|
Що таке Зіпанг? Саме під цією назвою Марко Поло згадав свого часу Японію, і це була чи не перша згадка про неї в Європі. А що таке Зіпанг в аніме? Це 26 серійний серіал про те як сучасний японський есмінець потрапив в часи Другої Світової війни, та що з того виходить. Саме виходить, а не вийшло, бо історія явно не закінчена і серіал по суті є лише зав'язкою для чогось вельми епічного (це щось розгортається в манзі і ходять непідтверджені чутки, що одним сезоном екранізація не обмежиться). Але, незважаючи на сюжетну незакінченість, емоційно та ідейно це цілком закінчений твір.
Перша половина серіалу живе на ідеї усвідомлення людьми 21 сторіччя того факту, що вони опинилися в минулому. Причому не просто в минулому, а в минулому своєї країни, своїх батьків та дідів. Головне тут не думки, що рояться в головах, а відчуття «наших» там. А потім до них добавляють відчуття «тих» людей, що стикаються з майбутнім. Один з римських імператорів свого часу заборонив гадання та пророцтва майбутнього, оскільки, якщо майбутнє невизначене, то його передбачення неможливе, а якщо наперед визначене, то воно не має сенсу, і навіть шкідливе, бо все одно нічого змінити не можна. Що відповість сучасний японець однолітку свого діда, моряку Імперського флоту, на запитання «а ми виграємо війну?» Єх, є в фільмі сильні моменти від яких аж мороз шкірою... а може справа не в тому? Може все там банальне, але для нас, українців, занадто вже болючі питання ставляться. Україна не Японія, ні. Але що б ви сказали курінному УПА 44 року, що – комсольцю 41, що – селянинові з придніпровського села восени 43... Не так сталося як гадалося... Багато про що нас можна було б спитати, багато, що ми могли б сказати... Мало схожі на нас японці, ой мало, але багато що в фільмі на диво добре припасовується до себе, якщо звісно примірювати.
В другій половині серіалу головні думки: що нам тут робити, що ми можемо, що хочемо... але ж хіба хочеш – мусиш. Нелегко даються відповіді, але й запитання не прості. Причому більшість запитань насправді цілком сучасні, фантастична ситуація лише зробила їх актуальними, але не створила... хоч місцями, як на мене, автори дещо перегнули з рефлексією, але з іншого боку вона там не побіжний спосіб, а до певної міри мета сюжетних ходів. Люди межі тисячоліть і люди першої половини 20 сторіччя різні, зовсім. Гуманістичний пацифізм та мілітаризм мають мало спільного. Але справа не лише в зіткненні світів, справа в зіткненні з реальністю. Чи можна залишатися пацифістом на війні, чи можна бути пацифістом у формі? Не лише моряки Імперського Японського флоту не можуть зрозуміти, чому не можна вбивати американців, для моряків Сил Самооборони це теж запитання... але хіба ж вони не такі ж люди, як ми, хіба вони нам вороги?
Чого в серіалі багато – це військової техніки, гарних краєвидів, гри облич і натяків. Узагалі намальовано цікаво – військову техніку достовірно, море та краєвиди гарно, а людей... каваю не чекайте, чого нема того нема, і очі в людей цілком відповідають анатомії. Важливі персонажі намальовані грубувато, але реалістично, а от другорядні... чесно кажучи якби такі обличчя були намальовані на шматку білого паперу, то інакше як карикатурами я б їх не назвав. Але в аніме вони не самі по собі, це обличчя людей з пропорційно зображеними тілами, в справжній формі в світі реальної техніки та справжнього моря. В серіалі воно виглядає доречно та на своєму місці.
Гріх звісно лізти в чужі думки, але, певно, правду кажуть, що в своїх творіннях люди виражають себе. Дещо авторське чітко проглядає і в Зіпангу. Коли бачиш усю цю техніку, особливо кораблі, то видно не просто увагу до предмету, відчувається фанатське захоплення усіма цими обводами, баштами, гарматами та іншими любими серцю мілітариста цяцьками. Не можуть собі відмовити японці і в задоволенні трохи потоптатися по ворогам. Ні, ніякого гнилого реваншизму, просто подивіться уважно, як тоне американський авіаносець, як це показано... маленькими краплями проступає гірка така зловтіха. Також видно пієтет авторів до певних історичних постатей, наприклад до адмірала Ямамото Ісороку. В фільмі взагалі багато історичних постатей. Доречі незважаючи на усю реалістичність малюнку, на фотографії вони мало схожі. Складається враження, що художники власне й не пробували намалювати схоже на реальних людей. Малювали не конкретних політиків чи військових, а постаті минулого.
Чого в фільмі менше ніж очікувалося, так це боїв. Для військового серіалу їх там взагалі обмаль, але вони є і що характерно чудово доводять той неочевидний факт, що при правильному підході до справи реалістичність аж ніяк не заважає видовищності, а за психологічним ефектом далеко обставить усяку класично-бойовикову фігню. Отже, якщо ви хочете побачити як есмінець ухиляється від торпед, як збити в польоті снаряд 457 калібру, як з потопити авіаносець, і що буде коли на хвіст сучасному розвіднику сядуть Зеро... Хоч мушу відмітити, що мої історичні уподобання не зачіпають тих часів, і відповідно мої знання щодо епохи вельми поверхові – можливо, любителі плюються.
Серіал дійсно хороший, але не знаю чи буде він справляти такий сильний ефект на тих, для кого історія то лише один з ненависних шкільних уроків. Але якщо якось, дивлячись на зоряне небо, вам спадало на думку, скільки людей бачили ці зорі і скільки ще побачать, і що було під цим небом, і що ти ніколи не побачиш та не відчуєш, бо це вже було... ніколи... і від таких думок якось сумно та солодко щеміло серце, то дивіться та насолоджуйтеся.
|
