Люк де Клап’є де Вовенарг — філософ-мораліст, відомий своїми проникливими судженнями, що показують протиріччя людської природи. На чому базувалось його вчення?
Люк де Клап’є, маркиз де Вовенарг народився 1715-го року в Ексе у Провансі. Його батько Жозеф де Клап’є належав до давнього дворянського роду, представники якого незмінно займали високі адміністративні пости. За мужність, виявлену під час епідемії чуми 1720-1721 років, Жозеф де Клап’є отримав титул маркіза. Тоді він був єдиним високопосадовцем, який не виїхав з міста, а залишився на своєму посту.
Люк де Клап’є не отримав системної освіти. Всі знання здобув самостійно, багато читаючи. У підлітковому віці захоплювався Плутархом; а коли познайомився з творами Сенеки, за його словами, став «переконаним та лютим стоїком». Але в подальшому Вовенарг багато в чому не погоджувався зі стоїками — наприклад, в тому, що смерть може стати способом розв’язання конфлікту між внутрішнім і зовнішнім. Справжню мужність мислитель бачив не у героїчній добровільній смерті, а в прагненні подолати долю. За його словами, «думка про смерть віроломна… Лише той здатний на великі вчинки, хто живе так, мовби є безсмертним.»
1735-го року Вовенарг вступив на військову службу. Через два роки пише свій перший твір «Роздуми про свободу». Зимою 1741-го полк, в якому служив мислитель, бере участь у взятті Праги, що відбулося в ході війни за австрійську спадщину. Під час важкого відступу Вовенарг обморожує ноги, що змушує його подати у відставку. Спроби знайти своє місце на дипломатичній службі закінчилися нічим, і з 1745-го Вовенарг займається тільки літературною працею. Мислитель веде листування з Вольтером, який удостоює його своєї дружби.
Сучасник, якому пощастило бути присутнім при розмовах цих видатних людей, описує їхнє спілкування так: «Бесіди, які вели Вольтер і Вовенарг, вражали нечуваним багатством і плідністю мислення. Перший мав невичерпні запаси найцікавіших фактів та глибоких осяянь; другий відрізнявся сповненим витонченістю та мудрістю красномовством. А скільки ні з чим не порівняльної м’якості, терпимості та дотепності вносили вони у свої спори!Але особливо мене полонила, з одного боку, повага Вовенарга до генія Вольтера, а з іншого — ніжне захоплення Вольтера чеснотами Вовенарга. Вони не лестили один одному, не опускалися до догідливих вихвалянь, не йшли на лицемірні поступки і ще більше виростали в моїх очах завдяки тій свободі, з якої викладали свої думки, притому, що вона аніскільки не порушувала гармонії їхньої взаємної приязні.»
Віспа спотворила обличчя мислителя, майже позбавила його зору та остаточно підірвала здоров’я. Вовенарг помер 1747-го, не доживши до 32 років. Через три тижня після смерті філософа з’явилася в продажу його праця «Введення у пізнання людського розуму».
Роздуми про людину
У своїх роздумах Вовенарг розмірковує про властивості людського розуму, природу людини, її пороки і чесноти.
Люди не можуть створювати основу речей, але спроможні її змінювати
Про виховання
З дитинства мислитель виявляв незалежність характеру та прагнення йди своїм шляхом, й тому мав дуже непрості стосунки з батьком. На його переконання, головною вадою виховання є те, що з перших років життя людину вчать підкорятися та пристосовуватися до правил та вимог зовнішнього світу.
Воверанг писав: «якби до дітей приставляли вчителів красномовства та розсудливості, а не тільки мови; якби розвивали в них не одну лише пам’ять, але й бадьорість духу, а також природні здібності; якби замість того щоб притуплювати їхній розум, намагалися надати розмах високим поривам душі — яких звершень можна було б очікувати від натур з хорошими задатками! Проте батьки аж ніяк не вважають, що мужність, так само як любов до істини й слави, так вже й потрібні їхнім нащадкам. Навпаки, дітей прагнуть поневолити морально, зробити так, аби вони засвоїли: запорука процвітання — це вміння коритися та йти на поступки перед совістю.
Дітей вчать страху та покірливості… Мало того, що дитина сама по собі схильна до наслідування, її ще до того змушують. Нікому й в голову не приходить виховувати в ній самобутність, мужність, незалежність.»
Вся сила в собі
Джерело сили знаходиться всередині нас, — вважав мислитель, наставляючи не розраховувати на доброзичливість оточення: «Не розраховуйте в нещасті на друзів. Покладайте всі уповання на власну мужність та силу свого розуму. Самі створюйте для себе (якщо зможете) таку долю, яка б не залежала від доброти людей — дуже непостійної та мало їм властивої… Якщо хочете підкорити собі інших, розпочніть із себе. Мужній людині не личить ставити свій успіх в залежність від чиїхось капризів та милості. Праця — ось єдиний спосіб створити для себе гідне положення.»
Що є критерієм сили розуму? На думку мислителя, сила розуму свідчить про перемогу думки. Це вроджена здатність — володіти своїми пристрастями, приборкуючи їх та тримаючи під контролем. Якщо людина є вільною від палких пристрастей, ми не можемо судити про силу її розуму, бо вона не знає серйозних спокус.
