Міжнародний Центр Перспективних Досліджень

[/] Проекти Публікації Укр Eng Про центр Про МЦПД Команда Партнери Наглядова рада Кар'єра та інтернатура Звітність Контакти Напрямки Зовнішня політика Внутрішня політика Економіка Соціальна політика та права людини Діяльність Актуальні проекти Архів проектів Періодичні видання (Inside Ukraine) Аналітика Економіка Контроль державних фінансів: МЦПД шукає регіональних антикорупційних активістів Прес-служба МЦПД 30.08.2018 Внутрішня політика Зміна Конституції: чим це може закінчитися? 06.09.2018 Економіка Місія МВФ в Україні: чи вдасться досягти компромісу? Прес-служба МЦПД 08.09.2018 ЗМI про МЦПД "Україні потрібне нове виборче законодавство", - Ігор Петренко Прес-служба МЦПД 10.09.2018 Внутрішня політика Старт нового політичного сезону - дипломатичний брифінг МЦПД Прес-служба МЦПД 12.09.2018 Зовнішня політика «Великий договір» між Україною та Росією: чи настав час припинити дію? Прес-служба МЦПД 13.09.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Зовнішня політика «Великий договір» між Україною та Росією: чи настав час припинити дію? Україна збирається припинити дію епохального договору з Росією, підписану більш ніж двадцять років тому, застосувавши положення Статті 40. Відправлення повідомлення про непролонгацію за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду призведе до припинення дії Договору - і це план Президента України. З нашої точки зору такий крок послабить міжнародну позицію України, у тому числі відносно Росії. Договір є правовим інструментом для утримання Росії: незважаючи на те, що Москва порушила Договір шляхом анексії Криму, подальша ескалація стала більш ризикованою та дорогою, оскільки цей договір був дійсним. Більше того, цей основний документ згадується в численних судових процесах, які Україна висуває проти Росії на міжнародному рівні. Нарешті, що не менш важливо, Договір став інструментом для України, щоб виразити свої слабкі місця у протистоянні з набагато сильнішим суперником. У асиметричних конфліктах слабкі сторони потребують обов'язкових норм і угод, навіть якщо вони порушуються; тоді як сильні сторони хочуть позбутися них. Врешті-решт, крок України щодо розірвання Договору може в кінцевому підсумку зіграти на руку Росії. Вступ Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією включає 41 статтю. Слово «співробітництво» використовується найчастіше, 35 разів. У 1997 році це був безумовно договір про співпрацю практично у всьому. Ті дні минули. Сторони Договору скоріше борються, ніж співпрацюють. Росія анексувала Крим та підтримала сепаратистів у Донбасі. Військові дії з різним ступенем інтенсивності ведуться у сфері економіки, торгівлі, енергетики, інформації та ряді інших сфер. Але Договір все ж залишається чинним. Згідно Статті 40, дія Договору автоматично продовжується на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з Договірних Сторін не заявить іншій Договірній Стороні про своє бажання припинити його дію не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду. Кінцевий термін для України - це останній день вересня. На нещодавній зустрічі з послами президент Порошенко вимагав від Міністерства закордонних справ підготувати документи, щоб повідомити російську сторону, про те, що Україна хоче припинити дію Договору. Це буде простий юридичний крок з можливими величезними політичними наслідками. В Україні питання про можливе припинення дії Договору обговорювалось багато разів. Плюси і мінуси на сьогодні досить добре відомі. Але зараз інша ситуація: тепер потрібно прийняти рішення щодо продовження або припинення. Зараз немає місця для подальшої невизначеності. Крім того, через кілька місяців відбудуться вибори президента. Це додає особливий присмак до будь-яких зовнішньополітичних кроків, особливо якщо мова йде про справу з Росією. Україна, здається, не має довгострокової російської стратегії, натомість політики мають свої виборчі стратегії. Позиція майбутнього Договору, яка вже стала символом гібридності двосторонніх відносин, може бути потужним механізмом у виборчих перегонах 2019 року. Окрім