що було йому під силу. Він визнавав необхідність фізичної праці і поза заняттями полем, садом, бджолами у себе на хуторі обрав ще й професію пічника. Він гарно клав печі і любив цю роботу, залишив після себе багато печей в окрузі. Ймовірно, деякі з них донині слугують людям...

Відмінною рисою Миколи Ге була любов до людей. У будь-якій людині він знаходив гарну сторону. І якщо під час роботи до нього приходив хтось за порадою чи з проханням, він кидав роботу і присвячував всю свою увагу відвідувачеві.

У Ге був дивний дар впливати на людей, примушувати себе слухати і знаходити з кожною людиною ті точки спілкування, на яких не могло бути розбіжностей. Він чудово говорив, завжди вкладаючи у свої слова всю свою душу.

Дуже характерним є ставлення Миколи Ге до своїх колег. Завітавши якось із письменником Іваном Тургенєвим до Рєпіна і побачивши "Бурлаків", над якими той працював, вже знаменитий на той час Микола Ге, картину якого "Тайна вечеря" Рєпін вважав вершиною у світовому мистецтві, сказав Рєпіну, що "Бурлаки" затьмарили "Тайну вечерю".

До грошей Микола Ге ставився байдуже. І якщо у нього купували картину, він радів перш за все тому, що це було визнання його роботи.

Одяг він носив грубий, полотняний, не соромився вдягати старий поношений піджак і в такому одязі їздив до Петербурга, Москви, бував у різноманітних товариствах.

В останні роки свого життя він ставав все більше знаним, особливо серед молоді. Як тільки з'являлася чутка про його приїзд, до нього стікалося стільки гостей, що йому інколи несила було приділити всім належну за його звичкою увагу.

У ці роки на хуторі Ге написав цикл великих картин : "Про страждання Христа", "Що є істина?", "Совість", "Вихід після тайної вечері", "Розп'яття".

"Розп'яття" - остання картина Майстра, закінчена після багатьох попередніх варіантів у 1894 році. Ця картина була його улюбленою роботою, якій він віддав багато років творчості.

Як у цій останній, так і в інших картинах на релігійні теми Ге дотримувався реалістичного трактування, чим викликав обурення і напади реакційних кіл. "Розп'яття" вражає глядача не тільки натуралізмом форми, а й здекларованим експресіонізмом виразу, що так дуже наближує Маляра до сучасного мистецтва. І коли у 1894 році Ге привіз "Розп'яття" на 22-гу пересувну виставку, цензура заборонила її експонувати. Але квартиру знайомих Миколи Миколайовича, де знаходилася робота, спочатку стали відвідувати по записках автора, а згодом і без цих записок художники, лікарі, чиновники, критики, студенти і таким чином, долаючи цензуру, картину побачив майже весь Петербург.

Лише восени 1903 року вже сину Ге вдалося виставити "Розп'яття" на виставці в Женеві, де ця картина мала величезний успіх.

Смерть художника на 63-му році життя була несподіваною для багатьох. Його поховали на хуторі Іванівському (нині село Шевченково), в українській землі, йому близькій і дорогій.

Микола Ге 18 років провів в Україні. Він брав активну участь у культурному житті Києва кінця XIX століття, дружив із багатьма відомими людьми - художниками, меценатами. І не випадково 1927 року Всеукраїнський історичний музей (нині Національний художній музей України) придбав в одного з синів художника 32 полотна його батька.