Міжнародний Центр Перспективних Досліджень

[/] Проекти Публікації Укр Eng Про центр Про МЦПД Команда Партнери Наглядова рада Кар'єра та інтернатура Звітність Контакти Напрямки Зовнішня політика Внутрішня політика Економіка Соціальна політика та права людини Діяльність Актуальні проекти Архів проектів Періодичні видання (Inside Ukraine) Аналітика Зовнішня політика Від поставки Javelin до ефективного стримування на Донбасі: початок шляху Прес-служба МЦПД 05.03.2018 Зовнішня політика Відсоток євроінтеграції: чому можна та потрібно вимірювати виконання асоціації Прес-служба МЦПД 07.03.2018 Зовнішня політика Аспірантура, що затягнулась, або прагнення України вступити в НАТО Прес-служба МЦПД 12.03.2018 Зовнішня політика Чого (не) чекати від Майкла Помпео? Прес-служба МЦПД 14.03.2018 Внутрішня політика Конференція «Прозорі та фінансово здорові органи місцевого самоврядування в Україні» Прес-служба МЦПД 20.03.2018 Внутрішня політика КУЛЬТУРА МИРУ. ПОСІБНИК З ТОЛЕРАНТНОСТІ Прес-служба МЦПД 21.03.2018 Анонси подій: 21.03.2018 Внутрішня політика "Мистецтво толерантності: бліц-виступи про МироТворчість" Зареєструватись Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Внутрішня політика КУЛЬТУРА МИРУ. ПОСІБНИК З ТОЛЕРАНТНОСТІ Прес-служба МЦПД 21.03.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Внутрішня політика Конференція «Прозорі та фінансово здорові органи місцевого самоврядування в Україні» 20 березня 2018 року відбулась фінальна конференція «Прозорі та фінансово здорові органи місцевого самоврядування в Україні» в рамках спільного пректу МЦПД та Інституту економічних і соціальних реформ в Словаччині (ІNЕКО) за фінансової підтримки Посольства США в Україні. Перша панель конференції була присвячена рейтингу «Прозорість 50-ти найбільших міст України» (http://transparency.icps.com.ua/), який має на меті: - моніторинг поточного рівня прозорості найбільших міст України; - розробка рекомендацій щодо прозорого прийняття рішень органами місцевого самоврядування; - підвищення прозорості, сприяння транспарентності муніципалітетів. Рейтинг ґрунтується на даних, отриманих із наступних джерел: - Відповіді на опитувальник, направлений МЦПД до 50 міських рад; - Відповіді на запити на інформацію, направлені МЦПД неофіційно – через третю особу («запит таємного клієнта»); - Інформація у відкритому доступі на офіційних сайтах міських рад. При цьому, було досліджено 77 параметрів прозорості кожного міста. Аналізуючи результати дослідження, необхідно відмітити, що загальний середній показник прозорості по містах покращився з 42,88% у 2016 до 51,38% у 2017 році. Високу динаміку щодо покращення прозорості продемонстрували такі міста як Маріуполь, Кропивницький, Умань, Бровари та Нікополь. Серед трійки переможців рейтингу такі міста як Суми, Львів та Вінниця. Друга панель конференції була присвячена проекту «Фінансове здоров'я бюджетів міст та регіонів України» (http://budgets.icps.com.ua/), метою є: - підвищення рівня інформованості громадськості про бюджети муніципалітетів та про їх рейтингування; - підтримка вирішення актуальних проблем фінансового управління бюджетів міст та областей; - сприяння покращенню фінансового здоров'я регіонів, міст і населених пунктів. Аналіз результатів свідчить, що узагальнений показник фінансового становища міст покращився на 0,4 бали до 6.0 у порівнянні з попереднім рейтингом. Однією з основних причин стала бюджетна децентралізація, яка дозволила місцевим органам влади ефективніше використовувати фінансові ресурси. Узагальнений показник фінансового становища регіонів погіршився на 0,5 балів до 5,9 у зв’язку зі збільшенням видаткової частини бюджетів. Найкращу динаміку продемонстрували такі міста як Вінниця, Житомир, Кропивницький. Серед регіонів найкращі прогрес мали Львівська, Чернівецька та Тернопільська області. При цьому, міста та регіони, які входять в топ-10 рейтингу, майже є незмінними з 2013 р. Необхідно відмітити, що капітальні видатки складають менше 20% у більшості міст та регіонів. Перша трійка міст-лідерів включає Одесу, Рівне та Полтава. Серед регіонів найперші місця зайняли Запорізька, Черкаська та Волинська області. Прес-служба МЦПД 20.03.