ЗВИЧАЙНИЙ ФАШИЗМ

Микола Нечипоренко 10.02.2023 494

Вважайте місяць минув від того передвечір'я, коли у Дніпрі рашистська ракета, призначена знищувати найбільші, які тільки є, морські та океанські кораблі і авіаносці, влучила у дев'ятиповерховий житловий будинок. Ця неймовірно жахлива й пекельна трагедія, клубками вогню та грибами чорної смердючої кіптяви схожа на вибух атомної бомби, досі залишається не затьмяреною жодною іншою, причім будь-якою подією тут. Дніпряни до цих пір не можуть оговтатися і ще не скоро оговтаються од шоку, страху і не тільки нервового стресу, а і зриву свідомості.

Щоби бодай якось заспокоїтися та збагнути, як же це можна було під кінець різдвяно-святкового суботнього дня навмисне влучити страшною вибухівкою у невинних і мирних людей, їхні сім'ї і родини, їхніх дітей і батьків. Вибухівкою, яка вмить рознесла практично три під'їзди на шматки й уламки бетону в радіусі ста і більше метрів, а що не спромоглася розкидати далі, так відразу згорнула купою у провалля, котре виникло на місці понад сотні житлових квартир. І горіло, палахкотіло так, що вогонь піднімався вище неба і мало не дві години обпікав людям обличчя на відстані кількох десятків метрів. Коли поночі він ніби як присів, хмари зверху у місячному сяйві своїми сірими пасмами змалювали раптом - як на думку багатьох свідків - не що інше, як образ Божої матері зі сльозами по щоці.

- Погляньте, - вигукнуло одразу кілька чоловік, - Господь прилетів нас захищати!

- Тільки от пізно, - почулися крізь плачі багатьох й інші голоси. – Де ж він був раніше? І чи не дасть тепер уникнути праведної та гнівної кари рашистським нелюдям-фашистам?

Так в розпал трагедії на Набережній Перемоги біля вщент зруйнованого будинку № 118 вперше пролунало це слово на адресу ворогів – фашисти. Як потім народ кинувся мало не голими руками розгрібати ще гарячі завали, а слідом миттю прибули сюди й бригади екстреної медичної допомоги, екіпажі рятувальників та потужна техніка комунальних служб і служб з надзвичайних ситуацій, і здавалося, ніби крізь крики, зойки та стогони ніхто один одного не чує тут і не міг чути.

Скомандували хвилину тиші, аби прислухатися, чи не кличе хто-небудь ще живий з-під завалу, і пролунали фрази, мовлені з відчаю літньою бабунею. Вона побивалася майже в істериці. «Боже, це ж бо іроди і більше, аніж фашисти, убили мого сина - кричала і кричала, захлиналася вона. - Проклинатиму їх скільки ще житиму на цьому світі, щоб і на тому їм місця не було!»  Поруч же інша жінка, погоджуючись зі старенькою, встигла зовсім нестримні кинути ті ж слова. Що «гітлерівські фашисти не дозволяли собі такої злоби, ненависті, жорстокості і дикості, як дозволяють сьогодні в Україні путінські». А через місяць після приголомшливої для нинішнього покоління дніпровців трагедії не те що не пригасло звинувачення окупантів в фашизмі, а навпаки, ще дужче посилилося.

І чи й могло бути інакше, якщо під важучими брилами бетону навіки полягло чи у пекельному вогні живцем згоріло 48 дорослих і дітей, серед них дев'ятимісячне маля? Від 42-х залишилися тільки фрагменти тіл, шукали які, мало не пучками перебираючи майже сто тонн уламків, купи груддя та піску. 82-х покалічено тяжкими травмами, ніхто легкими переляками, перепрошую, не відбувся. З-під завалів врятувати живими змогли лише 8 чоловік. Мінімум 11 досі вважаються безвісті пропалими. Рідні та близькі уже і не сподіваються їх знайти, отож доводиться їм вірити у версію, що люди або згоріли повністю та безслідно, або й, даруйте, випарувалися.

