Історія Вінниччини Роздрукувати

Вінницька область утворена 27 лютого 1932 р. згідно з постановою IV позачергової сесії ВУЦВК ХІІ скликання. До її складу увійшла 71 адміністративно-територіальна одиниця: два міста (Вінниця та Бердичів) і 69 районів. У травні 1935 р. на території Вінницької області було утворено 4 округи: Кам'янець-Подільський у складі 9 районів, Могилів-Подільський - 6 районів, Проскурівський - 9 районів і Шепетівський - 10 районів.

З утворенням Житомирської і Кам'янець-Подільської областей (1937 р.) до них відійшла значна частина районів Вінницької області, округи було ліквідовано. З Київської області до Вінницької було повернуто Монастирищенський, Оратівський, Плисківський та Погребищенський райони. Вінниччина складалась на той час із 42 районів та двох міст обласного підпорядкування - Вінниці та Могилева-Подільського.

У січні 1954 р. до складу новоутвореної Черкаської області було передано Монастирищенський район Вінницької області. Останніми районами, створеними у складі області в період СРСР, стали Оратівський (1979 р.) та Чернівецький (1990 р.).

До липня 2020 р. Вінницька область у своєму складі мала 27 районів, 17 міст, з них 6 - обласного та 12 - районного значення, 29 селищ міського типу, 1466 сіл.

З часу проведення останньої адміністративної реформи, згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. «Про утворення та ліквідацію районів», на Вінниччині утворені 63 територіальні громади (ТГ), згруповані в 6 районів: Вінницький (16 ТГ, 411 населених пунктів), Гайсинський (14 ТГ, 263 населені пункти), Жмеринський (8 ТГ, 216 населених пунктів), Могилів-Подільський (7 ТГ, 195 населених пунктів), Тульчинський (9 ТГ, 189 населених пунктів), Хмільницький (9 ТГ, 229 населених пунктів). Усього в області - 1504 населені пункти. Найбільші міста: Вінниця, Жмеринка, Могилів-Подільський, Хмільник, Гайсин, Ладижин, Козятин. Адміністративний центр - місто Вінниця.

Вінницька область займає площу 26,5 тис. км2 (що становить 4,4% території держави), протяжність із заходу на схід - 196 км, з півночі на південь - 204 км. З Вінниччиною межують Хмельницька, Житомирська, Черкаська, Чернівецька, Одеська, Кіровоградська, Київська області, Республіка Молдова. Чисельність населення Вінницької області станом на січень 2022 р. - 1 млн 529,1 тис. осіб, в тому числі в міських поселеннях - 795,8 тис., в сільській місцевості - 733,3 тис.

За кількістю населення Вінниччина посідає 9 місце в Україні. Основна його частина - українці. На Вінниччині мешкають представники понад 130 національностей і народностей.

Найбільшими містами області за чисельністю мешканців є Вінниця, Жмеринка, Могилів-Подільський, Хмільник, Козятин, Ладижин.

Історія області – це частина історії Правобережної України. Територія Вінницької області заселена з найдавніших часів. На її теренах - понад 1,7 тис. пам’яток археології, з них 19 - національного значення. З кінця XIX ст. відома печерна стоянка часів пізнього палеоліту (40-10 тис. р. тому) поблизу с. Нагоряни Могилів-Подільського району. В IV–III тис. до н. е. на наших землях проживали племена трипільської культури. А починаючи з доби бронзи (ІІІ тис. до н. е.), на території України масово споруджуються кургани - земляні насипи над одним або кількома стародавніми похованнями.

Із IX ст. до н. е. в Європі поширюється залізоробна справа. Цей період позначився появою на історичній арені кочівників. До найбільших скіфських городищ України належить Немирівське VII–VI ст. дон. е., його площа становить понад 100 га, висота валів - близько 9 м.

І ст. н. е. позначилось найбільшим розквітом сарматської культури. Хронологічно їй на зміну прийшла черняхівська (ІІІ–ІV ст. н. е.), яка була поліетнічним утворенням, що увібрало слов’янський, германський і сарматський компоненти.