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Зовнішня політика Чого (не) чекати від Майкла Помпео? Наступного місяця колишній директор ЦРУ Майкл Помпео буде номінований на посаду президентом Трампом і, з ймовірністю близькою до ста відсотків, стане новим державним секретарем США. Республіканець з «Руху чаювання», колишній конгресмен, перебування якого «на одній хвилі» з Трампом вже викликало стільки коментарів, очікувань та побоювань по всьому світу, спробує відремонтувати механізм американської дипломатії, який багатьом – в тому числі в Україні – здається не надто ефективним. Дехто шукає причини такої неефективності у особі Рекса Тіллерсона, колишнього голови нафтогазового гіганта ExxonMobil, який з великими сумнівами погодився стати 69 держсекретарем США на початку минулого року. За рік, що минув, з ініціативи Тіллерсона розпочався процес сумнівного реформування Держдепу, одним з результатів якого став гострий брак кваліфікованих кадрів та падіння престижу дипломатичної служби. Ця ситуація може бути звичною для інших, але для США стала неприємним сюрпризом. Порожні вакансії, відсутність послів в ряді ключових держав, скорочення бюджету – все це рідко буває хорошими знаками. Щоправда, питання про те, чи не зіграв в цьому більш важливу роль фактор Трампа, а не Тіллерсона, залишається відкритим. Поза тим в американської зовнішньої політики вистачало й інших проблем, з якими за часів перебування Тіллерсона головою Державного департаменту впоратись не вдалось, і які залишаються на порядку денному його наступника. Серед найважливіших – Північна Корея, Іран, Китай та Росія. Навіть якщо залишити в стороні сенсаційно оголошену зустріч президента Трампа із лідером Північної Кореї Кім Чен Ином, для підготовки якої в нового держсекретаря залишиться катастрофічно мало часу, корейська проблема стає все більш складною для США. Повільна, але схоже впевнена розбудова Пхеньяном повноцінного ядерного арсеналу залишає Вашингтону все менше простору для маневру й створює в перспективі все більше взаємопов’язаних проблем. Час у Східній Азії може працювати проти США, і це їм навряд чи подобається. Тіллерсон виступав прихильником діалогу із Пхеньяном, Трамп, схоже, більшою мірою покладався на експромт, і вибір між цими альтернативами буде непростим для Майкла Помпео. Так само непростою буде тема Ірану, зокрема можливого перегляду Спільного всеосяжного плану дій з ядерної програми Ірану. Можливо, саме в Ірані – не географічно, а, звісно, політично – міститься ключ до відставки Тіллерсона, якому іранська угода, «здавалася нормальною», як про це сказав президент Трамп, коментуючи своє рішення про відставку держсекретаря. Сам Трамп є послідовним критиком цього документу, укладеного у 2015 році між Іраном, групою 5+1 та ЄС. Помпео виявив у критиці іранської ядерної угоди не менше послідовності, ніж Трамп і взагалі вважається «яструбом» з іранської тематики. Дует президента й держсекретаря в цьому питанні цілком може завершитися виходом США з угоди вже в цьому році. Зрештою, найбільш цікава для українців російська тематика теж не залишиться без уваги, хоча ймовірність принципових змін чи радикальних рішень на цьому напрямку американської зовнішньої політики мінімальна. Як раз позиція США щодо Росії переконливо демонструє ту саму інерційність та сталість, про які так багато говорили після сенсаційної перемоги самого Трампа в листопаді 2016 року. Незважаючи на різнонаправлену риторику, як до виборів, так і після них, російська політика адміністрації Трампа дуже незначно відрізняється від політики адміністрації Обами. Навряд чи особисті погляди Помпео здатні будуть щось принципово змінити. Серед цих поглядів, між іншим, є переконання в тому, що США мають енергійніше протидіяти ревізіоністським намірам Кремля, зокрема його крокам у Сирії та Україні. Але конкретики щодо того, як саме протидіяти російській політиці в Україні поки що бракує. В цьому контексті, звичайно, цікаво буде спостерігати за існуючим форматом залучення США до зусиль із управління конфліктом на Донбасі, уособленого в діяльності Курта Волкера. Об’єднати тематику втручання Росії у вибори, пошук рішень в Україні та Сирії, подальшу долю антиросійських санкцій в рамках єдиної цілісної стратегії щодо Росії стане для Помпео ще одним надскладним завданням. Це навіть якщо не брати до уваги побажання та пріоритети самого президента Трампа, лояльність до якого, схоже, поки що вважається чи не головним мотивом висунення кандидатури Помпео на посаду. Микола Капітоненко Прес-служба МЦПД 14.03.