Подано на конференцію “Українська термінологія і сучасність”
(Київ-Умань, 17 – 19 вересня 2007 р.)

 Євгенія Карпіловська, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 

Ольга Кочерга, Інститут теоретичної фізики ім. М. Боголюбова НАН України 

Євген Мейнарович, Інститут математики НАН України

 

Світова наукова (зокрема природнича) спільнота протягом багатьох століть дотримується традиції увічнювати імена найвидатніших науковців та винахідників у термінах. Такі терміни автоматично стають інтернаціона­лізмами, кожна мова пристосовує їх до своєї структури у властивий спосіб і за притаманними їй моделями. Найпоширенішим засобом творення термінів від власних назв є двослівні сполуки, в українській мові прізвище фігурує в таких сполуках в ролі присвійного прикметника (Лапласове рівняння) чи се­мантичного суб’єкта у формі родового відмінка іменника (рівняння Лапла­са). Таких сполук є безліч, найчастіше імена науковців фігурують поруч зі словами “метод”, “теорія”, “рівняння”, “теорема”, “ефект”, “прилад”, “закон” тощо. Часом сполуки зазнають скорочення і прізвище (чи ім’я) стає терміном або його основою. Ця традиція сягає корінням глибокої давнини – мало хто замислюється над тим, що загальновідомий геологічний термін вулкан та його похідники (геологічні – вулканологія, вулканізм, вулканічна активність тощо та технічні – (з)вулканізувати, вулканізація, вулканізацій­ний, (не)вулканізовний тощо) походить від сполуки Вулканова кузня і на­справді є іменем античного бога, а назва медичної галузі психіа[я]трія[1] та споріднені з нею терміни (психіа[я]тр, психоз, психіка, психологія, псих­лікарня, психотерапевт, психоаналітик тощо) також походить з античної міф[т]ології. Нагадаємо, що у давніх греків Психея була уособленням людської душі, звідки й грецька назва душі ψυχή. Ми наводимо тут лише кілька термінів такого типу – кел(ь)він (градус Кел(ь)віна), альдина/альда (книжка Альда (Мануція)), бурдон (Бурдонів манометр), ніколь (Ніколева призма), ди[і]зель (Ди[і]зелів двигун), мартен (Мартенова піч), дюар (Дюа­рова посудина), кардан (Карданів вал) тощо.

Прізвище науковця може відразу стати однослівним терміном, не проходячи етап сполуки — так утворено, зокрема, назви багатьох одиниць фізичних величин (ампер, вольт, ват(т), ом, ньютон, ґіб(б)с, ґаус(с), генрі, фермі, кюрі, джоуль, рентґен, бел(л) тощо), часом прізвище зазнає скоро­чення (пуаз, фарад тощо). Далі усталеним чином переходимо до похідних одиниць (кілоампер, мегом, мілікюрі, наногенрі, мікроджоуль, децибе(л)л тощо). Терміни, похідні від власних імен, втративши змістовий зв’язок з певною особою, стають звичайними складниками лексикону й зазнають перетворень подібно до інших апелятивів – набувають похідників (омічний, двоват(т)овий, багатоамперовий), входять до складних термінів як одна з основ (кулонометр, ват(т)-година, вольтметр, електронвольт, високо­вольтовий[2] тощо). Цікаво, що складний термін може мати за основи навіть два чи більше прізвищ (вольтамперна характеристика, авометр (скор. ампервольтомметр) тощо).

Прізвище може відігравати й роль лише твірної основи термінів, саме, втім, не зазнаючи термінологізації. Так утворено, зокрема, деякі назви галузей та розділів науки, техніки, мистецтва (дарвінізм, фро[е]йдизм, месмеризм, кантіа[я]нство, картезіа[я]нство, ґальваніка, бойчукізм тощо), численні математичні та фізичні терміни (гамільтоніа[я]н, помер(анчук)он, реджистика, реджеон, реджизaція тощо), назви хемічних елементів (кюрій, резерфордій, борій тощо) та сполук (бертол(л)ід), мінералів (перов­скіт, александрит), структур сталі (мартенсит, аустеніт [остеніт]) тощо.

