Макс Кон є шеф-інструктором „Покоління Фрі-флай” – школи польотів при парашутному клубі The Ranch Parachute Club, Нью-Йорк. Макс прийшов у парашутний спорт 7 років тому та має понад 5500 стрибків. Цього року він балотується на посаду голови USPA (United States Parachute Association – Асоціація парашутного спорту США). Dropzone.com розпитує Макса Кона про те, як він прийшов у великий спорт та про організацію, яку він збирається очолювати.

- Якщо не заперечуєте, чи можна дізнатись про кількість Ваших стрибків, про парашутну техніку, якою Ви користуєтесь, та про Ваше професійне зростання?

- Зараз у мене понад 5500 стрибків. Свій перший стрибок я здійснив у 1995 р. (тандем), а у травні 1996 р. почав займатись за програмою AFF.

I jump a Mirage G4 with a Precision Aerodynamics Mircroraven 135 reserve. I jump an Icarus Safire II 101.

Моїм першим професійним куполом був Paraflite Robo Z 205, на якому я здійснив понад 300 стрибків. Пізніше, коли я працював у Action Air Parachutes (мережа, яка продає та здає в оренду парашутне обладнання) влітку 1997 року, я мав можливість стрибати з куполами різних розмірів та конструкцій – Sabre, Monarch, Spectre, Triathlon з розмірами від 190 до 135. Нарешті я зупинив свій вибір на куполі Sabre 135, з яким потім здійснив 400 стрибків.

Після цього в мене був Chute Shop ZP 125, – ще кілька сотень стрибків. Нарешті, я „присів” на Icarus Safire 108 і на сьогоднішній день зробив з ним коло 4000 стрибків.

- Розкажіть, будь ласка, про Вашу організацію Generation Freefly та її життя і цілі.

- Generation Freefly, як неважко здогадатись з назви, це школа фрі-флаю. Ми намагаємось вчити наших студентів теорії та практики парашутних стрибків, велику увагу приділяємо питанням безпеки. За чотири роки роботи тисячі людей закінчили наші курси на дропзоні клубу, а також в інших куточках світу.

Ми існуємо для того, щоб пропагувати парашутний спорт та популяризувати політ людини у всіх його формах.

- Що Вам найбільше подобається в роботі зі студентами?

- Мені дуже приємно бачити досягнення моїх учнів. Фрі-флай і, загалом, повітроплавання, є непростими видами спорту, і допомагати людям досягти успіху є відповідальною, але вдячною справою.

Нарешті, це просто здорово – здобувати купу друзів, однодумців і хороших людей у всіх куточках світу.

- Що б Ви порадили, як фахівець високого класу, людям, які тільки роблять перші кроки?

- Для того, щоб навчитись літати, потрібен час. Здійснюючи один стрибок, ми перебуваємо у вільному польоті кілька секунд, і здійснюємо в день по кілька стрибків. Намагайтесь кожного разу здобувати нові знання і навички, і використовувати ці знання при наступному польоті.

- У світлі нещасних випадків, спричинених недосвідченими спортсменами, чи вважаєте Ви необхідним запровадження системи ліцензування у парашутному спорті?

- Справді, ми маємо зробити норми безпеки жорсткішими, це не підлягає сумніву. Це хороша ідея, – зробити якусь систему ліцензування, на зразок існуючої 3-D award. Я не можу точно сказати, наскільки строгими мають бути ці норми. Це повинна вирішувати парашутна громадськість та Асоціація парашутного спорту – USPA.

- Що б Ви хотіли насамперед бачити серед засобів для поліпшення безпеки польотів?

- Мені б хотілось, щоб скайдайвери використовували будь-яку можливість для того, щоб польоти були безпечними. Програми типу День Безпеки, організовані USPA, – це чудово.

Взагалі, кожен спортсмен повинен собі затямити, що просто неприпустимо бути неорганізованим та самовпевненим. Також я вважаю, що кожен скайдайвер має бути відкритим до конструктивної критики. Це все, що стосується безпеки.

- Якби Ви могли змінити одну річ, що стосується парашутного спорту, що б Ви хотіли змінити в першу чергу?

- Мені б хотілось, щоб кількість нещасних випадків складала 0%.

- Яка роль змагань у спорті?

- Змагання є надзвичайно важливими. Вони допомагають тримати у фокусі наш спорт. Змагання стають святом – святом можливостей людини у небі, дозволяють розсунути межі того, що людина може зробити в небі.

- Як Ви вважаєте, чи потрібно вносити зміни в організацію змагань та фестивалів (наприклад, допінг-тести, реєстрацію учасників)?

- Мені здається, найважливіша річ – це слухати і чути учасників. Якщо ми вислухаємо і оцінимо думку кожного, ми зможемо знайти спільну мову між спортсменами, суддями та організаторами.

- Як часто Ви літаєте на животі?

- Знаєте, коли я літаю, то намагаюсь використовувати всі частини мого тіла, включно з животом. У багатьох своїх одиночних та групових стрибках я використовую політ на животі у різний спосіб. Я також беру участь у традиційних RW стрибках (RW jumps). А взагалі, кожен мій політ відбувається в кількох позах. Мені подобається змінювати в польоті позу якомога частіше – літати на животі, на спині, головою вниз, upright flying, tracking тощо.

- Яким Ви бачите себе в майбутньому – наприклад, через 10 років?

- Мені хочеться подальшого зростання – і як професіонала, і як людини. Повітроплавання завжди відіграватиме важливу роль у моєму житті, і япланую займатись парашутним спортом так довго, наскільки це можливо. Також я шукаю й інших захоплюючих вражень у житті.

- Окрім парашутного спорту, що є важливим у Вашому житті?

- Звичайно, це моя сім’я.

- Чи маєте Ви інші важливі досягнення, які не стосуються повітроплавання?

- Моїм найважливішим досягненням, крім парашутів, є закінчення у 1998 році Університету Колгейт (Colgate University). Чотири роки навчання (у неприємному вологому кліматі штату Нью-Йорк) – і я здобув диплом соціолога. Мої оцінки були також непогані.

Макс є одним з кандидатів на посаду голови Асоціації парашутного спорту.

„Я думаю, зараз важливо залучати до управління нашою організацією молодших членів”, – сказав він про причини свого кандидування на посаду голови Асоціації. – „Якщо ми хочемо зберегти USPA сильною, ми маємо змінити форму управління і зробити максимум зусиль у напрямку самоуправління”.