ПРИГОЛОСНІ

 

М’ЯКШЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ (правопис Ь)

 

 Коли Ь пишеться взагалі § 13. Знаком ь значимо м’якість приголосних звуків н, л, д, т, с, ц, дз, р: поперше в кінці слова й складу перед приголосним твердим, напр., кінь (пор. кін), стань (пор. стан), ґудзь (пор. будз), ба́тько (пор. та́тко), ре́дька (пор. гру́дка), Они́ська (пор. Пара́ска), Га́лька (пор. га́лка), безпа́лько (пор. па́лко), письмо́ (пор. па́смо), ня́нька (пор. сті́нка) і т. ін., подруге після пом’якшених приголосних перед о, напр., тьо́пав (пор. то́пав), сьо́мий, дьо́готь, трьох і т. ін. (див. § 5) і потретє в чужих словах після приголосних н, л, д, т, с, з, ц перед йотованими голосними, як напр., рельє́ф, барельє́ф, Тьєр, мільйо́н і т. ін. (див. § 69).

 Зокрема ь пишеться:

-ський, -цький, -зький, -сько і ін. § 14. 1. У закінченнях -ський, -цький, -зький (-ськість, -цькість, -ський, -зькість, -цькізм...), -сько та в зменшених наростках -енько, -цький, -енька, -онько, -онька, -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: селя́нський, пе́ський, стріле́цький, оте́цький, запорі́зький, близьки́й, низьки́й, вузьки́й, грузьки́й, слизьки́й, бли́зькість, видо́висько, коза́ченько, ру́ченька і т. ін. Так само: та́меньки, ту́теньки і т. ін.

 Лише в окремих словах ь не пишеться в групах -зкий, -ский (тут і вимова інша): боязки́й, баски́й, різки́й, дерзки́й, в’язки́й, жа́ско.

 Правопис Ь після Л 2. Після л перед іншим приголосним (тільки не між двома л) майже в усіх українських словах, за винятком групи лк (лч, лц) і лн (див. § 155 та Увагу 1 і 2):

 а) гультя́й, гольтіпа́ка, сі́льськи́й, комсомо́льський, по́льський, кова́льський, риба́льський і т. ін.;

 б) па́льця, па́льцем, па́льці..., кільце́, весе́льце, бари́льця, би́льня, цеге́льню, їда́льня, Львів і т. ін. (але зі́лля, весі́лля...);

 в) неві́льник, ме́льник, неві́льниця, па́льчик, ковальчу́к, бува́льщина, бі́льший, недба́льство, учи́тельство, кова́льство, ві́льний, насті́льний, зага́льний, пи́льно, щі́льно, нага́льно і т. ін.

 Ь в родов. множини 3. У закінченнях іменників жін. р. в родов. відм. множ. м’якої, групи: пісень, вишень, сотень, кухонь, друкарень, їдалень, Лубе́нь і т. ін. (але не після р — див. § 152).

 Ь після Ц 4. Після ц в кінці слів: стріле́ць, хло́пець, за́єць, кі́лець (кільце́), лиси́ць, робітни́ць і т. ін. (про ц без ь в запозичених словах див. § 231,3).

 в дієсловах 5. В дієсловах наказового й дійсного способу: прино́сь, ки́ньте, тра́тьте, не се́рдься, вино́сься, спить (він), беру́ть, беру́ться і т. ін. (див. §§ 50 і 49. Див. іще § 155 Увага 1 й 2).

 Знак ь не пишеться:

 

Коли Ь не пишеться § 15. 1. Ніколи після губних (б, в, м, п, ф) та шелесних (ж, ч, ш, щ, дж): го́луб, степ, сип, сім, кров, кро́в’ю, сім’я́, ста́вте, ніж, піч, не́хворощ, ріж, іде́ш, бере́шся, ба́чте і т. ін. Але див. § 829.

 2. Після р в кінці складу: звір, пи́сар, кір, лі́кар, школя́р, поводи́р, тепе́р, зір (род. мн. від зоря́), не вір, гірки́й, Ха́рків і т. ін.

