Історія Вінничинни Роздрукувати

Вінницька область утворена 27 лютого 1932 року постановою IV позачергової сесії ВУЦВК XII скликання. До її складу увійшла 71 адміністративно-територіальна одиниця: два міста (Вінниця і Бердичів) та 69 районів. У травні 1935 року на території Вінницької області було утворено 4 округи: Кам’янець-Подільський в складі 9 районів, Могилів-Подільський – 6 районів, Проскурівський – 9 районів і Шепетівський – 10 районів.

У 1937 році, в зв’язку з утворенням Житомирської і Кам’янець-Подільської областей? до них відійшла значна частина районів Вінницької області, округи було ліквідовано. З Київської області до Вінницької було повернуто Монастирищенський, Оратівський, Плисківський та Погребищенський райони. Вінниччина складалась на той час із 42 районів та двох міст обласного підпорядкування – Вінниці і Могилева-Подільського.

У січні 1954 р. до складу новоутвореної Черкаської області було передано Монастирищенський район Вінницької області.

Останнім районом, створеним у складі області, став Чернівецький (1990 р.).

Нині Вінницька область у своєму складі має 27 районів, 6 міст обласного значення та 12 міст районного значення, 29 селищ міського типу, 1457 сільських населених пунктів. Територія області займає 26,5 тис. км2, що становить 4,4 % території держави. Протяжність регіону з Заходу на Схід – 196 км, з Півночі на Південь – 204 км. Область розташована в центральній частині Правобережної України. На південному заході Вінниччини по річці Дністер на ділянці 202 кілометрів проходить державний кордон з Республікою Молдова. Область також межує з сімома областями України (Житомирською, Київською, Кіровоградською, Одеською, Хмельницькою, Черкаською, Чернівецькою).

В області за даними останнього перепису мешкає 1 млн. 610 тис. 600 осіб, або     3,6 % від кількості населення України, з яких 49,4 % проживає в сільській місцевості, а 50,6 % — в містах. Густота населення – 61 особа на 1 кв. км - нижча від середньої по Україні (75,5 осіб на 1 км2).  Центром області є м. Вінниця.

Населення області складається з представників 133 національностей і народностей (94,9% — українці, 3,8% — росіяни,  0,2% — поляки, 1,1%  -  інші національності).

Найбільшими містами області є Вінниця (372,5 тис. жителів), Жмеринка (35,3 тис. жителів), Могилів-Подільський (31,7 тис. жителів), Хмільник (28,3 тис. жителів), Козятин (24,2 тис. жителів), Ладижин (22,8 тис. жителів).

Область забезпечена трудовими ресурсами, їхня питома вага в загальній чисельності населення становить 57,1 %.

Історія області — це частина історії Правобережної України. Територія Вінниччини заселена з найдавніших часів. На її теренах відомо понад 1,7 тис. пам'яток археології. Поблизу с. Нагоряни Могилів-Подільського району збереглася печерна стоянка часів пізнього палеоліту (40-10 тис. р. тому). До найбільших скіфських городищ України належить Немирівське городище VІІ-ІІІ ст. до н. е. – його площа становить понад 100 га, висота валів близько 9 м. В ІV-ІІІ тис. до н. е. на наших землях проживали племена трипільської культури. І ст. н. е. позначилось найбільшим розквітом сарматської культури, хронологічно на зміну якій прийшла черняхівська (ІІІ-ІV ст. н. е.). З VIII-IX ст. н. е. на більшій частині сучасної Вінниччини проживали слов’янські племена, відомі з літописних джерел під назвою уличі.

Напади половців, а з ХІІІ ст. ще страшніша монголо-татарська навала, сильно спустошили землі сучасного Поділля. Лише з другої половини XIV ст. Південне Побужжя починає інтенсивно заселятися слов’янами та литовцями з північних районів. Влітку     1362 року литовський князь Ольгерд, скориставшись ослабленням Золотої Орди, розбив на   р. Сині Води монголо-татарські війська і захопив Поділля.

 З того часу відбудовується низка укріплених пунктів – «городів». У добу середньовіччя на теренах нашої області закладено чимало замків, серед них - Вінницький, Хмільницький, Соколецький, Брацлавський та ін.

Східне Поділля нерозривно пов’язане з козацтвом. Саме тут формувалися перші козацькі ватаги, широко розгортався повстанський рух, а спалах непокори 1648 року невдовзі переріс у Національну революцію, яка тривала до 1676 року. У нашому краї національно-визвольну боротьбу вели полки під командуванням Богдана Хмельницького і Івана Богуна, Данила Нечая і Максима Кривоноса, Северина Наливайка і Івана Гонти, Остапа Гоголя і Йосипа Глуха. Свідками героїчного минулого є Махнівка (нині Комсомольське), Бар, Красне, Вінниця, Буша, поле Батозької битви, яка відбулася 1-2 червня 1652 року біля теперішнього села Четвертинівка, що у Тростянецькому районі, коли українське військо завдало нищівної поразки війську Речі Посполитої. Ця битва вважається вершиною військової майстерності Богдана Хмельницького, її порівнюють із класичним прикладом оточення та повного розгрому Ганнібалом римлян під Каннами у 216 році до н. е.