Про слабих духом
Якими можуть бути прояви ілюзії сили і що за цим криється? Вовенарг писав: «Діти б’ють вікна та ламають стільці, коли поблизу немає їхнього наставника. Солдати, залишаючи місце постою, підпалюють його, незважаючи на заборону командира… Що змушує їх завжди та повсюди залишати незгладні сліди варварства? Просто задоволення від руйнування? Або впевненість всіх слабких духом, що руйнування — це надійна ознака сміливості та могутності?»
Не в зовнішньому світі, а в самих собі ми знаходимо найбільшу частину наших знань
Про таланти
Чи можуть навіть наймогутніші набути таланти, яких не дано природою? Як писав Вовенарг, «Кажуть, хто є могутнім у великому є й могутнім в малому — але це помилка. Границі наших дарувань є непорушними… Легше захопити цілу Землю, ніж привласнити найменший талант.»
Що є найгіршим для безталанності? «Нагородити людину марнославством, не давши таланту, — ось найбільше зло, яке може завдати їй доля», – відповідає Вовенарг.
Про блискучість думки
Мислитель писав: «Те, що ми називаємо блискучою думкою, зазвичай є лише зграбною, але брехливою фразою. Її присмачили невеликою часткою істини, але вона стверджує нас в омані.»
Про пороки
Чи можуть пороки бути корисними? Вовенарг писав: «Існує думка, що більшість пороків такою ж мірою дають користь суспільству, як і найчистіші чесноти. Що було б з комерцією, якби люди не були марнославними, скупими і т.д.? Певним чином це абсолютно правильно; проте, погодьтесь, що користь, яку дають пороки, завжди змішана з великою шкодою. Тільки закони створюють перепону для їхнього бешкету. І лише розум і доброчесність приборкують пороки, обмежують їх, ставлять на службу людськості.»
Про посередність
Як розпізнати посередність? Рецепт мислителя: «Люди осягають світ лише у міру свого розуміння – і не спроможні на більше. Хто народився посередністю — той не має мірки для високих чеснот: репутація для нього важливіша, ніж талант; слава — аніж доброчесність; аби щось насторожило його та привернуло увагу — воно мусить називатися голосним іменем.»
Про скупість
У чому мислитель бачить сутність скупості? «Людей, які люблять гроші лише за те, що ними можна розкидатися, ніяк не назвеш скупарями, – вважав Вовенарг. – Скупість — це найбільша недовіра до обставин життя, це намагання вберегтися від примх долі за допомогою надмірної обачності, і проявляється вона в жадібності, що змушує безупинно оберігати, зміцнювати, збільшувати добробут. Низька та жалюгідна манія, яка не потребує ані знань, ані здорового розуму, ані молодості. Саме тому, коли почуття починають нам зраджувати, вона одна займає місце всіх інших пристрастей.»
Що більше за все не люблять ті, хто має владу
«Якщо людина народилася з високою та мужньою душею, якщо вона працьовита, горда, честолюбна, вільна від підлабузництва, а розум її глибокий та потайний, я можу сміливо сказати, що в неї є все для того, аби її не помічали вельможі та високопосадовці. Бо вони більше, аніж решта, бояться тих, ким не можуть помикати.»
Що нами рухає — розум чи серце?
«Розум придає душі зіркість, але в жодному разі не силу. Силу дарує серце, іншим словами, — приховані в ньому пристрасті. Найясніший розум не може зрушити нас на вчинок, не породжує волі.»
Нагородити людину марнославством, не давши таланту, — ось найбільше зло, яке може завдати їй доля
Про знання
В чому полягає цінність знання? На думку мислителя, «Знання поверхневе без твердих основ, завжди неплідне, а інколи й шкідливе. Неможливо заперечувати, що люди здебільшого не мають здібностей до глибоких знань, але й також не можна заперечувати, що від такої нахапаної та поцінованої ними вченості користь невелика: вона лестить їхньому самолюбству — і це все… Відсутність знань не говорить про недоумкуватість, а їх надлишок не є доказом великої обдарованості.
Коли людина занадто глибоко ввібрала в себе принципи якоїсь науки — їй складно сприймати нові ідеї та нову методу в ній… Той, хто по-дитячому ламає голову над таємницями природи, швидше знаходить розгадку, ніж наймудріші філософи.
Якщо в дурня хороша пам’ять, його голова набита різними випадками з життя та думками, але він не спроможний зробити з цього висновки – хоча в цьому вся суть!»
Деякі цитати Люка де Клап’є де Вовенарга:
– Істинний та ґрунтовний розум завжди корениться в серці.
– Легше навести на себе лоск всезнайства, ніж набути обмежених, але міцних знань.
– Мовчання та роздуми стримують пристрасті, так само як праця та поміркованість згладжують нерівності характеру.
– Не підлягає осуду вчинок, який не завдав шкоди суспільству.
– Надія — єдине благо, яким неможливо пересититися.
– Марнославство урівнює вельможу з плебеєм.
– Розговорити людей про те, що їх турбує, надзвичайно легко: вони слухають та чують лише тоді, коли з ними розмовляють про них самих.
– Брехун — це людина, що не вміє обманювати; підлабузник — той, хто обманює тільки дурнів.
– На своє нещастя, людина не може мати талант, не маючи при цьому бажання принижувати інші таланти.
– Все безглуздя людської поведінки свідчить тільки про один-єдиний порок — про марнославство.
– Заздрість не вміє ховатися: вона звинувачує та засуджує без доказів, роздуває недоліки, підносить до злочину незначну помилку.
– Люди не можуть створювати основу речей, але спроможні її змінювати.
– Не в зовнішньому світі, а в самих собі ми знаходимо найбільшу частину наших знань.
