Cпілка археологів України
spilka.arch.ukraine@gmail.com







Біля с. Скобелево на Миколаївщині відбулося зухвале руйнування царського скіфського кургана грабіжниками. Археологи, члени ВГО САУ, разом з учасниками бойових дій на сході України, припинили ці дії. ВГО САУ слідкує за подіями та вимагає виявити всіх правопорушників
Читати Звернення ВГО САУ до органів державної влади з приводу варварського руйнування царського скіфського кургана на Миколаївщині.
Президенту України В. О. Зеленському
Копія: Міністру внутрішніх справ України А. Б. Авакову
Копія: Генеральному прокурору України І. В. Венедиктовій
Копія: Міністру культури та інформаційної політики України О. В. Ткаченку
Вельмишановний Володимире Олександровичу!
Вся археологічна спільнота України, як і загалом українське громадянське суспільство, приголомшені жахливим фактом зухвалого та цинічного руйнування скіфського царського кургану поруч з селом Скобелеве в Казанківському районі Миколаївської області. Зазначений курган є унікальною пам’яткою археології, що датується V століттям до н. е. Маючи близько 8 м заввишки, в діаметрі цей курган сягає понад 85 м. Таких величезних поховальних пам’яток на території України відомо дуже небагато. Для прикладу курган «Товста Могила», в якому видатним вченим Б. М. Мозолевським у 1971 році було знайдено всім відому золоту Пектораль, що на сьогодні слугує археологічною візитівкою нашої країни, має 8,6 м заввишки та 70 м у діаметрі.
Курган біля села Скобелеве ще за радянських часів був взятий на державний облік як пам’ятка археології. Він добре відомий науковцям як в Україні, так і за кордоном. Відвідати пам’ятку багато разів приїжджали вчені з багатьох європейських країн. Разом з тим здійснення археологічних розкопок цього кургану в осяжній перспективі не планувалося, з огляду як на величезну потенційну вартість таких досліджень, так і на те, що сучасна археологія в річищі засад Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої на Мальті в 1992 році) поступово відмовляється від споживацького ставлення до археологічних пам’яток, намагаючись скрізь, де це можливо, використовувати неруйнівні методи досліджень та зберігати археологічні об’єкти на місці (in situ) задля того, щоб передати їх майбутнім поколінням у максимально неушкодженому вигляді.
4 листопада 2020 року наші колеги з Миколаєва дізналися про те, що на кургані невідомими особами вже тривалий час ведуться незаконні земляні роботи. Організована головою Миколаївського регіонального підрозділу нашої Спілки О. І. Смирнова, ініціативна група археологів, ветеранів бойових дій на сході України та небайдужої громадськості після прибуття на місце, окрім типових пошкоджень археологічного ландшафту внаслідок сільськогосподарських робіт, задокументували факт умисного руйнування царського кургану (Акт про обстеження пам’ятки – додається). Як можна було побачити, вже тривалий час на кургані працює потужний кар’єрний екскаватор та бульдозер. У центральній частині пам’ятки вирито величезний котлован 9 метрів углиб та діаметром понад 20 м. Крім того, внаслідок роботи бульдозера, яким було прокладено три великих шляхи для екскаватора, суттєво пошкоджено архітектуру всієї споруди кургану. Виконавці робіт, окрім працівників охоронної фірми, що мали охороняти будівельну техніку, полишили місце події при наближенні нашої групи.
Характер земляних робіт однозначно вказує на умисний характер руйнування об’єкта і на мету цього злочину, якою, поза сумнівом, був пошук стародавніх скарбів. Як відомо, відповідальність за умисне знищення або пошкодження пам’яток та об’єктів культурної спадщини, а також за незаконні пошукові роботи на таких об’єктах передбачено ст. 298 КК України. Водночас практика застосування цієї статті свідчить про неефективність існуючого в нашій державі механізму відповідальності за такі діяння. Наразі ж масштаб вчиненого злочину та зухвалість його виконавців є небаченими навіть для України, де нелегальні розкопки археологічних пам’яток вже давно набули масштабів національної катастрофи. Кургани грабували в усі часи, але важко було повірити, що в Україні можна впродовж тижнів відкрито, холоднокровно, системно і технологічно крок за кроком нищити таку величезну пам’ятку просто заради потамування чиєїсь золотої лихоманки.