Перша половина І тис. н. е. характеризується значною зміною етнополітичної ситуації в Європі. З VIII–IX ст. н. е. на більшій частині сучасної Вінниччини проживали слов’янські племена, відомі з літописних джерел під назвою уличі.

Напади половців, а з XIII ст. - ще страшніша монголо-татарська навала спустошили землі сучасного Поділля. Лише з другої половини XIV ст. Південне Побужжя інтенсивно заселяється слов’янами та литовцями з північних районів. Влітку 1362 р. литовський князь Ольгерд, скориставшись ослабленням Золотої Орди, розбив на р. Сині Води монголо-татарські війська і захопив Поділля. З того часу відбудовується низка укріплених пунктів – «городів». Серед них був і Вінницький замок.

У добу середньовіччя на теренах нашої області закладено чимало замків, серед них - Хмільницький, Соколецький, Брацлавський та ін.

Східне Поділля нерозривно пов’язане з козацтвом. Саме тут формувалися перші козацькі ватаги, широко розгортався повстанський рух у 1591–1596 рр., а спалах непокори 1648 р. невдовзі переріс у Національну революцію, яка тривала до 1676 р.

У нашому краї національно-визвольну боротьбу вели полки під командуванням Богдана Хмельницького та Івана Богуна, Данила Нечая та Івана Кривоноса, Остапа Гоголя та Йосипа Глуха. Свідками героїчного минулого є Озаринці, Шаргород, Бар, Красне, Вінниця, Буша, поле Батозької битви, яка відбулася 2 червня 1652 р. біля теперішнього с.Четвертинівка, що у Гайсинському районі, коли українське військо завдало нищівної поразки війську Речі Посполитої. Ця битва вважається вершиною військової майстерності Богдана Хмельницького, її порівнюють із класичним прикладом оточення та повного розгрому Ганнібалом римлян під Каннами у 216 р. до н. е.

Козацькі традиції підтримали гайдамаки, які впродовж ХVІІІ ст. становили головну загрозу для польської шляхти. У 1768 р. спалахнуло велике селянське повстання, відоме під назвої «Коліївщина», на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою. У І пол. ХІХ ст. боротьба селян проти поміщицького гноблення на Поділлі була пов’язана з ім’ям Устима Кармелюка.

У с. Сестринівка нинішнього Хмільницького району пройшли дитячі роки Михайла Грушевського - видатного громадського і політичного діяча, історика, Голови Центральної Ради. У 1918-1920 рр. у Вінниці працював уряд Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою. Українську революцію 1917–1922 рр. на теренах Поділля активно підтримували наші земляки: генерал Яків Гандзюк, кооператори Дмитро Маркович і Петро Ведибіда, освітянин Юхим Щериця. Потужним був повстанський рух за незалежність молодої Української республіки – діяли загони отаманів Якова Гальчевського, Якова Шепеля, Ананія Волинця та інших.

Вінницька земля - батьківщина багатьох обдарованих, яскравих і харизматичних особистостей, які стали гордістю не тільки національної історії та культури, але й увійшли до пантеону слави інших країн, усього людства. Вдячні вінничани свято бережуть спогади про політичного і культурного діяча Костянтина Острозького, філософа Мануїла Козачинського, чарівність української мови літераторів Михайла Коцюбинського, Степана Руданського і Михайла Стельмаха, оповідний дар письменників Джозефа Конрада і Кларисе Ліспектор, силу слова поета Василя Стуса, злети мистецького натхнення Олекси Новаківського, Василя Хмелюка і Аріадни Шумовської-Стебельської, втілення пісенного генію подолян у творчості Миколи Леонтовича, Родіона Скалецького та Петра Ніщинського, артистичні шедеври акторки Софії Тобілевич і кінорежисера Ігоря Савченка, наукові відкриття Феодосія Добжанського і Зельмана Ваксмана. З Вінниччиною пов’язані імена художників Василя Тропініна та Івана Сошенка. Недалеко від Вінниці, у садибі «Вишня», 20 останніх років свого життя провів видатний хірург і анатом, громадський діяч і педагог Микола Пирогов. Нині тут - його музей-садиба, а в склепі зберігається забальзамоване у 1881 р. тіло вченого.

