Кенді Кенді – огляд аніме

У ролях

• Мінорі Мацушіма – Кенді
• Кадзухіко Іное – Ентоні
• Макіо Іное – Альберт
• Кей Томіяма – Террі
• Мамі Кояма – Енні
• Чійоко Кавашіма – Патті
• Юджі Міцуя – Арчі
• Екен Міне – Стір
• Мійоко Асо – Мері Джейн
• Таеко Наканіші – оповідач

Загальний опис

Дія цієї зворушливої сентиментальної історії відбувається на початку XX сторіччя, напередодні Першої світової війни. Серіал знайомить нас з історією життя юної дівчини Кенді Вайт, що завжди радіє життю та не зневірюється ні за яких обставин, незважаючи на усі незгоди, які піднесе їй лиходійка-доля. Кенді – сирота; якщо точніше, її підкинули в кошику до дверей будинку для сиріт саме у переддень Різдва, тому їй дали прізвище Вайт – біла, наче сніг. Дитинство Кенді пройшло в сирітському притулку Поні-Хауз, і було цілком щасливим та безхмарним. Працівники притулку, місс Поні і сестра Марія, полюбили цю жваву, енергійну дівчинку. Кенді була веселою, невгамовною, з хлопчачою вдачею, зовсім не схожа на свою найкращу подружку Еммі – тиху та сором'язливу дівчинку, що з'явилася у притулку в один день з Кенді. Товаришували вони також з хлопчиком Томом та іншими дітьми, що виховувались у притулку, і ще один відданий друг Кенді – потішний єнот на прізвисько Клін. Була в Кенді і власна невеличка таємниця: якось, гуляючи серед горбів поблизу Поні-Хауза, вона зустріла симпатичного хлопчика, трохи старшого за неї, що був з Кенді дуже привітний, і подарував їй красиву брошку з витіюватим гербом. Кенді назвала свого незнайомця «Принц з пагорба», і сподівається ще колись з ним зустрітися. Коли дівчата стали трохи старшими, вони залишили сирітський притулок (хоча Кенді ще не раз сюди поверталась, як до рідного дому – коли у неї були важкі часи, і треба було обміркувати своє життя). Енні вдочерила багата американська сім'я Брайтон; та згодом вони знов зустрінуться з Кенді, і після невеличкого непорозуміння, залишаться найближчими подругами назавжди. Кенді вдочерили інші люди, сім'я Леган з аристократичного клану Одрі. Насправді Легани не збиралися турбуватися про Кенді, вони взяли її в дім як служницю і живу іграшку для рідних дітей, злих та вередливих Елізи та Нейла. В цьому домі Кенді доведеться зазнати чимало образ та принижень. Та згодом Кенді зустріне там хлопчика Ентоні, родича Леганів, що дуже схожий на її «Принца з пагорба», і так само приязний до неї. Хоча Кенді ще не впевнена, що це саме її Принц, вона теж потягнулася до цього юнака, та нараз жорстокий трагічний випадок назавжди розлучає дівчину з її першим коханням. Кенді дуже тяжко перенесла наглу смерть Ентоні, хоча його батьки, родина Браунів, не залишають її без підтримки, і його двоюрідні брати, Арчі та Стір Корнуели, стали справжніми друзями Кенді. Тим часом дядечко Вільям, голова клану Одрі, якого Кенді ніколи не бачила, перебирає над нею опіку. Дядечко Вільям вирішив, що його вихованка повинна отримати пристойну освіту, і відправив її в Англію, до елітного приватного коледжу. Разом з Кенді будуть навчатися її недруг Еліза Леган, і її давня подруга Енні Браун, а ще в Англії Кенді познайомиться з новою хорошою подругою Патті О'Брайєн, та її чудернацькою бабусею Мартою. В цьому коледжі також навчаються Арчі, Стір, та інші хлопці, один з яких, похмурий відлюдкуватий Террі, якось особливо цікавиться Кенді. Вона теж не залишилася байдужою до Террі, хоча зла сестриця Еліза зробить усе, щоб завадити їхньому зближенню. Життя в коледжі було цікавим і повним захоплюючих пригод, та в Кенді є власні пріоритети. Вона покидає навчання в елітній школі, і повертається до Сполучених Штатів. Тут Кенді віднаходить себе, починає жити самостійним дорослим життям, отримує диплом медсестри, влаштовується на роботу, зустрічає старих друзів та знайомиться з новими людьми, зокрема з молодим волоцюгою Альбертом, що страждає на якусь дивну форму амнезії. В житті Кенді буде ще багато подій, веселих і сумних. Сюжет закручено так, що не поступиться будь-якій мильній опері. Террі, що відмовився від своєї аристократичної спадщини, став актором, грає в театральній трупі, і теж приїжджає до Америки. Та Террі кохає інша дівчина, Сюзанна, і через деякі драматичні обставини Кенді не хоче становитися у неї на шляху, добровільно відмовляючись від свого кохання до Террі. Ще й бридкий прийомний братець Нейл не залишає Кенді в спокої. Та прийде час і для справжнього кохання. Хтось має сумнів, що Кенді знайде свого «Принца з пагорба»? Закони жанру, так таки так...

В шьоджьо-аніме було вже чимало подібних сюжетів – зворушливих життєписів дівчат з сильним характером, що торують свій непростий життєвий шлях. Здебільшого, це екранізації творів відомих американських та європейських письменників – наприклад, серіал «Руда Анна» (1979) за книгами Люсі Мод Монтгомері, чи «Хайді, дівчинка з Альп» (1974) за повістю Йоханни Спірі, перелік можна продовжувати довго. Та на відміну від них «Кенді», хоча дія там теж розгортається в Америці і Європі, має цілком японське походження. Історію про Кенді вигадали письменниця Кьоко Мідзукі та ілюстратор Юміко Ігараші. Їхня спільна манга почала виходити друком у видавництві Kodansha з 1974 року. Ця манга користувалася великою популярністю серед дівчат, і як часто буває в таких випадках, невдозі паралельно до друкованих випусків було запущено екранізацію для телебачення. Телесеріал виходив з 1976 по 1979 рік, манга продовжувала видаватися до 1982 року – ні мало ні багато, вісім років. Крім 115-ти епізодів телесеріалу, було випущено ще два епізоди OAV, тобто навпростець на відео: весняний спецвипуск «Candy Candy – Haru no Yobigoe» (1978 рік, 25 хвилин), та літній спецвипуск «Candy Candy – Candy no Natsu Yasumi» (1978 рік, 15 хвилин). А в 1992 році на екрани вийшов новий кінофільм «Candy Candy the Movie», що є скороченим переказом серіалу. Ну, ви самі розумієте – вмістити події 115-ти епізодів у один невеличкий фільм, там від сюжету мало що залишилося, якщо хто не дивився серіал, перейнятися що й до чого буде дуже непросто. До того ж, у фільмі переробили фінал: ніхто не загинув, усі щасливі (в серіалі ще один з головних героїв гине на фронті Першої світової).

На телеекранах України серіал «Кенді, Кенді» з'явився на початку 1980-х років. Сейлор Мун тоді ще навіть в проекті не було, а про аніме українські (тобто радянські) глядачі знали лише за поодинокими фільмами, що якимось чином прорвалися на наші екрани – таким, як «Кіт у чоботях» («Nagagutsu wo Haita Neko», 1969), «Корабель-привид» («Sora Tobu Yuureisen», 1969), та ще декільком. А тут таке диво, та відразу аж 115 серій! Особисто я якраз через «Кенді» зацікавився аніме. Але показ цього серіалу зовсім не викликав у нашій країні буму популярності аніме, як можна було сподіватись. Справа в тому, що головна цільова аудиторія мильних опер, домогосподарки, «Кенді» навіть дивитися не стали (клятий радянський менталітет – раз мультики, значить для дітей, а дорослим це й дивитись якось непристойно). Дуже шкода, адже в ті роки глядачі якраз познайомилися з «Рабинею Ізаурою» і були від неї у захваті, а Кенді не поступається Ізаурі ні за напругою пристрастей, ні за закрученістю сюжету, ні за кількістю епізодів! А радянські діти «Кенді, Кенді» теж не дуже пройнялися – таж там немає ні бійок, ні особливих пригод, ні казки/фантастики – суцільна історична реальність та любовна лірика. Ось дівчинкам-підліткам, мабуть, було цікаво (зрозуміло, адже шьоджьо для них і призначено). Про аніме ж у нас знову згадали тільки через десять років, по тріумфальному пришестю «Сейлор Мун» (воно звичайно теж шьоджьо-аніме, та дещо з іншої опери). І взагалі зараз поширена думка, нібито аніме – це щось таке бездушне, криваве та жорстоке, чи й взагалі порнографічне. Та ось якраз «Кенді, Кенді» – чудовий приклад, щоб зламати упередження проти аніме, показати, що аніме може бути добрим та зворушливим, і при цьому користуватися успіхом у глядачів будь-якого віку!