В нас немає жодних сумнівів, що ця страшна подія, яка вже привернула неабияку увагу не лише вчених, а й широких кіл громадськості, разом з провідними засобами масової інформації, так само незабаром отримає й міжнародний розголос. Легко спрогнозувати, що факт цієї неприхованої дикості спричинить значні репутаційні втрати для держави, яка позиціонує себе на міжнародній арені як цивілізована країна, що обрала європейський шлях розвитку. Цю ситуацію цілком може використати й російський агресор, адже питання культурної спадщини є важливою частиною гібридного фронту україно-російського протистояння. На тлі протестів України щодо незаконних дій Росії стосовно культурної спадщини України на окупованих територіях та твердої позиції нашої держави у відомій судовій справі про скіфське золото, що розглядається наразі Апеляційним судом Амстердама, агресорові буде вельми вигідно створювати нашій країні імідж такої держави, яка зовсім не має нічого святого, не поважаючи навіть власну історію та національну спадщину.
Ситуація, яка склалася, однозначно вимагає не лише реакції з боку найвищого керівництва держави, а й вжиття системних кроків щодо докорінного перегляду існуючих підходів до охорони культурної спадщини, виведення відповідної сфери державної політики на принципово новий рівень. З огляду на зазначене, Спілка археологів України вважає за потрібне наголосити на такому:
1. На поточний момент злочинні дії з руйнування пам’ятки припинено силами громадськості. Разом з тим перспективи доведення розслідування цього злочину до логічного завершення викликають у нас серйозні сумніви, оскільки є обґрунтовані причини підозрювати у причетності до цієї ситуації посадових осіб місцевої влади, без потурання яких такі масштабні роботи не були б можливими.
2. Стан пошкодженого кургану вимагає негайного вирішення питання про проведення на місці рятівних археологічних досліджень з метою збереження хоч тієї частини безцінної археологічної інформації та артефактів, які ще можна врятувати. Йдеться про роботи, які мають високу грошову вартість, утім, цілком справедливим буде покладення вартості таких досліджень на осіб, що винні у руйнуванні об’єкта, а також залучення до фінансування досліджень коштів міжнародних організацій.
3. Окрім створення прецеденту невідворотності покарання та часткового, наскільки це можливо, подолання наслідків вчиненого злочину, заради відвернення таких випадків на майбутнє, вбачаємо необхідним вжиття заходів на законодавчому рівні. Так, нам відомо, що в Офісі Президента України вже тривалий час перебуває напрацьований пакет документів щодо ратифікації Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями (Нікосія, 2017). Конвенція була підписана Україною ще восени 2017 року, але її ратифікація, якої чекає вся археологічна та пам’яткоохоронна спільнота, весь час гальмується. Ми твердо переконані, що завершення приєднання до цього важливого документа та пов’язане з цим приведення законодавства України до відповідних міжнародних стандартів дасть змогу суттєво зменшити розмах нелегальних розкопок та загалом злочинної діяльності щодо археологічної спадщини.
4. Ще Постановою Кабінетом Міністрів України № 995 від 4 грудня 2019 року було створено два нових центральних органи виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини: Державну службу охорони культурної спадщини та Державну інспекцію культурної спадщини. Разом з тим після зміни уряду в березні 2020 року запуск цих агенцій було призупинено. Як видається, сьогодні саме час подумати про розблокування цього процесу, адже зазначені інституції, у разі їх забезпечення необхідними ресурсами, заповнять собою існуючу прогалину у відповідній сфері державного управління та продемонструють свою ефективність.
Враховуючи зазначене, просимо Вас, вельмишановний пане Президенте, зважити на цю ситуацію та взяти її під особистий контроль. До вирішення цієї тяжкої проблеми нас зобов’язує не лише історія та пам’ять про предків, а й благо нинішніх та майбутніх поколінь українців.
Додаток: Акт від 4 листопада 2020 року із чотирма таблицями (копія).
Текст листа підготовлено членом правління Спілки кандидатом юридичних наук О. О. Малишевим. Схвалено на засіданні правління Спілки 5 листопада 2020 року (протокол № 3 від 6.11. 2020 р.)