політичних спекуляцій, Договір є частиною ширшої фундаментальної проблеми: знайти найкращий спосіб впоратися з Росією. Взагалі, це непроста проблема. Стратегічна асиметрія, високий рівень взаємозалежності та відсутність довіри є основними ознаками, які слід враховувати при майбутній розробці двосторонніх угод. Що такого важливого у «Великому договорі»? У 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Порядок денний регіональної безпеки ще не включав в себе наміри Росії відновити панування на пострадянському просторі. Навіть відносини Росії з Заходом ще не погіршились - це відбудеться незабаром. На двосторонній основі Україна та Росія найбільше стурбовані поділом Чорноморського флоту та статусом Чорноморського флоту Росії в українському Севастополі. Для врегулювання найбільш гострих питань потрібна була домовленість, яка, як вважалося, послугувала б основою для дружби, співпраці та партнерства. Двадцять років тому частка Росії в зовнішній торгівлі України становила близько 38,5%[1], порівняно з поточним 25%[2]. Ці дві країни були об'єднані економічними зв'язками, спільними підприємствами, транзитними та соціальними взаємодіями. Потенціал для подальшої співпраці здавався величезним, і Договір мав намір його посилити. Договір в основному стосується співпраці - від військових до освітніх питань. Він охоплює важливі проблеми громадянства, мови, економічного співробітництва, які були однаково важливі як в 1997 році так і після. Але найважливіше те, що він визначає механізм врегулювання спорів, встановлює регулярні зустрічі міністрів закордонних справ, спільні комісії та інші інструменти для постійного та активного двостороннього діалогу. Він також окреслює стратегічне партнерство між двома країнами з метою подальшого зміцнення. Частина Договору, яка визначає загальні принципи двосторонніх відносин (статті 2-7), містить дух угоди[3].Це пов'язано з тим, що цей договір покликаний бути «великим». Він про те, щоб бути гарними, надійними та передбачуваними сусідами, котрі поважають суверенітет та кордони один одного та вирішують будь-які конфліктні питання шляхом переговорів, мирно. До певної міри Договір містив модель для пострадянського простору про те, як можна встановити відносини з Росією. Договір став основою. Він був закладений в основу ряду інших двосторонніх документів, серед яких найбільш важливими є Угода про Чорноморський флот 1997 року, Договір про Російсько-Український державний кордон 2003 року та так звані Харківські угоди 2010 року. В цілому, до 2014 р. між Україною та Росією було підписано 451 міждержавних договори. Багато які з них, звичайно, були підписані до «Великого договору». Більше сорока з них вже були припинені або призупинені в результаті анексії Криму Росією з в 2014 році. Але «Великий договір» все ще залишається дійсним. Чому договір повинен або не повинен бути припинений? Договір є дійсним, хоча спроби його припинити вже були прийняті раніше. Ще в 2014 році український парламент обговорював закон, який мав на меті денонсувати Договір, але не підтримав його. Більш широкий підхід, спрямований на розрив дипломатичних відносин з Росією та запровадження візового режиму для громадян Росії, які відвідують Україну, також був досить популярним серед українських політиків та експертів. Раніше цього року Президент закликав призупинити виконання окремих частин Договору. Коли мова йде про обговорення подальших кроків України стосовно Договору або, загалом, стосовно Росії, завжди існує емоційна сторона в тісному взаємозв'язку з політичними міркуваннями. Наявність дійсного договору про співпрацю, дружбу та партнерство, називається «стратегічним» у Статті 1 Договору, - це, безумовно, своєрідна шизофренія в умовах сучасних геополітичних обставин. Дух документу повністю зруйновано, він вже не відображає жодного реального порядку денного двосторонніх відносин між Україною та Росією. З іншого боку, цей документ багато в чому відображає те, що Україна хоче колись мати у відносинах з Росією: повагу до суверенітету та територіальної цілісності, утримання від застосування або загрози силою