This version of the page http://kg.ua/news/babushka-0 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2018-04-25. The original page over time could change.
«Я отримала перший паспорт у 53 роки»,-100-річна кременчужанка Ганна Малецька | Кременчугская газета
Среда, 25 Апреля 2018 года

Вы здесь

«Я отримала перший паспорт у 53 роки»,-100-річна кременчужанка Ганна Малецька

 

19 января 2018 14:10

Вона пам’ятає точну дату, коли її чоловіка  мобілізували перед Другою світовою війною в армію, знає понад сотню прислів’їв і приказок. За її розповідями можна писати історію Кременчуцького краю. Ганна Андріївна Малецька, якій 2017 року виповнилося 100 років і яка є родичкою міського голови Кременчука, поділилася із «Кременчуцькою газетою»  секретами довголіття.

Вже 8 років Ганна Малецька мешкає у Кременчуці у доньки Марії. Хоча до цього все життя провела у Глобинському районі. У світлій затишній бабусиній кімнаті на видному місці – її фото з чоловіком Степаном Омеляновичем. Він помер у 2008 році, а разом вони прожили 70 років. Також у кімнаті багато яблук, які він дуже любив – у родини завжди був яблуневий садок. Дивлячись у життєрадісні очі Ганни Андріївни, не віриш, що за її плечима – століття, а коли вона починає розповідати про своє життя, то повністю розчиняєшся у її словах. 

Працювали за «палички»

Взагалі дивує її феноменальна пам’ять на дати, хронологічне відтворення подій. 

«Мені було 4 роки, коли в 1921 році помер батько. Сестрі моїй було всього 3 місяці, тож вона його зовсім не пам’ятає. А я батька любила, тому, коли з’явився вітчим, то не дуже добре прийняла його», – пригадує Ганна Андріївна.

І хоча була малою дитиною, добре пам’ятає, як її односельців заганяли в колгосп. 

«Тих, хто чинив опір, вивозили на Соловки. Наша родина була середняками, то минуло нас те лихо. А далі в колгоспі ой як важко було! Грошей не платили, ставили лише «палички». Потім податки накладуть, спишуть ті палички – і нічого не залишається. Що ж було робити? Нікуди з села не поїдеш – паспортів же на руках не було. Перший свій паспорт я отримала в 53 роки. І то, коли переїхала з села Турбаї в село Великі Кринки», – розповідає пані Ганна.

«Вона казала: не носи мені траву, я хочу вмерти»

Та найстрашніше, що бачила Ганна Малецька у своєму житті, то часи Голодомору 1932-33 років. Вона була підлітком, і, можливо, тому в пам’яті гостро закарбувалися ті події. 

«Буксири» (поплічники радянської ради – ред.) забирали в людей все. А що не брали, то псували. Їжу з горщиків виливали в попіл. Я чомусь найбільше пам’ятаю, як мати наквасила діжку огірків, а їх забрали. Їли на наших очах і ще прихвалювали: «Гарні в Явдохи огірки», – розповідає довгожителька.

На той час у родині було шестеро дітей. Їжі не було зовсім, і Ганні як старшій доводилося ходити, шукати бур’ян. 

«Знаєте, якою доброю була щириця! Смачнішого тоді нічого не було. Це було весною: тоді всі ходили пухлі від голоду. Мама ще мене посилала рятувати сусідку. Вона залишилася сама. Я топила їй піч і носила бур’ян. Та вона казала: «Не носи мені траву, я хочу вмерти. А як поїм, то і не вмираю». Та згодом вона вмерла. Перед цим кликала маму, аби забрала речі з хати. Мама відмовилася. І одного дня я прийшла – вона мертва, а і з хати все винесли», – згадує.

Не пережив голоду вітчим Ганни Андріївни. Помер. Мати ж певним чином допомогла дітям вижити тоді, підгодовуючи свинячим кормом. Бо працювала на фермі. Сама там годувалася і малим приносила їжу.

А ще пані Ганна пригадує, що багато людей померло вже тоді, коли з’явилося вдосталь їжі, коли зібрали перший врожай після лихих років. Люди їли вдосталь і… гинули.

«Тоді просто «посипались» люди», – говорить вона.