З глибокою повагою,
Голова правління Спілки доктор історичних наук Я. П. Гершкович
Секретар правління Спілки кандидат історичних наук О. С. Пробійголова
У мережі Інтернет на порталі Спілки археологів України за посиланням http://vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1117:2020-10-20-11-50- 53&catid=45:excavatio вміщено матеріал «Археологічні розкопки пізньосередньовічного Литовежа на Волині» (без зазначення автора). В названому матеріалі міститься певна недостовірна інформація, а саме: «Дослідження на городищі у с. Литовеж Іваничівського райну Волинської області восени 2020 р. провів Литовезький загін охоронної археологічної експедиції від Інституту археології НАН України під керівництвом Сергія Панишка». Просимо читачів взяти до уваги, що Інститутом археології Національної академії наук України ніколи не створювалось «Литовезький загін охоронної археологічної експедиції», а вказаний у названому матеріалі Сергій Панишко не є начальником будь-якого підрозділу Інституту археології, так само як він не є і співробітником Інституту археології.
З повагою,
Директор Чабай В. П.
Сьогодні інформаційний простір сколихнуло повідомлення Іллі Зелінського про руйнування кургану неподалік села Скобелево на Миколаївщині.
На місце подій оперативно виїхали члени Миколаївського підрозділу САУ, співробітники Охоронної археологічної служби України. За попередніми даними встановлено, що руйнувань зазнав скіфський царський курган. Представники Національна поліція України порушили кримінальну справу за фактом руйнувань. Землерийну техніку наразі арештовано. Про подальший перебіг подій довкола пам'ятки інформуватимемо додатково.
Фото: фейсбук-сторінка Ілля Зелінський


Стратегію розвитку САУ підготовлено в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду. Із повним текстом стратегії можна ознайомитись за посиланням >>.
Запрошуємо всіх зацікавлених переглядати відео й підписуватись на Youtube-канал Спілки археологів України! Контент для каналу підготовлено в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду.
До уваги наших підписників — промоційне відео про Спілку, доступне за посиланням: https://youtu.be/8U2Y6s-iUz4.
Окрім промо, ми підготували цикл відео-лекцій «Археологія: коротко про головне». Інтерв'юер лекторію — Іван Семесюк, художник, письменник, музикант, блогер (і не тільки!), який щиро цікавиться археологією й не боїться ставити веселі та часом незручні питання професіоналам. Що з цього вийшло?
Дивіться онлайн:
- Археологія: коротко про головне. Розповідає Катерина Чуєва, членка Правління ВГО «Спілка археологів України», генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, президентка Українського комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ): https://youtu.be/UdGDpGLd8Rc;
- Археологічні пам'ятки і війна. Розповідає Сергій Теліженко, — кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАН України та голова Луганського підрозділу САУ: https://youtu.be/oRIn-UV4kjQ;
- Скарбошукацтво. Чому це погана розвага? Розповідає Євген Синиця, кандидат історичних наук, заступник голови Правління ВГО «Спілка археологів України», доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка: https://youtu.be/pDCItNH0ZSY;
- Археологія й новобудови. Розповідає Антон Корвін-Піотровський, член Правління ВГО «Спілка археологів України», директор державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України: https://youtu.be/EIEBT95MUg8;
- Археологія: міфи vs реальність. Розповідає Яків Гершкович, доктор історичних наук, голова Правління ВГО «Спілка археологів України», провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України: https://youtu.be/RcRU43NvPYo;
- Археологія: що це і навіщо? Розповідає Денис Гречко, кандидат історичних наук, член Правління ВГО «Спілка археологів України», старший науковий співробітник Інституту археології НАН України: https://youtu.be/dIuixjadx1A;
- Археологія й туризм. Розповідає Владислав Чабанюк, директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» у селі Легедзиному на Черкащині: https://youtu.be/4x-189bYMH4.
Методичні матеріали від САУ розповідають в популярному форматі про актуальні питання збереження культурної спадщини.
Що таке Спілка, яка її мета, місія й цінності? Детальніше про це — в брошурі «Спілка археологів України».
Археологічна спадщина в зоні бойових дій. Найчастіші питання з відповідями для тих, хто захищає країну на Сході — в методичці Сергія Теліженка «Археологічні пам'ятки і війна».
Нові обставини в умовах створення об'єднаних територіальних громад — в брошурі «Археологічна спадщина і ОТГ» (укладачі — В. Бітковський, В. Собчук, О. Пробийголова).
Запрошуємо читати та поширювати!
Методичні матеріали підготовлено в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду.
Шановні колеги!
Із радістю повідомляємо Вам, що до бібліотеки ІА НАН України надійшов тираж випусків «Археологічні дослідження в Україні» за 2018 і 2019 роки.
Зі змістом можна ознайомитись на сторінці АДУ.

