Уведіть умови для пошуку Відправити форму пошуку

В селі Сварицевичі на Поліссі зберігається унікальний праслов’янський обряд.

Село Сварицевичі Дубровицького району, що на Рівненщині, майже нічим не відрізняється від сотень інших поліських сіл — тут так само практично все чоловіче населення їздить на заробітки, будуючи та ремонтуючи житло в Пітері чи Москві, а жінки чекають сезону, щоб заробити на чорницях, журавлині, грибах. «У нас жінки такі, що самі і виорють, і заволочать, і сіно згребуть та до хати привезуть, і вся худоба на них», — розповідають тут. Веде до села кілька кілометрів ще повоєнної бруківки, яка дозволяє розвивати швидкість (якщо цінуєш машину) не більше 40 км/г. Але один раз на рік, на Зелені свята, Сварицевичі перетворюються на Мекку для усіх шанувальників автентичного фольклору — в цьому селі, чи не єдиному в Україні, досі побутує праслов’янський обряд Водіння Куста.

«Кого Куст минає, той щастя не має!»

На Зелені свята у Сварицевичах на вулиці людно. То там, то там видно гуртки старших жінок із гілочками лепехи та листям клена, що прямують на кладовище. Так тут заведено з діда–прадіда — у цей день жителі села прикрашають могилки рідних лепехою, гілочками клена, липи, горобини та квітами, а тоді «викликають на розмову» померлих родичів: у формі речитативу сповіщають небіжчиків про найважливіші події, що сталися в селі за рік. Що цікаво — в цей день на кладовище ідуть лише жінки. «У кожного своє горе, от він його і плаче, — розповідає баба Маня. — Я свого Івана 21 рік як поховала, то прийшла та й кажу йому: «Ото ж ти, Йваночку, нашої хати вже й не впізнав би, так розбудувалися. Може, й заблудився б». Ото погомоніла, розказала йому все, та й пішла».

А саме свято починається спозаранку. То тут, то там біля лісу збираються гурти дівчаток, які обирають між собою найгарнішу — Кустянку, рясно вбирають її гіллям дерев, на голову кладуть кілька вінків із листя і квітів, а тоді з піснями ходять від хати до хати. Співаючи, вони бажають родинам достатку, гарного врожаю і доброго приплоду в коморі. Куста водять усі, малеча й дорослі, але лише дівчата. Спочатку ходити починають наймолодші, потім — юнки, а під вечір — і дорослі жінки. «Я сама Куста водила, починаючи рочків із десяти», — згадує баба Маня.

Господарі зустрічають «кустянку» хлібом на вишитому рушнику і узваром, а на прощання обдаровують — хто печивом, хто грошима. Чим більше ватаг відвідало господу — тим більше достатку буде в домі. А як оминуть — чекай лиха. Недарма тут кажуть: «Кого Куст минає, той щастя не має».

До речі, в цей день усі обійстя у Сварицевичах, паркани і криниці теж рясно прикрашені клечанням. Робиться це напередодні — у суботу дівчата й молодиці ще до схід сонця йдуть на луки і рвуть запашне зілля: материнку, чебрець, полин, лепеху. Ним прикрашають домівку: стіни, лавки, вікна, образи, а лепехою засипають усі стежки у дворі. Чоловіки ж босоніж ідуть до лісу (щоб дерево не всохло), аби запастися гілками клена, берези, липи і «клечають» ними обійстя — ворота, тини, хлів, стріхи хат.

Нащадки Сварога?

Перша писемна згадка про Сварицевичі датується 1450 роком, однак, судячи з усього, вік села набагато давніший. «Я десь читала, що назва села походить від бога Сварога, — каже завідуюча місцевою бібліотекою Олена Корейчук. — Мовляв, жило тут давнє плем’я древлян, які дуже шанували цього бога і поклонялися йому». Можливо, це лише версія, але, перебуваючи в селі, раз по раз ловиш себе на думці, що не така вона й далека від істини. Побутує тут і ще одна майже космогонічна легенда, яку розповіла вчителька Галина Киркевич: «Було тут колись море. І пливла тим морем панна з дитям. І випало якось те дитя з човна в море і потонуло. Розгнівалася панна, встромила палицю посеред моря і вигукнула в розпачі: «А щоб ти мохом поросло, що ти моє дитя забрало!». І з того прокляття панни перетворилося те море на наше болото».

Свого часу на унікальність Сварицевичів звернув увагу відомий етнограф Василь Скуратівський, який написав у своєму «Місяцеліку»: «Сварицевичі — реліктове село, поліський осередок, який заслуговує на статус фольклорно–етнографічного, можливо, навіть міжнародного значення, адже йдеться про загальнослов’янську пам’ятку».

Ось уже кілька десятків років поспіль на Трійцю у Сварицевичах відбувається фольклорний фестиваль «Водіння Куста», коли разом із кустянськими ватагами на великій сільській сцені збираються найкращі поліські фольклорні колективи. Польський етнограф Ягда Кніттель, побувавши у Сварицевичах років 5 тому, навіть зняла цілий документальний фільм про Куста, який з успіхом транслювали польські телеканали. До речі, до 1939 року Сварицевичі були «під Польщею», належачи до Пінського повіту сусідньої Білорусі.

Обряд Куста неодноразово бачили й у столиці, й в інших містах України та за кордоном. «Нас часто запрошують на різні фольклорні фестивалі, з Америки, з Канади, з Польщі до нас приїздили, щоб записувати наші пісні», — розповідає художній керівник народного аматорського колективу родини Чудіновичів, які вже більше 40 років «спеціалізуються» в селі на «Кусті», Віра Зиль. Створений він був на початку 70–х, до першого складу увійшли батько, мати, семеро сестер і братова. Сестри і зараз складають кістяк колективу, який за роки трішки омолодився. Виступали Чудіновичі і на першій «Червоній руті» у Чернівцях, про що залишилися найсвітліші враження.

