В. Бєлий: повчання, у якому не все так безвинно

Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

МАСКА

Мова про той злий лик повчальності, що маскується під доброчинність, але яка на корені руйнує орієнтацію педагога не піддаватися на компроміси у цінностях, але лишатися неконфліктним.

Адже вчитель має бути не лише провідником науки, а й носієм лагідності та уважного ставлення до кожного поруху учня, не придушуючи при цьому його свободи волі.

У цій дихотомії поняття «навчання і повчання» – це як білі гриби та бліда поганка.

Грибна аналогія взята тому, що за інформацією спеціалістів з харчування, гриби шлунком не перетравлюються як хліб, овочі чи м’ясо у білки, вуглеводи та інші складові харчового ланцюжка.

Гриби яким складом входять до рота, практично таким же виводяться з організму.

А від чого ж тоді у людини відчуття ситості після смачної грибної страви? Це тому, що гриби здатні активізувати, скажемо так, «нормативні» процеси в організмі людини, чим або сприяють засвоєнню організмом інших компонентів їжі, або іноді, на жаль, його отруюють.

Десь так і освіта – хай які гарні чи погані будуть заняття від вчителів, а «останнє слово» завжди за учнем: або він хай що, а вчитися не буде, або попри несприятливість таки знайде можливість вивчитися.

ПРАВДА

Звичайна життєва правда у тім, що ніхто не терпить повчань: або відкрито протестує, або тихо ігнорує. Звісно, що у юних переважає перше.

А як же цінність повчань, які робляться заради попередження ризиків чи спрямування оточення на «правильний» шлях?

Дійсно ціннісним є процес передачі знання, інформації та навчання ними користуватися, який апріорі виключає повчальну, читай менторську, тональність у стосунках та подібні їй (повчальності) формати взаємодії.

Принциповою ознакою дійсно корисного людині навчання є те, що такий процес апріорі активізує в особи бажання та зусилля до нової і, головне, конкретно продуктивної самореалізації на умовах дотримання її свободи волі.

Натомість, повчання спрямовується на придушення волі іншого/інших і «майстрами» повчання є особи, які чи від природи, чи від самоцільних устремлінь як мінімум:

• по-перше, вміють маніпулювати іншими людьми;
• по-друге, люблять і не соромляться це робити;
• по-третє, не переймаються, як покійний Вацлав Гавел тим, що «Чим більше я знаю, тим більше сумніваюся» відносністю поняття «правильного» у складному змісті суспільного життя;
• по-четверте, подають свою нав’язливість до повчань не як внутрішню потребу власного психотипу, а як начебто важливу для оточення свою місію;
• по-п’яте, не вбачають у нудних довгих розмовах даремної втрати часу.

Ось тому дійсно сучасному вчителю потрібне бажання та навик мислити критично, щоб відрізняти процес поширення науково-освітньої інформації та знання від повчальних промов, за якими криються спроби маніпуляції свідомістю людини чи групи людей.

Першим кроком до цього є увага до того, чим ці дві різні площини буття несуть користь, а чим - шкоду і, головне, кому.

За приклад, можна взяти модну останнім часом практику поширення мемів: «Не будь як А» та «Будь як В»: за першого як мінімум у А та у тих, хто у ньому вгадують себе, виникає стан протидії чи фрустрації, а у випадку В та йому подібних виникають ризики зазнайства чи завищено-хибної самооцінки.

Корисною у суспільно-відповідальному руслі буде натомість принципово інша практика, за якої педагог ділиться доречним пізнанням, використовуючи наступні формули: «Дивіться, за рахунок чого цю проблему ваш колега/учень В успішно вирішує…», або «Якщо діяти як А, то варто чекати, що …».

Якщо повчання людей зазвичай дратують, провокуючи конфлікти, то на протилежному позитивному «полюсі» зосереджується інформування чи навчання, за яких діє аксіома: «хочеш/можеш – сприймаєш, а не хочеш/не можеш – займаєш себе іншим».

У будь-якому з цих двох останніх випадків встановлюється атмосфера вдячності: або за цінність інформації/навчання, або за відсутність примусу до непотрібного чи непідходящого.

Без врахування цієї тонкої різниці між навчанням/інформуванням та повчанням жодна реформа освіти не буде успішною. Тим більше, якщо навіть такий мінімально потрібний для реальної особистісно орієнтованої освіти інструмент, як профільне навчання старшокласників, лишати на потім.

ІСТОРІЯ

Вона продовжує нам нагадувати, що попри цінність знання вона нас здебільшого так нічому і не вчить.

І сумні приклади з історії людства не вичерпуються лише наслідками повчальної практики від одіозних вже мертвих та ще живих диктаторів усіх часів і народів.

Одним з них є доля такої країни як СРСР, який не проіснував і 70 років, бо ж ставив за мету створити одну «новую общность – советский народ» із сотень народів, які натомість могли б успішно розвиватися, якби просто мали можливість жити на принципах партнерства та свободи.

У тому ж Радянському Союзі діяла система шкільної освіти, яка визнавала лише один формат – класно-урочну систему у стінах єдиної загальноосвітньої школи І – ІІІ ступеня, яка, на жаль, десь такою лишається у нас і донині.

На противагу цій архаїчній практиці у планах проекту НУШ вчитель має постати головною дієвою особою прогресуючого змістовно, міцніючого матеріально та привабливішого естетично простору для проактивної учнівської навчально-освітньої діяльності на умовах його вільної співпраці з оточенням.

Щодо існуючої практики, за якої вчитель лишається не стільки Вчителем для учнівського та батьківського загалу, а здебільшого одним з провідників антинародної політики маніпулятивних настанов та повчань у стінах сіро-казарменого закладу, де влада діє з допомогою наказів та розпоряджень, давно пора зробити, як колись з Карфагеном.

Що замість наказів, розпоряджень, попереджень, доган, розносів чи накачок?

А програми та плани діяльності, розроблені за участі адміністрації закладу, його педпрацівників, учнів та їхніх батьків у відповідності до нормативно-законодавчого поля, що приймаються за колегіальною процедурою і затверджуються керівником закладу як документи суворої підзвітності за їх реалізацію. Починаючи з учня: записався на навчання – вчись, а твориш безлад у класі – переводишся до кімнати індивідуальної самостійної роботи, де замість вчителя – вихователь, тьютор чи психолог і тому подібний ланцюжок конкретно-продуктивної діяльності, що й уберігає вітальну енергію учнів та педагогів від її викиду «на вітер», а то й гіршого – на руйнацію стосунків та забруднення власного життєвого середовища, чому не зарадити хай якими «гарними» повчаннями чи проповідями.

Оригінал