Штативи: характеристики, типи, види

— Штатив. Штативи традиційної конструкції, відомі як «триподи» або «триножники»: три ноги з платформою для камери нагорі. Така конструкція здатна впевнено стояти практично на будь-який більш-менш горизонтальній поверхні, незалежно від нерівностей — всі ноги в будь-якому разі знайдуть опору. Відзначимо, що в підлогових моделях (див. «Установка») платформа часто встановлюється на висувній штанзі і може регулюватися по висоті, а телескопічні ноги — по довжині; в настільних такі регулювання не передбачаються, однак там вони не особливо й потрібні.

— Гнучкий штатив. Штативи, що мають гнучкі ноги. Найчастіше таке пристосування виглядає як настільний штатив (див. «Установка»), ніжки якого можуть згинатися в різних напрямках; зустрічаються і більш оригінальні варіанти конструкції — наприклад, гнучка «шия», фіксується за край столу защібкою. У будь-якому разі така конструкція дає великі можливості по підстроюванні висоти штатива і положення камери. А багато моделі можна не тільки ставити на рівну поверхню, але і закріплювати на поручнях, гілках дерев і т. ін., загинаючи ніжки так, щоб вони щільно обхопили опору. Однак варто враховувати, що основна частина гнучких штативів призначається для телефонів і екшн-камер, у крайньому випадку — портативних цифрових «мильниць»; з дзеркальними камерами такі моделі сумісні слабо. Це пов'язано з тим, що під великою вагою ніжки можуть просто «разьехаться». З цих же міркувань гнучкі штативи не робляться...підлоговими — вага самої конструкції був би надто великим.

— Монопод. Монопод являє собою «одноногий» аналог штатива — штангу, на верхівку якої кріпиться камера. Підставою штанги оператор спирається на землю або іншу опору, в крайніх випадках — у власний ремінь, кишеню і т. ін. Камеру при цьому потрібно притримувати руками, оскільки. самостійно стояти монопод не може (за винятком рідкісних моделей з додатковою опорою — детальніше див. нижче), так що повністю згладити всі коливання таке пристосування, на відміну від класичного штатива, не здатне. З іншого боку, цей момент не так часто виявляється критичним; при цьому моноподи більш легкі, компактні і мобільні, вони ідеально підходять для зйомки з постійним переміщенням з місця на місце. Відзначимо, що деякі триноги здатні трансформуватися в моноподи (див. нижче), однак такі моделі відносяться в нашому каталозі до класичних штативам.

— Струбцина. Пристосування у вигляді штативной голівки, встановленої на гвинтовому затиску. Такий затиск можна закріпити на краю стільниці або іншій поверхні, на перилах, краю віконного прорізу, трубі, гілці дерева і в інших аналогічних місцях. Це може стати справжнім порятунком у тих випадках, коли поруч немає майданчика для більш традиційного штатива; при цьому струбцини ще й мають дуже компактний розмір, завдяки чому зручні в перенесенні. З іншого боку, необхідність в таких умовах виникає досить рідко — здебільшого більш зручним виявляється класичний настільний триніжок. Так що особливої популярності струбцини не отримали.

— Плечовий. Штативи для перенесення камери з опорою на плече — точніше, на верхню частину корпуса оператора. Можуть мати різну конструкцію: кронштейн з упорами для грудей і спини, фіксується ременем через плече навскоси; пристосування з упором для плеча і двома ручками для обох рук; «ложе з прикладом» для утримання камери на зразок гвинтівки, і т. ін. В будь-якому разі звертати увагу на плечові штативи має сенс у тому випадку, якщо оператор планує постійно переміщатися з місця на місце — саме для такої зйомки подібні моделі і створені.

Можливість перетворення класичного штатива з трьома ногами в монопод (див. «Тип»). Один з варіантів такої трансформації передбачає кріплення однієї з ніг до центральної штанги і зняття двох інших, але існують і інші способи. У будь-якому разі подібна модель може стати в нагоді тим, кому доводиться використовувати різні типи підставок для фотоапарата — замість двох окремих пристосувань можна придбати одне і застосовувати його в тому або іншому варіанті, по ситуації.