чи мирні способи врегулювання спорів. Це є основою довіри та добросусідства. І якщо Україна коли-небудь матиме новий договір з Росією, то він, безумовно, міститиме всі ці принципи. Традиційний аргумент проти припинення дії Договору призведе до можливого послаблення позиції України в міжнародних судах. Однак, з юридичної точки зору, той факт, що Договір порушено, не залежить від того, чи було його припинено, чи ні. Росія несе відповідальність в будь-якому випадку. З цієї точки зору досить незрозуміло, що мав на увазі президент Порошенко, коли він зазначив, що Україна є «достатньо підготовленою і юридично захищеною до наступного кроку – припинення дії Договору… який з вини Москви вже давно став анахронізмом.»[4] Україна була однаково готова до цього кроку протягом останніх чотирьох років. Однак це ніколи не було легким вибором. Як правило, припинення дії Договору послаблює юридичні обмеження на подальші агресивні дії Росії. З іншого боку, шляхом анексії Криму з України та підтримки сепаратистів на Донбасі, Кремль продемонстрував, що прояви жорсткої влади набагато важливіші для Росії, ніж будь-які юридичні зобов'язання. Порушено не лише «Великий договір» з Україною, а й принципи міжнародного права. І це не схоже на те, що якщо Росія вирішить, що подальша ескалація відповідає її інтересам, договір її зупинить. Але цей договір також важливий ще в одному сенсі. Україна є слабкішою стороною тривалого асиметричного конфлікту. Слабкіші сторони, як правило, в кращому становищі, коли більш сильна сторона обмежена нормами, угодами та багатосторонніми зобов'язаннями. Іншими словами, відсутність рамкової угоди з Росією може більше завдати шкоди Україні. Іншими словами, такий політичний піар-хід може послабити міжнародне становище України у порівнянні з Росією. Приведення правової основи двосторонніх відносин у відповідність політичній дійсності звичайно є необхідним і неминучим. «Великий договір» не виправдав очікувань і, безумовно, серед інших важливих міжнародних норм, порушених Росією. Кінцевий термін пролонгації на наступні 10 років може стати правильним моментом припинення дії Договору. Проте необхідно провести екстенсивний аналіз, щоб визначити, як припинення дії Договору вплине на весь комплекс двосторонніх українсько-російських угод. Висновок Агресивна політика Росії щодо України підірвала всі цінності, які поклали початок двостороннім відносинам і тим самим зробили Договір застарілим. Проте, на сьогоднішній день існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію Договору. Порушений Договір було передано в міжнародні суди і це поставило додаткові дипломатичні та політичні витрати на Росію. Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки Договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень Договору, таких популярних кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії Договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення Договору. [1] http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/tovaroobig_z_ukr/rus/2631.html [2] http://countries.bridgat.com/Ukraine_Trade_Partners.html [3] Treaty on Friendship, Cooperation, and Partnership between Ukraine and the Russian Federation // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006 [4] Президент: Ми готові до припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією // https://www.president.gov.ua/news/prezident-mi-gotovi-do-pripinennya-diyi-dogovoru-pro-druzhbu-49254 Микола Капітоненко, експерт МЦПД Прес-служба МЦПД 13.09.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Внутрішня політика Старт нового політичного сезону - дипломатичний брифінг МЦПД Міжнародний центр перспективних досліджень розпочав новий сезон проведення брифінгів для дипломатичного корпусу. Зокрема, головний радник Василь Філіпчук окреслив можливі виклики політичного сезону, який вже стартував, а також яких сценаріїв варто очікувати від передвиборчих перегонів. Частина "Державних рішень" була присвячена денонсації «Великого договору» між Україною та Росією. Микола Капітоненко, проаналізувавши всі аспекти, зазначив, що у 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Проте, на сьогодні існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію Договору .Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки Договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень Договору, таких популярних кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії Договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти, а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення Договору" - підкреслив Капітоненко. Експерт з економічних питань, Єгор Киян презентував надзвичайно актуальну останнім часом тему щодо еміграції, а також основним міграційним трендам. Важливо відзначити, подібне явище стало наслідком внутрішніх труднощів у країні та браку віри у покращення економічних перспектив. До того ж, українські мігранти впливають й на сусідні країни, через що можуть виникнути асиметрії на їх ринках праці та мати місце інші негативні наслідки. Тому виникає необхідність оцінити масштаби міграції української робочої сили та перспективи такого процесу як для України, так і для «приймаючих» країн. Згідно з останньою інформацією від Держстату за 2015-2017 роки, кількість трудових мігрантів досягла кількості 1,303 млн. чоловік. Частка трудових мігрантів в загальній чисельності населення - 4,5%. У порівнянні з 2010-2012 роками цей показник збільшився на майже на 10%. Основні країни по «імпорту» нашої робочої сили є Польща (38,9%), Російська Федерація (26,3%), Італія (11,3%), Чеська Республіка (9,4%). Зважаючи на зростаючу кількість українських мігрантів та на можливість посилення негативних наслідків не тільки для України, але й для приймаючих країн, слід звернути увагу на наступне: • Ідея підписання двосторонніх угод про працю та мігрантів має великий потенціал, беручи до уваги диверсифікацію можливостей та досвід. Крім того, це, ймовірно, зменшить кількість "неконтрольованої" міграції і таким чином, країни будуть "готові" до змін на ринку праці та потоків робочої сили. • В сучасних умовах, враховуючи основні статті витрат бюджету України, ринок праці та його підтримка залишаються без уваги. Тому необхідна чітка стратегія держави, в т.ч. і щодо стимулювання та підтримки економічно активного населення, створення цільових програм розвитку країни, бізнесу, забезпечення спеціалістів та підготовки необхідних кадрів. • Орієнтація на продукцію з більшою доданою вартістю, подальше забезпечення економічного зростання та стимулювання підвищення заробітної плати згідно темпів економічного зростання, збільшенням частки праці у вартості продукції, подальше впровадження практик корпоративної соціальної відповідальності, забезпечення «білих» заробітних плат, соціальних пакетів, перекваліфікації тощо. Ігор Петренко, у своїй доповіді, щодо початку роботи Державного бюро розслідувань, зауважив, що створення ДБР – нового правоохоронного органу з колосальними повноваженнями, – продовжує супроводжувати перманентні скандали починаючи від відбору керівника Бюро та його заступників і до відмови директора ДБР Романа Труби зовнішній конкурсній комісії у призначенні 27 осіб на керівні посади відомства. Ця боротьба буде посилюватись в контексті виборів, що створює обґрунтовані підозри щодо політичної гри. Прес-служба МЦПД 12.09.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу ЗМI про МЦПД "Україні потрібне нове виборче законодавство", - Ігор Петренко Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко в ефірі телеканалу Еспресо про старт політичного сезону, роботу ВРУ, формування складу ЦВК та прийняття виборчого кодексу. Прес-служба МЦПД 10.09.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Економіка Місія МВФ в Україні: чи вдасться досягти компромісу? У кінці серпня на сайті Міністерства фінансів з'явилося два повідомлення. В одному із них зазначалося, що в період з 6 по 19 вересня в Україну прибуде місія МВФ "для обговорення останніх економічних подій, економічної політики та подальших кроків". Інше - що відомство провело приватне розміщення короткострокових облігацій зовнішньої державної позики з терміном погашення у 2019 році на $ 725 млн. "Найчастіше приватні розміщення здійснюють при проблемах з державними фінансами: назріваючих дефіцити бюджетів, асиметрій і т. д.", - пояснює Єгор Киян, експерт з економічних питань Міжнародного центру перспективних досліджень. Він зазначає, що влада може вдаватися до подібних розміщень і в разі бурхливого розвитку економіки, коли одночасно запускається велика кількість проектів і під них не вистачає коштів. Однак це не про Україну. Економіка нашої країни відповідно до прогнозів за підсумками 2018 року зросте на 3-3,5%. Сам по собі цей показник виглядає не так вже й погано. Але з огляду на глибину кризи, проривом цей темп зростання не назвеш. Деталі у статті видання Фокус: https://focus.ua/economics/406141/ Прес-служба МЦПД 08.09.2018 Переглянути Більше з цього розділу Внутрішня політика Зміна Конституції: чим це може закінчитися? Президент Петро Порошенко пропонує закріпити в преамбулі Конституції України незворотність курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Якщо парламент буде визначати основи, Кабмін забезпечувати реалізацію, а президент виступати гарантом курсу України на членство в ЄС і НАТО, то наслідки для нас можуть бути найнесподіванішими. Проект закону про внесення змін до Конституції України – всього одна сторінка тексту – пропонує закріпити саме таку відповідальність за владними інститутами в країні. Будучи ухваленим, це стане своєрідним українським ноу-хау побудови зовнішньополітичного курсу. Тим більше що в преамбулі Конституції буде міститися чисто академічне і вельми суперечливе поняття "європейська ідентичність", яку наш парламент буде навіщось підтверджувати. Ідентичність людини не потребує підтвердження парламенту так само, як і курс на зближення з НАТО і ЄС не потребує клятвених конституційних обіцянок. Президент може ініціювати зміни до Конституції. Не виключено, що він зможе навіть домогтися їх ухвалення. Чого президент не може – або не зміг – так це домогтися вступу країни в НАТО чи в ЄС. Сумнівно й те, що ми хоча б наблизилися до такого вступу за підсумками останніх чотирьох років. Тема змін до Конституції покликана підсолодити гіркоту реального стану справ у зовнішній політиці України і, на жаль, створити видимість руху в Європу. Складнощі нашого "курсу на членство в ЄС і НАТО", який пропонується визначати, забезпечувати і гарантувати, пов'язані з зовсім іншими обставинами, ніж формулювання статей Конституції. Україна залишається недемократичною, не зовсім правовою, малопередбачуваною державою з низькою ефективністю – і в такій якості поки мало цікавить тих, кого ми називаємо "союзниками". Як тільки нам вдасться щось по-справжньому в цих відносинах змінити, шанси на членство в НАТО і ЄС різко зростуть. До речі, попутно потрібно розуміти, що членство в НАТО може потребувати інших кроків, ніж членство в ЄС. Це різні організації в дуже багатьох відносинах, і ціла низка країн, будучи учасником в одній, відмовлялася від членства в іншій. Чим ми будемо керуватися, якщо зближення з НАТО вимагатиме кроків, які віддаляють від ЄС, наприклад, підвищення військових витрат? Легкість і безтурботність формулювань пропонованих конституційних змін красномовно говорять про те, що подібні питання серйозно не розглядалися. Що поміняють конституційні зміни у роботі парламенту, президента чи уряду? Хто буде визначати, чи відповідає те чи інше рішення "курсу на членство"? Критерії самих НАТО та ЄС носять досить загальний характер: НАТО вимагає від майбутніх членів тільки демократичності та прихильності в Європі. ЄС трохи суворіший в цьому відношенні й до демократії додає правову державу, ринкову економіку та повагу до прав людини. Але всього цього ми і так хочемо, уже досить давно й недостатньо успішно. А далі відкриваються ще одні двері, за якими стоять інтереси країн-членів ЄС і НАТО. Адже досягнувши відповідності критеріям членства, країна, яка на нього претендує, повинна отримати підтримку тих, хто вже вступив, нехай навіть і не вносячи змін до конституцій. Це не завжди просто. Чи буде нова редакція Конституції означати, що ми зобов'язані, наприклад, піти на