 3. Поміж пом’якшеними приголосними (крім л — див. § 142) і взагалі поміж приголосними, коли за ними йдуть я, ю, є, і, ь: слід (вимовл. сьлід), світ, сміх, цвіт, святи́й, кість, на ми́слі, со́нця, віко́нця, ко́ристю, пі́знє, молодця́, куба́нський, украї́нський, кі́нський і т. ін., а так само поміж двома однаковими м’якими .приголосними, як от: життя́, безла́ддя, воло́сся, камі́ння, весі́лля, мі́ддю, сі́ллю, ллє́ться, лля́ти, Ілля́ і т. ін.

 4. Після н перед ш, ч, щ, ж та наростком -ство: ме́нший, то́нший, кі́нчик, кінча́ти, кінча́стий, віншува́ти, хору́нжий, па́нщина, селя́нство і т. ін., але див. 5 Увага 1.

 5. У наростках -ално, -илно: де́ржално, істичи́лно і т. ін. (див. § 201).

 ЛЧ — ЛЬЧ і т. ін. Увага 1. Знак ь не пишеться в групі лч, коли вона походить із лк: горі́лка — горілча́ний, спі́лка — спілча́нин, спілча́нський (пор. спі́льний і т. ін.), Ната́лка — Ната́лчин, га́лка — галченя́, риба́лка — риба́лчик, риба́лчин, риба́лчити, риба́лченко (пор. риба́льня, риба́льство) і т. ін., але Га́лька — Га́льчин, Га́льченко, бари́льце — барильчи́на і т. ін.

 У присвійних прикметниках на -ин, -ий так само й після інших приголосних ь пишеться, коли той прикметник походить від слів із ь, і не пишеться, коли і в іменниках його немає: до́нька — до́ньчин, ді́дько — ді́дьчий, Ре́дька — Ре́дьчин, Ва́ська — Ва́сьчин, Ку́зька — Ку́зьчин, ки́цька — ки́цьчин і т. ін., але Коло́дка — Коло́дчин, Моту́зка — Моту́зчин і т. ін.

 Але цвірі́нькати — цвірінча́ти і т. ін.

 ЛЦ — ЛЬЦ і т. ін. Увага 2. У словозмінах ь послідовно пишеться після всіх приголосних, коли тільки він є у початковій формі; коли ж його тут немає, то й у словозмінах не пишеться: Га́лька — Га́льці, але га́лка — га́лці, ре́дька — ре́дьці, але гру́дка — гру́дці, Ганну́ська — Ганну́сьці, але гу́ска — гу́сці, сторі́нка — сторі́нці, але сторі́нонька — сторіноньці, письмо́ — на письмі́, але па́смо — у па́смі, ки́цька — ки́цьці і т. ін.

 -ТЧЕНКО і т. ін. Увага 3. Перед наростком -ченко, -чук... після приголосних (тільки не л — див. Увагу 1) ь звичайно не пишеться: ба́тько — безба́тченко, Радченко, Радчук (від Радько́), Федченко (від Федько́), Сенченко (від Сенько́) і т. ін. Про такі ж, як Фещенко (від Фе́ська), Ващенко (від Ва́ська), див. § 161 Увага.

 Вимова ЛЬ Увага 4. Щодо живої вимови правописного ль, то воно далеко не скрізь буває м’яким. Так, перед твердими зубними (особливо перед н, с і ц) та перед шелесними (ж, ч, ш, щ) ль завсіди вимовляється як «середнє л», а не м’яке (тобто так, як і перед е, и), напр., правописне си́льний, щі́льно і т. ін. вимовляються цілком так, як і істичи́лно, пу́жално і т. ін.

 

ЗМІНИ ПРИГОЛОСНИХ ПРИ ЗБІГОВІ ЇХ

 

 § 16. Приголосні звуки, зустрічаючись у середині слова з іншими приголосними, іноді так чи інак змінюються. Часом ці зміни відбиваються й на письмі, іноді ж тільки в вимові.