Крім простих слів, прізвище як одна з основ може входити й до складного терміна чи терміносполуки (ґальванолюмінесценція, ґальвано­метрія, ґальваностегія, ґальванопластика, ґальванопокрив; сеґнет(т)о­електрик, сеґнет(т)окераміка, сеґнет(т)опружність; фур'є-oбраз, фур'є-аналіз; оже-електрoн, оже-ефект, оже-рекомбінація, оже-злива, оже-коефіцієнт; рентґенографія, рентґеноструктурний аналіз, рентґено­спектроскопія; пастеризація, (с)пастеризувати; дебаєграма; даґер(р)о­типія; шевченкознавство, гумбольдтіа[я]нство, стусознавець тощо). Часом від запозичених відпрізвищевих термінів в українській мові утворено похідники, що не мають аналогів у мові-джерелі запозичення. Лише два приклади: від прізвища засновника фірми “Xerox Corporation” походять не лише іменникові терміни ксерокс (в оригіналі – двослівна сполука Xerox machine), ксерографія, ксерокопія/ксеро/ксера (в оригіналі – сполука Xerox copy) тощо, а й суто українські дієслова ксерокопіювати та ксерити, що не мають однослівного англійського відповідника, та їхні похідники (ксеро­копіювання, ксерування, ксерувальний, ксероскопійований, відксерений тощо). Так само маємо не лише низку терміносполук (застарілих, проте цікавих з погляду термінотворення) з прізвищем Бес(с)емер – Бес(с)емерів процес, Бес(с)емерів конвертер (бес(с)емер), Бес(с)емерова сталь, бес(с)е­меризація, бес(с)емерування тощо, скалькованих з англійської мови, а й власного іменника бес(с)емерня, що англійського аналога не має.

Утворюючи відпрізвищеві терміни, науковці цілого світу неухильно дотримуються жорсткого правила: прізвища та похідні від них терміни завжди належить писати однаково. У мовах, базованих на латинській графіці, така вимога не спричиняє ускладнень – відпрізвищевий термін усіма мовами пишуть зі збереженням автентичного написання його твірної одиниці – прізвища. Часом постають проблеми з вимовою, проте наукова спільнота складається з достатньо освічених людей, що знають, як належить вимовляти такі терміни, і проблеми у фаховому спілкуванні практично не виникають. У мовах, що використовують інші абетки, зокрема кирилицю, постає проблема транслітерації іншомовних прізвищ (і, відповідно, утворе­них від них термінів). Закладена в деяких пунктах чинної редакції україн­ського правопису [1] і відтворена в обох запропонованих прое[є]ктах його змін [2,3] (заради стислості будемо далі називати їх, відповідно, “проєкт” та “проект”) неоднаковість правил написання прізвищ і загальних назв, до яких належать похідні від них терміни, призводить до порушення вищезга­даного всесвітньовизнаного принципу. Підпроблем тут кілька.

1. Одну з них, наявну у чинній редакції та проекті, усунуто в проєкті — поширення "правила дев'ятки" на власні назви знімає відмінність у напи­санні прізвища Ди[і]зель (Diesel) та терміна ди[і]зель, що фігурують як приклад у чинній редакції, а отже, низки подібних термінів та терміно­сполук: Зи[і]верт (Sievert) - зи[і]верт, Си[і]менс (Siemens) - си[і]менс тощо (див. факультативні варіанти написання термінів, поданих вище). Проте залишаються інші.

2. Терміни, що походять від прізвищ, що містять у написанні латинську літеру g, транслітеровану за допомогою українського ґ, треба також писати з цією буквою: анґстрем (Angström), ґальваніка тощо (Galvani), ґaус(с), ґaус(с)іа[я]н, ґaус(с)оїда, деґaус(с)изація (Gauss), ґіб(б)с (Gibbs), ґрей (Gray), лаґранжіа[я]н (Lagrange), сеґнет(т)оелектрик тощо (Seignette), рентґен тощо (Röntgen), ри[і]дберґ (Rydberg), сведберґ (Svedberg) та багато інших.

