
Проте зараз залишаються лише спогади, бо радіти нічому: вже кілька років жителі міста і районів не слухають місцеве радіо. Кременчуцькі керманичі мільйони вкладають лише у комунальне телебачення, яке теж позбавлене телеефіру.
«Хто володіє інформацією – той володіє світом» – ці пророчі слова визначили напрям розвитку суспільства третього тисячоліття, суспільства інформаційних технологій. Та поки людство не винайшло «всесвітнє павутиння», воно вдовольнялося скромним винаходом О. Попова, і новини в оселі несли мережеві приймачі.
Саме радіо стало для Леоніда Перепелятника сенсом життя і творчого розвитку. Саме він 50 років тому, 19 січня 1968 року, промовив «Говорить Кременчук!» із радіовузла на вулиці Шевченка. У різні роки, в повоєнний час, функціонувало регіональне радіо, а суто міського не було. Тож рішенням керівників Кременчука була прийнята постанова про створення міського радіо, яке з перших днів і очолив Леонід Іванович. До цього його трудова біографія розпочиналася на автозаводі, де він працював слюсарем-наладчиком у цеху роздавальних коробок. Нове призначення було для молодого робітника незвичним, та, маючи досвід співпраці з міськими газетами, він почав наполегливо освоювати журналістську діяльність і робити перші кроки зі створення у місті професійної радіостудії.
З роками міське радіо набувало у кременчужан популярності, а Леонід Іванович – авторитету. Отримавши вищу журналістську освіту, активно застосовував нові знання у повсякденній творчій роботі. Значну допомогу в розвитку радіо надавали тодішні керівники міста: Микола Залудяк, Іван Пономаренко, Андрій Коваленко, Володимир Коваленко, місцеві депутати.
Анатолій Щербак, редактор Кременчуцького районного радіо в 1970-1975 роках:
– У нас була спільна радіостудія вже в центральній частині міста, тож я був очевидцем того, як очолюване Леонідом Перепелятником радіо набувало дедалі більшої популярності не лише у Кременчуці, а й в області та Україні. На його базі проводились обласні й республіканські семінари, адже в Леоніда Івановича було що запозичити іншим радіожурналістам. Його новаторський підхід до професійної справи, вміння знайти правильне рішення у складній ситуації особливо яскраво проявилися після розпаду колишнього союзу, в перші роки становлення незалежної України. Багатотисячні мітинги під час передвиборних кампаній стали звичним явищем, але навіть вони за масовістю аудиторії не йшли в ніяке порівняння із прямими ефірами на міському радіо. Всі політики прагнули, як нині модно говорити, пропіаритися в радіопередачах Леоніда Перепелятника. А він завжди так вів прямі ефіри, що кожен радіослухач відчував себе головним арбітром політичних дебатів. Енергії тоді у Леоніда Івановича було на десятьох журналістів. Саме за вміння і професійність, відданість справі у 1994 році його обрали депутатом міської ради, а колеги по депутатському корпусу – головою депутатської комісії з гуманітарних питань. У 1998 році йому було присвоєно звання «Заслужений журналіст України».
Світлана Тітова-Джеймс, колишня кореспондентка міського радіо:
– Так склалося життя, що я зараз перебуваю далеко від Кременчука, мешкаю у США, викладаю російську мову. Однак постійно зберігаю у пам’яті й серці теплі спогади про міське радіо, де пройшла школу журналіста, пишаюсь тим, що працювала у творчій команді Леоніда Івановича. А які незабутні враження про 30-річчя міського радіо, коли на свято в Міський палац культури прийшло все місто! Нас вітали також Народні артисти України Раїса Кириченко, Микола Гнатюк, Світлана і Віталій Білоножки, керівники району й області. А ще іноді навіть сниться, що я готую чергову радіопередачу разом зі своїми колегами-кореспондентами Олександром Кулішем, Тетяною Зайшлою, Анжелою Здор, дикторкою Надією Стрік, звукорежисерами Василем Мішеніним та Юрієм Дзюбою.

Леонід Перепелятник – беззмінний керівник міського радіо з 1968 по 2000 рік, голова правління громадської організації «Журналіст»:
– Хто тільки не побував у нашій студії: прославлені люди праці, Почесний громадянин Кременчука, льотчик-космонавт Олексій Леонов, президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, народні депутати, посли зарубіжних держав, популярні артисти кіно й естради Юрій Соломін, Валерій Леонтьєв, Георгій Віцин, Микола Крючков, Софія Ротару, Ігор Крутой… Цікаві бесіди з ними слухало все місто, адже стаціонарні радіоточки були скрізь – у квартирах, в установах, навчальних, культурних, торговельно-побутових закладах тощо. Всебічно й оперативно висвітлювати життя міста й району нам допомагали десятки активістів, яких тоді величали робсількорами. Я вдячний колегам з обласної телерадіокомпанії «Лтава», зокрема її колишньому генеральному директору Миколі Ляпаненку, який творчо і технічно сприяв тому, щоб наші передачі мали якомога більшу аудиторію. Вважаю, що виконав свою головну місію – служіння людям, місту, державі.
Із болем сприймаю розвалення радіомережі, тож вже кілька років жителі міста і районів не слухають місцеве радіо: приміщення міського радіовузла на вулиці Шевченка знесене, земля продана, зараз там споруджується житловий будинок. Кабелі радіомережі розкладені, а у місцевих начальників немає бажання щось змінювати.
На жаль, відійшли у минуле славні радіо-традиції міста, а у кременчужан забрали можливість слухати колись знайомі позивні «Говорить Кременчук!»
Звичайно, настав час новітніх технологій, які безупинно вдосконалюються. І все ж, на мою думку, славні традиції міського радіо могли б ще прислужитися кременчужанам.
Від редакції
Зараз Кременчуцькі керманичі мільйони вкладають лише у комунальне телебачення, яке теж позбавлено телеефіру. Їх не цікавить дротове радіо.
Щодо комунального телебачення, то, якщо подивиться на обсяги його фінансування, то у 2018 році вони зросли на 50% і сягнули 6 млн грн. Тоді як фінансування програми «Турбота», через яку реалізується допомога незахищеним верствам населення, збільшили лише на 30%.
Але меру потрібно, аби його та нардепа-тушку Юрія Шаповалова піарили і прославляли. Тільки незадачка: щоденні комунальні новини вже понад місяць – поза ефіром обласного телеканалу «Лтава».
Галина Гарбуз, Олег Булашев