Автентичний фольклор та вироби народних майстрів узагалі можуть стати візиткою Полісся, основою інвестиційної привабливості краю. Про це, зокрема, йшлося нещодавно в сусідньому Кузнецовську під час «круглого столу» «Перспективи розвитку та інвестиційні можливості рівненського Полісся», організаторами якого виступили Благодійний фонд Василя Яніцького «Наш край», міжнародний фонд імені Фрідріха Науманна, неурядова організація Центр громадянських ініціатив, Кузнецовська міська рада. Але для того, щоб це все розкрутити, потрібна грамотна стратегія, активність та ініціативність небайдужих людей і, звичайно ж, кошти.

Культурному заповіднику — Будинок культури

Кошти потрібні Сварицевичам просто зараз. І то — чималі. Парадокс, але в цьо­му заповіднику прадавньої культури чи не найгостріше стоїть проблема... із сільським Будинком культури. «Наш місцевий клуб побудований у 1958 році з цегли, яка залишилася від розібраної церкви, — говорить сільський голова Павло Крупко. — Зараз там, як яке свято, то людей стільки набивається, що повернутися ніде. А в нас у селі є історичне приміщення колишньої школи, ще початку минулого століття. У селі тепер нова школа, а цей будинок був на балансі райвідділу освіти, і ми довго добивалися, щоб його передали сільській громаді. Нарешті минулого року нам повернули цей будинок, але за цей час там впав дах, потрібна реконструкція. Якщо чесно, то люди самі готові прийти та допомогти, і роботою, і матеріалами. Але все впирається у проектну документацію. А це сотні тисяч гривень».

Днями Сварицевичі подали проект реконструкції старовинного будинку на конкурс, організований Фондом сприяння місцевому самоврядуванню. Якщо пощастить — у селі буде свій сільський дозвільний центр, де знайдеться місце і для великої зали зі сценою, і для недільної школи, і для публічної бібліотеки. Та й старенькі, що влітку обговорюють місцеві новини на лавочках під хатами, взимку збиралися б «побаяти» під затишним дахом.

А поки що на Поліссі (та й не тільки тут) осередками культури стають переважно бари, які ростуть, як гриби після дощу. «Був би гарний Будинок культури — люди зовсім інакше себе почували б, — переймається Павло Крупко. — У нас же в селі більше двох тисяч людей, працює досі цегляний завод, молодь у нас залишається, не тікає з села. От цього року було аж три медалісти, і я переконаний, що й вони після навчання повернуться. Тільки ж без культури в селі — ніяк».

ДО РЕЧІ

Куста на Трійцю відзначали цього року і в іншому старовинному селі Дубровицького району — Орв’яниці. Правда, тут усе вилилося у свято села та фольклорний фестиваль, участь у якому взяли відомі колективи із сіл Кураш та Крупове, а також місцеві юні таланти. День було обрано не випадково — в Орв’яниці великою шаною користується Свято–Троїцька церква, і місцевий священик отець Стефан першим благословив святкове дійство.

Фестиваль в Орв’яниці цього року відбувався вдруге. Віриться, що він стане доброю традицією, а слідом за цим подібні свята відродяться по всьому Поліссю. І приїжджатимуть сюди туристи з урбанізованих міст подихати свіжим, настояним на хвої та лугових травах, повітрі, скупатися в чистих лісових озерах, торкнутися душею первозданної автентики і відродитися для чогось нового і справдешнього. Полісся того варте.

• Духовність (11)
• Історія (25)
• Музеї (1)
• Надбання (2)
• Народний календар (41)
• Обряди (3)
• Постаті (8)
• Символіка (12)
• Традиції (26)

• Українські імена та прізвища
  [495611 переглядів]
• Українські імена
  [317043 перегляди]
• Хто кому який родич
  [257806 переглядів]
• 22 січня – День Соборності України
  [257284 перегляди]
• Готи і гуни на території України. Загадка гунів
  [249954 перегляди]
• Різдво-Коляда і Українська традиція служби Богу
  [248372 перегляди]
• Скіфи та їх походження
  [216117 переглядів]
• День Маланки. Новий рік. День Василя.
  [206011 переглядів]
• Історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
  [203020 переглядів]
• Свято Покрови
  [203010 переглядів]

• «Дострибни до хмаринки»

• 23 квітня - Ярило, Орій - Бог весняного Сонця, свято пробудження чоловічої пристрасті й полум’яного кохання
• 22 квітня - Велика Лада, Лельник - свято пробудження жіночої любові
• Великдень Дажбожий
• Великдень символізував початок нового року
• Великдень. Паска – перехід. Писанка – письмо предвічне
• “Щедрик” - найвідоміша у світі новорічна мелодія
• Різдво-Коляда і Українська традиція служби Богу
• Великдень та Різдво - Сонячні свята
• «Дай, Андрію, знати, яку долю ждати»
• Зимові прикмети
• «На святу Катерину ховайся пiд перину!»
• Свято Покрови
• Свято Купайла
• Святковий календар українців
• 22 січня – День Соборності України
• День Маланки. Новий рік. День Василя.
• Свято осіннього Рівнодення
• Правічна містерія обряду Купала
• День літнього сонцестояння: прикмети та традиції українців
• Зелені свята

Україна сьогодні -

Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже

• Результат голосування

На головну | Новини | Святині | Публікації | Книги | Соціоніка | UA-RSS | Знаки | Фотоальбоми | Вільна галерея | Форум