Вільям Лейсі Свінг, Генеральний директор МОМ
30 липня 2018
Робоча сила у світі ще ніколи не була такою мобільною ― від садівника в Каліфорнії до банкіра в Сінгапурі. І незалежно від того, миє людина посуд у Римі чи є дизайнером у Лондоні, ми визнаємо, що людські амбіції перебувають у русі. Усі, хто працює ― кваліфіковано й некваліфіковано, із дозволом на роботу чи без, ― мають схожі цілі: реалізувати свої таланти на тому ринку праці, який дасть найкращу винагороду.
Така елементарна економіка і є рушієм тих подорожей, котрі починаються з мрії про краще життя, а в результаті можуть принести величезне благо як країнам походження, так і країнам призначення, ― за умови, що міграція є безпечною і впорядкованою.
Проте Всесвітній день протидії торгівлі людьми є для нас сумним нагадуванням про те, що шукаючи кращих можливостей для роботи далеко від своїх домівок, мігранти занадто часто наражаються на непропорційно високі ризики експлуатації та зловживань.
Щороку мільйони мігрантів стають жертвами торгівлі людьми всередині своїх країн та за їхніми межами, опиняючись у пастці примусової праці. Чоловіків та жінок змушують працювати, піддають насильству та психологічному тиску. Унаслідок несправедливих умов працевлаштування чи поганих умов праці люди потрапляють у боргові ями, водночас стикаючись із величезним тиском з боку власних родин та громад, котрі, можливо, й самі стали загрузли в боргах, щоб знайти роботу для цих людей.
Інші форми експлуатації не набагато «м’якіші»: людям доводиться працювати в небезпечних умовах, за неофіційні зарплати, стикатися з прихованими відрахуваннями та необґрунтованими обмеженнями і в робочий, і в позаробочий час. Усе це також завдає шкоди мігрантам і порушує їхні права.
Такі форми зловживань можуть виникати впродовж усього ланцюга виробництва, їх легко приховати серед численних контрактів із субпідрядниками. Як споживачі ми шукаємо дешевші товари та послуги, проте ми весь час мусимо пам’ятати про людей, які створюють ці товари і надають ці послуги.
Торгівля людьми сьогодні існує в кожній країні і в кожному секторі економіки. Виробництво кави, шиття одягу чи будівництво ― жодне робоче місце, жодна сфера не є повністю убезпеченою від торгівлі людьми.
Це явище настільки поширене, що протидіяти йому можна тільки на глобальному рівні, об’єднавши різні зусилля. Й особливо споживачі мають підтримати уряди та місцеві бізнес-спільноти і разом з ними вимагати дотримання достойних робочих стандартів. Ми всі повинні наполягати на тому, щоб виробничі ланцюжки звільнилися від торгівля людьми та інших форм експлуатації.
Ми вже бачимо ознаки змін. Усе більше компаній контролюють свої виробничі ланцюжки; уряди розробляють нові політики й регулятивні механізми, котрі підвищують підзвітність бізнесу. Громадянське суспільство також відіграє важливу роль у захисті прав мігрантів та наданні допомоги, якої вони потребують.
Один відомий приклад: ще 2015 року світ дізнався про порушення прав робітників, поширені на риболовних промислах Південно-Східної Азії. Сотні робітників працювали фактично в рабських умовах. Урядам часто бракувало інструментів, щоб забезпечити дотримання тих норм захисту, котрі багато працедавців навчилися ігнорувати.
Ситуація починає змінюватися. Споживачі й великі ритейлери, котрі усвідомлюють негативний вплив порушень на виробничих ланцюжках, тепер вимагають більшої прозорості. Й уряди також ухвалюють нові закони, що вимагають більшої відповідальності від продавців морепродуктів.
Хоча ці позитивні тенденції вселяють надію, ще потрібно зробити багато. Сьогодні я сфокусуюся на ключовій проблемі, яку я вважаю наступним рубежем у процесі контролю виробничих ланцюжків: потрібно мобілізувати приватний сектор для того, щоб мігранти, чиї права порушуються, могли скористатися інструментами захисту прав та правосуддя, на які вони заслуговують.
Компанії не тільки мають бути обачнішими, вони можуть і повинні взяти на себе відповідальність за збитки, нанесені робітникам, в також забезпечити всі можливі заходи для надання допомоги жертвам торгівлі людьми у їх реабілітації, котрій компанії мають сприяти, тісно співпрацюючи з урядами, громадянським суспільством, міжнародними організаціями й самими постраждалими. Держави несуть головну відповідальність за боротьбу з торгівлею людьми і за захист постраждалих. Налагодивши тісніші взаємини між приватним сектором та громадськими об’єднаннями з надання допомоги жертвам торгівлі людьми, разом ми зможемо відновити зламані життя.
Щоб вирішити цю проблему, на початку 2018 року МОМ, Агентство ООН з міграції, запустило ряд практичних рекомендацій для компаній. Згідно з Рамковою концепцією Організації Об’єднаних Націй «Захищай, поважай і відновлюй», Рекомендації МОМ з реабілітації описують різні шляхи, якими можуть скористатися підприємства для реабілітації жертв експлуатації, співпрацюючи з місцевими державними й недержавними суб’єктами.
Серед цих шляхів і полегшення доступу постраждалих до послуг та систем підтримки, зокрема медичної й психологічної допомоги; переміщення постраждалих на нові робочі місця; добровільне повернення до країни походження; підтримка у відновленні, реабілітації та реінтеграції, якщо це можливо. Бізнес-сектор також має забезпечити способи зворотного зв’язку для того, щоб постійно вдосконалювати механізми фіксування випадків торгівлі людьми, захист осіб, котрі надають інформацію, та запобігання повторній шкоді для них.
Усе більше компаній об’єднуються, щоб усунути ризики, з котрими вони стикаються у виробничих ланцюжках, проте реабілітація жертв торгівлі людьми все ще є новою сферою для приватного сектора. Тому ми маємо докладати ще більше зусиль до того, щоб підтримка постраждалих від торгівлі людьми стала ключовим аспектом нашої роботи.
Рекомендації МОМ щодо реабілітації жертв торгівлі людьми в розширених виробничих ланцюжках можна прочитати тут
