*Інститут теоретичної фізики ім.М.Боголюбова НАН України
** Інститут математики НАН України
Термінологія є розділом мови, де процес словотворення відбувається найбурхливіше. Інтенсивність появи нових слів може бути певним критерієм стану галузі науки чи техніки — чим потужніший розвиток галузі, тим більше виникає нових понять і, відповідно, термінів. Новоутворені терміни оприлюднюють в наукових статтях, потім відтворюють в наукових монографіях та підручниках і, нарешті, фіксують в фахових термінологічних словниках. Деякі терміни з різних причин стають загальновживаними словами чи словосполуками і згодом потрапляють до загальномовних нормативних словників, подекуди діставши тлумачення, відмінне від первісного фахового. Розгляньмо лише два приклади.
- Термін комп'ютер, зберігши своє значення, став загальновживаним сам та у складі численних словосполук (комп'ютерна гра, комп'ютерне кафе тощо) внаслідок повсюдного проникнення пристрою, що носить цю назву, у щоденне життя.
- 2. Вузькофаховий сейсмологічний термін "епіцентр" (точка на поверхні землі над осередком землетрусу) дістав у нефаховій мові значення центру подій і став загальновживаним з невідомих причин, скоріше за все через те, що його уподобали журналісти.
Передбачити, який саме термін може стати загальномовним словом, які саме семантичні зміни можуть відбутися, неможливо. Здебільшого, терміни лишаються на периферії загальної мови (проте аж ніяк не на периферії мови наукової) і належать до активного лексичного запасу лише відносно вузького кола фахівців, непомітно проте невпинно збагачуючи мову загальну. Специфічні проблеми написання фахових термінів залишаються поза увагою мовознавців, хоча й спричиняють постійний головний біль укладачів термінологічних словників, що їм доводиться працювати з великими масивами термінів та терміносполук. Чинна редакція правопису (далі — Правопис-93) частини проблем не розв'язує зовсім, на деякі питання дає неоднозначні відповіді й містить чимало пунктів, що суперечать один одному. Звернувшися по консультацію до кількох мовознавців, словникар чує кілька відмінних тлумачень неоднозначних формулювань згідно з особистими науковими поглядами кожного з консультантів і може дотримуватися порад того з них, чиї погляди йому (словникареві) найбільше до вподоби, або й взагалі писати те чи те слово на свій розсуд. Це вже призвело до появи численних словників, що суперечать один одному (аналіз ситуації з термінами, пов'язаними лише з одним поняттям, див. [1]). Намагаючися унормувати хоча б частину найсуперечливіших правил, фізики 1993 року на конференції "Фізика в Україні" прийняли Правописну термінологічну конвенцію [2] і подали її на розгляд тодішньої Правописної комісії. На жаль, відповіді не було. Правописний хаос триває й досі.
Понад два роки тому оприлюднено Проєкт найновішої редакції правопису (далі — Проєкт), що становить значний поступ порівняно з Правописом-93 і враховує переважну більшість пропозицій конвенції. Це дає змогу сподіватися, що після обговорення та доопрацювання Проєкту ми нарешті матимемо логічний несуперечливий правопис. Минулорічне "громадське обговорення", на жаль, звелося до галасу навколо слів маратон, етер тощо і практично не дало змоги заторкнути численні важливі питання, пов'язані зі специфікою фахової мови, що їх Проєкт належним чином не враховує. Саме до таких проблем ми спробуємо привернути увагу мовознавців у цьому дописі.