Козацькі традиції підтримали гайдамаки, які впродовж XVIII ст. становили головну загрозу для польської шляхти. У 1768 році спалахнуло велике селянське повстання, відоме під назвою «Коліївщина» на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою. У І пол. ХІХ ст. боротьба селян проти поміщицького гноблення на Поділлі була пов'язана з ім'ям Устима Кармелюка.

У селі Сестринівка Козятинського району пройшли дитячі роки Михайла Грушевського – видатного громадського і політичного діяча, історика,  Голови Центральної Ради. У 1918-1920 роках у Вінниці працював уряд Української Народної Pеспубліки на чолі з Симоном Петлюрою. Українську революцію на теренах Поділля активно підтримали наші земляки – генерал Яків Гандзюк, кооператори Дмитро Маркович та Петро Ведибіда, освітянин Юхим Щириця. Потужним був повстанський рух за незалежність молодої Української Республіки: діяли загони отаманів Якова Гальчевського, Якова Шепеля, Ананія Волинця та інших.

Небосхил історії Вінниччини освітлюють яскраві особистості, обдарованість яких принесла славу і визнання рідній землі як колисці геніїв науки, мистецтва, літератури. Десятки імен світового значення тісно пов’язані з історією Вінниччини родинним корінням або почуттям великої прихильності до цієї мальовничої і гостинної землі: літератори - Тарас Шевченко, Микола Некрасов, Марко Вовчок, Степан Руданський,  Микола Трублаїні, Василь Стус; дослідники – Олександр Можайський, Антон Турчанович, Лев Семполовський; фольклористи та майстри народної творчості – Явдоха Зуїха, Настя Присяжнюк, Гнат Танцюра, Марія Руденко, Яків та Яким Герасименки, Володимир Перепелюк, Олексій Луцишин; діячі музичної культури – Петро Ніщинський, Іґнаци Ян Падеревський, Микола Леонтович, Родіон Скалецький, Павло Муравський, Петро Чайковський; художники й архітектори – Григорій Артинов, Василь Тропінін, Владислав Городецький, Олекса Новаківський, Натан Альтман, Федір Коновалюк, Василь Хмелюк та багато інших.

Останні 20 років життя провів у садибі «Вишня» (нині в межах м. Вінницы) видатний вчений-хірург, основоположник воєнно-польової хірургії Микола Пирогов. З 1947 року тут діє Музей-садиба М. І. Пирогова. У с. Чоботарка, нині с. Заболотне Крижопільського району, народився всесвітньо відомий вчений-мікробіолог Данило Заболотний. У 1930 році відкрито меморіальний музей видатного земляка. Пишається Вінниччина і Нобелівським лауреатом у галузі фізіології та медицини за відкриття стрептоміцину Зельманом Ваксманом, уродженцем  с. Нова Прилука Липовецького району.

З нашим краєм пов’язані життя та творчість письменника-класика Михайла Коцюбинського (1927 року у Вінниці в будинку, де він народився, створено Літературно-меморіальний музей) та поета, прозаїка Михайла Стельмаха (1989 року у рідному              с. Дяківці Літинського району відкрито Літературно-меморіальний музей).

Кожна визначна подія і видатна особа залишили по собі яскравий слід в історії краю, знайшли відображення у пам’ятках Вінниччини, які промовляють до нас голосом своєї епохи, несуть крізь віки надбання людського інтелекту і праці. В області на державному обліку перебувають близько 400 природничих пам’яток, 1893 пам’ятки історії, 1724 – археології, 101 пам’ятка монументального мистецтва, 574 пам’ятки архітектури. З них 146 – національного значення.   

Утворена область в складний історичний період. 1930-ті роки — це роки примусової колективізації, індустріалізації та культурної революції, що принесли на нашу землю не лише жаданий поступ, а й страшний голод 1932-33-х років, масові репресії, руйнування одноосібних селянських господарств, виселення багатьох родин з Поділля до Сибіру. За підрахунками вітчизняних вчених жертвами голоду на Поділлі стали від 800 тис. до 1,5 млн. осіб, репресовано понад 40 тис. наших земляків. Всі досягнення довоєнних п’ятирічок були здобуті дорогою ціною десятків тисяч життів наших співвітчизників.