 Зміни приголосних перед Ч 1. Перед ч у вимові й на письмі змінюються:

 а) к, ц на ч, напр.: ту́рок — туре́цький — Туре́ччина, коза́ччина, гайдама́ччина, чума́ччина, ні́мець — німе́цький — Німе́ччина, Хмельни́ччина, кріпа́ччина і т. ін.;

 б) х, с на ш (пишемо щ): воло́х — воло́ський — Воло́щина, Русь — ру́ський*) —ру́щина, ру́щити, ко́лесо — коліща́, пісо́к — піщи́на, піщуга, піща́ний, ліс — ліщи́на, Полі́сся — поліщу́к, ми́ска — мищи́на, ща́стя, щасли́вий, наща́док т. ін.;

 в) г, з на ж, напр.: Водола́га (село) — водола́зький — Водолажченко, показа́ти — пока́жчик, бря́зкати — бряжча́ти, дзи́зкати — дзижча́ти, але див. § 15 Увага 1.

 Інші приголосні перед ч на письмі зберігаються: Шведчина, бра́тчик, квітча́стий, ті́тчин, неві́стчин, тчу (тка́ти) і т. ін.

 Увага. У прізвищах від власних імен на -ська, -зька, -сько, -зько перед закінченням -ченко, чук... сь і зь змінюються так, як і с, з: Ва́ська — Ващенко, Ва́щин, Они́ська—Онищенко, Онищук, Кузько́ — Кужченко і т. ін. Про такі прізвища, ж Радько́ — Радченко і т. ін. див. § 15 Увага 3.

 Про присвійні прикметники, як Пара́ска — Пара́счин, Ва́ська — Ва́сьчин і т. ін., див. § 15 Увага 1.

 Зміна приголосних перед -СТВО, -СЬКИЙ 2. Перед наростками -ство й -ський деякі приголосні змінюються; змінюючи й сами наростки:

 а) к, ч, ць +-ство, -ський зливаються в -цтво, -цький, напр.: коза́к — коза́цтво, коза́цький, грек — гре́цький, ткач — тка́цтво, тка́цький, молоде́ць — молоде́цтво, молоде́цький, Га́дяче — Га́дяцький, Га́лич — Га́лицький, Прилу́ка — Прилу́цький, Кролеве́ць — Кролеве́цький і т. ін.;

 б) х, ш, с + -ство, -ський зливаються в -ство, -ський, напр.: птах — пта́ство, воло́х — воло́ський, чех — че́ський,

 

 *) А росі́йський від Росі́я.

 

това́риш — товари́ський, наш — на́ський, ру́ський, пе́рський, полі́ський, підля́ський (від Підля́шшя), лях — ля́ський і т. ін.

 в) г, ж, з + -ство, -ський, зливаються в -зтво, -зький, напр.: убо́гий — убо́зтво, Пра́га — пра́зький, Ри́га — ри́зький, поро́ги — запорі́зький, Пари́ж — пари́зький, кирги́з — кирги́зький, Кавка́з — кавка́зький, францу́з — францу́зький.

 У рідко вживаних чужоземних словах, переважно географічних назвах, приголосні х, ш, г, ж не змінюються: Цю́ріхський, аде́хський, ша́хський.

 Інші приголосні перед наростками -ство, -ський на письмі зберігаються: бра́тство, бра́тський, сирі́тство, сирі́тський, студе́нтський, інтенда́нтський, президе́нтський, аґе́нтство, інтеліґе́нтський, маркси́стський, фаши́стський, людський, городськи́й, шве́дський, ба́бський і т. ін.

 Про ь у таких, як село́ — сі́льськи́й, кінь — кі́нський і т. ін., див. §§ 142 та 153.

 2-й ступінь прикметн. 3. У 2-му ступені прикметників (прислівників), коли до пня додається наросток -ший (-ше, -ша), то з + ший змінюється в -жчий, а с + ший у -щий: низьки́й — ни́жчий, вузьки́й— ву́жчий, кра́сний — кра́щий, висо́кий — ви́щий і т. ін.

 Усі інші приголосні перед -ший на письмі зберігаються: соло́дший, шви́дший, коро́тший, то́нший, м’я́кший і т. ін.

 Так само в дієсловах: ву́жчати, кра́щати, м’я́кшати, бага́тшати і т. ін. та в віддієслівних іменниках, коли вони походять від дієслів із пнями 2 ступ. прикметн.: збі́льшення (збільши́ти), погі́ршення (погірши́ти), зме́ншення (зменши́ти), пом’я́кшення (пом’якши́ти) і т. ін., але подо́вження (подо́вжити), скоро́чення (скороти́ти), погли́блення (поглиби́ти), здеше́влення (здешеви́ти) і т. ін.

