Наша нинішня влада не хоче вчитися ні на чужих, ні на своїх помилках. При кожній попередній спробі відправити у відставку директора Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артема Ситника міжнародні партнери України чітко давали зрозуміти, що не сприймуть такий крок і що це буде кроком назад в антикорупційній реформі. І річ не так у самому Ситнику, не в ефективності чи відсутності цієї ефективності в роботі Бюро, а в небезпеці втрати незалежності НАБУ. Якщо директор цього антикорупційного органу має відпрацювати на своїй посаді сім років, то будь-яке його дострокове звільнення сприйматиметься як тиск на НАБУ. Термін повноважень нинішнього керівника Антикорупційного бюро спливає у квітні 2022-го, та зараз ми знову спостерігаємо за черговою серією політичного серіалу «Відправ Ситника у відставку».

У вівторок, 2 березня, стало відомо, що в парламенті почався збір підписів для проведення позачергового засідання, на якому має бути розглянутий урядовий законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України стосовно приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України» (№5070). Власне з ухваленням цього закону Артем Ситник може перестати бути директором НАБУ. Хоча тут є юридичні нюанси (про них ми ще згадаємо). А поки зауважимо, що 2 березня про збір підписів для проведення такого позачергового засідання повідомив голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін на своєму Telegram-каналі. А позафракційний нардеп Гео Лерос, якого вигнали з фракції «Слуга народу», дуже швидко оприлюднив фото підписних листів. Їх отримав від голови ВРУ Дмитра Разумкова представник «Слуги народу» Артем Дмитрук. Позачергове засідання з приводу законопроєкту про НАБУ начебто може відбутися вже сьогодні, 4 березня. Та незалежно від того, чи вдасться так швидко зібрати 150 підписів для звернення щодо скликання позачергового засідання, чи буде реалізований якийсь інший сценарій, зараз розберемося у ситуації, що склалася навколо Антикорупційного бюро. Адже рано чи пізно наші нардепи все ж мають розглянути зміни до закону про НАБУ…

Власне кажучи, змінити закон про НАБУ нардепи мали ще до 16 грудня 2020-го. Тут варто нагадати події кількох останніх місяців. У вересні минулого року Конституційний суд (КС) визнав неконституційними низку положень закону про НАБУ. Зокрема, тих, що передбачали повноваження президента створювати НАБУ, призначати його директора, а також делегувати кандидатури в конкурсну комісію для обрання керівника НАБУ. Наша Конституція справді не містить згадок про такі повноваження глави держави. Відповідно до рішення КС від 16 вересня, визнані неконституційними положення закону про НАБУ втратили чинність через три місяці, тобто 16 грудня. До цього часу парламент мав вирішити всі проблемні питання і змінити відповідний закон. Але ніхто не поспішав. Також нагадаємо, що ще наприкінці серпня минулого року КС визнав неконституційним призначення Артема Ситника директором Бюро у 2015-ому ще тодішнім президентом Петром Порошенком. Щоправда, і це рішення КС, і наступне не означали автоматичного звільнення Ситника. Але така правова колізія викликала багато питань і давала політикам поле для маневрів.

Цікаво було спостерігати за зміною публічної позиції президентської команди. Якщо у вересні ми почули низку заяв від оточення Зеленського, що давали зрозуміти налаштованість Офісу президента на звільнення Ситника, то у листопаді минулого року сам глава держави під час відеозустрічі з послами країн «Великої сімки» заявив, що гарантує збереження посади директора НАБУ за Артемом Ситником. Здавалося, влада таки зрозуміла небезпеки відходу від зобов’язань, які взяла на себе Україна перед міжнародними партнерами. Тут мовиться і про США, і про ЄС, і про МВФ. Уряд уже навіть схвалив законопроєкт «Про Національне антикорупційне бюро України», в якому було передбачено, що нинішній керівник НАБУ продовжує здійснювати свої повноваження до моменту призначення нового керівника. Але цей законопроект під №4437 не знайшов підтримки в парламенті ще на рівні комітетів.

Далі події розгорталися ще цікавіше. Віртуальна місія МВФ, яка почала роботу в Україні наприкінці грудня, у лютому завершила її безрезультатно. 13 лютого стало відомо, що нового траншу кредиту Україна поки що не отримає, бо потрібен більший прогрес у реформах. А вже 15 лютого уряд схвалив новий законопроєкт про НАБУ, в якому вже мовиться про припинення повноважень Ситника як директора НАБУ. Це згаданий законопроєкт №5070. Передбачається, що після ухвалення цього документа парламентом і до обрання нового керівника НАБУ на конкурсі виконувати обов’язки директора Бюро має його нинішній перший заступник. А першим заступником Артема Ситника є Гізо Углава.

І ось 2 березня «слуги народу» начебто вирішили прискорити ухвалення цього закону. «Дмитрук – це група Авакова, але без Зеленського, і позачергова сесія, і тим більше таке голосування – просто неможливі», – зазначив Віталій Шабунін у Telegram.

Також треба сказати, що на фото підписних листів підпис Артема Дмитрука датований ще 26 лютого.

І не варто забувати про те, що НАБУ розслідувало справу проти заступника голови Офісу президента – скандального міліціонера часів Януковича Олега Татарова. Тут також можна припустити, що Ситник вчасно, як кажуть, відчув момент. Проте Офіс президента і Офіс генпрокурора зробили все можливе, щоб урятувати Татарова. А нинішня спроба звільнити Ситника багатьом може видатися помстою директорові НАБУ.

Ще раз повторимося: на момент підготовки цього матеріалу ще не було відомо, як розвиватиметься ситуація з ухваленням урядового законопроєкту, але чергова спроба звільнення Ситника точно зіграє проти України у стосунках із міжнародними партнерами. І це ще одна перешкода для продовження співпраці між Україною та МВФ.

«Ми очікуємо, що отримаємо в цьому році транш МВФ. У нас програма розрахована на 5 мільярдів доларів – 2,1 мільярда ми вже отримали… Програма відбувається. Щойно будуть проголосовані у Верховній Раді відповідні законодавчі ініціативи президента, ми зможемо сказати, що з нашого боку виконали те, що обіцяли. Обіцяли виконати не тільки МВФ – ми не робимо це для когось, ми робимо це для українського народу», – таку заяву 1 березня в ефірі каналу «Україна 24» зробив радник президента з економічних питань Олег Устенко. От тільки президентській команді потрібно було б уже визначитися: або вони справді хоч щось роблять для отримання Україною нового траншу кредиту, або й далі намагаються взяти під контроль антикорупційні органи.

Треба розуміти, що до урядового законопроєкту №5070 є багато питань. «Зміна процедури обрання керівника. Новий склад комісії формується з трьох складових: 1) Три особи від Ради національної безпеки і оборони України. 2) Три особи від Кабінету міністрів України. 3) Три особи від Кабінету міністрів України на підставі пропозицій донорів. Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні проголосувало не менш ніж п’ять членів. Тобто голоси членів від донорів не матимуть безпосереднього впливу на остаточне рішення комісії, як це, наприклад, передбачається в Законі України «Про запобігання корупції». Три особи від РНБО є спробою формально виконати рішення КСУ і прибрати притаманні президентові функції із ЗУ «Про НАБУ», проте лишити певним чином руку президента України на пульсі подій конкурсного відбору директора Антикорупційного бюро. Примітно, що функції РНБО визначає закон, а не Конституція. А закон легше змінити. Утім, відповідно до статті 107 Конституції, Рада нацбезпеки і оборони є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при президентові України. Головою Ради національної безпеки і оборони України є президент України. І хоча формально директора буде призначати Кабінет міністрів, президент таки матиме вплив на обрання керівника центрального органу виконавчої влади, хоч і через РНБО», – на це у лютому після оприлюднення урядового законопроєкту звернула увагу керівниця юридичного відділу Transparency International Ukraine Катерина Риженко у блозі на сайті ЛІГА.net.

І ще один нюанс, до якого ми обіцяли повернутися. «Особа, яка станом на день набуття чинності цим законом обіймає посаду першого заступника директора Національного антикорупційного бюро України, здійснює всі повноваження директора Національного антикорупційного бюро України, передбачені законом, до моменту призначення директора Національного антикорупційного бюро України в порядку, визначеному цим Законом», – мовиться у п. 2 Перехідних положень урядового законопроєкту. Та чи означає це звільнення Ситника і втрату ним повноважень як директора НАБУ? Власне кажучи, може виникнути нова правова колізія з двома керівниками Антикорупційного бюро.

«Тобто в НАБУ залишиться в.о. з повноваженнями директора і директор із повноваженнями. У підсумку підривається легітимність будь-яких рішень обох. Понад те, з призначенням нового директора ця проблема не зникне та існуватиме принаймні до квітня 2022 року, коли спливе семирічний строк призначення Ситника», – мовиться у заяві Центру протидії корупції» (із заяви Центру протидії корупції).

Нардеп від фракції «Голос», заступник голови парламентського комітету з питань антикорупційної політики Ярослав Юрчишин ще після оприлюднення урядового законопроєкту зазначав у коментарі «Німецькій хвилі», що з приведенням законодавства про НАБУ у відповідність до вимог Конституції та з проведенням нового конкурсу на посаду очільника Бюро не варто поспішати, адже Ситник мав би залишатися на посаді до квітня 2022-го, а до цього часу можна розробити й ухвалити якісні зміни до закону про НАБУ, які збережуть незалежність Бюро.

Тут можна ще раз нагадати, що, згідно рішенням КС, парламент мав внести зміни до закону про НАБУ до 16 грудня 2020 року. Тобто терміни і так уже спливли.

Ось у такому правовому хаосі ми живемо й далі, обираючи, яке з політично вмотивованих рішень буде кращим…