У с. Заболотному Тульчинського району (колишня Чоботарка) - могила та музей видатного вченого-мікробіолога, колишнього Президента Всеукраїнської академії наук Данила Заболотного.

Утворення Вінницької області - один із чергових експериментів радянської влади. За роки комуністичного режиму Вінниччина пережила складний історичний період. 1930-ті роки назавжди залишаться в пам’яті нашого народу як роки сліз, горя і втрат. Це період розкуркулення, примусової колективізації, голодомору 1932-1933 рр., Великого терору 1937-1938 рр., виселення багатьох родин з Поділля до Сибіру. За підрахунками вітчизняних вчених, жертвами голоду на Поділлі стали від 800 тис. до 1,5 млн осіб, репресовано понад 40 тис. наших земляків. Всі досягнення довоєнних п’ятирічок були здобуті дорогою ціною десятків тисяч життів наших співвітчизників.

У 1930-ті рр. на Вінниччині утвердився новий господарський механізм з командно-адміністративною системою, відірваний від ринкової економіки, що спирався на директивно-планові методи управління.

Для виконання і перевиконання радянських п’ятирічок в області застосовувалися методи позаекономічного примусу (праця наднормова та у вихідні), ідеологічний обман (соціалістичні змагання, ініціативи ударників, новаторів, стахановський рух тощо). В той час, як на підприємствах Вінниччини поширювався стаханівський рух, в селах радянська влада пропагувала і підтримувала рух п’ятисотенниць, які вирощували по 500 ц цукрових буряків з одного гектара землі. Він став прикладом фальсифікування радянською владою показників виконаних зобов’язань, експлуатації праці колгоспних селян, витискання з людей фізичного, а деколи й емоційного ресурсу для «виконання й перевиконання своїх планів» та будівництва утопічного соціалізму.

У липні 1941 р. Вінниччина була окупована нацистськими загарбниками. Окупація тривала 970 днів. Наша область була поділена на дві частини: північна - відійшла до німецької зони окупації (Рейхкомісаріат «Україна»), а південна – до румунської (Трансністрія). Розмежувальна лінія проходила річками Лядова, Рів і Південний Буг. Під час окупації територія області вкрилась сіткою тюрем і концентраційних таборів, де загинули тисячі подолян. Біля Вінниці діяла ставка Гітлера «Вервольф».

За період окупації розстріляно і закатовано близько 205 тис. вінничан, майже 45 тис. військовослужбовців, кинуто до в’язниць понад 34 тис. осіб, понад 60 тис. громадян силоміць вивезли на каторжні роботи до Третього Рейху. Вінничани мужньо боролись проти окупантів. 123 земляки за подвиги у Другій світовій війні удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Окрему і важливу сторінку в історію Другої світової війни вписали ОУН та УПА, що діяли і на території Вінницької області. То була одночасно героїчна і трагічна боротьба за створення незалежної української держави. Чимало вінничан влилися в загін УПА «Південь» під проводом Омеляна Грабця («Батька»).

26 березня 1944 р. Вінницька область була звільнена від нацистських окупантів. На її території поновлено довоєнний адміністративно-територіальний устрій.

Відбудова на Вінниччини після війни тривала швидкими темпами. Розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес всього народного господарства – машинобудування, електроенергетика, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів. Область вийшла на довоєнний рівень промислового виробництва і тут діяли показові колгоспи. Однак такий поступ для регіону був важким. У 1946-1947 рр. на Вінниччині розпачася голод. Люди працювали на виснаження. У цей час на теренах нашого краю (Чернівецький, Погребищенський, Гайсинський, Дашівський, Чечельницький райони) починає активно діяти декілька угруповань ОУН-УПА. Вони розповсюджували антирадянську агітацію, намагалися створити розгалужену мережу своїх осередків, здійснювали терор проти місцевих керівників. Восени 1947 р. більшість активістів національного руху було заарештовано.

Остання спроба активізувати національну боротьбу під антиколгоспними гаслами припадає на 1949-1950 рр., коли на Вінниччині під проводом Лугового (Йосипа Демчука) діяла невелика група УПА, що згодом буде ліквідована загонами МДБ.

1960-1980-ті рр. на Вінниччині ознаменувалися активною пропагандою ідеалів комунізму. Більшість вінничан щиро вірили радянській пропаганді та намагались трудитися ще завзятіше, проте в області постійно відчувалася нестача продуктів харчування і продукції легкої промисловості. Черги - завжди і за всім, перетворення на «предмети розкоші» необхідних у побуті речей - від пральних машин до автомобілів.

У цей час проявилася політика послідовної русифікації міст області: дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади і технікуми поступово переводилися на російську мову. Діловодство в партійних і державних установах, підприємствах міст здійснювалося винятково російською. Відлучення українців від власної мови, а отже, й культури, формувало у них почуття меншовартості.

Наприкінці 1980-х рр., в часи «перебудови», масово виникають політичні, просвітницькі, екологічні, національно-культурні, правозахисні, релігійні, молодіжні об’єднання, осередки яких діяли на Вінниччині: «Меморіал», «Просвіта», «Зелений світ», Українська Гельсінська спілка тощо.

Визначну роль у розвитку національно-демократичного руху кінця 1980-х – початку 1990-х рр. відіграли вінничани Михайло Бардин, Степан Вовк, Василь Гурін, Арсеній Зінченко, Людмила Кароєва, Михайло Климчук, Лариса Корнієнко, Володимир Мулява, Олександр Нижник, Валерій Палій, Василь Підпригорщук, Олена Яворська та багато інших.

25 травня 1989 р. у Вінниці відбувся перший несанкціонований мітинг членів Народного Фронту, організований на підтримку першого з’їзду народних депутатів СРСР. Навесні 1989 р. завершились організаційні питання зі створення Вінницького крайового Народного Руху України за перебудову, головою якого було обраного полковника у відставці Олександра Нижника. Тоді ж виникають й інші непідконтрольні КПРС громадські організації. 21 січня 1990 р. значна кількість членів цих організацій взяла участь у всеукраїнському ланцюзі єднання «Львів-Київ», присвяченому річниці проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР 1919 р.

Із лютого 1990 р. у Вінниці тривають масові мітинги, у яких беруть участь тисячі громадян. Резонансу набуло протистояння на площі Леніна (нині – Майдан Незалежності) влітку 1990 р., коли понад два місяці тривало голодування групи членів Народного Руху України на чолі з В. Мулявою та О. Нижником.

Також у вересні-жовтні 1990 р. Вінниччиною прокотилась хвиля мітингів та протестів проти підписання нового союзного договору. Страйкували заводи «Модуль», «Термінал», «Ореол», підприємства у Тиврові, Гнівані, Хмільнику. Підтримуючи вимоги київських студентів, які розпочали голодування 2 жовтня, оголосили страйк і вінницькі студенти.

Керівництво обласної організації КПРС ситуацію більше не контролювало, протистояння політичним опонентам зводилось до несміливих спроб застосування сили, що тільки погіршувало його авторитет.

Виникають осередки нових політичних партій різноманітних ідеологічних спрямувань: Українська Республіканська партія (УРП), Українська Народно-Демократична партія (УНДП), Демократична партія України (ДемПУ), Українська селянська демократична партія (УСДП), Соціал-демократична партія України (СДПУ) тощо.

Найголовнішими засадничими принципами більшості з них були: утворення суверенної Української республіки, роздержавлення власності, приватизація, рішучий перехід до ринкових відносин, створення в Україні власної валютної системи тощо.

У вересні 1990 р. за одну ніч на майдані перед міськкомом був вкопаний флагшток та піднято жовто-блакитний прапор. Ще раніше національні кольори з’явились у Могилів-Подільському, де невідомі вивісили його на адміністративному будинку.

Завершився 1990 р. цікавою подією - 27 грудня вперше у Вінниці пролунав український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Його виконав ансамбль «Щедрик» на новорічному концерті в педінституті.

У травні 1991 р. Вінниччина стала центром всеукраїнського шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій» за участі поетів Дмитра Павличка, Павла Мовчана, Марії Влад, Бориса Олійника. Під час мітингу на привокзальній площі Вінниці Дмитро Павличко заявив: «Ми хочемо одного – незалежної України».

24-26 серпня 1991 р., після провалу заколоту Державного комітету з надзвичайного стану, приміщення обкому та міськкому КПСР були зайняті прихильниками Руху, які заблокували вхід до них і заборонили службовцям з’являтись на робочих місцях.

95,43% вінничан, які прийшли на Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., підтримали Акт проголошення незалежності України.

Із кінця 1980-х розпочалося активне вивчення злочинів комуністичного окупаційного режиму проти України та українців, зокрема подій Голодоморів та Великого терору на території краю, їх висвітлення та вшанування пам’яті загиблих земляків. У квітні 1993 р. у Вінниці відкрито пам’ятник на Меморіалі жертвам Вінницької трагедії 1937-1938 рр., у 2008 р. встановлено пам’ятник жертвам Голодомору.

Пройшовши у 1990-ті роки нелегкі часи становлення багатоукладної ринкової економіки та формування громадянського суспільства, нині Вінниччина є розвиненим індустріально-аграрним регіоном. Основу промислового сектора регіону складають понад 300 підприємств різних форм власності, продукція яких відома далеко за межами України: «Nemiroff», ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» (ТМ Roshen), ПАТ «Вінницький олійножировий комбінат», спільне українсько-іспанське підприємство ТОВ «Сперко-Україна», офіційний партнер відомого європейського виробника чоловічого одягу HUGO BOSS - ПАТ «Володарка», ТОВ «Барлінек Інвест», ДП «Електричні системи» та багато інших. Загалом, на промислових підприємствах області станом на 1 січня 2022 р. працювали понад 55 тис. осіб. Найбільше трудових ресурсів зосереджено у харчовій галузі, в якій задіяно понад 20 тис. працівників.

Аграрний сектор області за підсумками 2021 р. посідав перше місце в Україні за обсягами виробництва продукції сільського господарства на одну особу, з виробництва (реалізація) м’яса та за чисельністю поголів’я птиці. Також Вінниччина лідирує серед регіонів України за обсягами виробництва зернових культур, цукрових буряків, плодово-ягідної продукції. Друге місце -з виробництва молока та чисельності поголів’я корів.

 Ще у 2011 р. в Тиврівському районі збудували найбільше в Східній Європі сховище для фруктів, потужність високотехнологічного холодильника - 18 тис. тон. Питома вага Вінниччини за 2021 р. у загальнодержавному виробництві сільськогосподарської продукції становить 8,5%.

У 2021 р. було збудовано і реконструйовано 49 об’єктів: 24 амбулаторії, 10 приймальних відділень, 4 лікарні, 5 дитячих садочків, 1 заклад культури, 2 басейни — у Вінниці і Могилеві-Подільському, спорткомплекс у Браїлові і спортивний майданчик у Ялтушкові. Збудовано і відремонтовано 255 км доріг державного значення і 95 км місцевих доріг та мостів.

На Вінниччині сформувалися умови для розвитку науки, культури, освіти, спорту, охорони здоров’я. Область має аграрний, технічний, медичний та педагогічний університети, науково-дослідні та проєктні інститути, філіали Київського торговельно-економічного університету, Тернопільської академії народного господарства, Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. У 2014 р. Вінниця прийняла до своєї «університетської родини» Донецький національний університет ім. В. Стуса.

В області функціонує 820 закладів загальної середньої освіти, 1217 релігійних, 2969 громадських організацій, 617 політичних партій, сотні культурно-просвітницьких закладів: Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М. Садовського, Вінницький академічний обласний театр ляльок, Вінницька обласна філармонія ім. М.Д.Леонтовича, 106 музеїв, 888 бібліотек. Плідно працюють обласні організації спілок письменників, журналістів, художників, майстрів народного мистецтва, архітекторів, фотохудожників, театральних діячів України.

Далеко за межами України відомі мистецькі колективи — академічний муніципальний камерний хор «Вінниця» ім. Віталія Газінського та народний ансамбль танцю «Барвінок» під керівництвом народного артиста України Петра Бойка, а місто Тульчин славиться як столиця «Щедрика»- всесвітньо відомої музичної перлини подільського композитора Миколи Леонтовича.