У середині 1930-х років на теренах краю широко розгорнувся рух буряківниць п’ятисотенниць та тисячниць. У 1935 році 17 п’ятисотенниць з Вінниччини були нагороджені орденом Леніна. В 1940 році в області було 84 МТС, які мали 6874 трактори, 1400 комбайнів, тисячі інших машин. Одним із важливих кроків у здійсненні культурних перетворень у довоєнні роки була ліквідація неписьменності місцевого населення.

У липні 1941 року Вінниччина була окупована фашистськими загарбниками. Окупація тривала 970 днів. Наша область була поділена на дві частини: північна відійшла до німецької зони окупації (т. зв. «Рейхкомісаріат Україна»), а південна - до румунської       (т. зв. Трансністрія). Розмежувальна лінія проходила річками Лядова, Рів і Південний Буг. Під час окупації територія області вкрилась сіткою тюрем і концентраційних таборів, де загинули тисячі подолян. Біля Вінниці діяла ставка Гітлера «Вервольф».

За період окупації розстріляно і закатовано 204781 вінничанина, 45972 військовослужбовці, кинуто до в’язниць 34439 осіб, 64167 громадян силоміць вивезли на каторжні роботи до Третього Рейху. Вінничани мужньо боролись проти фашистських окупантів. 119 земляків за подвиги у Великій Вітчизняній війни удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Серед них — організатор підпілля Іван Бевз, зв’язкова вінницького підпільного центру Лариса Ратушна. Генерал армії Іван Черняховський та полковник Іван Бойко удостоєні цього звання двічі. Оповита легендами мужня боротьба групи УПА-«Південь» на чолі з командиром Омеляном Грабцем («Батьком»).

26 березня 1944 року Вінницька область була звільнена від загарбників. На її території поновлено довоєнний адміністративно-територіальний устрій.

Відбудована після війни Вінниччина розвивалася швидкими темпами. Випуск промислової продукції з 1944 по 1991 рік зріс у 13 разів, продуктивність — у 6 разів. Випереджаючими темпами розвивались галузі, що визначали технічний прогрес всього народного господарства — машинобудування, електроенергетика, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів. Вже в 1950 році область вийшла на довоєнний рівень промислового виробництва.

26 лютого 1958 року за успіхи, досягнуті в сільському господарстві, Вінницьку область було нагороджено орденом Леніна, а 18 передовикам сільського господарства краю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Особливо примножили індустріальну могутність Вінниччини Ладижинська ДРЕС, Вінницький державний підшипниковий завод, побудовані в 1967 році. Основу харчової галузі в цей час складали 40 цукрових заводів, 26 молокопереробних підприємств, 6 м’ясокомбінатів, 14 комбінатів хлібопродуктів, 13 спиртових заводів, 18 консервних та багато інших.

Ці досягнення краю здобуті за рахунок титанічної праці наших талановитих земляків. 169 вінничан отримали звання Героя Соціалістичної Праці, а знатні колгоспники Тетяна Марцин, Прокіп Романенко, Пилип Желюк, Петро Вдовенко удостоїлись високого звання двічі.

Обласною лабораторією передового досвіду, справжньою школою для сільських керівних кадрів став широковідомий ордена Леніна колгосп ім. ХХІІ з’їзду КПРС с. Шляхової Бершадського району, яким тривалий час керував талановитий організатор, Герой Соціалістичної Праці, кандидат сільськогосподарських наук Василь Кавун. У 1967 році саме цей колгосп представляв багатство, культуру землеробства нашої країни на Всесвітній виставці в Монреалі.

Народною академією називали на Вінниччині колгосп ім. Суворова с. Тиманівка Тульчинського району, який з 1928 по 1976 рік очолював двічі Герой Соціалістичної Праці Пилип Желюк. Тут не раз відбувалися обласні і районні семінари новаторів сільськогосподарського виробництва. Вивчати досвід приїжджали представники багатьох областей СРСР, численні зарубіжні делегації.

1 грудня 1991 роки 95,43% вінничан, які прийшли на Всеукраїнський референдум, підтримали Акт проголошення незалежності України, висловивши рішучу підтримку створення самостійної держави українського народу. З проголошенням Україною суверенності, Вінниця стала третім місцем в республіці, на головній площі якого з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор.

Пройшовши у 1990-ті роки нелегкі часи становлення багатоукладної ринкової економіки та формування громадянського суспільства, сьогодні Вінниччина є потужним індустріально-аграрним регіоном. Промисловий потенціал краю — це понад 500 підприємств машинобудівної, металообробної, харчової, електроенергетичної, медичної та мікробіологічної галузей.

