Трикутник негативу

Хотілося б бачити у житті лише хороше, і воно, оте життя, звичайно, не позбавлене світлих барв, але… буквально вчора впродовж якихось 15 хвилин зіткнувся з речами, які  налаштовують на що завгодно, але не на оптимістичне сприйняття усього навколишнього…

Спершу дружині зателефонував якийсь добре поставлений голос і, відрекомендувавшись співробітником Приватбанку й навіть назвавши прізвище (“Кравчук”) повідомив, що хтось спробував зняти досить значну суму з її рахунку. Впевнившись, вочевидь, що співрозмовниця не втратила свідомість, він запропонував спільно перевірити її картку, делікатно поцікавившись, чи є вона у неї. Дружина, яка чула про численні випадки подібних “розводів”, одразу ж відповіла, що перевірить рахунок своїми каналами. Після цього “співробітник Приватбанку” одразу ж втратив до неї інтерес і роз’єднав зв’язок, не витрачаючи часу на формальності на кшталт “До побачення” чи “Гарного дня”.  Ми декілька хвилин обговорювали цей випадок – обом було цікаво, чи відшукає таємничий “пан Кравчук” якусь довірливу душу, котра, перелякана втратою своїх кревних, залюбки погодиться назвати реквізити своєї картки. Не виключено, що й відшукає, тим більше що його самого і таких, як він, шукають, мабуть, не надто ретельно й ефективно…

Після цього я пішов викинути сміття і  заразом – ніби здійснити своєрідний ритуал очищення від скверни. Скрегіт гальм і наступне натужне ревіння двигуна змусили мимоволі озирнутися. Вгору підйомом мчала старезна і бруднюча іномарка, обладнана, втім, досить потужною музичною апаратурою, судячи з децибелів, що линули з салону. З ними досить успішно змагалися п’яні  крики кількох молодиків всередині. Можна було, не особливо напружуючи уяву, припустити, що й у самого водія проміле трохи відрізняється від норми. На повному ходу автівка розвернулася і зупинилася. Лише тоді я побачив двох дівчат, за якими й приїхали “кавалери”. Одна з них візуально пройшла якщо не Рим, то вже точно Крим, і більш ніж напевно звикла до подібних розваг, а от друга… Молоденьке дівча виглядало сором’язливим, переступало з ноги на ногу – з усього відчувалося, що має відбутися процес “посвячення” дебютантки у новому колі “спілкування”… Взагалі ж, робити висновки про усілякі moralité – це справа педагогів, мені ж чомусь пригадалися слова моєї бабці, коли я, малий, витворяв щось негідне: “Дитино, що ж ти робиш…”.

…Повернувшись додому після свіжих вражень, почув заспокійливий, надихаючий на світлі думки і мрії шум скандальної будови неподалік і вигуки “Майна!” та “Віра!”. Трикутник негативу, можна сказати, набув довершеного вигляду.

Ігор Дуда