Фотогалерея| Новини | Уніан | Чат | Історія
Угрупування | до 33 | до 55 | до 85 | Вічність
Угрупування | до 33 | до 55 | до 85 | Вічність
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ярослав Чорногуз
2019.01.05
22:31
Музика очей
Я згадую ту зустріч-дивину,
І спалахи неону, мов гліссандо*,
Коли тебе побачив осяйну
І ті жагучі дарував троянди.
Здавалося, розвіялась імла,
Як засвітилося твоє обличчя,
Аж вечір зашарівся таємничо,
І спалахи неону, мов гліссандо*,
Коли тебе побачив осяйну
І ті жагучі дарував троянди.
Здавалося, розвіялась імла,
Як засвітилося твоє обличчя,
Аж вечір зашарівся таємничо,
Вячеслав Семенко
2019.01.05
18:11
Оптимістичне
Туман підступно криє повороти,
лягає сиво на долоні площ.
Чому такий холодний він на дотик -
цей дощ...
Крізь сито хмар стікають покраплинно
хвилинами години рік у рік.
Вже не один із них за обрій сплинув,
лягає сиво на долоні площ.
Чому такий холодний він на дотик -
цей дощ...
Крізь сито хмар стікають покраплинно
хвилинами години рік у рік.
Вже не один із них за обрій сплинув,
Іван Потьомкін
2019.01.05
13:06
Коли ще одне зло минає
В сезон дощів,
Як сонце на часину прогріло ранок,
Бачу: якась комаха борсається в траві.
Схиляюсь – оса...
«Допомогти? А як ужалить?
А, може, потяг до волі – сильніший од інстинкту?»
Витягую з трави і ставлю на долоню.
Розглянувшись довкола,
Як сонце на часину прогріло ранок,
Бачу: якась комаха борсається в траві.
Схиляюсь – оса...
«Допомогти? А як ужалить?
А, може, потяг до волі – сильніший од інстинкту?»
Витягую з трави і ставлю на долоню.
Розглянувшись довкола,
Світлана Майя Залізняк
2019.01.05
12:54
Різдво
І знов надію людство бачить.
Охвітне свято, біла вись...
Мов сніг, розвіються невдачі!
Дитя зродилося, молись...
Син Божий став людським, близеньким.
Лежить у яслах, обійма
Свою земну вродливу неньку.
Охвітне свято, біла вись...
Мов сніг, розвіються невдачі!
Дитя зродилося, молись...
Син Божий став людським, близеньким.
Лежить у яслах, обійма
Свою земну вродливу неньку.
Люба Світанок
2019.01.05
11:10
***
Можливо, сніг засипле слід,
в душі залишений тобою...
Порозгортала знов у світ
тканини білої сувої
всевладна в просторі зима.
Ступає гордо в довгім шлейфі,
що сріблом вишила сама.
Сумну мелодію на флейті
в душі залишений тобою...
Порозгортала знов у світ
тканини білої сувої
всевладна в просторі зима.
Ступає гордо в довгім шлейфі,
що сріблом вишила сама.
Сумну мелодію на флейті
Світлана Майя Залізняк
2019.01.05
11:10
Стерео
Десь у Плеромі тихо та огрійно...
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Олександр Сушко
2019.01.05
09:50
Мудра жона
Ну хіба у тому є вина,
Що мій муж не воїн, а амеба?
Сестроньки, скінчилася війна,
Мужикам ховатися не треба.
Крим і так давно вже був не наш,
А Донбас - хіба це Україна?
Чоловіче, половкіше ляж,
Що мій муж не воїн, а амеба?
Сестроньки, скінчилася війна,
Мужикам ховатися не треба.
Крим і так давно вже був не наш,
А Донбас - хіба це Україна?
Чоловіче, половкіше ляж,
Сонце Місяць
2019.01.05
06:13
Діалог X * Царівна Мрій *
Сонце Місяць:
рибалку з вудкою гойдає місяць
прозорий човен сковзає у тінь
у зачарованому лісі всюдисинь
тут квіти-сни & звірі мов казки
крізь м’яко зблискуюче листя в
півтемряву зникає лицар
рибалку з вудкою гойдає місяць
прозорий човен сковзає у тінь
у зачарованому лісі всюдисинь
тут квіти-сни & звірі мов казки
крізь м’яко зблискуюче листя в
півтемряву зникає лицар
Віктор Кучерук
2019.01.05
05:54
* * *
Лише торкнувся ненароком
Її манливої руки, –
А серце втратило враз спокій,
У довгій тузі, на роки.