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Зовнішня політика Аспірантура, що затягнулась, або прагнення України вступити в НАТО Останніми днями гра слів – англійського «aspiration» та українського «аспірант» - в контексті тематики НАТО не могла не привернути увагу. Парадокс української аспірантури полягає в тому, що на папері вона успішно й ефективно генерує сучасних вчених, але в реальному житті здебільшого вони виявляються плагіаторами або колекціонерами дипломів. На превеликий жаль, подібне ж розходження між деклараціями та реаліями протягом десятиліть – минулого року виповнилось 20 років Хартії про особливе партнерство – спостерігається у відносинах України з НАТО. Ентузіазм, з яким в Україні підхопили зміни на офіційному сайті НАТО – в першому абзаці розділу про розширення серед країн, що оголосили про своє прагнення (aspiration) приєднатися до Альянсу, з’явилася Україна – очевидно, не відповідає значенню цих змін. Цьому є кілька простих причин. По-перше, текст на сайті НАТО, як і текст в багатьох роботах українських аспірантів, в даному випадку містить просту констатацію факту, не додаючи жодного нового знання, про наміри та інтереси Альянсу. Україна дійсно, шляхом внесення змін до власного законодавства, ще у червні 2017 року офіційно закріпила власне бажання колись вступити до НАТО. Те, що на сайті Альянсу відповідні зміни з’явилися із настільки великим запізненням, може свідчити або про недовіру з боку НАТО до наших програмних документів, які змінювали свою тональність так часто протягом останніх двадцяти років; або про брак уваги щодо технічних деталей типу оновлювання сайту організації; або про щось інше. Але в будь-якому випадку це довідкова інформація: Альянс бере до відома бажання України приєднатися. Воно не несе жодних зобов’язань для самої НАТО, лише для України. По-друге, згадування України серед країн, що прагнуть вступити до НАТО, не наближає нас до наступних практичних кроків, таких як, приміром, ПДЧ. Більше того, навіть отримання ПДЧ не означатиме членства у найближчій перспективі – Колишня Югославська республіка Македонія, приміром, отримала ПДЧ це далекого 1999 року - чи взагалі невідворотності набуття членства в Альянсі. З іншого боку, і без ПДЧ можна виходити на формати тісної співпраці з НАТО, як це робить, приміром, Грузія, серед іншого надіславши четвертий за кількістю контингент в рамках місії НАТО в Афганістані. Іншими словами, прив’язка згадки України на сайті НАТО серед країн, що прагнуть вступу, до наступних конкретних кроків у цьому напрямку виглядає, м’яко кажучи, непереконливо. Формально все виглядає так, як і було раніше, виходячи із рішень саміту в Бухаресті 2008 року: двері для України відкриті. Більше того, нічого нового немає і з часів підписання Вашингтонського договору у 1949 році, яким була заснована НАТО. Стаття 10 цього документу зазначає, що сторони можуть запросити будь-яку іншу європейську державу приєднатися до Альянсу, якщо вона поділяє його принципи та може зробити внесок у безпеку Північної Атлантики. От як раз ці два нюанси визначатимуть подальші успіхи України на шляху до НАТО. Відповідність цінностям НАТО та здатність створювати додану вартість для колективної безпеки – це те, для доведення чого ані декларації, ані навіть закріплення обіцянок в конституції працювати не будуть. По-третє, з порядку денного не знімається надважливе питання про те, а чи стали ми ближчими до НАТО за останні роки. Відповідь на нього стане важливішою для подальшого розвитку подій, ніж будь-які згадки на сайтах (http://www.eurointegration.com.ua/rus/articles/2017/11/13/7073553/). З урахуванням всього цього, те, що у нас взялися оголошувати «наданням Україні статусу країни-аспіранта» краще замінити скромнішим «НАТО визнала прагнення України приєднатися до Альянсу». І працювати далі. Микола Капітоненко Прес-служба МЦПД 12.03.