Тип поверхні, на яку розрахований штатив. Цей поділ стосується лише класичних триніжків (див. «Тип»), оскільки практично всі моноподи так чи інакше розраховані на підлогову установку.

— Підлоговий. Максимальна висота (див. нижче) таких штативів зазвичай порівнянна з ростом людини, що дозволяє встановлювати їх прямо на землю. Такі штативи найбільш універсальні, як наслідок — найбільш поширені. Їх недоліком є значні габарити і вага, а також (за деякими винятками) слабка придатність для макрозйомки.

— Настільний. Настільні штативи мають невеликі габарити і призначені для проведення зйомки зі столу, каменю, бордюру, будь-якої іншої піднесеної поверхні. Вони досить компактні, часто мають вагу та габарити, порівнянні з самими камерами, що дозволяє транспортувати їх прямо в сумці або навіть в кишені. Також настільні штативи добре підходять для макрозйомки. З іншого боку, вони менш універсальні, ніж підлогові, оскільки здебільшого вимагають відповідного піднесення. Крім того, їх максимальне навантаження (див. нижче) зазвичай відчутно менше.

Загальне призначення штатива. Зазначимо, що чимало моделей поєднують в собі кілька варіантів застосування; докладніше про це див. нижче.

— Для фотоапаратів. Штативи, призначені для фотокамер. При виборі такого пристрою варто враховувати, що далеко не всякий фотоштатив здатний витримати масивну «зеркалку» з сучасною оптикою, так що допустиме навантаження на конструкцію варто уточнити окремо. Що стосується особливостей пристрою, моделі, призначені тільки для фотоапаратів (і ні для чого іншого), розраховані радше на стабільне утримання камери в одному положенні, ніж на швидке зміна цього положення. З іншого боку, в конструкції можуть передбачатися різні пристосування для підвищення точності установки — рівні, азимутальна шкала, окрема регулювання по 3 осях і т. ін. Якщо ж штатив допускає також інші способи застосування (з відеокамерами, з телескопами і т. ін.), особливості його конструкції часто визначаються цими варіантами спеціалізації, сумісність з фотоапаратами може передбачатися як доповнення.

— Для відеокамер. Відмінною особливістю більшості штативів, розрахованих на відеокамери, є характерна довга ручка, прикріплена до майданчику. За допомогою такої ручки оператор може одночасно керувати нахилом і поворотом камери і швидко змінювати її положення — це буває критично під час відеозйомки, коли потрібно швидко захоплювати в кадр різні області знімається сцени. Втім, настільні моделі (д...ив. «Установка») можуть і не мати ручки. Штативи «тільки для відеокамер», крім цього, мають видовжену майданчик, проте така сувора спеціалізація зустрічається порівняно рідко, більшість моделей даного призначення можуть застосовуватися ще й з фотоапаратами (тим більше що зазвичай сучасні фотокамери підтримують ще й відеозйомку).

— Для телескопів і біноклів. Штативи, що допускають застосування з телескопами або біноклями. Сучасні телескопи найчастіше комплектуються власними штативами, а для бінокля подібна опора потрібно не так часто. Тому і моделей з цим варіантом застосування випускається трохи, а спеціалізованих тільки під телескопи — ще менше; найчастіше дане призначення поєднується з можливістю установки фотоапарата. Однак характеристики таких штативів вельми різноманітні — від моделей з найпростішими кульовими головками (див. «Тип голівки») до прогресивних конструкцій з 3D-кріпленням і спеціалізованими «астрономічними» функціями. Також варто врахувати, що виробники телескопів можуть використовувати власні оригінальні кріплення, так що перед покупкою потрібно обов'язково уточнювати сумісність.