![]()
«Археологічний лікбез» — цикл відео-лекцій про найпростіші й водночас найскладніші питання археології для широкого кола глядачів. В першому випуску лекторію «Археологія: коротко про головне» Катерина Чуєва розповідає допитливому Івану Семесюку про те, що це за наука — археологія? Чи дійсно вона є всюди і чому насправді ми набагато тісніше стикаємось із культурною спадщиною, ніж це може здатись на перший погляд? Як працюють професійні об'єднання археологів?
Спікери:
Катерина Чуєва — членка Правління ВГО «Спілка археологів України», генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, президентка Українського комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ);
Іван Семесюк — художник, письменник, музикант, блогер (й іще багато чого!), який щиро цікавиться археологією й не боїться ставити веселі та часом незручні питання.
Цикл «Археологічний лікбез» створено спільно із Wild Fox Film в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Український культурний фонд.
Наступні випуски онлайн-лекторію — вже незабаром на Youtube-каналі Спілки археологів України!
Відео можна переглянути за посиланням: https://youtu.be/UdGDpGLd8Rc

![]()
Спілка археологів України презентує нову айдентику, розроблену в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду.
Презентацію можна переглянути за посиланням.
Ідентифікація спільноти фахівців, її впізнаваність, є дуже бажаною, і найімовірніше, необхідною складової ефективної та активної діяльності. Згідно Стратегії, Місії, Завдань Спілки виникає закономірна необхідність осмислити і транслювати їх за допомогою візуальних засобів. Це є можливим завдяки графічному дизайну. Корпоративний стиль передається через різні комунікаійні канали, наприклад — сайт / сторінка, соціальні мережі, плакат, оголошення, афіша, реклама, друкована продукція, в т.ч. бланк, візитівка. Приналежність до певного стилю, відданість стилю — дотримання певних вироблених норм і правил — є запорукою успіху. Це добрий інструмент за допомогою якого можна пояснити «Хто ми є», «Що ми робимо», «До чого прагнемо». Безумовно жодна лінія, фігура, колір, шрифт — не здатні певною мірою пояснити складні речі. Проте їх поєднання може бути потужним емоційним засобом, що наштовхне на роздуми, створить необхідний настрій.
На початку роботи над айдентикою були опитані члени Спілки. Усього отримано близько 30 відповідей. В анкеті поставлені питання про нинішню емблему Спілки (її значення), доцільність /не доцільність її зміни, запропоновані описові (емоційні) характеристики для корпоративного стилю, а також емоційне уявлення про спілку археологів України. Респонденти найчастіше характеризували Спілку як фахову спільноту (тобто об'єднуючим є археологія), єдину (єдність), відповідальну, патріотичну, досвідчену, а також таку яка переймається захистом і охороною археологічної спадшини. Для більшості корпоративний стиль має бути простим, стилізованим, доступним.
Для вибору корпоративних кольорів потрібно відчути свої враження від того «Якого кольору археологія?». В більшості вона асоціюється з землею (чорний, коричневий, сірий), глиною / материком (білий, жовтий), керамікою (коричневий, сірий, теракотовий), золотом (жовтий), камнем (сірий, рожевий).
Для написання назви організації й текстів запропоновано два шрифти. Шрифт типу Sans Serif — Source Sans Pro (Regular, Bold). Він простий, чіткий, демократичний, сучасний. Його використовуємо для напису назви організації, заголовків. Шрифт типу Serif — Bitter (Medium, Semibold). Використовуємо для текстових блоків. Це також сучасний штрифт. Добре поєднується із попереднім.
Задовга і складна повна назва «Спілки», включно із розшифровкою абревіатури ВГО, а також лапками, які не дуже естетично виглядають у логотипі — такі обставини дозволяють запропонувати скорочений варіант назви саме для логотипу. Це може мати наступний вигляд: Спілка археологів України, ВГО Спілка археологів України. Акцент на головному буде досягнуто, якщо напис Спілка археологів України зробити більш жирним шрифтом (Source Sans Pro), великими літерами. На питання стосовно емблеми Спілки, більшість уявляють його як такий, що відображає узагальнений символ археології (не конкретну знахідку чи пам'ятку), фаховість і єдність спільноти, науку, захист пам'яток, державні символи. Озираючись на пропозиції та висловлені думки спілчан запропоновано ідею емблеми — знак із трьох елементів, що віддалено нагадує стилізований державний символ (тризуб), в центрі якого лопата (симовол археології). У даному виконанні нерівні лінії, тонкий нерівний контур навколо трьох крупних елементів емблеми відображають щось ніби давнє, фрагментоване, крихке, але водночас і міцне, масивне, впевнене, об’єднане.
