Поляниця – яскравий відпочинок в Карпатах

Мабуть, немає такого українця, котрий не мріяв би про повноцінний відпочинок на якомусь модному курорті. Комусь до вподоби прогулянки старими вуличками міста, хтось любить поніжитися на гарячому пісочку на березі моря, а хтось не уявляє свого життя без активного відпочинку в безмежних просторах Українських Карпат. Тим паче, що відпочинок в горах активний та незабутній у будь-яку пору року.

Чи то тепла та привітна весна, чи спекотне літо, чи золота осінь, чи навіть люта зима – місцеві мешканці уміють створити однаково комфортні умови для своїх дорогих гостей. Ідеальний варіант відпочинку в горах є село Поляниця, яке стало знаменитим завдяки сучасному та найбільшому в Україні гірськолижному курорту Буковель. Добратися до села не проблема – з Івано-Франківська кожних півгодини курсують маршрутки до Поляниці, також не менш зручно буде добиратися зі Львова.

Звичайно, винайняти житло в самому Буковелі може позволити собі не кожен турист, тому оптимальним варіантом для бюджетного відпочинку на знаменитому курорті буде поселитися в приватному секторі села Поляниця. Атмосфера в таких будинках набагато спокійніша та зовсім домашня, у порівнянні з густозаселеними готелями. Та не одним Буковелем може пишатися Поляниця, тут без нього є безліч цікавих та неймовірних місць для повноцінного активного відпочинку.

Історія села Поляниця

Як і коли була заснована Поляниця, зараз вже ніхто достеменно не відповість. Хоча існують припущення, зроблені на основі історичних досліджень, згідно яких село було засноване у 1654 році. Утворили його утікачі від жорстоких набігів монголо-татар. Також історики сперечаються про виникнення назви населення. Одні схиляються до версії про першого власника села Поповича, від чого і виникла назва. Інші говорять, що «поляниця» буквально значить випалене місце. А от до 2002 року село носила назву Паляниця, тобто вид стародавнього хліба у селян.

Село мужньо витримувало всі біди, які звалилися на голову його мешканців. Та особливих руйнувань Поляниця зазнала під час буремної ІІ Світової війни. Тоді німецькі окупанти, не побачивши доцільності у віддаленому гірському селі, практично повністю його зруйнували. Поляниця залишилася без церкви, школи, та найстрашніше без людських домівок. Так з 300-от мешканців до середини ХХ ст. залишило тільки 40. Не давала спокою й нова радянська влада. Силою розбирали людські хати та відправляли їх господарів в Одеську область. Таким чином, залишки Поляниці приєднали до сусідньої Яблуниці.

На щастя, сильний гуцульський характер неможливо зламати жодними випробуваннями. Основна заслуга у щирій вірі в Господа. Вперше село отримало величний храм Пречистої Діви Марії у 1912 році. Меценатом будівництва виступив князь Йоан ІІІ Ліхтенштейн. На відкриття та освячення святині було запрошено Ексцеленція Преосвященного Єпископа Кир Григорі Кимишина. На жаль, храм було зруйновано у 1942 році німецькими окупантами. Та віруючі мешканці одразу на попелі відбудували невеличку дерев'яну церковцю, яка була знищена радянською владою. І вже новий величний, надзвичайно красивий храм було збудовано за рік до незалежності України. Храм – справжнісінька гордість місцевих мешканців, адже він вимріяний довгими роками, тому в його зведення були вкладені всі сили та душа.

В середині минулого століття в колишній будівлі німецької лазні облаштували школу для молодших школярів. Вже за років незалежної України школу розбудували, і в результаті виникла школа І-ІІ ст. Так почалося поступове зростання населення, а в 1998 році була обрана місцева виконавча влада. Згідно останнього перепису населення, кількість мешканців села зросла до 686 осіб. Але під час гірськолижного сезону населення зростає у три рази. Таким чином, Поляниця не тільки змогла пережити повний крах та занепад, а й розцвісти, немов справжній гірський едельвейс.

Відпочинок в Поляниці

Кожен гість Поляниці зможе віднайти тут відпочинок до душі. Літо принесе оздоровлення та активні вилазки у гори, як для одиноких туристів, так і для цілих сімей. Велосипедні маршрути, прогулянки на конях та пішки – Поляниця вражає спектром туристичних можливостей. Особливість села у його затишному та теплому кліматі, який створюється завдяки вершинам, що оточують поселення. Вологу в спекотну пору року забезпечує річка Прутець, або ж як її ще називають Прутець Поповичівський. Окрасою місцевості є водоспад Женецький Гук. Від першого погляду на водойму стає спокійно, забуваєш про втому та всі земні турботи та негаразди. Чудовим доповненням до гірської водички стане кришталево чисте повітря, від одного подиху паморочиться в голові. Від голосного співу пташок закладає вуха, але вже згодом саме цього співу та чистого горського повітря не вистачатиме дома, у місті.

Спокій місцевих мешканців віками оберігають дві кремезні вершини Хом'як та Синяк. Маршрут на вершини займе всього на всього один день. Та й висота їх підвладна навіть дітям. На самій горі Хом'як встановлена фігура Пресвятої Богородиці. Молитва до Діви Марії сама напрошується до уст від побаченої краси. Неймовірно живописні краєвиди відкриваються на сусідню, більш пологу вершину Синяк та легендарний Чорногірський масив. Пишні зелені ковдри столітніх смерек та запашних полонин, з дрібними, як мурашки, овечками. Яскраве сонце, що заливає своїм світлом похмурі кам'яні урочища та скелі. Від побаченого перехоплює дух, душа наповнюється любов'ю та щастям.

Відчуття повноцінного відпочинку принесе гостинність місцевих мешканців. Тут знають, як догодити найвибагливішим гостям. Запашна та неймовірно смачна домашня кухня, веселі та запальні музики, щирість та гостинність місцевих мешканців – назавжди западуть у душу, принесуть спокій та гармонію. Одним словом – сумувати не прийдеться. Та й їхати додому теж не захочеться, бо все стане звичним та рідним. Чемодани будуть набиті сушеними білими грибочками, пахучими карпатськими чаями, консервацією, різноманітними сувенірами. Та найголовніше емоції, які допоможуть тримати в тонусі тіло та душу протягом виснажливого робочого сезону. Поляниця – це саме те місце відпочинку, яке стане одним із найулюбленіших, в яке захочеться повертатися знову і знову, про яке в старості можна буде розповісти своїм онукам.