— Для телефонів і екшн-камер. Штативи, призначені для використання зі смартфонами, екшн-камерами і іншими пристроями схожих розмірів. Специфіка таких пристроїв залежить від того, чи допускають вони застосування з іншими видами техніки. Так, штативи тільки для смартфонів/екшн-камер практично всі мають вигляд компактних настільних конструкцій (див. «Установка») — крім того, портативність в даному випадку важливіше, ніж універсальність установки. А ось моделі, також сумісні з фотоапаратами і/або відеокамерами, можуть мати і підлогове виконання. Зазначимо, що в будь-якому разі перед покупкою не завадить уточнити сумісність штатива з конкретним гаджетом: смартфони зазвичай встановлюються в універсальний зажим, а ось для екшн-камери може знадобитися фірмове кріплення.

Мінімальна висота відносно підстави, на якій можна встановити майданчик штатива.

Чим менше мінімальна висота — тим краще штатив підходить для макрозйомки і предметної зйомки; крім того, від цього показника залежить доступний користувачеві діапазон регулювання висоти. Зазначимо, що для моделей з можливістю перевороту штанги (див. нижче) мінімальна висота наводиться для традиційного положення штанги, майданчиком вгору. А якщо заявлений мінімум значно менше, ніж довжина штатива в складеному вигляді (наприклад, 15 см при довжині 50 см) — це означає, що ніжки можуть «разьезжаться» до горизонтального або близького до нього положення, занижуючи таким чином всю конструкцію.

Максимальна висота відносно підстави, на якій можна встановити майданчик штатива.

Для настільного застосування (див. «Установка») велика висота не потрібно, тому в більшості таких моделей цей показник не перевищує 20 см — винятками є лише деякі специфічні моноподи. Відповідно, і різниця по висоті між різними настільними конструкціями здебільшого не має особливого значення. А ось в підлогових моделях найбільш низькорослі» мають максимальну висоту близько 40 – 50 см, а найбільш високі здатні розкриватися на 2,5 м і навіть вище. В таких випадках при виборі варто враховувати специфіку використання. Так, спеціально шукати модель на 150 – 160 см має сенс у тому випадку, якщо камеру принципово важливо встановити на рівні очей (рівень очей зазвичай десь на 10 см нижче росту людини). Водночас більшість відеокамер і багато фотоапарати мають поворотні екрани, що дозволяють із зручністю дивитися на пристрій зверху вниз; і навіть за відсутності такого екрана пригнутися до рівня камери буває не так складно. А на штативи заввишки до 170 см і вище має сенс звертати увагу в основному в тих випадках, коли планується зйомка поверх голів — наприклад, репортажі з масових заходів.

Діаметр центральної штанги штатива або основний штанги монопода (див. «Тип»). І в тому, і в іншому варіанті більш товсті штанги збільшують вагу і габарити конструкції, однак позитивно позначаються на міцності. А для класичних триніжків велика вага може бути і перевагою — масивна штанга позитивно позначається на стійкості, особливо в опущеному положенні.

Кількість окремих секцій, з яких складаються ніжки штатива або штанга монопода (див. «Тип»).

У настільних моделях (див. «Установка») ніжки часто взагалі не діляться на секції, для таких випадків даний параметр взагалі не вказується. Зі свого боку, підлогові штативи практично всі мають декілька секцій, причому кількість останніх при однаковій максимальній висоті може бути різним. Тут варто враховувати, що більша кількість секцій означає менший розмір кожної з них і більш компактні габарити штатива в складеному вигляді; а менша кількість — спрощує конструкцію, підвищує її надійність і знижує вартість.

Найбільш популярні в наш час варіанти за кількістю секцій — 2 шт, 3 шт, 4 шт, 5 шт, 6 шт, 8 шт.

Можливість перевернути центральну стійку класичного штатива (див. «Тип») «догори ногами» — щоб майданчик перебувала не над вершиною триніжка, а під нею, між ніжок. Завдяки цьому можна встановити камеру на дуже малою (у багатьох моделях практично нульовий) висоті, що може стати в нагоді, наприклад, при макрозйомці.