1. Серед найскладніших правописних проблем термінознавства чільне місце займає неузгідненість написання прізвищ та термінів, що від них походять. У світовій науці існує давня традиція увічнювати у термінах імена авторів найвидатніших відкриттів, теорій, технічних винаходів тощо. Прізвище видатного дослідника може а) стати терміном — так утворено, зокрема, назви більшости одиниць фізичних величин (ампер, ом, ват(т), фермі, кюрі, джоуль), приладів (бурдон, ніколь, дюар) тощо; б) стати основою терміна чи кількох термінів — так утворено назви галузей та розділів науки й техніки (дарвінізм, реджистика, ґальвaніка), математичних операторів (гамільтоніян, лаґранжіян, ґаус(с)іян, якобіян), хемічних елементів (кюрій, резерфордій, борій), речовин та матеріялів (фул(л)ерен, сеґнетоелектрик), похідних одиниць (кілоампер, мегом, мілікюрі, мікроджоуль), квазичастинок (помер(анчук)он, реджеон), операцій та процесів (реджизaція, абелювання, ґальванізація, бес(с)емерування, максвел(л)ізація) тощо; в) увійти до складного терміна чи низки термінів як одна з основ (ґальванолюмінесценція, ґальванометрія, ґальваностегія, фур'є-образ, оже-електрон, вольтмет(е)р, високовольтовий, електронвольт, рентґеногрaфія, ват(т)-година, шевченкознавство). Способів творення термінів від прізвищ безліч, є лише одне правило, якого неухильно дотримується світова термінотворча традиція: прізвища та терміни, від них утворені, завжди пишуть однаково. У мовах, що використовують латинку, це правило не спричиняє ускладнень — прізвище відтворюють усіма мовами так, як воно пишеться рідною мовою науковця. У мовах, що використовують кирилицю, постає проблема транслітерації прізвищ (і, відповідно, пов'язаних з ними термінів). Закладена в деяких пунктах Проєкту неоднаковість правил написання прізвищ та загальних назв, до яких належать терміни, призводить до порушення щойно наведеного всесвітньовизнаного принципу.
Найбільше суперечностей пов'язано з такими пунктами.
а) Наявність у Правописі-93 "правила дев'ятки" лише для загальних назв (Дізель (Diesel) — дизель, Зіверт (Zievert) — зиверт, Сіменс (Siemens) — сименс тощо). Проєкт усуває цю суперечність.
б) Подвоєння приголосних у чужомовних прізвищах. І в Правописі-93, і в Проєкті цей пункт — найсуперечливіший і не дає чіткого правила, коли подвоєння зберігати, а коли ні (аналіз конкретних прикладів див. [3]). Це, зокрема, свідчить про недоцільність введення його 1993 року. Проте якщо це правило залишиться, його треба поширити й на терміни, що походять від прізвищ, хоча це й спричинить появу дещо кострубатих слів, перенасичених подвоєними приголосними, що їх не вимовляють (пфаф(ф)іян, максвел(л)іян).
в) Правило транслітерації літери g нашою г в Правописі-93 та різні правила для загальних (г) та власних (ґ) назв у Проєкті. Навіть якщо в остаточній редакції правопису це правило буде затверджене для загальних назв, для термінів, що походять від прізвищ, треба зробити виняток, тобто писати анґстрем (Angstroem), ґальваніка, ґальванолюмінесценція тощо (Galvani), ґаус(с), ґаус(с)іян (Gauss), ґіб(б)с (Gibbs), ґрей (Gray), лаґранжіян (Lagrange), рентґен (Roentgen), ридберґ (Rydberg), сведберґ (Svedberg), сеґнетоелектрик (Seignette) тощо.
