Люди і людиська

Маленьке кошеня, персонаж сюжету з  випуску новин місцевого телеканалу цього тижня, нагадало давно відоме: у нас є люди і є людиська. Вони можуть дихати одним повітрям, жити поруч (як в даному випадку), навіть, можливо, ходити до однієї церкви і водночас – кардинально різнитися між собою своїми життєвими установками.

Найперше: усвідомленням того, що таке Добро і що таке Зло. Що може дозволити собі зробити нормальна людина і що вона в жодному разі не може собі дозволити. Цей шокуючий випадок (поряд з багатьма іншими) ще раз підтвердив: наше суспільство важко, щоб не сказати – невиліковно хворе. У нього – цілий букет психічних відхилень: соціопатія, надмірна агресивність, що межує з садизмом і відвертим  звірством, прагнення утвердити своє “ego” за рахунок ближнього…  Зараз ми можемо з певністю констатувати найголовніше «завоювання» періоду так званого державотворення і революцій з милозвучними назвами: у нас успішно сформувався товстий прошарок цинічних і зухвалих, не обтяжених ніякими моральними табу, індивідів. Цей факт неприємний сам по собі, але  набуває просто загрозливих форм з точки зору перспективи. Нехай закликають священики в храмах до милосердя і чоловіколюбія. Нехай малюють солодкі пасторалі художники і щосили намагаються реанімувати патріархальні цінності поети й етнографи. Нехай ламають списи на диспутах  педагоги в даремній надії знайти протиотруту від смертельного вірусу цинізму й бездуховності. Нехай. Над усіма їхніми потугами, плюючи на них відбірною слиною, здіймається монументальний гібрид брехні, лицемірства,  фальші та егоїзму, які є визначальними рисами нашого існування. І для якого існує лише “Я хочу”.

А, може, я занадто згущую фарби? Знайшлася ж добросердна жінка, котра зігріла теплом маленьку тваринку, з якою так не по-людськи повелася зовні людиноподібна істота… Від отого людського ставлення у кошеняти, попри криваву рану на щелепі, як здалося, зник вираз жаху в оченятах і з’явилася грайливість властива всім малюкам.

Людей все-таки більше, ніж людиськ?

Ігор Дуда