Уже традиційною для греко-католиків України і не тільки стала червнева Всеукраїнська проща, приурочена до дня пам’яті cтрадецьких блаженних новомучеників та Дня мирянина. Щороку на неї збирається близько 30 тисяч прочан. Цього року вона присвячена й 1030-літтю Хрещення Руси-України. Її очолить Блаженніший Святослав, глава УГКЦ.

Страдч – давнє відпустове місце. Згідно з переказами, назва села походить від слова “страждати”, бо більш ніж тисячі людей із навколишніх сіл загинуло в печерах, ховаючись у підземному монастирі від татар. На відмову вийти зі сховку татари розклали при вході велике багаття. Кажуть, під час археологічних розкопок біля виходу з печер знайшли багато людських кісток, які захоронили в сінях лаври.

За історичними джерелами, цей підземний монастир був другим на Русі після Києво-Печерської лаври підземним монастирем в Україні. Він згаданий у Галицько-Волинському літописі від 1242 року під назвою “Печера Домажирова”. Наступного року сталася трагічна подія, і монастирське життя завмерло. Старожили переповідали те, що крики людей, яких труїла орда, досягли неба, і над цим місцем з’явилася Мати Божа.

В 1939 році цю печеру освятили як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У кінці печер є стіна, де по каменю стікають краплі води. Кажуть, що то сльози Богородиці, яка оплакує людей, котрі загинули тут мученицькою смертю. В 1795 році у Страдчі збудували кам’яну церкву Успіння Богородиці. Оригінал чудотворної ікони Матері Божої Страдецької був втрачений під час Другої світової війни, нині на її місці – копія. Зберігся іконостас, розписаний художникам школи Олекси Новаківського. Намісні ікони малював Антін Манастирський.

У 1936 році отець Микола Вояковський запровадив на Страдецькій горі Хресну дорогу. Папа Пій XI благословив цю духовну будову грамотою i надав їй статус Єрусалимської: участь в Страдецькій хресній дорозі прирівнюється до проходження останнього шляху Христа в Єрусалимі.

У ХХ столітті село Страдч сподобилося дати ще двох мучеників за віру. 26 червня 1941 року отець Микола Конрад – відомий богослов, викладач Львівської богословської академії, звершивши літургію, повинен був вирушити на прохання рідних до важко хворої жінки, аби висповідати її та запричащати. Його супроводжував дяк Володимир Прийма. І оскільки дорога була неблизькою та саме в той час утікали перед наступом німців радянські війська, повернутися живими додому їм не вдалося.

У день їхньої мученицької загибелі УГКЦ вшановує блаженних та відзначає День мирянина, пригадуючи всім вірянам про їхнє покликання бути тілом Церкви.