 ЧН — ШН 4. Перед н треба писати ч, коли воно походить із к, ч, ц: безпе́чний (безпе́ка), сагайда́чний (сагайда́к), вдя́чний, зру́чний, ві́чний, нао́чний, пшени́чний, безконе́чний, мі́сячний, помічни́к, помічни́й, я́чний, око́ли́чний (від око́лиця) і т. ін.

 Але: рушни́к, рушни́ця, міро́шник, со́яшник, яє́шня, серде́шний, а також у всіх прислівникових прикметниках: вра́нці — вра́нішній, торі́шній (торішня́к), туте́шній (як коли́шній, око́лишній, тамте́шній і т. ін.) — див. § 372.

 Ж, Ч, Ш, Т перед Ц 5. Приголосні ж, ч, ш, т перед ц у вимові змінюються, але на письмі зберігаються: запоро́жець — запоро́жці, кни́жці, ді́жці, дочка́ — дочці́, у соро́чці, ю́шка — ю́шці, кві́тка — кві́тці, бра́тця, отця́, пелю́стці, долітце́ і т. ін.

 Щодо правопису таких, як редьці — грудці, Гальці — галці і т. ін., то див. § 15 Увага 2.

 -ЖСЯ, -ЧСЯ, -ШСЯ, -ТЬСЯ в дієсловах 6. У дієсловах частка -ся хоч і впливає на вимову попередніх ж, ч, ш, щ і ть, але на письмі вони зберігаються: маж — ма́жся, моро́ч — моро́чся, морщ — мо́рщся, рут — ру́шся, бере́ш — бере́шся, спить — спи́ться, беру́ть — беру́ться і т. ін.

 Глухі перед дзвінкими й дзвінкі перед глухими 7. Корінні глухі приголосні перед дзвінкими на письмі зберігаються, хоч у вимові звичайно переходять у дзвінкі: боротьба́  (бо боро́ти), молотьба́ (бо молоти́ти), про́сьба (бо проси́ти), вели́кдень, отже і т. ін.

 Так само й дзвінкі перед глухими зберігаються на письмі: ні́гті (бо ні́готь), кі́гті, дігтя́р, легки́й, вогки́й, надхну́ти, надхне́нний (пор. надиха́ти), зідхну́ти, зідха́ння, же́рдка (пop. жерди́на).

 

СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

 
 

З(Д)Н, Ж(Д)Н, С(Т)Н § 17. 1. У сполученнях здн, ждн, стн зубні д і т випадають: пра́зник, борозна́, пі́зно, ти́жня, ко́жний, пісни́й, че́сний, ка́посний, напа́сник, пропа́сниця, вла́сний, зві́сний, ві́сник, існува́ти, неща́сний, пе́рсня, перехре́сний, ненави́сний, кори́сний, пе́рвісний, кі́лькісний, я́кісний і т. ін.

 Виняток: шістна́дцять.

 С(Т)Л 2. У сполученні стл звук т зникає, а тому й пишемо: щасли́вий, зави́сливий, жа́лісливий, розісла́ти (розстелю́), але пестли́вий, кістля́вий та в таких, як Естля́ндія тощо.

 С(Л)Н 3. Сполучення слн спрощується в сн: масни́й, уми́сний, навми́сне.

 Увага. Сполучення рг у кінці слова не слід спрощувати, і тому треба писати: торг, про́торг, борг і т. ін. Але четвер (четверга), набір.

 Але четве́р (четверга́), на́бір.

 

ПОДВОЄННЯ ПРИГОЛОСНИХ

 
 

§ 18. Довгі приголосні звуки віддаються на письмі двома літерами. Подвоєні приголосні пишуться в таких випадках:

 Подвоєння при збігові 1. При збігові однакових приголосних у слові, як от:

 а) приросток + корінь слова, напр.: обби́ти, відда́ти, зза́ду, роззя́вити, завва́жити (інше значіння зава́жити), завви́шки і т. ін.

