Зацікавлення до народних вірувань японців розпочалося ще в ХVII ст. в самій Японії. З’явилися перші сувої з малюнками, потім були ілюстровані енциклопедії. Вже в XIX ст., з початком епохи реставрації Мейдзі, тема «йокай» (японських монстрів) зайняла особливе місце в науці. Цьому сприяли праці Іноуе Енрьо, Янаґіти Куніо, Орікуті Сінобу, Еми Цутому та багатьох інших японських дослідників народних вірувань і легенд про надприродні явища.
Багато українців вже знайомі з містичним аспектом японської культури, зокрема завдяки аніме, фільмам і манзі, виставкам нецке, укіо-е, художній літературі, «кайданам» (чи квайданам – збіркам японських повістей про дивні чи містичні речі) фестивалям японської культури. Проте теоретичних праць на тему «йокай» на пострадянському просторі майже немає, а іноземна література є досить важкодоступною.
Через це, щоб наблизитися до розуміння японської ментальності і вірувань варто розглянути історію йокай (їхнього зародження, перших зображень і каталогів), потрібно зробити короткий огляд наукових течій дискурсу йокай, а також подивитися на вплив історичного минулого японських монстрів йокай на сучасну культуру Японії.
На жаль, в нас тема «йокай» мало досліджувалася. Зазвичай, це короткі згадки в книгах на суміжні теми. Але окремих праць присвячених саме темі «йокай» немає. Нещодавно було опубліковано завдяки Щербаковій М., яка знайшла копію рукопису, лекції російського дослідника Конрада Н. І. «История Японии с древнейших времен до переворота Тайка, 645 г.» 1936-1937 рр. на сайті «Окно в Японию». Конрад Н. І. розглядав типи японської душі «кокоро» і її перевтілень («онрьо», «ґорьо», «мононоке» ).
Російською мовою в 1999 р. Єрмакова Л. М. переклала працю японського релігієзнавця і історика культури Ямаорі Тецуо, «Блуждания богов в пространстве японской культуры». В одному з розділів книги, вчений теж пише про «ґорьо» і «мононоке». Ця книга є ледве не єдиною з перекладених з японської мови праць, присвячених темі «йокай».
Накорчевський А. А. в одному з розділів «Синто» (2003 р.) пише про «йокай» як «обаке», також згадує праці теоретиків цього дискурсу Янаґіту Куніо і Орікуті Сінобу. Зокрема він розглядає кількох «обаке» («оні», «юрей», «тенгу», «некомата»). Але його зацікавлення в народних віруваннях пов’язані саме з народним сінто, тоді як дискурс «йокай» в першу чергу спирається на візуальні прояви (ілюстровані сувої і енциклопедії) та на психологічний індивідуальний досвід, а не на релігію.
В статті «Демону имени не называй…» Садокова А. розглядає поняття «йокай» і «юрей», а Головіна К. і Кожуріна Є. в книжці «Япония: нестандартный путеводитель» (2006 р.) розповідають про сучасну культуру пов'язану з містичними феноменами і традицію шкільних страшних історій.
В XX ст. тема «йокай» стала популярною в американських університетах на кафедрах азіатських досліджень: Колумбії, Юті, Каліфорнії. Також в університетах Індії, Японії, Великобританії та інших країн. Це спричинило бум англомовної теоретичної літератури на цю тематику.
Зокрема, треба згадати Ґеральда Фіґаля «Civilization and Monsters: Spirits of Modernity in Modern Japan» (1999 р.), який досліджував вплив епохи Мейдзі на народні вірування і праці перших теоретиків науки про йокай («йокайґаку», «мінзокуґаку» і ін.).
М. Д. Фостер в «Pandemonium and Parade. Japanese Monsters and the culture of Yokai» (2009 р.) спробував зібрати в одне ціле всі дослідження на тему йокай, передавши досить повну картину історії зародження цього феномену, його розвитку в теоретичних працях та перехід в сучасну масову культуру.
Норіко Т. Рейдер в своїй книзі «Japanese Demon Lore» (2010 р.) надала перевагу одному аспекту «йокай» – «оні», і розглядала його в перспективі від найдавніших зображень – до сучасних (аніме).
Зіліа Папп в своїй дисертації на тему «Investigation the Influence of Edo and Maiji Period Monster Art on Contemporary Japanese Visual Media» (2008 р.), про що свідчить сама назва, пише про впливи візуальних зображень йокай епохи Едо і Мейдзі на сучасні масмедійні твори.
Крім цього є багато дослідників, які концентрують увагу на якомусь одному дуже вузькому аспекті дискурсу, наприклад: досліджують якого одного конкретного йокай – танукі, кіцуне чи каппа (У. А. Касаль, Ваєлет Х. Харада, М. Д. Фостер, Ісіда Еітіро); дарума (Генрі Пунсман); історію закріплення фольклорної традиції у ілюстрованих сувоях (Беатрікс Хойзер); каталог «Ґацу хякі яґьо» Торіями Секіена (Кітасіро Нобуко); збирача фольклору Кеніті Мізусава (Фенні Хаґін Меєр ); праці Іноуе Енрьо (Ґ. Піовесана); роботи Янаґіти Куніо (Морі Коіті, А. В. Салдер); повоєнні фольклорні дослідження (Наое Хіродзі); сучасні студії японського фольклору (Маттьяс Едер). Звісно, згадати всіх неможливо, бо є дуже багато досліджень, які залишаються поза нашою увагою.
Спробуємо наблизитися до предмету нашого дослідження зосередивши нашу увагу на ключових моментах історії візуального та теоретичного дискурсу «йокай». Зокрема згадаємо про ілюстровані сувої і каталоги, які стали зародженням обох дискурсів – каталоги Торіями Секіена стають ключовим моментом у розходженні двох галузей цієї дисципліни на візуальну культуру – манґу, аніме, фільми та їхні продовжувачі – предмети повсякденного вжитку із зображеннями «йокай», – та теоретичний дискурс – науку про «йокай».
Показовим є також те, що теоретичний дискурс «йокай» майже від початку свого заснування розділився на кілька течій, найвідомішими представниками яких є Іноуе Енрьо і Янаґіта Куніо – вони представляють протилежні погляди в дискурсі. На думку Енрьо, до містичного варто застосовувати західні новітні знання, щоб виділити з усього загалу містики фальшиву містику, яку можна легко пояснити з наукової точки зору. Янаґіта не ставить перед собою завдання викрити фальшиву містику, і вважає, що все, що коли-небудь було прийняте за «йокай», чи якийсь містичний досвід має право таким і залишатися.
На сучасному етапі, в наукових колах відроджують обидві точки зору – першу для дослідження походжень вірувань про «йокай», а другу – для повернення японцям їхньої автентичної культури. Фактично за точкою зору Янаґіти розвивалася і візуальна культура «йокай», бо перші спроби Мізукі Сіґеру її повернути були навіяні саме бажанням повернути минулі вірування японцям, познайомити їх із вже частково втраченою традицією. Вважаючи теоретичний і візуальний дискурси нерозривно пов’язаними, ми розглянемо їх обох – спочатку окремо, а потім у прояві сучасної культури.
|