Уявіть себе, скажімо, на місці 62-літньої Світлани Фігурної: разом зі своїм чоловіком Юрієм вона запросила на той день усю свою родину, яка не збиралася уже більше двох років. З Одеси прибула донька Марія зі своїм Андрієм, тобто зятем Фігурних, тим паче прийшли з сусідньої вулиці син Олександр, його дружина, отож невістка Яна, і, звісно, улюблена внучка Аня. Зібралася родина за столом, а що та як далі сталося, Світлана, єдина, яка лишилася живою, не зрозуміла, не пам’ятає і не знає. Перебуває в реанімації нині з переломами стегна і рук, і прямо просить лікарів облишити її рятувати. Бо ж «зосталася на старість одна, як палець, навіщо тепер мені ще жити».

Або історія сім'ї Ботвинових: Ольга і її чоловік хірург Юрій перед цим тікали двічі він окупантів. З тієї причини, що їхні житлові помешкання росіяни трощили й знищували. Спочатку у Шахтарську на Донеччині, потім же і в Херсоні, куди перебиралися до знайомих. В обох випадках, втрачаючи над головами дах, самі дивом не гинули. У Дніпрі знов опинилися тільки тому, що не відмовили давні добрі приятелі. Навіть загодя найняли для Ботвинових квартиру - на 9 поверсі будинку № 118 Набережної Перемоги. Після вибуху подружжя зависло над прірвою - на трьох вцілілих квадратних метрах розтрощеної кухні. Вихід у «сусідній»  коридор був наглухо заблокований. То чекали майже три години, допоки рятувальники зуміли з верхотури їх зняти. Але як чекали? Стікала Ольга кров’ю, і Юрій-медик усі ті майже три години, затиснувши розірвану аорту на шиї дружини пальцями, не давав їй померти…

Так от, про кожного з тих, хто і загинув, і вижив або й до цих пір не ідентифікований можна розповідати нині зворушливі історії, які не залишать будь-кого байдужим і спокійним. Як от історію Анастасії Швець, 23-літньої дівчини, котру вигрібали-виймали з-під груддя битих дві з половиною години можна казати на очах всього світу: від «телесюжету» не могло не завмирати у людей серце. Але ж Настю врятували, а ось її батьків Наталію та Максима не мали змоги. В лікарні ж дівчина дізнається, що на цім її горе й трагедія не кінчаються. Бо того ж дня напередодні на фронті загинув її наречений. Історії, коротше, які викликають щось більше, глибше і гостріше до болю в серці, ніж звичайне співчуття чи і поділене навпіл горе.

А зі зворотного боку ненависть до вчорашніх наче «братів», а сьогодні оскаженілих ворогів. Тим часом в ефірі московського пропагандистського телеканалу російський покидьок-потвора на прізвище сергій мардан, мало не плескаючи в долоні, з радістю навіженого привітав «чудовий феєрверк у Дніпрі». Далі зауважив, що «набагато краще було б, звичайно, побачити рознесеним у мотлох один з дніпровських мостів». Але знищений дім з народом у нім – це наче «щось особливе». Тут же на екрані з’явилася панорама зруйнованого до фундаментів Маріуполя, і цей мардан, зухвало нахваляючись, зло попередив усіх нас, українців, що «таке чекає і на Харків, Дніпро та, звичайно, і на Київ». Про Херсон, мовляв, і нагадувати не доводиться, оскільки він уже зараз близький до подібного погрому.

Не повірите, але на іншому рашистському телеканалі схоже, що дівча-зовсім підліток спершу заходилося докоряти українцям, наче вони самі свої міста та села руйнують і свій народ нищать, а тому «як не соромно їм в цьому не признаватися». Зате тепер після того, як було завдано ракетного удару по багатоповерхівці у Дніпрі, дівка-вилупок неймовірно, виявляється, щаслива, що «отак провчили хохлів», бо «їм так і треба». Слідом доволі доросла жінка, поза сумнівом жінка-мати, висловила навіть своє обурення тупістю українців, які «не можуть втямкувати, що війна є війна, на те вона і війна, щоб убивати – на війні інакше не буває». Та що казати про пересічну росіянку-дуру, якщо навіть командир 52 бомбардувального авіаційного полку руських окупантів олег тимошин і його командне оточення на кшталт майора олексія іваненка, пілота і штурмана літака, з якого було пущено наднебезпечну ракету, дениса григор'єва та дінара назирова, дізнавшись, що українська Служба безпеки встановила їх поіменно і розпочала кримінальне провадження за порушення законів та звичаїв війни, в один голос заходилися розтлумачувати нам, уявіть собі, наче в Україні вони ведуть війну, для якої немає різниці, гине цивільне населення чи військові.