Можливість повороту центральної штанги традиційного штатива (див. «Тип») в горизонтальне положення. Таке положення дозволяє направити камеру вертикально або майже вертикально, що буває незамінне при макрозйомці або предметної фотографії. Зокрема, «горизонтальні» штативи дуже зручні для професійної зйомки їжі. Водночас варто враховувати, що ця функція помітно позначається на вартості і ускладнює конструкцію, а тому застосовується в основному в професійних штативах.

Можливість кріплення до штатива різного додаткового устаткування — спалахи з відбивачем чи іншого джерела освітлення, експонометра, гаджета зразок смартфона і т. ін. Ця особливість буде корисна при професійному застосуванні, де однією лише камери недостатньо зокрема, при студійної зйомки. У деяких випадках саме штатив є оптимальним місцем розміщення обладнання. При цьому самі кріплення для допоміжних пристроїв можуть не входити в комплект поставки, цей момент варто уточнювати окремо.

Наявність у штативі спеціального механізму, який забезпечує піднімання і опускання центральної штанги, іншими словами — регулювання висоти (зазвичай за рахунок повороту відповідної ручки). Ця функція ускладнює і здорожує конструкцію, однак забезпечує додаткову зручність: виставити точну висоту поворотом ручки простіше, ніж рухати штангу вручну, розтискаючи і затискаючи фіксатор. До того ж рух виходить більш плавним — це важливо в ситуаціях, коли потрібно відрегулювати висоту прямо в процесі зйомки.

Тип голівки, передбаченої в штативі, по суті — тип механізму, який відповідає за поворот платформи з камерою відносно основи.

— 2D. Такі голівки мають 2 ступеня свободи і дають змогу повертати камеру з боку в бік і нахиляти вперед-назад. При цьому для кожної з двох вісей передбачений окремий механізм повороту. Це дозволяє з легкістю знімати вертикальні і горизонтальні панорами: камера на такому штативі може повертатися тільки по одній з вісей без зайвих рухів, які псують картинку (наприклад, тільки у бік без рухів вгору і вниз). Подібні голівки вважаються придатними насамперед для відеозйомки; для фотографії вони менш зручні, проте все одно зустрічаються в фотоштативах (у тому числі вузькоспеціалізованих).

— 3D. Голівки, що мають три ступені свободи: поворот з боку в бік, нахил вгору-вниз і «крен» вправо-вліво; за кожну з трьох відповідає окремий шарнір. Застосовуються в основному в моделях з можливістю установки фотоапаратів: подібна свобода рухів важлива насамперед для фотозйомки. Втім, випускаються і спеціалізовані штативи для відеокамер з 3D-голівками. У порівнянні з кульовими гіловками (див. нижче), які теж забезпечують високий ступінь свободи, 3D-механізми більш точні, вони незамінні в тих випадках, коли потрібно чітко проконтролювати поворот по одній вісі (при панорамній зйомці або зйомці з ефектом обертання). З іншого боку, 3D-голівки більш складні і дорогі, а т...акож гірше підходять для швидкого наведення камери в довільному напрямку.

— Кульова. В голівках цього типу платформа за допомогою стрижня прикріплена до кулі, яка затискається в спеціальному кріпленні. Послабивши кріплення, можна повертати камеру по горизонталі, а також довільно нахиляти взад-вперед і вправо-вліво. Ключова перевага таких механізмів — можливість швидко змінювати положення камери; в 3D-голівках (див. вище) на це йде більше часу. Також з переваг кульових голівок можна відзначити простоту, компактність і невисоку вартість. З іншого боку, камеру на такий голівці складно повернути тільки по одній вісі, не рухаючи по іншим двом, що ускладнює деякі прийоми зйомки. У прогресивних штативах може передбачатися додаткове оснащення, частково усуває цей недолік — наприклад, окремий шарнір для горизонтальних панорам; однак по точності кульові голівки все одно поступаються 3D-механізмів.