 Увага. Не слід писати подвоєних приголосних у таких словах, як ото́й; оце́й, оту́т, ота́к, ота́м, отепе́р, отоді́ тощо. Інакше значіння мають сполучення от той, от цей, от тут, от так і т. ін.;

 б) корінь (пень) + закінчення, напр.: ні́сся, тря́сся, ознайо́ммо і т. ін. Див. іще § 145;

 в) корінь (пень) на н + наросток -ний (-ник, -ниця), -ній: сон — со́нний, ра́нок (ра́но) — ра́нній, о́сінь — осі́нній, причи́на — причи́нний, впини́ти — невпи́нний, вина́ — безви́нний (безви́нність, пови́нність), годи́нник, кі́нний, ви́нниця, башта́нник, старови́нний, письме́нний (старий пень письмен-) і т. ін.;

 г) у наросткові -е́нний для збільшених прикметників: здорове́нний, силе́нний, числе́нний, старе́нний, давне́ннийі т. ін., а також.із аналогії в деяких прикметниках, що походять із дієприкметників і визначають можливість чи неможливість дії, висловленої відповідним дієсловом: незліче́нний, незчисле́нний, нескінче́нний, незміре́нний, невблага́нний, несказа́нний, недозволе́нний, спасе́нний та ін.

 Увага. У дієприкметниках же ніколи не пишеться подвоєне н: зро́блений, спе́чений, зва́рений, запро́ханий, ви́струганий, поо́раний, ска́заний, заборго́ваний (заборго́ваність) і т. ін., як і в прикметниках на -е́ний з відповідних (з іншим наголосом) дієприкметників: пече́ний (пор. дієприкм. пе́чений), варе́ний, свяче́ний, хрище́ний, скаже́ний, торопле́ний, навіже́ний, отже й варе́ник, му́ченик, крише́ник і т. ін. (пор. водяни́й — водяни́к, греча́ний — греча́ник і т. ін.).

 Отже треба розрізняти такі словотвори, як неприпи́нний — неприпи́нений, заборо́нний — заборо́нений і т. ін.

 ґ) в окремих словах, як ссати, ввесь, овва, Ганна, па́нна, ма́нна, ва́нна, бо́нна (бон — квиток), ві́лла. Про подвоєні приголосні в чужих словах див. § 61.

 Нове подвоєння 2. На місці старих неподвоєних, коли за ними колись був ü + йотований голосний:

 а) життя́, смі́ття́, Поді́лля, насі́ння, зна́ння, ході́ння, бобови́ння, воло́сся, Поро́сся (річка Рось), безла́ддя, безуря́ддя, галу́ззя, моту́ззя, збі́жжя, роздорі́жжя, підда́шшя, обли́ччя, війя́ (= віййа), лушпа́йя і т. ін.;

 б) суддя́, Ілля́, бра́ття, стаття́, але свиня́, ігу́меня, попадя́, кутя́.

 

Примітка. При відмінюванні таких слів подвоєння залишається перед голосними: життю́, в житті́, життя́м і т. ін., як також і в таких словотворах, як життє́вий (або життьови́й), життє́пис, гілля́стий і т. ін.

 

в) мі́ддю, ма́ззю, сі́ллю, ті́нню, по́статтю, ні́ччю, ро́зкішшю, ві́ссю, мі́ццю і т. ін.;

 г) іллє́, іллю́, наллю́, лля́ти, налля́в...

 Про такі, як Туре́ччина, Німе́ччина, див. § 161а.

 Увага 1. Ніколи не подвоюються в таких випадках губні (б, п, в, м) і р: безхлі́б’я, підгі́р’я, ма́тір’ю, пір’ї́на і т. ін.

 Не подвоюються й усі інші приґолосні, коли перед ними стоїть теж приголосний (інший): ща́стя, ли́стя, пересе́рдя, підза́мчя, розто́ржя, у ща́сті, ста́рістю, че́стю, ше́рстю, жо́вчю, ха́рчю, не́хворощю і т. ін., а після р у таких випадках апострофа не пишемо: пові́тря, ві́стря.

 Увага 2. Не треба аналогічно з цими випадками переносити подвоєння на чужі слова та ймення.

 Треба писати: Вальян (не Валлян), Тальякоццо, імбро́льйо, мільйо́н, Мольєр, барельє́ф, Тьєр, Ґотьє і т. ін. — див. §§ 68, 69.

 Увага 3. Ніколи не подвоюємо приголосних у таких прикметників (числівників), як теля́ча, тре́тя, тре́тю, тре́тьої тощо.