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Зовнішня політика Відсоток євроінтеграції: чому можна та потрібно вимірювати виконання асоціації Дискусія навколо відсотків євроінтеграції з перших рядків нагадує далекі 1960-ті роки, з їхньою модою, кінематографом та дебатами з питань теорії міжнародних відносин та політології загалом. Як з’ясувалося, вічним може бути не лише мистецтво. Чи можна виміряти євроінтеграцію? Наразі думки українських чиновників та експертів розділилися. Так само п’ятдесят років тому по різні боки бар’єру опинилися такі видатні науковці, як фізик Герман Кан, математик Анатоль Рапопорт, економіст і майбутній нобелівський лауреат Томас Шеллінг, політолог Хедлі Булл та багато інших, об’єднаних одним – академічним інтересом до міжнародних відносин. Ці поважні вчені сперечались не щодо вимірювання євроінтеграції України, а щодо вимірювання в принципі. Їх цікавило, чи можна зробити знання про міжнародну політику більш надійними, заснованими на фактах та точних кількісних даних, а не на емоційних і часто заангажованих політичних оцінках чи історичних спекуляціях. Можна побачити, що і в Україні сьогодні дискусія навколо обрахунку євроінтеграції у відсотках ведеться за участі людей з різним освітнім профілем, що можна тільки вітати. На перший погляд, аргументи про те, що просування по шляху євроінтеграції варто оцінювати за конкретними проектами та конкретними змінами на краще в житті українців, виглядають переконливо.Таке собі протиставлення кількісного, "чиновницького" підходу "живому". Але з методологічної точки зору потрібен ще один погляд. Заснований на цифрах підхід не є обов’язково чиновницько-формальним. Радше він є неупередженим, об’єктивним чи нейтральним. А ось підхід "живий" швидко стає шляхом до маніпуляцій з усіх боків, і в такому вигляді набагато більше схожий на окозамилювання, ніж використання кількісних даних. Можна зауважити, що така оцінка виходить за рамки суто євроінтеграційних досягнень України, а стосується вимірювання будь-яких зрад чи перемог. Не виключено, що нескінченних і безрезультатних розмов про зради з перемогами у нас так багато, оскільки бракує знань про цифри. Якщо кінцевою метою наших євроінтеграційних зусиль є покращення життя людей (а це питання потребує окремої глибокої дискусії), то його якість саме і вимірюється в цифрах. Вони включають як порівняно прості дані про, скажімо, ВНП на душу населення, так і більш складні показники якості демократії чи рівня конкурентоспроможності країни, які теж у сучасному світі вимірюються виключно кількісно. Якщо перенести антивідсоткову логіку на питання того ж демократичного розвитку, то нам доведеться відповідати на питання, чи є Україна демократичною державою, керуючись інтуїцією, гаслами політиків чи назвами тих чи інших державних інститутів. Але ж демократія в сучасному світі цілком успішно вимірюється кількісно. І вимірювання її, наприклад, Economist Intelligence Unit у 2017 році, на жаль, свідчить про те, що Україна належить не до демократій, а до гібридних режимів. То чому б не виміряти євроінтеграцію? Гасло "Україна – це Європа" теж перевіряється кількісними показниками, і це найкращий шлях. Можна наводити приклади різних успішних проектів, але прикладами довести нічого не можна, а можна тільки спростувати. Зрештою, статистичні дані щодо середньої зарплати є кращим способом вимірювання того ж самого рівня життя, ніж десятки прикладів успішних мільйонерів, переможців лотерей чи депутатів, які раптово збагатіли. В Європі теж краще розуміють і більше довіряють цифрам, аніж гаслам. Саме тому розмовляти з нашим стратегічним партнером буде набагато простіше мовою