Можливість зняти головку штатива і замінити її на іншу за необхідності. Це робить штатив більш універсальним: наприклад, можна проводити панорамну зйомку за допомогою 2D-голівки (див. «Тип голівки»), а в потрібний момент — замінити її на кульову, яка більше підходить для оперативної зйомки. Знімна головка вважається обов'язковою для професійних штативів.

В штативах з такою функцією головка має спеціальну пластину (майданчик) з кріпильним гвинтом для камери, встановлену в кріпленнях, які забезпечують її швидке зняття і зворотний встановлення на штатив. Така конструкція збільшує оперативність роботи: достатньо один раз прикрутити майданчик до камери, і встановлювати/знімати камеру (разом з майданчиком) буде набагато швидше і простіше, ніж якщо б доводилося щоразу заново прикручувати її до самого штативу. Знімна майданчик вважається обов'язковою для професійних штативів.

Наявність у штативі вбудованого рівня — приладу, що дозволяє контролювати горизонтальне положення камери.

Найчастіше використовуються бульбашкові рівні — у вигляді герметичній колби з рідиною і бульбашкою повітря: якщо бульбашка знаходиться між позначками на колбі, значить, камера стоїть по горизонту. Найпростіший варіант передбачає одну колбу, для контролю нахилу вправо-вліво, щоб уникнути «заваленого горизонту»; проте в конструкції може передбачатися ще один рівень, що відслідковує нахил вперед-назад, або одна загальна двухосевая колба. А в моделі з горизонтальним поворотом штанги (див. вище) нерідко встановлюється додатковий рівень — для горизонтального режиму. У будь-якому разі ця функція значно полегшує виставлення камери «по горизонту».

Максимальна вага камери, допустима для даного штатива.

Якщо штатив купується для використання зі смартфоном або екшн-камерою, на даний параметр можна не звертати особливої уваги: вага подібних гаджетів зазвичай не перевищує 200 мг таке навантаження без проблем переносить будь-який штатив відповідної спеціалізації (див. «За призначенням»). Компактні фотокамери-«мильниці» в основному важать до 300 г, а аматорські відеокамери — до 700 г; але в обох випадках зустрічаються і більш масивні моделі. Це варто врахувати при виборі настільного штатива (див. «Встановлення») під таку техніку — у деяких настільних моделей обмеження за вагою досить скромні; а от з підлоговими труднощів зазвичай не виникає.

А ось якщо штатив купується для професійної техніки — на допустиму вагу варто звернути особливу увагу. Так, професійна відеокамера може «потягнути» на 2,5 кг і навіть більше; середня вага дзеркального фотоапарата — 600 – 800 г, але це тільки «тушка», до якої додається вага оптики — а в деяких потужних телеоб'єктивах вона може перевищувати 2 кг. Так що для таких пристроїв можуть знадобитися досить «витривалі» штативи.

Наявність штативной голівки в комплекті поставки. Найчастіше головка поставляється в комплекті, однак деякі моделі (в основному професійного рівня) голівкою не комплектуються — вона купується окремо і вибирається під конкретні потреби користувача (докладніше див. «Знімна головка» і «Тип голівки»). Тому в характеристиках штатива цей параметр вказується окремо.

Наявність у штатива пульта дистанційного керування камерою. Пристрій і функції такого пульта можуть бути різними, залежно від призначення (див. вище). Наприклад, в моделях телефонів і екшн-камер найчастіше передбачаються компактні бездротові пульти-брелоки, що відповідають тільки за найбільш основні команди — зйомка фото і старт-стоп відеозапису. Підключаються такі брелки до самого гаджету, зазвичай по Bluetooth; зі смартфонами при цьому проблем зазвичай не виникає, а от сумісність з певною екшн-камерою варто уточнювати окремо. Зі свого боку, прогресивні штативи для відеокамер можуть мати дротовий пульт ДК, вбудований прямо в рукоятку повороту голівки — він дозволяє керувати параметрами зйомки (зумом, фокусом тощо), зберігаючи повний контроль над положенням камери.