І дотепер небалакучий,
Хоч і відвертий без пуття, –
Соромлюсь вигуком озвучить
Непогамовні почуття.
Її манливої руки, –
А серце втратило враз спокій,
У довгій тузі, на роки.
І дотепер небалакучий,
Хоч і відвертий без пуття, –
Соромлюсь вигуком озвучить
Непогамовні почуття.
Віктор Кучерук
2019.01.04
23:51
* * *
Коли вщухає хуртовина
І світ ясніє навкруги, –
Червоним, білим, жовтим, синім
Переливаються сніги.
Іскряться райдужно й блискочуть
Вже одноколірно за мить, -
Чи не тому, що жадні очі
Впіймали сонце, сніг, блакить?..
І світ ясніє навкруги, –
Червоним, білим, жовтим, синім
Переливаються сніги.
Іскряться райдужно й блискочуть
Вже одноколірно за мить, -
Чи не тому, що жадні очі
Впіймали сонце, сніг, блакить?..
Марґо Ґейко
2019.01.04
21:52
Не сотвори
Не знайти більш такої персони,
Наче бог з найепічніших вір.
Коло тебе співали гарсони,
А солістка гортала клавір.
Тож луна досягала провінцій,
В кулуари столиці зайшла –
Компліменти лилися за вінця,
Наче бог з найепічніших вір.
Коло тебе співали гарсони,
А солістка гортала клавір.
Тож луна досягала провінцій,
В кулуари столиці зайшла –
Компліменти лилися за вінця,
Василь Кузан
2019.01.04
17:03
Душа навиворіт…
Душа навиворіт…
Німих нема воріт.
Коріння в небо
І руки – пензлями…
Замки, мов сутінки,
І страхи-сумніви
Літають совами.
Німих нема воріт.
Коріння в небо
І руки – пензлями…
Замки, мов сутінки,
І страхи-сумніви
Літають совами.
Мирон Шагало
2019.01.04
16:51
Лабіринти
ЗАСИНАННЯ, СОН:
Цей день, як сотні інших днів, також минув,
і ти, вже вкотре не докінчивши розмову,
ідеш у темінь, щоби тихо стати знову
при вході в таємничі лабіринти сну.
І ось перед тобою плетиво ходів:
десь там — кути глухі, там — тіні Мінотавра
Цей день, як сотні інших днів, також минув,
і ти, вже вкотре не докінчивши розмову,
ідеш у темінь, щоби тихо стати знову
при вході в таємничі лабіринти сну.
І ось перед тобою плетиво ходів:
десь там — кути глухі, там — тіні Мінотавра
Тетяна Левицька
2019.01.04
15:45
А ти про мене думаєш
А ти про мене
думаєш хоч
інколи?
Коли душа
з небес формує
віхоли.
І галки
кружеляють над
думаєш хоч
інколи?
Коли душа
з небес формує
віхоли.
І галки
кружеляють над
Світлана Мельничук
2019.01.04
15:00
***
Тривожних снів заплутаний клубок
І днів пекельних непомірні втрати.
І непохитна віра: з нами Бог.
Тримайся: батьку, сину, брате.
НелЕгка ноша на твоїх плечах,
Її ні зняти, ні подарувати.
І всесвіт болю в стомлених очах.
І днів пекельних непомірні втрати.
І непохитна віра: з нами Бог.
Тримайся: батьку, сину, брате.
НелЕгка ноша на твоїх плечах,
Її ні зняти, ні подарувати.
І всесвіт болю в стомлених очах.
Тетяна Флора
2019.01.04
14:32
І утішусь...
Захурделило не тут,
бо земля, мов темний нут:
усміхається зубато,
десь далеко сніг лапатий,
десь далеко є родини,
що у них не в небі синім,
- у кімнаті - щастя лет.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо земля, мов темний нут:
усміхається зубато,
десь далеко сніг лапатий,
десь далеко є родини,
що у них не в небі синім,
- у кімнаті - щастя лет.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Поетичні Майстерні
Людмила Кірєєва
2019.01.02
Леся Кесарчук
2018.12.27
Марина Кузьменко
2018.12.26
Ольга Калина
2018.12.24
Надін Ко
2018.12.16
Рая Лебідь
2018.12.12
Гобіт Васильковий
2018.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Вірші, проза, аналітика, огляди
Вхід