кількісних даних. Можливо, довіри до України бракує саме тому, що не тільки з власними громадянами, але й з європейськими чиновниками ми говоримо гаслами, обіцянками та емоціями. У 1966 році Хедлі Булл активно захищав позиції класичного підходу, стверджуючи, що аналіз міжнародної політики має спиратися на філософію, історію та право. Серед іншого, він зазначав і про естетичну відразу до мови та методів, побудованих на кількісних даних. Але Булл, як незабаром з’ясувалося, вів нерівну битву з часом, виграти яку було неможливо. Вже за п’ятнадцять років цифри, формули, матриці та статистичні дані стали ознакою якості в політології. Це не означає, що вимірювання виконання Угоди про асоціацію України з ЄС у відсотках – єдино правильний шлях. Я б, приміром, застосовував бали. В тому числі й від’ємні. Але відсотки – це точно краще загальних фраз та прикладів, до яких ми і так вже занадто звикли. Микола Капітоненко Прес-служба МЦПД 07.03.2018 Переглянути Більше від цього автора Більше з цього розділу Зовнішня політика Від поставки Javelin до ефективного стримування на Донбасі: початок шляху 1 березня Державний департамент схвалив продаж Україні ПТРК Javelin, чим нарешті поставив крапку у тривалій епопеї навколо цього питання. Водночас виникло питання інше: що все це означає для динаміки конфлікту? Якщо відійти від сприйняття рішення Держдепу в термінах зрад та перемог, можна швидко зрозуміти обмеженість його впливу на подальший розвиток подій. В Україні розмови про постачання американської зброї почались настільки давно і велись настільки емоційно, що встигли перетворитись на майже релігійні диспути. Рішення адміністрації США – чи то за Обами, чи то за Трампа – погодитись продавати зброю Україні сприймалось як чи не найголовніший індикатор відносин між Києвом та Вашингтоном. А між тим продаж зброї – а особливо країнам, які втягнені у різного роду конфлікти – є звичним та прагматичним інструментом американської політики. Інструментом, використання якого дуже рідко свідчить про наміри Вашингтона залучитися до конфлікту настільки, щоб стати зацікавленим у перемозі однієї із сторін. Як правило, постачання зброї є для США одним із способів розв’язання дилеми “arms or alliances” – «зброя чи альянс» - тобто вимушеного вибору між наданням глибших та суттєвіших або простіших та короткострокових відповідей на вимоги чи потреби десятків держав-клієнтів по всьому світу. В нашому випадку було обрано найпростіший та найменш ризикований для США варіант. Членство України в НАТО поки залишається лише нашим власним пріоритетом. Розмови про статус основного союзника поза НАТО, який сьогодні поширюється на 16 країн, такі популярні пару років тому в різних київських офісах, прогнозовано ні у що не втілились. Рівень взаємозалежності між країнами низький, і не схоже на те, що у Вашингтоні вважають Україну надійним та цінним партнером. «Стратегічне партнерство» між Україною та США, на жаль, існує лише на папері, причому на папері переважно українському. Розтягнута історія із постачанням Javelin скоріше підтверджує, ніж спростовує таку оцінку. Поза тим, присутність американських ПТРК в Україні призведе до того, що вести війну на сході України сепаратистам стане складніше та дорожче. Особливо, якщо це війна танкова, у кращих традиціях минулого століття. Таких операцій вже давно немає в зоні конфлікту, і тепер ймовірність їх відновлення буде ще нижчою. Щоправда, якщо Росіє вдасться до ескалації, постане небезпека використання іншої зброї, наприклад, авіації. Україна залишається вкрай вразливою до такого розвитку подій. Вразливою Україна залишається і до інших можливих кроків Росії, яка продовжує контролювати рівень ескалації в зоні конфлікту. Поки що Кремль вирішує, де коли і наскільки масштабним буде наступне загострення. Американська зброя в зоні конфлікту підвищить ціну ескалації, якщо в ній будуть задіяні танки, але також зростають і ставки в конфлікті в цілому. Не схоже на те, що Москва раптом зірветься у якесь авантюрне загострення, але, ймовірно, шукатиме шляхів реалізації своєї