Анотація

У романах американського письменника Марка Твена «Янкі при дворі короля Артура» і «Принц та жебрак», присвячених історичному минулому Європи, вдало поєднано гумор із фантастикою. Герої переживають дивовижні пригоди, зазнають на своєму шляху випробувань бідністю, багатством, необмеженою владою, але вперто йдуть до своєї мети.

Марк Твен

Янкі при дворі короля Артура

ПЕРЕДМОВА

Грубі закони і звичаї, про які йдеться в цій повісті, історично цілком достовірні, а епізоди, що їх пояснюють, теж цілком відповідають тому, що нам відомо з історії. Автор не береться стверджувати, що всі ці закони і звичаї існували в Англії саме в шостому столітті; ні, він тільки стверджує, що раз вони існували в Англії та в інших країнах у пізніший час, то можна припустити, не побоюючись стати наклепником, що вони існували вже і в шостому столітті. У нас є всі підстави вважати, що, коли названий тут закон або звичай був відсутній у ті далекі часи, його замінював інший закон чи звичай, ще гірший.

Питання про те, чи існує насправді така річ, яку називають божественним правом королів, у цій книзі не порушується. Воно виявилося надто складним. Очевидно і безперечно, що главою виконавчої влади в державі має бути людина високої душі й надзвичайних здібностей; так само очевидно і безперечно, що лише Бог може, не побоюючись помилитися, вибрати таку людину; звідси з очевидністю і безперечністю випливає, що обрання її потрібно віддати Богу, а всі ці міркування доводять до неминучого висновку, що главу виконавчої влади завжди обирає Бог. Так принаймні здавалося авторові цієї книги доти, доки він не натрапив на таких представників виконавчої влади, як мадам Помпадур, леді Кастлмен[1] та їм подібних; це настільки збило автора з пантелику і сплутало його теорію, що він (унаслідок невдачі) вирішив спрямувати свою книгу в інший бік, а розглядом питання про божественне право королів зайнятися, заздалегідь гарненько повчившись, в іншій книзі. Питання це має бути вирішене за будь-яку ціну, і всю наступну зиму я присвячу саме йому.

Марк Твен