Роковини авіаудару по драмтеатру у Маріуполі: на Буковині зібралися свідки страшного бомбардування [ Редагувати ]
Драмтеатр став одним із найбільших прихистків.
Поранене серце Маріуполя - Драматичний театр. Сьогодні роковини авіаудару по будівлі театру, що стала останнім прихистком для сотень невинних людей. Не зупинив росіян навіть напис "Діти" на асфальті перед театром.
Сьогодні вся Україна вшановує пам'ять загиблих внаслідок цього воєнного злочину росії. Зокрема, і на Буковині, там зібралися свідки цього страшного бомбардування. Своїми спогадами маріупольці поділилися і з Ольгою Лучек.
Юлія колись щасливо жила в Маріуполі. Зараз у руках, що досі тремтять, тримає фото свого друга. Він один із загиблих у драмтеатрі.
Юлія, переселенка міста Маріуполь:
Була польова кухня збоку від драмтеатру, він пішов туди з сусідами, і якраз попав під авіаудар, він був там, де впала стіна.
Окупанти тримали Маріуполь в облозі. Місто знищували ракетними та авіаударами. Тоді Драмтеатр став одним із найбільших прихистків. Рівно рік тому о 10 ранку - росіяни скинули на нього 500-кілограмову авіабомбу. Загинули й постраждали сотні. Точну кількість жертв і досі не знає ніхто. Пам'ять про них вшанували у чернівецькому центрі "ЯМаріуполь".
Наталія Арусланова, кураторка напрямку "Культура" Центру "ЯМаріуполь", м. Чернівці:
В будівлі перебували мирні мешканці, цілі родини з дітьми, люди похилого віку, люди з інвалідністю і незважаючи на те, що за декілька днів до трагедії перед головним входом у драмтеатр було зображено напис "Дети" як символ того, що у будівлі перебувають саме цивільні мирні мешканці, незважаючи навіть на це - бомбардування було здійснено.
Сергій Туник, переселенець з Маріуполя:
Ну був день-день-день, а коли вже прилетіла бомба в наш будинок, то ми вже зрозуміли, що кудись треба трішки переміщатися далі. У нас на 4 поверсі квартира, бомба прилетіла в другий поверх, сусідню квартиру відкриваю, її немає. Я ніколи не думав, що мені доведеться так от своїми очами зіштовхнутися з реальністю сьогоднішньою, що сусідня держава може напасти, може знищувати.
Пан Сергій представив зібрані світлини з Маріуполя, а ще макет меморіалу, котрий мріє облаштувати у звільненому рідному місті. Чоловік впродовж місяця за власними ескізами споруджував драмтеатр. Далі макет передадуть на розгляд маріупольським художникам та дизайнерам.
Сергій Туник, переселенець міста Маріуполь:
З маленьких кирпичиків, потихенько, я його збирав.
Також на акції вшанування пам'яті показали виставу в записі рідного театру з назвою "Обличчя кольору війни".
Наталія Арусланова, кураторка напрямку "Культура" Центру "ЯМаріуполь", м. Чернівці:
Нагадують нам про пережите, підіймають наші бурхливі емоції, але це потрібно, бо потрібно пам'ятати й сьогодні найважливіше, мабуть, це те, що ми разом. Ми разом переживаємо втрату, ми разом маріупольці впораємося зі своїми емоціями, зі своїми жахами й гнівом інколи, тому що без цього також не обходиться і ми разом сподіваємося на повернення у звільнене українське місто.
по темі
Він на російсько-українській війні від самого початку. У 2014 році Євген Чуднєцов - житель Макіївки, пішов добровольцем до полку "Азов". Про ціну Незалежності, помилки, які не маємо права скоїти й про Перемогу - далі.
Рік тому російська армія поцілила у місті по двох гуртожитках та будинку. Тоді загинули 25 людей. Ще чотири десятки були поранені, сотні залишилися без даху над головами. Як за рік змінилося життя постраждалих?
День Незалежності України відзначали у багатьох європейських містах. Як саме?
У Маріїнському палаці відбулася церемонія нагородження відзнакою "Національна легенда України". Хто цьогоріч отримав визнання?
"Батьківщина-Матір" в червоному намисті. На погашенні святкової марки побувала наша кореспондентка - Валерія Глущенко.
Саймон Сміт працював у Києві з 2012 до 2015 року. На власні очі бачив, як починався Євромайдан. Згодом стежив за російськими диверсантами на сході країни та в Криму. Як посол оцінює ті події й чому, на його думку, Захід виявився неготовим до повномасштабної війни?