3. Пункт про подвоєння приголосних у власних назвах — найсуперечли­віший і в чинному українському правописі, і в проєкті та проекті. Попри дещо відмінні формулювання та приклади, жоден із цих текстів не дає чіткого правила транслітерування прізвищ, натомість усі вони містять деструктивно розпливчасті формулювання як правило і здебільшого. Про непослідовність свідчить хоча б те, що англійські прізвища з однаковим складником -well (Cromwell, Maxwell) транслітеровано по-різному (Кромвель, Максвелл); в прізвищі Кер(р)олл (Carroll) подвоєно кінцеву приголосну і не подвоєно ту, що стоїть всередині слова; в прізвищі Бок(к)аччо (Boccaccio) подвоєно лише кінцеву приголосну, а в прізвищі Тор(р)ичел(л)і (Torricelli) – обидві. В німецьких прізвищах на –mann, як можна здогадатися, кінцеву приголосну подвоювати не належить, але що робити з іншими німецькими прізвищами, що закінчуються на подвійну приголосну, і чи/коли/чому належить зберігати подвоєння всередині прізвищ? Як транслітерувати такі прізвища як Hausdorff, Pfaff, Lippmann, Hoffmann, Grassmann та багато інших? Серед наведених прикладів бачимо прізвища Бек(к)ерeль (Becquerel) та Тек(к)ерей (Thackeray) – подвоєння немає в джерелах (французька сполука cq та англійська ck передають на письмі один звук к), проте воно чомусь виникло в українській транскрипції. І що робити з французькими прізвищами на –lle, що їх ми звикли писати без подвоєння – Пуазейл(л)ь (Poiseuille), Ліувіл(л)ь (Liouville), Лас(с)ал(л)ь (Lassalle) тощо?

Проблему можна значно спростити, зваживши на те, що подвоєні приголосні в чужомовних прізвищах здебільшого не вимовляють, натомість подвоєння створює закритий склад чи впливає на вимову голосних, що стоять перед подвоєними приголосними чи після них. Тому, можливо, не треба відтворювати це подвоєння в написанні таких прізвищ українською мовою. Це дасть змогу уникнути численних помилок і не виправляти іменні реєстри енциклопедій та довідників, виданих до 1990 року. Розв'язати це питання й остаточно визначитися має Національна правописна комісія. Якщо буде вирішено подвоєння у прізвищах не зберігати, це усуне численні проблеми, пов'язані з написанням і прізвищ, і відповідних термінів. Проте якщо буде визнано за потрібне зберігати подвоєння приголосних у прізви­щах, то неодмінно належить ввести правило: якщо прізвище містить подвоєний приголосний (чи два, як Тор(р)и[і]чел(л)і чи Ґрас(с)ман(н)) то слід зберігати подвоєння в похідних від нього термінах.

4. І чинна редакція правопису, і проєкт, і проект непослідовно розв'язують питання про велику та малу літеру в присвійних прикметниках, утворених від імен та прізвищ (це величезний масив складників терміносполук). Не будемо цитувати тут суперечливі формулювання, що подекуди фігурують в межах одного параграфа, подамо лише сполуки (з різних редакцій) з прізви­щем Шевченко, які мають правити за взірець: Шевченкові поезії, Шевчен­ківська премія, шевченківські традиції, Шевченківська енциклопедія, шев­ченківський стиль. Перша сполука цілком очевидна й зрозуміла, решта разом становлять загадку – в чім тут семантична чи формальна відмінність? Чи не краще було би не заплутувати людей, а прийняти правило, що існує в цілому світі: прикметники, похідні від прізвищ, слід писати з великої літери. Можна розв'язати цю проблему трохи складнішим, проте несупе­речливим шляхом: писати з великої літери присвійні прикметники, утворені від прізвищ за допомогою суфіксів –ів/-їв, -ин (можливо, окремо зазначив­ши, що це стосується авторських термінів), і з малої – відносні прикмет­ники, утворені за допомогою складених суфіксів -івськ-/-ївськ-, -інськ-/-їнськ-. Тоді, зокрема, можна було би навести лад зі сполуками, пов'язаними з безпосереднім авторством наукових праць чи відкриттів (Кантові тези, Рентґенове проміння) та такими, що стосуються дальшого розвитку науки, узагальнення понять, що їх авторами вже не є науковці, чиї імена увічнено в базових термінах (кантіа(я)нська філософія, рентґенівська апаратура). Так само можна було би усунути двозначність написання наведених у чинному правописі, проєкті та проекті сполук, що, попри суфікс, явно вказують на авторство (франковські сонети, шевченківський стиль тощо), надавши їм прозорішої присвійної форми (Франкові сонети, Шевченків стиль тощо). Тоді написання з малої літери одразу свідчило би про те, що франковські сонети – це сонети у стилі Франка (але не Франкові), шевченківський стиль – це стиль, подібний до Шевченкового (але не Шевченків), а геґеліа[я]нська філософія – це вчення, що його розвинули послідовники Геґеля на основі власне Геґелевих творів.