силової переваги. Зважаючи на загальне співвідношення сил сторін та своєрідного звикання з усіх боків до замороженого стану конфлікту, загроза раптових загострень залишається на приблизно такому ж низькому рівні, на якому була й до постачань американських ПТРК. Для нас в цій ситуації найбільш важливо адекватно оцінити значення та можливості, що відкриваються таким рішенням американців. По-перше, не потрібно переоцінювати його довгострокового значення. Одноразове постачання зброї на незначну суму ніколи не створює сильного ефекту. Сукупна вартість американських ПТРК, призначених для постачань в Україну, оцінюється у 47 млн. доларів. В грудні 2017 року було також санкціоноване постачання в Україну снайперських гвинтівок та супутнього обладнання на 41,5 млн. доларів. В той же час загальний обсяг експорту американської зброї у 2017 році склав біля 42 млрд. доларів; а Ізраїль – країна-лідер з отримання військової допомоги за заявкою Державного департаменту у тому ж році – отримав такої допомоги на більш ніж три мільярди доларів. Скоріше за все, Вашингтон сприймає постачання Україні ПТРК як звичайну торгівлю зброєю з легким антиросійським елементом, який можна у потрібний момент представити внутрішній аудиторії як частину послідовної політики стримування Кремля. По-друге, треба мати на увазі ті дилеми, які стоять перед адміністрацією Білого Дому. В більшості випадків вибір на користь постачань зброї означає відмову від альянсів, тобто довгострокових гарантій безпеки. Отримання американських ПТРК може стати кроком не в бік членства в НАТО, а в протилежному напрямку. Зрештою, не треба думати, що на цьому історія закінчується. Якщо ми хочемо постачань зброї, які зможуть вплинути на динаміку конфлікту та загальне безпекове становище України, а не просто створюватимуть інформаційні приводи, риторика має бути удосконалена. Треба забути словосполучення «летальна зброя» і навіть замінити більш коректне «захисна зброя» більш ефективним «будь-яка зброя». Надійне стримування – а саме цього ми прагнемо досягти за допомогою постачань зі США – будується тоді, коли номенклатура зброї різноманітна та включає в себе зброю різних типів та призначень. Далі ефективне стримування потребує систематичних постачань великої кількості зброї, хоча б протягом кількох років. Зброя одного типу в малих кількостях дозволить противнику швидко пристосуватися до нової ситуації або навіть спровокує його на агресію. Зброя різних типів, що надходить постійно, матиме зовсім інший ефект. Крім того, такі постачання дозволять всерйоз вести мову про залученість США до конфлікту на території України. Постачання зброї – це звичайно, не гарантії безпеки, але частина репутації країни-експортера все ж таки ставиться на карту, якщо тільки такі постачання достатньо великі. Треба пам’ятати, що прості рішення рідко працюють у складних ситуаціях. Постачання партії Javelin поки виглядає рішенням простим. Якщо спробувати його правильно ускладнити, тоді, можливо, вдасться уникнути супутніх ризиків та стратегічних пасток. Микола Капітоненко Прес-служба МЦПД 05.03.2018 Завантажити ще ПІДПИШИСЬ на РОЗСИЛКУ мцпд Залишайся в курсі останніх подій Підписатись Анонси подій Періодичні видання Tweets Твиты от @ICPSUA Проекти Архів проектів 20.08.2015 Inside Ukraine 13.02.2017 Комунікаційна кампанія з підтримки толерантності і взаєморозуміння в суспільстві "Віднайти Повагу" 26.09.2017 Всі проекти Періодичні видання Inside Ukraine 75 01.02.2018 Foreigh Policy Insight 23 Special Issue 04.07.2016 Всі видання Інформація Про МЦПД Актуальні проекти Події та новини Наші сайти Апостроф Національний діалог Антикоррупційний портал Прозорі регіони Здорові бюджети Підписатись на розсилку Соціальні мережі Адреса: вул. Інститутська, 17/5, офіс 15, Київ, Україна, 01021 Тел.: +38 (044) 253-52-29 E-mail: office@icps.com.ua Для запитiв ЗМI: press@icps.com.ua Copyright © 1997–2018 ICPS International Centre for Policy Studies. All rights reserved Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання на icps.com.ua Дизайн та розробка сайту OTAKOYI