І хоча «Кенді, Кенді» показували в нас аж двадцять років тому (принаймі в Україні з того часу і майже дотепер по центральним телеканалам точно не показували, хіба що по місцевим каналам, та в Росії по чуткам якийсь телеканал порадував глядачів кілька років тому), цей серіал не забутий – хіба можна забути такий шедевр! В Інтернеті легко знайти тисячі палких захоплених відгуків глядачів, які дивилися «Кенді, Кенді» ще в ті давні часи, коли в нас і Інтернету не було зовсім, але вони зберегли в своєму серці теплі спогади про цей напрочуд добрий та душевний серіал дотепер. Сотні фанатських інтернет-сторінок, не тільки на російській (та, зрозуміло, японській), але й на англійській, іспанській, італійській, французькій, навіть датській мовах! І це просто справжнє диво, що минулого року телеканал ТЕТ якось відшукав можливість знов показати цю невмирущу класику шьоджьо. Шкода, що графік показу прийшовся на середину робочого дня, і мало в кого з давніх шанувальників була змога передивитися цей серіал знову – можливо, вже разом зі своїми власними дітьми, бо ж від попереднього показу пройшло двадцять років! Адже це можливо був останній шанс для багатьох з нас ще хоч раз побачити улюблену героїню, оскільки тепер «Кенді, Кенді» офіційно не розповсюджується ніде и ніяк.

А вийшло це ось яким чином. В 1995 році минув термін контракту створювачок Кенді з видавцями. Зацікавленість в новій появі Кенді на телеекранах виявила компанія Nippon Animation. Однак між авторками виникли неузгодження – Мідзукі бажала, щоб це був рімейк, в той час як Ігараші та студія Nippon Animation наполягали на сіквелі. Доки вирішувалося це питання, Юміко Ігараші вирішила ще підзаробити грошей на образі Кенді, й самовільно запустила до виробництва та продажу купу всілякого мерчандайзінгу (сувенірної продукції, тобто різноманітних ляльок, фігурок, стікерів, альбомів, предметів одягу тощо, з відповідними малюнками), серед якого були навіть зображення оголеної Кенді. Зрозуміло, інших власників прав на Кенді це обурило (мабуть, не так останній момент, як те що вони не отримували своєї частки). В 1997 році Кьоко Мідзуки вчинила позов пані Ігараші та компаніям, що виробляли товари з репродукціями Кенді. Продаж будь-яких товарів, пов'язаних з Кенді, було заборонено судовим приписом. Після багаторічних судових розглядів (тільки в справі Мідзукі проти Ігараші тричі подавалися апеляції, але ж крім авторів в цю справу втягнуто ще сила-силенна фірм та компаній, декотрі судові процеси тягнуться й досі), в 2001 році власником авторських прав на Кенді суд визнав Кьоко Мідзукі. Здавалося б, тепер знову можна розкручувати бізнесову машину Кенді, тим більш що пані Мідзукі, за наполегливим проханням фанатів, перед початком усіх цих чвар почала таки писати продовження. Та недоброї пам'яті Юміко Ігараші настільки дійняла всіх учасників справи, що видавництво Kodansha та студія Toei Animation прийняли рішення не поновляти розповсюдження коміксів та відео, щоб ніхто навіть не згадував про Ігараші. Та й репутація марки «Кенді» підмочена, продюсери вже не бажають вкладати в неї свої гроші. Та все ж, надія помирає останньою. Ось, французькі фанати Кенді зібрали десять тисяч підписів під петицією до Toei, щоб дозволили новий показ Кенді у Франції. Якщо тільки власники прав відчують, що пахне справжніми грошенятами, може й змінять свою думку... Кенді-фани всіх країн, об'єднуйтесь!

Пісня з опенінгу – «Кенді, Кенді»
Музика Такео Ватанабе, текст пісні Кейко Накіта, виконує Міцуко Хоріе