5. Пункт чинної редакції та проекту стосовно транслітерації німецьких дифтонгів ei, eu вже давно є предметом критики всіх, хто має справу з німецькою мовою, зокрема термінологією. Пропозиція проєкту по-різному передавати новіші та давніші запозичення з такими дифтонгами суперечли­ва по суті й непродуктивна, адже межа між давніми та недавніми запози­ченнями — то є річ умовна. Досвід праці з термінологією свідчить одно­значно: у прізвищах (і відповідних відпрізвищевих термінах) німецькі дифтонги ei та eu треба передавати, відповідно, через ай та ой і писати (а отже, й вимовляти) прізвища так, як вони звучать на міжнародних наукових конференціях: Айнштайн, Майтнер (Einstein, Meitner) (звідси айнштайній, майтнерій), Ойлер, Нойман(н) (Euler, Neumann) тощо. Це дало би змогу, зокрема, усунути плутанину, що виникає через неправильне написання (і вимову) таких прізвищ. Лише один приклад: в наших математичних слов­никах і довідниках фігурують дві цілком різні Нейманові функції і недостатньо досвідчена людина, а надто учень чи студент, із назви не відразу розуміє, про яку саме функцію йдеться, не кажучи вже про те, що це спричиняє непорозуміння, часом прикрі, в дискусіях з науковцями з інших країн. Плутанина ця спричинена вадами нашого правопису. Насправді одна з цих функцій є функцією Неймана (Neyman), тоді як друга – то функція Нойман(н)а (Neumann). Можливо, замість увічнювати неправильне “усталене” написання, на певний перехідний період варто було би дозво­лити варіантне написання відомих прізвищ (Фоєрбах і Феєрбах, Фройд і Фрейд, Гайне і Гейне, Айнштайн і Ейнштейн, Ваєрштрас(с) і Веєрштрас(с) тощо). Можна бути певними, що через досить короткий час в літературі домінуватиме написання, що найточніше передає автентичну вимову прізвища.

Отже, за будь-яких вислідів Правописної комісії щодо написання прізвищ, науковці будуть приречені розв'язувати нерозв'язні проблеми, якщо в українському правописі не буде такого положення: прізвища та терміни, що від них походять, завжди належить писати однаково. Цього вимагає не лише логіка та всесвітня термінотворча традиція, а й універсальний мовний закон уніфікації позначень спільного позначуваного.

 

1. Український правопис. 4-тe видання, виправлене й доповнене. — К. Наукова думка. -1993. - 238 с.

2. Український правопис. Проєкт найновішої редакції — К. Наукова думка. -1999. - 340 с.

3. Український правопис (проект). К: - 2003. – 167 с.

 

---

[2] Завважмо, що термін “високовольтовий” є семантичним казусом, пов’язаним зі складною долею нашої термінології, протягом тривалого часу підпорядкованої законам творення термінів російської мови. Термін є калькою російського терміна “высоковольтный”, що його, своєю чергою, скальковано з англійського “high-voltage” (тут бачимо приклад творення відпрізвищевого терміна в англійській мові: “voltage” – електрична напруга) замість утворити прикметника “высоковольтажный” (“высоконапря­женьевый” звучить надто кострубато). Слідом за російською мовою вживаємо його аналог “високо­вольтовий” і ми, хоча в українській мові є природне й семантично точне слово високонапруговий.