Частиною корпоративної ідентичності є набір елементів, які можуть створити додаткове емоційне уявлення про Спілку. Запропоновано як ідея, з можливими варіантами реалізації, — використання поняття «фрагменти», і відповідно, візуалізації, втілення цієї ідеї. «Фрагменти» — це частинки давньої історії, відомі, а також не відомі. «Фрагменти» — частини чогось (речі, явища тощо), що колись було цілим, але тепер відоме тільки у фрагментарному стані, не повністю. «Фрагменти» — як осередки фахівців, які лиш об’єднані дають уявлення про фахову спільноту.
Презентацію можна переглянути за посиланням.
Басівкутське городище — давнє укріплення в межах колишнього села Басів Кут на південній окраїні міста Рівне. Укріплення-фортецю збудували тут наприкінці Х чи на початку ХІ століття як невеликий замок для княжого намісника. Використовували городище недовго. В середині ХІІ століття фортецю розгромили внаслідок князівських усобиць, а місцеві мешканці покинули поселення.
Цьогорічні дослідження пам’ятки відбулись у червні на ділянці по вул. Марусі Чурай у Рівному. Археологічні вишукування здійснили співробітники Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України та Рівненського обласного краєзнавчого музею. Пам’ятку вивчали на замовлення Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Науковці дослідили напівземлянку із посудом Х століття та піччю-кам’янкою. Потужний шар попелу свідчить про те, що будівля загинула від пожежі, вочевидь в результаті нападу. Серед найцікавіших знахідок із житла — керамічний посуд Х століття та вигнуте вістря з рогу оленя. В культурному шарі поруч із напівземлянкою знайшли залізний наральник — накладку на основну частину плуга, шпору — елемент спорядження важкого кіннотника та дуже статусну річ, величезну кількість предметів озброєння, серед яких чимало наконечників стріл.
«Басівкутське городище — це пам’ятка національного значення. Артефакти, виявлені на території цього городища, — одні з найраніших в нашому місті. Вони належать до періоду, коли формувалася Давньоруська держава. Після Київської Русі, найвірогідніше, тут ніхто не жив, адже досі не знайдено жодного об’єкта литовсько-польської доби. За особливостями знахідок Басівкутське укріплення можна вважати одним із ранніх слов’янських городищ. Його мешканці споруджували житла та господарські споруди дуже цікавим способом», — зазначив Олексій Войтюк, керівник досліджень, завідувач відділу давньої історії та археології Рівненського Обласного Краєзнавчого Музею й голова Рівненського підрозділу САУ.
Раніше, впродовж 1997—2001 рр., експедиція під керівництвом Богдана Прищепи дослідила частину пам’ятки площею 600 кв. м., аби вивчити північний край площадки та її південно-західну частину. Дослідники виявили залишки житлових та господарських споруд, а також кілька поховань. Тоді ж зафіксовано рештки дерев’яних конструкцій всередині земляних валів. Підсумки досліджень дозволили визначити датування городища в межах ХІ—ХІІІ століть. Поряд із городищем Богдан Прищепа виявив велике поселення Х—ХІІІ століть. Сукупність цих матеріалів дозволила прийти до висновку: Басівкутське городище було адміністративно-господарським центром невеликої округи в середній течії р. Устя впродовж ХІ—ХІІ століть.
Науковцям пам’ятка відома ще з кінця ХІХ століття. Про неї згадував Володимир Антонович у «Археологічній карті Волинської губернії». А його дружина, Катерина Антонович-Мельник, досліджувала курганні поховання поряд. В 1960 році Басівкутське городище обстежив Павло Раппопорт. На підставі отриманих археологічних матеріалів він датував пам’ятку ХІ—ХІІІ століттями. Згодом, у 1983 та 1986 роках, розвідки на городищі проводив Богдан Прищепа.
Нині пам’ятка перебуває на обліку відповідно до рішення Рівненської обласної ради народних депутатів № 56 від 10.08.1995 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 1761 від 27.11.2001 р. Тут триває створення музею просто неба із історичною реконструкцією поселення часів Київської Русі. Окрім розкриття туристичного потенціалу пам’ятки, рівняни планують розвивати парк «Оствиця» із реконструкціями тогочасних будівель та навіть флотилії човнів.