Наявність додаткової опори в конструкції штатива — точніше, монопода (див. «Тип»): дана особливість зустрічається в основному саме в моноподах.

Така опора являє собою невелику триногу в нижній частині штанги, яку можна розкласти і встановити монопод повністю самостійно, як класичний штатив. Це розширює можливості застосування і забезпечує додаткову зручність. Приміром, відеозйомку буває зручніше вести строго з однієї точки, і в цій точці можна поставити монопод на опору, звільнивши руки. Водночас варто враховувати, що такі конструкції помітно поступаються класичним треногам у стійкості і гірше підходять для нерівній поверхні. Так що монопод з додатковою опорою не є повноцінною заміною традиційному штатива — це швидше варіант на випадок, коли більшу частину часу потрібно переміщатися, однак іноді доводиться також довго стояти на місці.

Спеціальний гачок, встановлюваний на нижньому кінці штанги класичного штатива (див. «Тип»). Як випливає з назви, найчастіше використовується для підвішування сумки фотографа/оператора, хоча, зрозуміло, може застосовуватися і для інших предметів. Це не тільки забезпечує додаткову зручність, але і покращує стійкість конструкції: вантаж на гачку відіграє роль баласту, додатково утримуючого штатив у вертикальному положенні.

Наявність чохла в комплекті поставки штатива. Чохол забезпечує зручність в зберіганні і транспортуванні: він захищає конструкцію від різних забруднень і контактів зі сторонніми предметами, а також може мати ручки, лямки та інші пристосування, що полегшують перенесення. З цією ж метою можна використовувати і імпровізовану упаковку, але комплектний футляр зазвичай набагато зручніше і функціональніша.

Основний матеріал, що використовується в конструкції корпусу або ніжок (залежно від типу) штатива.

— Пластик. Головною перевагою пластику є невисока вартість, обумовлена, крім того, легкістю в обробці і придатністю для створення деталей складної форми. Крім того, цей матеріал може бути гнучким, мати будь-який колір і навіть робитися прозорим. З іншого боку, його міцність значно нижче, ніж у інших матеріалів, застосовуваних для штативів; для роботи з невеликою вагою більш ніж достатньо, проте для підтримки масивної техніки і створення довгих опор, що піддаються значним навантаженням на вигин за рахунок великої довжини, пластик не підходить. Тому основною сферою застосування даного матеріалу на сьогодні є струбцини і невеликі настільні штативи, у т. ч. гнучкої конструкції (див. «Тип»).

— Алюміній. Сплави на основі алюмінію характеризуються поєднанням високої міцності з невеликою вагою, завдяки чому вони добре підходять для створення штативів будь-якого формату — в т. ч. і повнорозмірних класичних. Вартість даного матеріалу, щоправда, трохи вище, ніж у пластику й сталі, але ненабагато, і згадані переваги з лишком перекривають даний недолік. Завдяки цьому даний матеріал є найпопулярнішим в сучасних штативах, він широко використовується практично у всіх типах і цінових категоріях.

— Сталь. Сталь відрізняєтьс...я високою міцністю — навіть вищою, ніж в описаних вище алюмінієвих сплавів, при дещо меншій вартості. Водночас даний матеріал має досить велику вагу. Це, з одного боку, сприяє стійкості, з іншого — ускладнює перенесення з місця на місце. І хоча останнім актуально в основному для підлогових штатівів (див. «Установка»), проте навіть в компактних настільних моделях сталь все одно використовується досить рідко.

— Вуглепластик. Найбільш прогресивний з матеріалів, що застосовуються для сучасних штативів. Вуглепластик, або карбон, являє собою композитний складу з вуглецевих волокон, залитих наповнювачем — зазвичай спеціальною смолою. За характеристиками міцності таке поєднання можна порівняти зі сталлю, при цьому важить цей матеріал дуже небагато, що особливо корисно для повнорозмірних штативів. Головним його недоліком є висока вартість, через що прерогативою вуглепластику залишаються професійні моделі преміумкласу. Крім того, карбон потребує досить обережного поводження через чутливості до точкових ударів — від них легко з'являються тріщини.