г) Проблема транслітерації німецьких дифтонгів ei та eu. Правопис-93 пропонує транслітерувати ці дифтонги цілком хибно, тобто не так, як вони звучать у німецькій мові. Пропозиція Проєкту подавати по-різному новіші та давніші запозичення з цими дифтонгами є спробою зробити крок у правильному напрямі, проте спробою суперечливою по суті й непродуктивною, адже межа між давніми та недавніми запозиченнями — річ умовна. Досвід праці з термінологією свідчить: у прізвищах (і утворених під них термінах) німецькі дифтонги ei та eu треба однозначно передавати, відповідно, через ай та ой — і писати (а отже, й вимовляти) прізвища так, як вони звучать на міжнародних наукових конференціях: Айнштайн, Майтнер (звідси айнштайній, майтнерій), Ойлер, Нойман(н) тощо. Це дало би змогу, зокрема, усунути непорозуміння, подекуди дуже прикрі, що їх спричиняє неправильне написання (та вимова) таких прізвищ. Лише один приклад: в наших математичних словниках і довідниках фігурують дві цілком різні функції Неймана. Плутанина виникла суто через вади нашого правопису, бо насправді одна з цих функцій є функцією Неймана (Neyman), тоді як друга — то функція Нойман(н)а (Neumann). Можливо, на певний перехідний період варто було би дозволити варіянти написання відомих прізвищ (Фоєрбах і Феєрбах, Фройд і Фрейд, Гайне і Гейне, Айнштайн і Ейнштейн, Ваєрштрас(с) і Веєрштрас(с) тощо). Можна бути певними, що через досить короткий час в літературі домінуватиме правильне написання.
ґ) Проблема прикметників, що походять від прізвищ. Згідно з Правописом-93, прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ин, треба писати з великої літери, якщо вони означають належність чогось даній особі, а утворені за допомогою суфіксів -івськ- (-ївськ-), -інськ- (-їнськ-) — з малої. У Проєкті формулювання цього пункту дещо відмінне, проте суть його лишається тою самою. Під "належністю даній особі" напевне треба розуміти також авторство, бо серед прикладів фігурують Грінченків словник, Тичинине (Франкове) слово, Шевченкові (Лесині) вірші. Все було би зрозуміло, якби не примітки про те, що з малої літери треба писати прикметники "що входять до складу стійких фразеологічних сполук або наукових термінів" (у Правописі-93) та "якщо вони входять до складу стійких словосполучень" (у Проєкті). Далі бачимо низку прикладів (майже однакових в обох текстах), що цілком суперечать змістові розглядуваного пункту. Проаналізуймо два приклади, що є типовими для решти наведених "стійких сполук" термінологічного типу. Архімедова спіраль — це крива, що її названо іменем першого дослідника її властивостей Архімеда. Інша назва — спіраль Архімеда. Піфагорова теорема — це теорема, що її сформулював та довів Піфагор (Пітагор). Інша назва — теорема Піфагора. Збагнути, чим ці сполуки відрізняються від Грінченкового словника (словника Грінченка) чи Шевченкових віршів (віршів Шевченка), неможливо. Може, Грінченків словник є менш усталеною сполукою, ніж Піфагорова теорема? Як знайти критерій "стійкости" словосполуки? Про складність питання свідчить хоча б те, що в тому самому параграфі Проєкту фігурують Шевченківська енциклопедія та шевченківський стиль — семантичну чи формальну відмінність між цими сполуками, що вказує на вживання малої чи великої літери, зрозуміти важко. Щоб не поставало абсурдне питання, чому у сполуках типу рівняння Лапласа, простір Банаха, оператор Ерміта, геометрія Ріман(н)а ми пишемо прізвища з великої літери, а у тотожних їм Лапласове рівняння, Банахів простір, Ермітів оператор, Ріман(н)ова геометрія, згідно з зазначеною приміткою, мусимо писати з малої, треба просто дотримуватися правила, відомого цілому світові: писати прикметники, що походять від прізвищ, з великої літери.