«Якби ви знали, як після тих голодних років ожили люди. Так працювали багато, та з яким ентузіазмом. У нас в селі було три бригади. На поле їдуть, всі співають, з поля – теж. Перед війною колгоспи були багатими. Наш колгосп збирав стопудовий врожай. Саме в колгоспі я зустрілася зі своїм чоловіком Степаном (на фото)», –  розповідає Ганна Андріївна.

Каже, що то був період, коли люди жили надзвичайно дружно, підтримували одне одного. 

До війни у подружжя вже було двоє дітей. Це дивно, та бабуся Ганна називає точну дату, коли чоловіка мобілізували в армію: за декілька днів до нападу фашистів. 

«19 червня 1941 року його призивають в армію, бо він не служив раніше. Та працювати довелося на військовому заводі, бо мав поганий зір», – пригадує.

Сама ж Ганна, залишившись із двома дітьми і літніми чоловіковими батьками, багато працювала. 

«Та що казати: як чоловік, працювала. Свекор тяжко хворів і помер від раку, не дочекавшись перемоги якихось днів – 17 квітня 1945 року. А так хотів дожити до «побєди»», – зі спогадів Ганни Малецької.

Чоловіка дочекалася з війни. Народилися ще дітки. Та двійко померли від скарлатини.

«Яка тоді медицина була? Не врятували малечу…» – бідкається.

Зараз же у Ганни Андріївни троє дітей, 7 внуків, 13 правнуків і вже трійко праправнуків. 

«Мама мене вночі будить, щоб я записала пісню»

Донька Ганни Андріївни – Марія Степанівна (на фото праворуч) – говорить, що мама постійно розповідає про своє життя. Вже 8 років вони живуть разом у Кременчуці. 

«Я все записую, що почую від мами. Вдячна Богу, що вона живе біля мене, що я можу з нею спілкуватися. Скільки вона знає різних історій, а прислів’їв і приказок! Іноді мама мене будить, щоб я записала пісню, яких теж чимало знає. Взагалі-то вона закінчила чотири класи початкової школи», – ділиться Марія Степанівна. 

Розповідає, як мама спочатку, коли переїхала до Кременчука, і по господарству все поривалася допомагати. У 94 роки ще город полола, іншу домашню роботу виконувала. 

Хочете жити до 100 років – їжте натуральне

Розмовляючи з жінками, журналістка Кременчуцької газети не могла не спитати про головне: «Який секрет довголіття?». 

«Ми з мамою не раз про це розмовляли. Вона багато і тяжко працювала, ніколи не ухилялась від роботи, не жаліла себе. Тож, нам здається, що секрет довгого життя – у правильному харчуванні. Наша родина завжди тримала корову, тож було своє молоко. Борошно теж самі мололи (його не зрівняти з тим, що зараз купуємо). Я пригадую, як бабуся кабак в печі запікала. Без всяких там добавок.  І такий смачний був! Компот варили не з цукром, а з цукровими буряками», – розповідає Марія Степанівна.

А  її мати додає: «Тоді як було – є буряки, значить є що їсти. Буряки пекли, їх терли і пекли з ними пиріжки. Цукру тоді не було зовсім, ось і був замінник».

А ще вона хвалиться, що завжди була щупленькою, зайвої ваги ніколи не мала.

Та бачачи цю життєрадісну, заряджену на 100% оптимізмом жінку, розумієш, що секрет ще і в цьому. Заряджати всіх навколо себе позитивом і отримувати його взамін. І це в Ганни Андріївни ой як добре виходить!

 

Олена Ліпошко, фото автора

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

25 апреля 2018
Полиция молчит, родители и педагоги в шоке: возле школы №26 неизвестные заманивали школьниц в автомобиль
24 апреля 2018
В Кременчуге сотни человек стояли в очереди на MOZGI
24 апреля 2018
Под Кременчугом созревает второй Чернобыль: и это не мистическая угроза от будущего Белановского ГОКа, а уже реальная от Деевской свалки
25 апреля 2018
Унікальні забави Кременчука - Ревізор: Магазини
25 апреля 2018
СБУ виявило у Кременчуці чиновників, які незаконно розповсюджували службову інформацію
25 апреля 2018
Жизненная история кременчужанки о том, как она на Раковке договор с педиатром заключала :(
Загрузка...

  • «Кременчугская газета» приглашает на концерт шоу-группы «Молодость»

    Пять пригласительных на двух человек получат победители нашего конкурса.

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться