Донецький національний технічний університет посідає особливе місце в загальнодержавній системі освіти України. Це заклад вищої освіти, який уже сто років працює на перспективу розвитку українського суспільства, виконуючи свою місію підготовки високопрофесійних фахівців.

За час свого існування університет був і залишається освітнім та науково-дослідним центром, культурним, економічним і політичним осередком, невід’ємною частиною інтелектуального й духовного життя України. Історія університету тісно пов’язана з іменами таких відомих науковців та культурних діячів, як: В. О. Гольцов ‒ засновник наукового напрямку матеріалознавчого забезпечення екологічно чистої водневої енергетики; М. Г. Єльяшевич ‒ засновниця наукової школи флотації кам’яного вугілля й антрацитів Донбасу; В. В. Пак ‒ український математик, гірничий інженер, автор понад 120 винаходів; А. Б. Солов’яненко ‒ видатний український оперний співак; Л. П. Фельдман ‒ засновник наукової школи математичного моделювання та чисельних методів розв’язання задач на обчислювальних системах; Б. С. Панов ‒ засновник наукової школи мінералогії зон тектоно-магматичної активізації земної кори й оцінювання їх щодо корисних копалин та багатьох інших діячів, що стали лауреатами Державних премій, Героями України, заслуженими діячами науки і техніки України.

Становлення ДонНТУ як першого вишу Донбасу відбувалося в 1921 році й було відповіддю на необхідність підготовки висококваліфікованих кадрів для промислових підприємств. Наявність достатньої кількості викладачів та належної матеріально-технічної бази, сконцентрованої в місті, стали визначальними чинниками для ухвалення рішення щодо організації гірничого технікуму в Юзівці. Крім того, цю ідею було підтримано місцевими, громадськими й господарськими організаціями, районним комітетом спілки гірників та органами влади.

Урешті-решт організаційні перепони було подолано й 30 травня 1921 року відкрито Донецький гірничий технікум. Рішенням місцевої влади Донтехнікуму для навчання було відведено приміщення комерційного училища, для студентського гуртожитку ‒ будинок колишнього нічліжного пункту земства, для майстерень і лабораторій ‒ десять зруйнованих військових казарм та стаєнь. Для їх ремонту та придбання обладнання було виділено сім мільйонів карбованців.

 

Першим директором технікуму став І. М. Пугач.

Перед керівництвом технікуму постала низка завдань: забезпечення освітнього процесу науково-педагогічними кадрами; організація якісного навчального процесу; вирішення проблем нестачі аудиторій та місць у гуртожитку.

Незважаючи на перепони з боку місцевої влади, брак викладачів спеціальних предметів через репресії проти «реакційної професури», відсутність житлових умов, голод, зубожіння та хвороби, за словами Голови Президії ЦВК СРСР від УСРР Г. І.Петровського,«менше ніж за рік, технікум виріс у великий навчальний заклад», що здійснював підготовку фахівців, необхідних для задоволення потреб народного господарства.

Подальший розвиток Донецького гірничого технікуму визначили масштабні соціально-економічні перетворення в країні. Суттєве зростання промислового виробництва збільшило попит на інженерно-технічні кадри, особливо для гірничо-металургійної та хімічної промисловості. Підготовку кваліфікованих фахівців було покладено на Донецький гірничий технікум, який став фактично центром науково-технічного життя Донбасу.

У зв’язку з цим, у квітні 1926 року Донецький гірничий технікум було реорганізовано в Донецький гірничий інститут. Актуальними залишалися проблеми зміцнення матеріально-технічної бази інституту та кадрові питання. Кошти ДГІ отримував від держави й заробляв самостійно, виконуючи замовлення підприємств щодо розв’язання різноманітних технічних завдань, реалізовуючи токарну й слюсарну продукцію власного виробництва. У 1928 році після отримання 5 тисяч інвалютних карбованців було придбано лабораторне устаткування в Німеччині та Франції. А 1930 року Ленінградський гірничий інститут передав ДГІ обладнання для гірничих лабораторій та літературу.

 

 

Донецький гірничий інститут забезпечував кадрами й металургійну промисловість. У 1929 році на базі ДГІ створено вечірній металургійний технікум, який у 1930 році було об’єднано з Новочеркаським металургійним інститутом. Новий навчальний заклад отримав назву Донецький металургійний інститут, або ДМІ, і готував фахівців з доменного, мартенівського й прокатного виробництва.

Улітку1930 року на базі хімічного факультету організовано самостійний навчальний заклад ‒ Донецький вуглехімічний інститут (ДВуХІ). ДГІ передав вуглехімічному інституту хімічний корпус, лабораторії, частину бібліотечного фонду.

 

До 1935 року гірничий, металургійний і вуглехімічний інститути підготували понад 1,5 тисячі фахівців, які поповнили лави інженерних кадрів на вугільних, металургійних, хімічних підприємствах країни. Однак Донбас потребував створення єдиного великого технічного вишу, у якому можна було б створити потужні загальнотеоретичні й загальноінженерні кафедри.

У квітні 1935 року ухвалено рішення про створення на базі Донецького гірничого, металургійного й вуглехімічного інститутів єдиного Донецького індустріального інституту (або ДІІ).

 

До початку Другої світової війни інститут перетворився на найбільший навчальний і науковий центр регіону. За 20 років існування ДІІ підготував близько 4300 інженерів, зібрав висококваліфікованих викладачів, створив належну матеріально-технічну базу .

Установка для дослідження транспортування матеріалів

Та подальший розвиток вишу перервала Друга світова війна. Частина викладачів і студентів пішла на фронт добровольцями, інші були мобілізовані. Життя студентів, співробітників та викладачів, які залишилися в місті, було підпорядковане воєнним потребам: переоблаштуванню гуртожитків на шпиталь, роботі на будівництві оборонних укріплень, плануванню оборонних рубежів, організації раціонального використання техніки тощо. Із загостренням ситуації на фронті, постало питання про евакуацію інституту.

У 1941 році інститут було евакуйовано до м.  Прокоп’євськ Новосибірської області. 1943 року в ньому навчалося 400 студентів. Не припинялася науково-дослідна робота.

Приміщення, в якому розміщувався ДІІ в евакуації (м. Прокоп’євськ)

 

Заняття студентів у кабінеті геології. 1943 р.

Заняття в креслярському залі. 1943 р.

Під час війни інститут зазнав колосальних людських і матеріальних втрат. Загинуло багато викладачів і студентів, більшість корпусів було зруйновано (80-81).

Зруйновані у роки війни 1-й, 3-й та 5-й навчальні корпуси. 1943 р.

До рідного міста інститут повернувся лише восени 1943 року після звільнення Донбасу. А до 1951 року був майже повністю відновлений.

У 1960 році Донецький індустріальний інститут отримав статус політехнічного, перегорнувши нову сторінку своєї історії. З цього часу легендарний Донецький політехнічний інститут (ДПІ) почав швидко розвиватися й розширюватися: створювалися нові факультети й філіали по всьому Донбасу.

6-й та 7-й навчальні корпуси. 1970-1975 рр.

До початку 90-х років ХХ століття ДПІ стає одним з найбільших вишів України з потужним професорсько-викладацьким складом і багатотисячним контингентом студентів. У вересні 1993 року йому присвоєно статус Державного технічного університету, а влітку 2001 року – національного.

2014 рік, збройний конфлікт на південному сході України. І знов евакуація. Наказом Міністерства освіти і науки України, задля безпеки співробітників і студентів, а також для забезпечення функціонування університету в правовому полі України, ДонНТУ було переміщено до м. Красноармійськ (нині Покровськ). Розмістився університет на базі свого структурного підрозділу – індустріального інституту.

Згуртований і професіональний колектив університету, студенти, які розуміли невідворотність такого кроку, дали змогу вишу не тільки вистояти й зберегти свій потенціал, але й продовжити розвиватися на новому рівні.

 

Донецький національний технічний університет – один із передових і найстаріших закладів вищої освіти України. З багаторічними традиціями та беззаперечним авторитетом, підтвердженим в Україні та світі.

А розпочалося все у далекому 1921 році. ДонНТУ почав свою історію із заснування Донецького гірничого технікуму. Через короткий проміжок часу набув статусу інституту, спочатку гірничого, а потім – індустріального.

Але подальший розвиток вишу перервала Друга світова війна. Окупація міста Донецьк, бойові дії на його території змусили у 1941 році евакуювати інститут до м. Прокоп’євська Новосибірської області. Під час війни інститут зазнав колосальних людських і матеріальних втрат. Загинуло багато викладачів і студентів, більшість корпусів було зруйновано.

Повернувся інститут до рідного Донецьку лише восени 1943 року після звільнення Донбасу. І за короткий термін, здебільшого силами співробітників і студентів, інститут запрацював знову у своєму місті, а до 1951 року був майже повністю відновлений.