Отож відверто заявили, що війна, з якою російська федерація вдерлася в Україну, є геноцидом нашого народу. Більше того, на думку російських військових «про який військовий злочин у такому разі можна, мовляв, говорити»? І це тоді, коли вся Європа, увесь світ, «нажахані кількістю жертв у Дніпрі», в один голос заявляють, що «стратегія і тактика росії в Україні змушує сприймати її не стільки державою та членом Радбезу ООН, скільки огидною терористичною організацією».

А хто не знає, що такий карлик-шкет і недолугий прислужник-денщик недопалка путіна, як дмитро  медведєв, не перестає раз-у-раз повторювати, що мета спецоперації насправді – до останнього, якщо доведеться, винищити український розплід. А якщо не вдаватиметься це здійснити, то жалюгідний та по-блюзнірськи мерзенний негідник-вилупок ще й нахваляється жбурнути у наш бік атомну бомбу. І не лише в наш. Хіба не ясно, лякає він всю планету, що росія, котра володіє ядерною зброєю, не може і не повинна програти війну?! І цей придворний в оточені путіна-злодія клоун ще й карикатурно та пихато ходить з високо піднятою головою – помітили? Але придивіться: у його ж бо виконанні це пародія на високо підняту голову. Як таких, вигукували у нашому селі, тільки носить земля!? Сьогодні ж цю думку треба продовжити тим, що саме нащадкам здичавілої мішанини допетровської московії усій гамузом і не місце на нашій Земній кулі. Тим паче по-сусідству з українцями та й з усіма європейцями.

Колись давно мене спокусило, каюся, у букіністичному книжковому магазині придбати 24-томник Максима Горького, виданий ще в тридцяті роки минулого століття. І пам'ятаю, як був вражений несподіваним одкровенням великого пролетарського письменника і класика російської літератури. Який, якщо хочете знати, боявся ймовірності появи в росії «різних форм фашизму, расизму та націоналізму». З тієї причини, що «головною рисою російського національного характеру є жорстокість, і жорстокість садистська». І далі Горький ще й уточнював, що «говорю не про окремі вибухи жорстокості, а про постійну нездорову психіку народу, про падлючу душу народну». В той же час російький класик, наскільки відомо, підтримував сталінізм. Себто був мов те яблуко, котре недалеко від яблуні падає. В усякому випадку він схвалював «методи перевиховання і виховання», які домінували «в таборах-Гулагах на Соловках». До речі, побувавши там.

Так от, а оце недавно натрапив я на цитати філософа російського походження Івана Ільїна. Жив-був такий з кінця позаминулого до середини минулого віку. Правда, у 1922-му В. Ленін вислав його з Радянської уже росії. Поза її межами Ільїн вважався докою-знавцем, дослідником та теоретиком російського месіанства і фашизму. Він ненавидів більшовизм, але вважав одначе для російського народу рятівними «нацистські ідеї гітлерівського зразка». Знаєте, чим пояснював? Читайте: «росія найбільш паскудна і мерзенна, що аж блювати хочеться, країна у всій світовій історії». І далі: «Методом потворної селекції у ній вивели жахливих моральних виродків, у яких самі розуміння добра і зла навмисне вивернуті і поміняні місцями. Мало того, що ця нація з головою борсається у лайні і брехні – вона при цьому з усіх сил намагається і втопити у них весь світ». До речі, слова українець і українці Ільїн брав у лапки – не визнавав наш народ за самостійний і самобутній. І тому не заперечував приймати за другорядний чи другосортний в масі ніби рашистської нації.

А тепер тримайтеся міцно за стільці, на яких сидите: якщо Ленін справді витурив Івана Ільїна з Радянської росії, то володимир путін навпаки повернув його не лише образно, а дійсно в прямому розумінні назад у свою потворну російську федерацію. При путіні були «нарешті» видані і уже кілька разів перевидані твори гнаного філософа. Причому чисельними накладами. Кілька років тому навіть держслужбовців і чиновників зобов’язували знайомитися з творчою спадщиною  Івана Олександровича. Від тих пір останнього прийнято, і не рідко, цитувати з трибун та у публікаціях і телевізійній пропаганді.