— Метал. Даний варіант вказується в тих випадках, коли виробник з тих чи інших причин не уточнив склад металу в характеристиках. Найчастіше мова йде про алюміній або сталь, властивості і особливості застосування того й іншого описані вище; однак можуть зустрічатися і інші види металу. У будь-якому разі при оцінці надійності і довговічності такого штатива краще всього орієнтуватися на його цінову категорію.

— Карбон. Ще одна назва для описаного вище вуглепластику; застосовується деякими виробниками заради стислості і «солідності звучання».

Матеріал опор — нижній частині ніжок, безпосередньо контактує з поверхнею, на яку ставиться штатив.

— Гумові. Гумові опори ідеально підходять для застосування на твердих поверхнях. Вони надійно стають майже на будь-який матеріал, не ковзають і навіть схильні злегка прилипати, додатково утримуючи штатив на місці. Крім того, такі опори не пошкоджують делікатні покриття на зразок паркету або полірованого дерева, та й самі, зі свого боку, добре протистоять пошкоджень, не бояться асфальту та інших шорстких матеріалів. Для установки на ґрунт, в'язкий або сипкий матеріал гума підходить дещо гірше шипів, однак цей момент рідко виявляється критичним, і опори цього типу широко поширені в сучасних штативах.

— Шипи. Опори у вигляді досить гострих шипів здатні встромлятися в м'які поверхні, надійно фіксуючи на них всю конструкцію. Цей варіант ідеально підходить для установки на м'якій землі, піску або глині, на щільному снігу і т. ін. Водночас гострі шипи слабо придатні для твердих поверхонь: вони схильні ковзати і можуть пошкодити м'які матеріали. Тому в чистому вигляді даний тип опор зустрічається досить рідко, частіше використовується комбінація шипи/гума (див. нижче).

— Шипи/гумові. Опори у вигляді шипів з надітими на них знімними ковпачками з гуми. Про те і в іншому варіанті окремо див. вище, а їх поєднання робить конструкцію максимально універс...альною, що дозволяє підлаштовувати її під різні типи поверхонь. Так, для газону або пляжу добре підійдуть шипи, а якщо потрібно переміститися на асфальт або зайти до приміщення — гострі опори можна прикрити гумовими ковпачками. Завдяки такій універсальності комбіновані опори вельми популярні серед підлогових штатівів (див. «Установка»), а ось в настільних моделях застосовувати їх не має сенсу.

— Пластикові. Опори, багато в чому аналогічні описаним вище гумовим; також розраховані на використання в основному на твердих поверхнях, у тому числі делікатних. Одним з ключових переваг пластику є невисока вартість. З іншого боку, подібні опори кілька менш надійні і довговічні, ніж гумові, і більш схильні ковзати, тому і зустрічаються вони помітно рідше

— Магнітні. Опори з вбудованими в них постійними магнітами, здатні «прилипати» до магнітних поверхонь і забезпечувати додаткову надійність фіксації. Використовуються виключно в настільних штативах, переважно гнучких (див. «Тип») — встановлювати подібні опори в більш велику модель не має сенсу. А ось в компактних конструкціях сили магнітів може вистачати навіть на те, щоб утримувати підвішений «догори ногами» штатив разом з камерою. З іншого боку, ставити штативи на метал доводиться досить рідко, тому і цей варіант розповсюдження не отримав.

— Колеса. Опори у вигляді коліс, зазвичай самоориентирующихся (як в офісних стільцях). Зустрічаються рідко, в основному в професійних студійних штативах для відеозйомки: і самі штативи, і встановлюються на них камери бувають досить масивними, і переміщати всю конструкцію з місця на місце простіше на коліщатках.