Можна розв'язати цю проблему трохи складнішим, проте несуперечливим шляхом: вилучити зазначену примітку та дотримуватися правила, наведеного на початку цього абзацу, тобто писати з великої літери прикметники, що походять від прізвищ, якщо їх утворено за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ин (можливо, зазначивши авторство окремо, щоб не було непорозумінь), і з малої — ті, що їх утворено за допомогою суфіксів -івськ- (-ївськ-), -інськ- (-їнськ-). Тоді, зокрема, можна було би навести лад із сполуками, пов'язаними з безпосереднім авторством наукових відкриттів чи технічних винаходів (Рентґенове проміння, Кулонів потенціял тощо) та такими, що стосуються дальшого розвитку науки, узагальнення понять, що їхніми авторами вже не є науковці, чиї імена увічнено в засадничих термінах (рентґенівська апаратура, кулонівське розсіювання тощо). Так само можна було би усунути двозначність написання наведених у чинному правописі та Проєкті та подібних до них сполук, що, попри суфікс, явно вказують на авторство (франковські сонети, шевченківський стиль), надавши їм прозорішої присвійної форми (Франкові сонети, Шевченків стиль). Тоді написання з малої літери одразу свідчило би про те, що франковські сонети — це сонети у стилі Франка (але не Франкові), а шевченківський стиль — це стиль, подібний до Шевченкового (але не Шевченків).
Зазначених в цьому пункті проблем можна уникнути, ввівши до Проєкту окремий пункт із відомим у світовій науці правилом:
ТЕРМІНИ, ЩО ПОХОДЯТЬ ВІД ПРІЗВИЩ (зокрема чужомовних), ТРЕБА ПИСАТИ ОДНАКОВО З ПРІЗВИЩАМИ, ВІД ЯКИХ ЇХ УТВОРЕНО.
Якщо в українському правописі не буде такого положення, ми й далі будемо приречені щоразу розв'язувати нерозв'язні проблеми.
2. Чимало питань спричиняє нечіткість деяких положень щодо вживання риски. Не маючи чіткого правила щодо вживання риски (чи заплутавшися в розмитих формулюваннях), носії мови часто пишуть наші терміни за російським взірцем. Тому маємо військово-морський флот (замість військовий морський), квантово-механічний та теоретико-множинний підхід (тоді як має бути квантовомеханічний та теоретикомножинний), науково-технічну мову (замість наукової і технічної) тощо.
Пропоноване у Проєкті правило написання через риску назв кольорів та відтінків не дає змоги чітко відрізнити, про що йдеться — про один колір (відтінок, під кутом бачення колориметрії, також є кольором) чи про кілька кольорів, наявних у одному об'єкті. Було би логічно писати разом назви кольорів (синьозелений, жовтогарячий, ясносиній тощо колір) і через риску поєднання кількох кольорів в одному предметі (синьо-зелений прапор, тобто прапор із синьої та зеленої частин, біло-блакитна тканина, тобто тканина з чисто білими та чисто блакитними ділянками, тощо).
У Проєкті запропоновано також писати через риску складні іменники з першим компонентом максі- та міні-. Складається враження, що обговорюючи цей пункт, його автори не врахували, що перелік таких слів аж ніяк не обмежується міні-футболом та максі- й міні-спідницями. У математичній та комп'ютерній термінології давно усталено писати слова з цими компонентами (таких слів дуже багато) разом (максимакс, мінікомп'ютер тощо) подібно до семантично споріднених слів з компонентами макро-, мікро- та мезо-, що позначають відповідні масштаби. До того ж, за такого написання не виникає проблем із "правилом дев'ятки" у максі(-)спідниці — єдиному загальномовному слові з цим формантом, що спадає на думку. Отже, ці компоненти варто було би долучити до списку формантів, що виступають першою частиною складних слів. Таким чином можна уникнути проблем, що в супротивному разі постануть одразу по тому, як це правило набере чинности.
3. До списку компонентів, що виступають першою частиною складних слів, крім зазначених у попередньому пункті макси-, міні-, макро-, мікро-, мезо-, треба додати анти- та проти-, а також бради- та квази- (з кінцевим -и-). (Варто зазначити, що треба дати окрему заувагу стосовно слова брадион, де бради- є коренем слова, а не префіксом.) Формант квази- є надзвичайно продуктивним у природничому термінотворенні. Кількість термінів з квази- лише в природничих науках, за дуже приблизним підрахунком, перевищує півтори сотні, і нові слова виникають далі. Дуже важливо дати точний рецепт написання таких термінів, зокрема новотворів, що не відрізнявся би від правил щодо слів з компонентами подібного типу, не суперечив би "правилу дев'ятки" і не створював би додаткових проблем.