будь-які поступки Будапешту в питаннях мови? Якщо так, то вже на наступний день можна зіткнутися з нескінченною низкою вимог і побажань з боку країн членів НАТО і ЄС, виконувати які парламент, уряд і президент будуть зобов'язані. А якщо в якомусь недалекому майбутньому хтось із європейців запропонує нам обіцянку членства в ЄС в обмін на те, що ми змиримося з анексією Криму? Є базові цінності і фундаментальні національні інтереси: вони і повинні бути зафіксовані у Конституції. Уся решта – це інструменти. Є щось відчайдушне в спробах висікти на камені зовнішньополітичні орієнтири. Світ дуже мінливий: за останні роки, хто як не ми, зміг це відчути найкраще. Немає нічого вічного в міжнародній політиці, тільки інтереси, якщо, звичайно, їх вдалося сформулювати. І НАТО, і ЄС – це всього лише інструменти захисту таких інтересів, а зовсім не самоціль і тим більше не маркер ідентичності. Є країни в Європі, які зробили вибір не вступати або навіть вийти з ЄС – і ніхто не ставить під сумнів їхню приналежність до європейської цивілізації. Позбавлення зовнішньої політики інструментальності нечасто йде їй на користь. Ще одна пропозиція президента стосується вилучення пункту 14 розділу "Перехідні положення". Мова там йде про використання існуючих військових баз на території України – мабуть, найпростіша і найзрозуміліша з конституційних змін, запропонованих президентом. Ситуація, в якій ми опинилися, занадто складна, і прості рішення працювати в ній не будуть. Вони можуть спрацювати в передвиборній гонці, але навіть там все досить складно для таких простих прийомів. Перетворення на правову демократичну державу – зокрема за допомогою чесних виборів без зайвих трюків – найкраща гарантія європейської ідентичності. Микола Капітоненко, асоційований експерт МЦПД 06.09.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Економіка Контроль державних фінансів: МЦПД шукає регіональних антикорупційних активістів Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) запрошує до співпраці активістів, представників громадських організацій зацікавлених у проведенні антикорупційних розслідувань в рамках проекту «Громадський контроль за використанням державних фінансів на місцевому рівні» за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Метою проекту є стимулювання участі громадян у процесі контролю за використанням державних фінансів на регіональному рівні. Розслідування будуть проводитись у таких областях: Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька. Вимоги до регіональних партнерів: - Досвід у проведенні антикорупційних розслідувань; - Налагодження співпраці з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та ЗМІ; - Підготовка ґрунтовного розслідування щодо зловживань у сфері державних фінансів; - Організація публічних заходів в рамках проекту (прес-конференції, круглі столи); - Поширення знань та інформації про перебіг та заходи проекту. Зі свого боку гарантуємо необхідне додаткове навчання та достойну оплату праці. Для участі у проекті просимо Вас надсилати мотиваційний лист та резюме на електронну адресу press@icps.com.ua до 15 вересня. Прес-служба МЦПД 30.08.2018 Завантажити ще ПІДПИШИСЬ на РОЗСИЛКУ мцпд Залишайся в курсі останніх подій Підписатись Анонси подій Періодичні видання Tweets Твиты от @ICPSUA Проекти Архів проектів 20.08.2015 Inside Ukraine 13.02.2017 Комунікаційна кампанія з підтримки толерантності і взаєморозуміння в суспільстві "Віднайти Повагу" 26.09.2017 Всі проекти Періодичні видання Inside Ukraine 75 01.02.2018 Foreigh Policy Insight 23 Special Issue 04.07.2016 Всі видання Інформація Про МЦПД Актуальні проекти Події та новини Наші сайти Апостроф Національний діалог Прозорі регіони Здорові бюджети Підписатись на розсилку Соціальні мережі Адреса: вул. Інститутська, 17/5, офіс 15, Київ, Україна, 01021 Тел.: +38 (044) 253-52-29 E-mail: office@icps.com.ua Для запитiв ЗМI: press@icps.com.ua Copyright © 1997–2018 ICPS International Centre for Policy Studies. All rights reserved Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання на icps.com.ua Дизайн та розробка сайту OTAKOYI