Ілля Олександрович гнаних (справжнє прізвище Горош) (18 грудня 1875, с. Кайнес Режіцкого повіту Вітебської губернії – 24 серпня 1966, Донецьк) – радянський письменник. Писав російською мовою.

Народився 18 грудня 1875 року в родині бідного єврейського вчителя в селі Кайнес Режіцкого повіту Вітебської губернії (нині Латвія, недалеко від Даугавпілса).

У дитинстві почав працювати у Вільно в майстерні мідника. З 1895 року працював приватним учителем. Паралельно займався самоосвітою, і за три роки склав екстерном іспити за курс реального училища після чого працював сільським вчителем в Сувалкской і Вітебської губерніях.

У 1908 році потрапив в Донбас. Спочатку жив у Юзівці, потім перебрався в Алчевськ, де жив наступні 12 років. Працював на шахті, давав уроки, отримав професію складача в місцевій друкарні.

Першу повість «Розбите скло» написав у 1908 році, але цензор не пропустив її в друк.

На початку 20-х років Ілля Олександрович вирушив до Харкова. Працював у видавництві «Український робітник», де опублікував своє перше оповідання «Степан Легіоново». Жив у будинку «Слово». Член Спілки письменників СРСР з 1934 року.

Після статті Максима Горького 1931 року у газеті «Правда», де пропонувалося створити серію «Історія фабрик і заводів», задумав написати історію Юзівки, тоді вже Сталіно. Спільно з Миколою Опанасовичем Ледянки написав «Пробні глави історії Сталінського металургійного заводу ім. Сталіна. 1934», а в 1937 році вийшла книга« Стара Юзівка».

Під час Великої Вітчизняної війни був в евакуації в Самарканді. У 1946 році з евакуації переїхав в Сталіно, де до кінця життя удосконалював книгу «Стара Юзівка».