This version of the page http://uba.top/volunteer/ (185.68.16.35) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2023-11-23. The original page over time could change.
Допомога ЗСУ від Українських волонтерів

ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України»

ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України»

ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України» — отримали нагороду «За видатну благодійну діяльність» від Ukrainian Business Award!

Ось що вони вже зробили, для допомоги ЗСУ:


По-перше, ми зібрали понад 120 000 грн., на які придбали 2 автівки для Сил ТрО та сплатили доставку понад 2 тон грузу, які передавались ТЛК.
По-друге, прийняли та роздали більш ніж 20 тон гуманітарної допомоги, які нам надавали наші благодійники. Якщо детально:

  • Силам ЗСУ та ТрО передали на загальну вартість більше 3,5 млн грн.:
  • амуніції — більше 2 000 одиниць
  • продуктів харчування — більше 3 000 одиниць
  • засобів гігієни — близько 1 000 одиниць
  • ліки — більше 5 000 одиниць
  • Цивільному населенню та ВПО на загальну вартість більше 1,8 млн грн.:
  • продуктових наборів — більше 2 500 одиниць
  • засобів гігієни — близько 1 000 одиниць
  • ліки — б

UBA, спитала у пані Наталі, як саме її громадська організація прийшла до волонтерської діяльності і ось її історія, якої кров стине в жилах:

Один лютневий четвер назавжди змінив життя кожного українця. Російська агресія зруйнувала плани, долі і життя. В Україні немає людини, яка б не змінилася з 24 лютого. 

Жителям Мелітополя довелося особливо несолодко. Військових дій у місті немає, але й життя теж немає. Саме жителі Мелітополя, перебуваючи щодня в тилу ворога, або виїхавши з міста, підтверджують, що перемогти націю, чия воля до перемоги стоїть в першу чергу, на будь-якому фронті. Коли є мета, немає перешкод,  щоб бути корисним не тільки своїй родині, а й тисячам знедолених земляків навіть перебуваючи в евакуації.

Наталя, не вірила в припущення, що путін нападе на Україну. Кінець зими — початок весни на підприємстві, яке очолює Наталя, завжди спекотна пора. Під час підготовки до посіву не до перегляду новин.

24 лютого Наталя з сім’єю, як і всі жителі Мелітополя , прокинулися не від будильника, а від гучних вибухів. Відразу стало зрозуміло, що почалася війна.

Окупація стискає людину до стану загнаного тварини

Коли в місті почалися абсолютно дикі рухи російської техніки, почався повний хаос, відключили воду і електрику, закрили практично всі магазини і аптеки, а потім прокотилася хвиля мародерства.

Переживши перший потрясіння від побаченого в місцевих ЗМІ і почувши від очевидців, відправившись на наступний день в спробу купити ліки нужденним сусідам і друзям, Наталя відвідала одну з аптек міста, яка хоч і страждала від мародерів, але все ж мала досить великий запас медикаментів, в тому числі життєво необхідних для мелітопольців. Однак, на її подив і жаль, керівник цієї аптеки відмовився працювати, стверджуючи, що розлючений натовп не дозволить фармацевтам працювати в нормальних умовах. Проте , вмовивши керівника приступити до роботи, Наталя з чоловіком стали добровільно охороняти цю аптеку, щоб зберегти ліки для тих, хто їх дійсно потребує, і організувати потік людей. Але життя під окупацією нестерпне. Це справжнє болото, кожен день в окупації схожий на попередній, і ця безвихідь викликає звикання.

У квітні сім’я Наталії вирішила евакуюватися. Спогади про «дорогу життя» у всіх однакові — ті, хто йде, знаходяться в повній невідомості і стресі, адже абсолютно незрозуміло, чого чекати від ворога:

— На десяти блокпостах були російські солдати, які більше нагадували бездомних людей або наркоманів. На кожному посту нас зупиняли, виганяли з машини, перевіряли транспорт, особисті речі, телефони. Не всім дозволили пройти. Навіть через майже два місяці після евакуації ми згадуємо ту дорогу з тремтінням.

Але одразу, як тільки її сім’я приїхала до пункту реєстрації переселенців, Наталю накрило жахливе усвідомлення дійсності: виїхавши з рідного міста, вона відчула відчай, прийшло розуміння, що настали нові реалії Життя в Україні.

На щастя, сім’ю в перший же день прихистили знайомі друзів з Мелітополя. На знак подяки Наталя запитала, чим вона може бути корисною, так як не хотіла залишати країну. Життя в рідній країні прищеплювала їй внутрішній спокій.

Так народилася ідея відкрити склади та зібрати гуманітарну допомогу для евакуйованих, мешканців тимчасово окупованих територій та людей, які з тих чи інших причин перебувають у зоні бойових дій. Незабаром на базі громадської організації з’явився благодійний фонд «Кластер промислових і ремісничих виробників України»:

«Все почалося з невеликих посилок, надісланих нашими друзями та знайомими, потім, завдяки сарафанному радіо та статусу благодійного фонду, обсяги почали збільшуватися. Дуже скоро ми щодня отримували і сортували до кількох тонн вантажу з гуманітарною допомогою на складах. Пізніше ми знайшли варіант, як передати гуманітарну допомогу Мелітополю за допомогою наших друзів і знайомих», – розповідає Наталія.