Публікації

Невідомо, чи були серед найближчих соратників Кернеса, які останніми днями пишуть про безмежну любов до мера, ті, хто в умовах епідемії коронавірусу закликав його берегтися. І якщо були, чому не змогли переконати, наскільки хибними були його віра у безсмертя та теорія про «картоплю й сало». Зрозуміло, що він був упертим. Зрозуміло також і те, що його боялися. Пам'ятаю оплески сесійного залу, коли Кернес когось публічно принижував — це був захват, помножений на страх. З іншого боку, він був у цьому чесним. З собою і з нами. Що він такий. І йому — хоч би що.

Давно побутує думка, що трагедію 1932-1933 років радянські газети «не помітили». Небезпідставна, начебто. І ще й авторитетними свідченнями підперта. На кшталт спогадів письменника Артура Кестлера.

Президент України Володимир Зеленський назвав рішення Конституційного Суду щодо окремих положень закону «Про запобігання корупції» демаршем і публічним проявом змови частини старих еліт і олігархів проти президента і країни. Він пропонує Верховній Раді визнати рішення нікчемним і розпустити КСУ, відновивши «довіру суспільства до конституційного судочинства». В КСУ заявляють про тиск правоохоронних органів, зокрема — Державного бюро розслідувань. Суддя-доповідач у справі Ігор Сліденко, який готував основну частину рішення, розповів про тиск з боку Офісу президента та подав у відставку.

Втискувати епічну трагедію у рамки нарису — справа важка і марудна. Але вкрай необхідна, коли хочеш ознайомити читачів з біографією непересічної людини.