У тому ж році Донецький індустріальний інститут отримав статус політехнічного, перегорнувши нову сторінку своєї історії. З цього самого часу легендарний ДПІ почав швидко розвиватися і розширюватися: створювалися нові факультети і філіали по всьому Донбасу.

До початку 90-х років ДПІ стає одним із найбільших вищих навчальних закладів України, з потужним професорсько-викладацьким складом і багатотисячним контингентом студентів. У вересні 1993 року йому було присвоєно статус Державного технічного університету, а влітку 2001-го – національного.

2014 рік, збройний конфлікт на південному сході України. І знову евакуація. Наказом Міністерства освіти і науки України, задля безпеки співробітників і студентів, а також для забезпечення функціонування університету у правовому полі України, ДонНТУ було переведено до м.Красноармійськ (нині Покровськ). Розмістився університет на базі свого структурного підрозділу – індустріального інституту.

Нове місце, нові реалії, безліч проблем і невизначеність. Але згуртований і професіональний колектив університету, студенти, які розуміли невідворотність такого кроку, дали змогу університетові не тільки вистояти і зберегти весь свій потенціал, але і почати розвиватися на новому рівні.

На сьогодні в університеті працює 4 повноцінних факультета, Навчально-науковий інститут комп’ютерних технологій, Інститут післядипломної освіти, науково-технічна бібліотека, створюються нові підрозділи і лабораторії. До структури університету входять 2 технікуми, працює 25 кафедр.

За результатами своєї діяльності у м. Покровськ в 2016 році ДонНТУ продемонстрував найкращі показники серед усіх вишів Східної України, продовжує зберігати достойні місця у Всеукраїнських та міжнародних рейтингах університетів. 

В ДонНТУ здійснюється підготовка фахівців за 30 спеціальностями і 30 магістерськими програмами. Університет стає по-справжньому вишем європейського рівня з потужною матеріально-технічною базою, висококваліфікованим професорсько-викладацьким складом, широкими виробничими та міжнародними зв’язками.

На всіх факультетах університету функціонують високотехнологічні лабораторії з найсучаснішим обладнанням, що використовуються як в освітньому процесі, так і для наукових досліджень.

Випускники ДонНТУ завжди користуються стійким попитом серед роботодавців як в Україні, так і за її межами.

Переміщення університету боляче вдарило по його науковій діяльності. Але попри всі труднощі, вже у 2015 році, реальну науково-технічну діяльність в ДонНТУ було майже повністю поновлено.

На сьогодні в університеті відновлено базу науково-технічного обладнання, що відповідає сучасному рівню, постійно оновлюється та розширюється.

Викладачі університету регулярно відзначаються високими державними нагородами, а студенти займають достойні місця на олімпіадах і конкурсах.

В університеті ведуться наукові дослідження з багатьох сучасних проблем майже в усіх напрямках діяльності людини. І взагалі, сучасна наука в ДонНТУ – це не тільки корисно, але й цікаво.

На базі ДонНТУ функціонує ХАБ – сучасний молодіжний центр, за допомогою якого цілеспрямовані й активні студенти розробляють і впроваджують у життя свої наукові проєкти. Для молоді організуються численні майстер-класи, тренінги, семінари, зустрічі з цікавими особистостями у неформальній обстановці. Студенти спілкуються та цікаво проводять своє дозвілля.

Пишається ДонНТУ і своїми міжнародними зв’язками.  Постійно запроваджуються й підтримуються міжнародні наукові та освітні проєкти і програми, до яких широко залучаються студенти та аспіранти.

Діють програми академічної мобільності, завдяки яким студенти під час проходження практики та стажування можуть відвідувати європейські університети, користуватися їх сучасними лабораторіями та навчальними центрами, удосконалювати свій рівень володіння іноземною мовою, знайомитися із зарубіжною культурою та історією, а головне – отримати подвійний диплом – диплом ДонНТУ й одного з європейських університетів.

Освітня і наукова діяльність у Донецькому національному технічному університеті завжди тісно пов’язана з виробництвом. Студенти проходять практику і стажування на провідних підприємствах і в установах різних галузей. Багато з них після закінчення університету, а іноді – і під час навчання, продовжують успішно працювати на обраних підприємствах, маючи постійне кар’єрне зростання.

Але студентське життя у ДонНТУ – це не тільки навчання, а ще й безліч можливостей реалізувати себе у найрізномінатніших сферах. Це і спорт, і культурно-масові заходи різних рівнів,  і цікаві поїздки та відпочинок. А допомагає все це здійснювати Рада студентського самоврядування ДонНТУ, до якої можуть долучитися всі охочі студенти.