Деінституалізація (Де-І) – це процес заміни системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка спрямована на забезпечення прав та найкращих інтересів дітей, 
на підтримку сім’ї, створенні належних умов для виховання та розвитку дітей у сім’ї або середовищі, максимально наближеному до сімейного.
Деінституалізація спрямована на:
– забезпечення умов для повернення дітей, які зараз перебувають у закладах інтернатного типу, у рідні сім’ї або влаштування їх до сімейних форм виховання (усиновлення, опіка, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу);
– підготовку до самостійного життя, забезпечення соціальної адаптації випускників інтернатних закладів;
– попередження розлучення дітей з батьками та їх влаштування до інтернатних закладів шляхом запровадження мережі освітніх, медичних, соціальних, реабілітаційних послуг з підтримки дітей та сімей у громадах з урахуванням її фінансових можливостей та потреб мешканців;
– доступності послуг для дітей з особливими потребами, зокрема дітей з інвалідністю, та сімей, у яких виховуються такі діти;
– розвитку послуг з підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, з метою збереження сім’ї для дитини;
– створення ефективних механізмів підтримки сімей з дітьми, що поєднують фінансову, матеріальну допомогу та послуги для сприяння батькам у виконанні своїх обов’язків з догляду та виховання дітей і подолання складних життєвих обставин;
– підвищення професійного рівня фахівців, які надають послуги дітям і сім’ям з дітьми;
– забезпечення якісного альтернативного догляду дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою запобігання потраплянню таких дітей до закладів інтернатного типу.
Деінституалізація має на меті запровадження змін у існуючій системі захисту дітей, яка буде орієнтована на збереження та підтримку сім’ї.
Адже, для всебічного та гармонійного розвитку дитини потрібна сім’я, у якій формуються позитивні емоційні стосунки, забезпечуються догляд та виховання відповідно до віку, індивідуальних потреб і можливостей дитини, вибудовуються її світогляд та моральні орієнтири, формуються уміння та навички, необхідні для успішної соціалізації.
Система інституційного догляду та виховання дітей є не лише затратною, а також неефективною та шкідливою як для самої дитини, так і для її сім’ї та суспільства в цілому. Особливо негативними є наслідки такого догляду та виховання для дітей віком до трьох років, у яких найбільше спостерігається затримка фізичного та психоемоційного розвитку. Більшість дітей перебувають у закладах тривалий час – понад три, а іноді понад 10 років. Тривале перебування дитини поза межами сім’ї призводить до руйнування її особистісних зв’язків з батьками. Діти виростають непідготовленими до самостійного життя, не мають необхідних соціальних умінь і навичок.
ЩО МАЄ БУТИ ЗРОБЛЕНО В ПРОЦЕСІ ДЕІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ:
– влаштування дітей з закладів інституційного догляду та виховання у сім’ї громадян та поступова реорганізація цих закладів у заклади денного перебування дітей;
– надання неурядовими організаціями не менше ніж 50 відсотків соціальних послуг дітям і сім’ям з дітьми на замовлення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
– розвиток мережі альтернативного догляду дітей, які з певних причин не можуть проживати з біологічними батьками (опіка/піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, патронатні сім’ї, малі групові будиночки).
– розвиток Центрів соціальної підтримки дітей та сімей.

Національний офіс з деінституалізації
Історія запровадження деінституалізації в Україні на законодавчому рівні:
Посилання на законодавство:
– Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа»
– Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 року №526-р «Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та плану заходів з реалізації її I етапу»
Джерело: сайт усиновлення м.Львів