4. Правила щодо закінчень іменників чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини у Проєкті (§56) виглядають дещо чіткіше, ніж у Правописі-93, проте цілком уникнути суперечностей не вдалося. Зокрема, пункт 2ж) частково (...елементи будови...) суперечить пунктові 3ж) (...частину площі...), до того ж серед прикладів у пункті 3ж) фігурують (так само, як у Правописі-93) імпульс та фермент, що їх аж ніяк не можна назвати процесами чи частинами площі. До остаточного формулювання цього вкрай важливого розділу варто було би залучити фахівців природничих наук, тоді багатьох помилок та неточностей можна було би уникнути. Завважимо, що чимало проблем спричиняє відмінність правил написання українських слів та слів чужомовного походження. Ввівши однакові правилa, деякі проблеми можна було би усунути автоматично.
5. М'який знак (ь) треба вернути на позицію в кінці алфавіту. Перенесення м'якого знака на місце, визначене Правописом-93, мотивували потребами комп'ютерного кодування абетки, зокрема збереження однакового порядку розташування літер української та російської абеток. Нині цей аргумент цілком втратив актуальність хоча б тому, що після повернення на належні місця літер ґ, є та ї відмінності між порядком літер у цих двох абетках починаються вже від п'ятої позиції і місце м'якого знака тут вирішального значення не має. (В разі потреби ми готові подати детальний аналіз комп'ютерного аспекту цього питання). Зрештою, жодні технічні потреби не повинні впливати на розв’язання засадничих питань. Водночас видається нелогічним розташування всередині алфавіту літери, що не відповідає окремому звукові й з якої не починається жодне слово. Посилання на давню традицію у супровідній до Проєкту статті нам видається недостатнім аргументом (як, зрештою, зазначає і сам автор статті) порівняно з нелогічністю цього нововведення та з потребою переробити всі словники, енциклопедії, довідкові видання тощо, видані до 1993 року. Адже після 1993 року кількість таких видань значно менша; до того ж, автори багатьох із них далі користувалися усталеною до того абеткою.
6. Видається доцільним дозволити подвійне написання запозичених слів із кінцевими буквосполуками т(е)р та д(е)р. Приклади, наведені у §108 Проєкту (барометр, діяметр, семестр, театр, термометр, центр, меандр, поліедр, циліндр), суперечать його формулюванню ("Кінцеві сполучення tr, dr ..."). Адже англійськими відповідниками поданих у списку слів є barometer, diameter, semester, theater (і theatre), thermometer, center (і centre), meander, polyhedron, cylinder; німецькі відповідники мають вигляд Barometer, Diameter, Semester, Theater, Thermometer, Zentrum, Polyeder, Zylinder.
Тут заторкнуто лише частину правописних проблем термінознавства, зокрема природничого та технічного. Наведені міркування відбивають лише деякі висновки численних дискусій навколо правописних питань, що їх протягом майже десяти років постійно змушені вести учасники Київського фізико-математично-астрономічного термінологічного семінару, що об'єднує словникарів-термінознавців. Величезні масиви вузькофахових термінів та терміносполук є невичерпним словотворчим джерелом, що живить новотворами загальну мову. Не унормувавши правопис термінів, не врахувавши специфіку фахової мови, не можна говорити про досконалий правопис літературної мови.
1.О.Кочерга. Магніт чи магнет? Спроба об'єктивного аналізу. Зб. Проблеми української термінології. Вісник ДУ Львівська політехніка, № 336. Львів, 1998.
2. Правописна термінологічна конвенція. Укр.фіз. журнал, 1993, ч.10.
3. О.Кочерга. Правопис чужомовного походження. Критика, 2002, ч.3.