Наталка Ніколенко, "Гордість країни" потрапила у ДТП

[/sitemap/] Про премію Місія Процедура відбору Церемонія Номінації Організатори Цитати Буклети Громадська рада Лауреати Церемонія Яскраві моменти Вся церемонія Фотогалерея Новини Народний герой Новини Наталка Ніколенко, "Гордість країни" потрапила у ДТП 09.11.2010 Сильні люди, сильні в усьому. Наталка Ніколенко з Дніпропетровська через рідкісну ваду від народження не може ані ходити, ані сидіти. Батьки ще немовлям відмовились від неї. Але дівчина в житті не розчарувалася, може абсолютно дати собі раду. І навіть більше – за допомогою рота та підборіддя почала малювати. Її картини у стилі Петриківського розпису популярні навіть в США. Кілька років тому Наталка Ніколенко в “Гордості країни” виборола престижну нагороду у номінації “Сила духу”. Після цього її відправили на лікування у США. Там її і прооперували, після чого художниця змогла сісти в інвалідний візок. Та місяць тому життя Наталці дало ще одне випробування – вона потрапила у ДТП. Найгірше, каже, - що зламався візок — подарунок американців. Але Наталка знайшла в собі сили не впадати у відчай. Чекає поки нарешті одужає і знову зможе взятися за улюблену справу – малювання. Наталка Ніколенко, гордість країни: “Мне даже сон после аварии приснился, что у меня начнется жизнь с нуля. Я буду рисовать, конечно, хочется рисовать. Все-таки надежда не умирает последней, хочется, чтобы меня заметили. У меня еще все впереди и моя жизнь изменится. Я вот одну картину нарисовала перед аварией. Все говорят, будто я ее чувствовала — аварию. Хотя я не чувствовала. Я ее буквально до аварии нарисовала. Она темненькая получилась. И все говорят — ты, наверное, чувствовала, что что-то будет. Хочется изменить свою жизнь. Естественно, что это всё от меня зависит. Если я рисовать не буду, то ничего не изменится. Хочется из этого интерната... потому что здесь морально тяжело, люди старые... Если бы у меня было много денег, я бы хотела переехать в Европу. Может Франция, Париж”. Ольга Бовть, ліпша подруга Наталки: “Я за ней начала ухаживать, привязалась, как к своей родной, как к сестре. Я её купаю, готовлю кушать, убираю, стираю, помогаю, в туалет вожу, все делаю. Бывает гыркаемся. Поначалу, когда только начали жить, часто гыркались. А потом надоело. Давай — говорю — будем уже дружить. И мы начали жить дружно”. До списку  Голосуй! Лауреати минулих років Жерлін Ндуді, 2003 Ігор Ненько, 2006 Антон Феденко, 2012 Володимир Бортничук, 2003 Сергій Єрмаков, 2006 Соломія Лук'янець, 2010 Михайло Жар, 2009 Екіпаж літака, 2010 Ілля Ємець, 2009 Олексія Юхименко, 2008 Любов Шаповал, 2008 Ілля Паскарюк, 2011 Запропонуй свою історію Фонд Виктора Пинчука Разработано в веб-студии Сайт Мастер