За роки незалежності на Вінниччині з’явилось чимало нових підприємств, які  можуть конкурувати на світовому рівні. Українська горілчана компанія  Nemiroff – лідер серед виробників міцного алкоголю України, що експортує свою продукцію у понад 50 країн світу. Міжнародна Кондитерська Корпорація ROSHEN, структурним підрозділом якої є Вінницька кондитерська фабрика, очолює рейтинг національного ринку кондитерських виробів. Зразки продукції фармацевтичної компанії «Сперко-Україна» користуються попитом у Росії, Молдові, Білорусі. Одним із кращих у харчовій промисловості Вінниччини є ПАТ «Вінницький олійно-жировий комбінат», який виготовляє понад 40 видів продукції та експортує у 88 країн світу.

Агросектор краю об’єднує понад 2 тис. сільгоспформувань. З виробництва зерна та цукрових буряків Вінниччина посідає перші місця серед областей України, є найпотужнішим регіоном України з виробництва продукції садівництва та вирощування посадкового матеріалу. У 2011 році в Тиврівському pайоні збудували найбільше в Східній Європі сховище для фруктів, потужність високотехнологічного холодильника — 18 тисяч тон.

Територією області проходять транзитні газопроводи «Союз», «Уренгой-Помари-Ужгород», ЛЕП-750, «Донецьк-Вінниця-Альбертірша», високовольтна лінія «Донбас-Дніпро-Вінниця-Західна Україна», важливі залізничні та автомагістралі.

Нині на Вінниччині є всі умови для розвитку науки, культури, освіти, спорту, охорони здоров'я. Область має аграрний, технічний, медичний та педагогічний університети, філіали Київського торговельно-економічного університету, Тернопільської академії народного господарства, Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 891 загальноосвітня школа, 19 спеціальних шкіл (школи-інтернати), 57 позашкільних навчальних закладів, 780 дошкільних закладів, науково-дослідні та проектні інститути, сотні культурно-просвітницьких закладів, обласні академічні: український музично-драматичний театр ім. М. Садовського та театр ляльок «Золотий ключик», філармонію, 22 музеї, 990 бібліотек.

Далеко за межами України відомі мистецькі колективи – академічний муніципальний камерний хор «Вінниця» під керівництвом народного артиста України Віталія Газінського та народний ансамбль танцю «Барвінок» під керівництвом народного артиста України Петра Бойка.

Плідно працюють обласні організації Спілки письменників, журналістів, художників, майстрів народного мистецтва, архітекторів, фотохудожників, театральних діячів України.

Вінничани палкі прихильники спорту. У містах та селах працюють 37 стадіонів, 23 плавальних басейни, 695 спортивних залів, в яких молодь може займатись фізичною підготовкою.

Гордістю краю є призери Олімпійських ігор: заслужені майстри спорту Павло Хникін (плавання), Ганна Балабанова (веслування на байдарках і каное), Олена Череватова (веслування на байдарках і каное), Сергій Чернявський (велоспорт), майстри спорту України міжнародного класу Наталія Качалко (велоспорт), Наталія Добринська (легка атлетика), Андрій Соколовський (легка атлетика), Максим Третяк (бокс), Михайло Книш (легка атлетика).

Вінничани продовжують звеличувати рідну землю своїми творчими та трудовими досягненнями. За період незалежності чимало земляків стали Героями України: Анатолій Пачевський – голова сільськогосподарського підприємства «Радівське» Калинівського району, Василь Мороз – ректор Вінницького національного медичного університету      ім. М. І. Пирогова, Станіслав Войтович – засновник та Президент Групи компаній «ТЕРРА ФУД», Олексій Порошенко – генеральний директор акціонерного товариства «Укрпромінвест», Микола Орленко – президент корпорації «Укрреставрація», Василь Стус – український поет, дисидент, Павло Муравський – хоровий диригент і педагог, Іван Боримський – директор сільськогосподарського товариства «Промінь» Калинівського району.

Наші земляки підтримали Євромайдан у листопаді 2013-лютому 2014 років. Тисячі вінничан були активними учасниками національно-патріотичних протестних акцій під час Революції Гідності, виступивши за свою свободу, гідність, збереження європейських цінностей та демократичний розвиток нашої країни. П’ятеро земляків – Валерій Брезденюк, Юрій Нечипорук, Роман Оліх, Леонід Полянський, Максим Шимко стали Героями Небесної сотні.

Жертовність земляків триває на сході України. Мужність, героїзм, самовідданість виявляють вінничани в антитерористичній операції. Льотчикам Костянтину Могилку та Дмитру Майбороді посмертно присвоєно звання Героя України.

Активним залишається волонтерський рух. Об’єднавшись в єдиному бажанні захистити незалежність своєї держави, вінничани постійно надають допомогу військовим і цивільним у зоні АТО, переселенцям.

Вінницька область живе єдиним економічним, політичним і культурним життям з усією Україною. Успіх євроінтеграційного курсу регіону залежить винятково від спільних зусиль усіх мешканців Вінниччини. Разом ми зможемо подолати всі труднощі,     а для цього нам необхідно багато і плідно працювати.