Вінничани – палкі прихильники спорту. У містах та селах працюють 37 стадіонів, 23 плавальні басейни, 695 спортивних залів.

Гордістю краю є призери Олімпійських ігор: заслужені майстри спорту Павло Хникін (плавання), Ганна Балабанова (веслування на байдарках і каное), Олена Череватова (веслування на байдарках і каное), Сергій Чернявський (велоспорт), майстри спорту України міжнародного класу Наталія Качалко (велоспорт), Наталія Добринська (легка атлетика), Андрій Соколовський (легка атлетика), Максим Третяк (бокс), Михайло Книш (легка атлетика) та ін.

Перлина і столиця нашої області Вінниця – сучасне європейське місто, що постійно розвивається й активно використовує свій потенціал.

За результатами щорічного всеукраїнського муніципального опитування Вінниця у 2021 р. всьоме поспіль очолила рейтинг найкомфортніших міст для життя в Україні.

У Вінниці діє оновлена транспортна система. З 2012 р. проводиться масштабна реформа громадського транспорту: вдалося збільшити кількість муніципального транспорту на маршрутах, пропускну спроможність вулично-шляхової мережі міста, постійно модернізується муніципальний транспорт, розвивається велорух тощо.

Саме у Вінниці ще у 2008 р. розпочав роботу перший в Україні Центр надання адміністративних послуг «Прозорий офіс». Ідея «Прозорого офісу», впроваджена у нашому місті, з часом стала зразком для наслідування багатьох українських міст. У 2012 р. було відкрито три територіальні відділення ЦНАПу - «Вишенька», «Старе місто» та «Замостя», діяльність яких покликана максимально наблизити послуги до кінцевого споживача.

Наші земляки підтримали Євромайдан у листопаді 2013 р. - лютому 2014 р. Тисячі вінничан були активними учасниками національно-патріотичних протестних акцій під час Революції Гідності, виступивши за свою свободу, гідність, збереження європейських цінностей та демократичний розвиток нашої країни. П’ятеро земляків: Валерій Брезденюк, Юрій Нечипорук, Роман Оліх, Леонід Полянський, Максим Шимко стали Героями Небесної сотні.

Вінничани із надією дивилися у майбутнє, живучи єдиним економічним, політичним і культурним життям з усією Україною, усвідомлюючи, що успіх євроінтеграційного курсу регіону залежить винятково від спільних зусиль усіх мешканців Вінниччини. Однак, у 2014 р. підступна неоголошена війна прийшла на нашу землю. Скориставшись зрадою колишнього вищого керівництва України, труднощами державного будівництва після падіння режиму Януковича, спровокувавши внутрішні конфлікти, росія захопила Крим, створила і укріпила терористичні угрупування на Сході України, так звані «ДНР» та «ЛНР».

24 лютого 2022 р. - день повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави - назавжди змінив життя усіх вінничан і українців, із корінням вирвав паростки братських почуттів і засіяв у душі наших співвітчизників люту ненависть до російських вбивць, ґвалтівників і загарбників. Десятки тисяч мирних громадян постраждали від ведення бойових дій. Мільйонами обраховується кількість біженців і внутрішніх переселенців, десятки тисяч з яких прихистила Вінниччина. Повністю зруйнована інфраструктура на окупованих ворогом землях, а також є значні пошкодження і незворотні втрати для усіх сфер на територіях, де бойові дії не ведуться.

У боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України уже віддали життя тисячі кращих її синів і дочок. В авангарді цієї священної боротьби перебуває і Вінниччина. Доблесні земляки - військовослужбовці, гвардійці, добровольці - захищають Україну від підступного ворога.

Сьогодення з вірою у перемогу народжує нових героїв. Кожен бій - це жертовність і звитяга наших земляків-воїнів, які відчувають підтримку рідних. А цивільні вінничани тримають свій фрон у щоденній праці задля економічної стабільності країни, у волонтерській допомозі фронту і підтримці тих, хто втратив домівки та родини.