Сам же володимир путін не перестає раз-у-раз і при будь-якій слушній - як на його думку - нагоді посилатися на улюбленого філософа-прихильника «фашизму гітлерівського зразка». В тім числі у виступах перед федеральними зборами. То чи варто тепер нам з вами сумніватися, що ідеї, які давно, м’яко кажучи, скомпрометував Адольф Гітлер і відкинув весь теперішній цивілізований світ, володимир путін взяв на озброєння? З неймовірним цинізмом і здичавілими та несамовитими і навіженими викликами й демонструє він нині свій вибір пришелепкуватою спецоперацією в Україні. Сучасний американський історик і також філософ Тімоті Снайдер, котрий спеціалізується на проблемах Східної Європи, в тому числі України, принаймні «знаходить в текстах давно забутого Європою Ільїна очевидні першоджерела агресивного світогляду володимира путіна»

А ми від себе докидаємо, що натомість російський президент ні знати не хоче, ні читати та слухати свого донедавна національного авторитету, також філосова та історика і літературознавця, причому з часів давньої російської державності академіка світового рівня Дмитра Лихачова. Якому належить дуже серйозне застереження чи й попередження. А саме: «Ніякої особливої місії в росії не було і немає. Ніякої не треба шукати національної ідеї для росії – це марево. Життя з національною ідеєю приведе спочатку до обмежень, а потім виникне нетерпимість до іншої раси, до іншого народу і до іншої релігії. Нетерпимість же обов'язково приведе і до терору. Не можна домагатися повернення росії до будь-якої єдиної ідеології, тому що єдина ідеологія рано чи пізно приведе росію до фашизму».

Крапка! А яка і настільки жахлива, непримиренна, злочинна і злодійська, жорстока та насильницька і геноцидна, ми з вами, українці, переживаємо на власній долі нині. Колись в Радянському Союзі було створено публіцистичний документальний фільм «Звичайний фашизм». Який повідав народу історію зародження фашизму в Італії та Іспанії і його страшну та нелюдську ідеологію. Але в апогеї фільм зосереджувався на злодіяннях нацистської Німеччини. Сьогодні ж ми знову маємо справу зі звичайним, але відвертим фашизмом. У виконанні тепер «узького міра».

Отож зі звіриною мордою. Зі звіриним скаженим оскалом. Не можу втриматися, щоб не підтвердити насамкінець це божевілля рашні на прикладі того, що вони у Дніпропетровщині п’ятий місяць поспіль роблять з Нікополем та селами Червоногригорівської, Покровської, Марганецької і Нікопольської громад. Б'ють і б'ють, луплять і луплять з лівого берега Дніпра, з Енергодару, з-за стін Запорізької АЕС, як з засідки, по правому березі «Градами», «Смерчами» і «Ураганами».

Таким чином розважаються і тішаться, мов ті песиголовці, собі на радість. День і ніч, коли тобто заманеться, вбивають селян і руйнують їхні оселі, дитсадки і школи, лікарні і господарські споруди. російський звичайний фашизм своїм цинізмом та своєю жорстокістю, а також безумом, божевіллям та безглуздям перевершив уже усі попередні найстрашніші війни та воєнні злочини, які довелося пережити раніше людству. Ми, українці, переживаємо фашистський геноцид-замах на своє існування і просто мусимо перемогти. Іншого нам не дано.

Попередня
Рік тому Майстер Слова Микола Шарий пішов у засвіти...
Наступна
ЦІНИ В АПТЕКАХ - ДО СТЕЛІ

Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Схожі статті

ЦІКАВЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО
29.03.2023 57
НЕ ПИТАЙ У ХВОРОГО ПРО ЗДОРОВ'Я
15.03.2023 289
Вбивці нашого дому. Як рф має заплатити за знищену природу?
01.03.2023 278

Коментарі (0)


Передплата газети
Поділіться з нами новиною
Приєднуйтесь до нас на Facebook
Дивіться нас на YouTube
Приєднуйтесь до нас в Telegram
Новини ОТГ
Теги
Дніпропетровщина ОТГ Фермери Культура Дніпро AGRO Кримінал Погода Овочі Петриківка Кам'янське ДТП Рейдерство Література Газ Військкомат Події Коронавірус
Асоціація фермерів та землевласників Дніпропетровської області
Газета «Фермер Придніпров'я»